Адміністративно-правовий статус місцевих органів самоврядування

 

 

 

КУРСОВА РОБОТА

на тему:

“Адміністративно-правовий статус

місцевих  органів самоврядування”

 

ПЛАН 

ВСТУП

1. ПОНЯТТЯ МІСЦЕВОГО  УПРАВЛІННЯ І САМОВРЯДУВАННЯ

1.1. Місцеве самоврядування  як засада конституційного ладу

1.2. Місцеве самоврядування як  форма народовладдя

1.3. Місцеве самоврядування як  право територіальної громади  на самостійне вирішення питань  місцевого значення

1.4. Співвідношення понять  «місцеве самоврядування» та  «місцеве управління»

1.5. Види систем управління на  місцях

2. СИСТЕМА ОРГАНІВ  МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ ЯК СИСТЕМА СУБ’ЄКТІВ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРАВА

2.1. Система місцевого самоврядування, органи місцевого самоврядування  як суб’єкти адміністративного  права

2.2. Повноваження місцевого самоврядування.

3. ПРІОРИТЕТНІ НАПРЯМКИ  РОЗВИТКУ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ В УКРАЇНІ

ВИСНОВОК

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

Відповідно до ст. 1 Конституції  нашої країни Україна — це суверенна  і незалежна, демократична, соціальна, правова держава. А однією з визначальних ознак такої держави є наявність у ній повноцінного місцевого самоврядування.

Актуальність обраної теми пояснюється  тим, що побудова в Україні громадянського суспільства, демократичної правової держави з верховенством права, пріоритетом прав людини, поділом влади на законодавчу, виконавчу та судову супроводжується становленням і розвитком місцевого самоврядування. Україна, як і інші країни СНД, пройшла складний шлях переходу від "радянської" моделі місцевого самоврядування до створення власної законодавчої бази з цього питання. "В Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування", — зазначено у Конституції України (ст. 7).

У більшості демократичних країн  світу організацію влади на місцях, тобто управління місцевими справами, здійснюють:

- через відповідні місцеві органи виконавчої влади (державні адміністрації), які призначаються Президентом та вищими центральними органами виконавчої влади;

-  через представницькі та  виконавчі органи, які обираються населенням відповідних адміністративно-територіальних одиниць. Зокрема,  представницькі  органи  звичайно мають назву органів місцевого самоврядування або муніципального управління.

Державницька теорія виходить з  того, що місцеве самоврядування є однією з форм (поряд з територіальною автономією) децентралізації державної влади на рівні територіальних колективів, а правоздатність останніх на самостійне вирішення питань місцевого значення трактується її прихильниками як така, що походить виключно від держави.

Місцеве державне управління — це владний вплив держави на різноманітні суспільні процеси в межах адміністративно-територіальних одиниць, який здійснюється державними органами виконавчої влади та посадовими особами, що призначаються центральною владою і підзвітні їй.

Місцеве самоврядування — це право  населення адміністративно-територіальних одиниць безпосередньо або через обрані ними органи місцевого самоврядування вирішувати в межах Конституції і законів значну частину державних і громадських справ.

Стаття 5 Конституції України стверджує, що влада в Україні здійснюється через органи державної влади та органи місцевого самоврядування, тобто вони визнаються рівноправними.

Але у ст. 6 Конституції йдеться  про дійсне здійснення державної  влади органами України, а ст. 7 Основного  Закону лише визнає і гарантує існування місцевого самоврядування, що ставить владу і самоврядування у явно нерівне становище.

Конституція України присвячує  місцевому самоврядуванню розділ XI (ст. 140-146). Згідно зі ст. 140 Конституції основним елементом місцевого самоврядування в Україні є територіальна громада.

Слід зазначити, що Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21 травня 1997 р. у ст. 2 намагався скоригувати невдале визначення поняття місцевого самоврядування, викладене у ст. 140 Конституції України, незважаючи на те, що це порушує Основний Закон.

"Місцеве самоврядування в  Україні, — зазначається у  цій статті, — це гарантоване  державою право і реальна здатність (не місцевого самоврядування у цілому, як це зазначається у Хартії), територіальної громади — жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста — самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення у межах Конституції і законів України".

В даній роботі спробуємо розглянути більш загальні моменти функціонування органів місцевого самоврядування. Зокрема такі, як поняття, природа  та ознаки місцевого самоврядування, система місцевого самоврядування, конституційні гарантії місцевого  самоврядування в Україні. Гадаємо, що розгляд саме цих питань дає змогу якнайповніше розкрити загальну тему роботи.

 

Метою цієї праці є дослідження  і опис юридичного, або правничого, поняття концепції місцевого  самоврядування та його органів у  широкому аспекті. Це дослідження мало на меті врахування історичного розвитку та сучасного стану місцевого самоврядування, теорію і практику застосування цього інституту права в Україні та світі. Також були враховані тенденції та перспективи розвитку місцевого управління і самоврядування в Україні.

Ця робота створена на основі аналізу джерел державного права національного та міжнародного значення, а також праць науковців з цього питання. У роботі наведені найпоширеніші думки і концепції для відображення реального здійснення теоретичних положень на практиці.

 

 

 

 

 

 

1. ПОНЯТТЯ МІСЦЕВОГО  САМОВРЯДУВАННЯ

 

1.1. Місцеве самоврядування  як засада конституційного ладу

 

Місцеве самоврядування¹ - багатогранне та комплексне політико-правове явище, яке може характеризуватися різнобічно. Аналіз Конституції України (1996 р.) дозволяє зробити висновок, що місцеве самоврядування як об'єкт конституційно-правового регулювання виступає в якості:

по-перше, відповідної засади конституційного  ладу України,

по-друге, специфічної форми народовладдя;

по-третє, права жителів відповідної  територіальної одиниці (територіальної громади) на самостійне вирішення питань місцевого значення.

 

 Місцеве самоврядування виступає одним із найважливіших принципів організації і функціонування влади в суспільстві й державі та є необхідним атрибутом будь-якого демократичного ладу. У ст. 2 Європейської Хартії місцевого самоврядування проголошується: «Принцип місцевого самоврядування повинен бути визнаний у Законодавстві країни і, по можливості, у Конституції країни».

Вперше в Україні принцип визнання місцевого самоврядування на конституційному рівні було закріплено ще в Конституції гетьмана П. Орлика - 1710 р., а пізніше в Конституції УНР 1918 р., положення яких так і не були реалізовані. За радянських часів цей принцип рішуче заперечувався, він суперечив централізованому характеру радянської держави.

Визнання місцевого самоврядування як засади конституційного ладу означає встановлення демократичної децентралізованої системи управління, яка базується на самостійності територіальних громад, органів місцевого самоврядування при вирішенні всіх питань місцевого значення.

 

 

1.2. Місцеве самоврядування  як форма народовладдя

 

Згідно ст. 5 Конституції України народ здійснює владу безпосередньо через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. З даного конституційного положення прямо випливає, що органи місцевого самоврядування не входять до єдиного державного механізму і, в силу цього, місцеве самоврядування можна розглядати як окрему форму реалізації народом належної йому влади. Основними формами місцевої демократії є (див. схему 1):

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Як специфічна форма реалізації належної народові влади місцеве самоврядування характеризується:

1. місцеве самоврядування має особливого суб'єкта - територіальну громаду, тобто жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста. Територіальна громада здійснює місцеве самоврядування безпосередньо та через органи місцевого  самоврядування;
2. місцеве самоврядування займає окреме місце в політичній системі (в механізмі управління суспільством та державою). Місцеве самоврядування, його органи, згідно Конституції України, не входять до механізму державної влади, хоча це й не означає його повної автономності від держави, державної влади. Взаємозв'язок місцевого самоврядування з державою досить тісний і знаходить свій вияв у тому, що, по-перше, і місцеве самоврядування, і державна влада мають єдине джерело - народ (ч. 1 ст. 5 Конституції України); по-друге, органам місцевого самоврядування можуть надаватися законом окремі повноваження органів виконавчої влади (ст. 143 Конституції України) і стан їх реалізації контролюється відповідними органами виконавчої влади. Таке становище місцевого самоврядування в політичній системі дозволяє характеризувати його як самостійну (поряд з державною владою) форму публічної влади - публічну владу територіальної громади². Самостійність місцевого самоврядування гарантується Конституцією України, ст. 145 якої передбачає, що права місцевого самоврядування захищаються в судовому порядку, а ст. 142 визначає матеріальну і фінансову основу місцевого самоврядування;
3. місцеве самоврядування має особливий об'єкт управління - питання місцевого значення, перелік яких у вигляді предметів відання органів та посадових осіб місцевого самоврядування визначено в Законі України від 21 травня 1997 р. «Про місцеве самоврядування в Україні».

 

1.3. Місцеве самоврядування як  право територіальної громади 

на самостійне вирішення питань місцевого значення

 

Європейська Хартія місцевого самоврядування (ст. 3) дає визначення місцевого самоврядування як право і реальну здатність органів місцевого самоврядування регламентувати значну частину публічних справ і управляти нею, діючи в рамках закону, під свою відповідальність і в інтересах місцевого населення. Згідно Європейської Хартії це право здійснюється як виборними та виконавчими органами, так і безпосередньо територіальною громадою шляхом використання різних форм прямої демократії.

Конституція України (ст. 140) визначає місцеве самоврядування як право територіальної громади – жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.

Детальніше визначення місцевого  самоврядування дається в Законі «Про місцеве самоврядування в Україні»: Місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об’єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах, Конституції і законів України.

Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Аналіз вказаних положень Конституції  України та Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» дозволяє зробити такі висновки:

1. Конституція України визнає  право самостійно вирішувати питання місцевого значення лише за первинними територіальними громадами - жителями «природних» адміністративно-територіальних одиниць, тобто поселень (сіл, кількох сіл, селищ та міст).Такий підхід до визначення кола суб'єктів права на місцеве самоврядування має глибокі історичні корені. Саме в поселеннях люди природним шляхом групувалися для спільного життя, проблеми якого вони обговорювали на сходах, загальних зборах, а для здійснення поточного управління обирали відповідних осіб (органи) - вождів, старійшин, ради тощо.

Таким чином формувалася громада, відмінною ознакою якої є наявність виборних органів, а подібна система отримала назву громадського, комунального, місцевого або муніципального самоврядування.

Стосовно інших адміністративно-територіальних одиниць, то вони були створені неприродним шляхом - «згори» актами державної влади, за допомогою яких здійснювалося районування території держави, і в силу цього вони носять «штучний» характер. Так виникають, наприклад, області, воєводства, губернії, повіти, райони тощо. «Штучні» адміністративно-територіальні одиниці - це регіони і субрегіони. Населення «штучної» адміністративно-територіальної одиниці утворює «вторинну» територіальну громаду, яка може визнаватися суб'єктом права на місцеве самоврядування, а може і не визнаватися ним, що чітко зафіксовано в проекті Європейської Хартії регіонального самоврядування (1997 р.).