Адміністративно-правові норми, їх структура та види

“Адміністративно-правові норми, їх структура та види.”

 

 

 

 

Зміст

Вступ                                                                                                                                3

1. Поняття та структура адміністративно-правових норм                                        4

1.1. Поняття адміністративно-правових норм                                                                    4

1.2. Структура адміністративно-правових                                                                   7

2. Види адміністративно-правових норм                                                                  10

2.1. За спрямованістю змісту                                                                                        12

2.2. За адресами або суб’єктами                                                                                   14

2.3. За формою припису                                                                                                15

2.4. За галузевою належністю                                                                                       17

2.5. За межею дії                                                                                                            18

2.6. За ступенем загальності                                                                                         18

2.7. За повнотою викладених велінь                                                                            19

2.8. За юридичною силою                                                                                             19

Висновок                                                                                                                         20

Список використовуваної літератури                                                                          21

 

Вступ.

Розбудова правової демократичної  України зумовлює зростання ролі права, бо воно створює для цього  необхідні умови: упорядкованість, визначеність, організованість, динамічність суспільних відносин. Це безпосередньо  стосується й середовища державного управління, в якому практично втілюється єдність діяльності й структур апарату управління.

У системі права будь-якої держави  адміністративно-правові норми посідають  особливе місце. Це обумовлюється колом  тих суспільних відносин, які підлягають упорядкуванню, охороні та розвитку у відповідності з об'єктивними потребами. Як відомо, майже одностайно визнається, що предметом регулювання адміністративного права є суспільні відносини в сфері державного управління.

Норми адміністративного права відповідно до вимог економічного базису сприяють зародженню і розвитку нових відносин. Історія адміністративного законодавства свідчить, що на всіх етапах розвитку нашої держави адміністративно-правове регулювання відігравало важливу роль у виникненні, розвитку і формуванні нових видів суспільних відносин у сфері управління. Це напрямок адміністративно-правового регулювання здобуває винятково важливе значення в сучасний період. Прийняті за останні роки державою нормативні акти по переходу до ринкових відносин управління економікою, соціальною сферою й іншими сферами життєдіяльності містять численні норми, спрямовані на розвиток нових управлінських відносин.

Адміністративно-правове  регулювання сприяє інтенсифікації й упорядкуванню діяльності органів державного управління. Державою намічений і реалізується комплекс заходів для подальшого удосконалювання організаційної структури органів виконавчої влади, форм і методів їх діяльності, зміцненню кадрів, комп'ютеризації управлінської праці, зміцненню державної дисципліни і законності у всіх ланках, розвитку самоврядування. У вирішенні цих завдань важливу роль виконують норми адміністративного права, що безпосередньо забезпечують юридичне оформлення процесів удосконалювання організації і діяльності органів виконавчої влади, адміністрації.

 

1. Поняття та структура адміністративно-правових норм.

1.1. Поняття адміністративно-правових норм

Норма адміністративного  права, як і норма будь-якої іншої  галузі права, являє собою правило  загального характеру, визначену міру (масштаб) належного чи можливого поводження, установлену державою й охоронювану спеціальними державними засобами.

Норми адміністративного права, так  само як і норми інших галузей  права, виконують функцію регулятора суспільних відносин. Вони відрізняються від норм інших галузей права тим, що предметом їхнього регулювання є суспільні відносини, що складаються в сфері управлінської, виконавчої діяльності держави.

Крім суспільних відносин у сфері виконавчої діяльності держави  норми адміністративного права регулюють відносини, що виникають у зв'язку з вирішенням органами представницької влади, суду, прокуратури і самоврядування питань державної служби, а також внутрішньо-організаційних питань управлінського характеру.

Адміністративно-правові  норми регулюють також суспільні відносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням суспільними й іншими недержавними об'єднаннями переданих у їхнє ведення функцій органів державного управління.

Вищесказане дозволяє сформулювати наступне визначення поняття норми  адміністративного права.

Адміністративно-правова  норма — це норма права, що регулює відносини в сфері державного управління, а також відносини управлінського характеру, що виникають в інших галузях державної діяльності.

Перед нормами адміністративного  права стоять наступні завдання:

— упорядкування різних компонентів системи державного управління, виконавчої діяльності;

— закріплення науково обґрунтованих  і найбільш доцільних взаємин між керуючими і керованими системами;

— регламентація зв'язків різних галузей управління, взаємодії державних органів з підприємствами, установами, організаціями і громадянами, тобто з юридичними і фізичними особами.

Сутність адміністративно-правового  регулювання полягає в упорядкуванні  управлінських відносин, у встановленні за допомогою норм адміністративного права юридичних прав і обов'язків учасників цих відносин. Виходячи з об'єктивних закономірностей суспільного розвитку, політики держави і норм моральності, адміністративно-правові норми визначають, яким повинно бути (може бути) поводження суб'єктів управлінських відносин.

Нормам адміністративного права  притаманні наступні характерні риси: забезпечення публічних інтересів; організує початок у системі регулювання управлінських відносин; односторонній пануючий вплив на суб'єкти права; примусовість.

Адміністративно-правове  регулювання має державний характер, тому виконання, використання, дотримання і застосування правил, обумовлених  нормами адміністративного права, гарантуються в разі потреби заходами державного примусу. Творча роль норм адміністративного права виявляється не тільки в самому регулюванні суспільний відносин, але й у його виховному впливі на людей у формуванні в них правосвідомості. Однак виховне значення норм адміністративного права не є його специфічною функцією, тому що засобами виховання є і мораль, і моральність, і мистецтво.

Сама мета норм адміністративного  права визначає добровільне їхнє дотримання більшістю суб'єктів  адміністративного права. Примус застосовується у випадку невиконання чи порушення вимог адміністративно-правової норми.

Виходячи з загального поняття правового регулювання, можна зробити висновок, що зміст  адміністративно-правового регулювання  складається в наступному:

— упорядкуванні і закріпленні  найбільш доцільних суспільних відносин у сфері управління;

— охороні врегульованих  правом управлінських відносин;

— у породженні і розвитку нових суспільних відносин, що відповідають вимогам об'єктивних законів розвитку нашого суспільства;

— витісненні зі сфери управління суспільних відносин, що не відповідають сучасним умовам.

Норми адміністративного права  спрямовані на організацію, упорядкування  й удосконалювання відносин, що складаються  в сфері управління. За допомогою адміністративно-правових норм визначаються правове положення і компетенція більшості органів виконавчої влади, органів управління, регламентується їхня діяльність, її форми і методи, порядок взаємин з іншими суб'єктами управління. Норми адміністративного права визначають також правове положення фізичних і юридичних осіб у сфері державного управління.

Адміністративне законодавство містить  норми, за допомогою яких забезпечується охорона (захист) адміністративно-правових відносин від можливих порушень. Охоронні норми наказують утримуватися від здійснення протиправних діянь, безпосередньо регулюють відносини, що виникають у зв'язку з дезорганізацією чи порушенням адміністративно-правової системи, відносини, пов'язані з застосуванням примусових заходів. Крім того, адміністративно-правовими нормами нерідко захищаються суспільні відносини, регульовані іншими галузями права.

Таким чином, адміністративно-правове  регулювання служить інтересам  суспільства у всіх сферах управлінської, виконавчої діяльності держави. Норми адміністративного права породжують нові управлінські правові відносини, викликані сучасними внутрішніми і зовнішніми умовами розвитку суспільства, сприяють удосконалюванню існуючих суспільних відносин.

Сприяючи зародженню і  розвитку нових суспільних відносин, адміністративно-правове регулювання  витісняє зі сфери управління застарілі, не сприятливі удосконалюванню управління в господарській, соціально-культурній, соціально-політичній сферах, а також у сфері міжгалузевого управління, управлінських відносин.

Форми впливу на суспільні  відносини юридичних норм і особливості  їхнього застосування залежать від предмета і завдань правового регулювання. Для адміністративно-правового регулювання характерне застосування розпорядження до здійснення дій, рішення, заохочення до дії і заборони (як окремо, так і в сполученні).

Однак «частка участі»  зазначених норм в адміністративно-правовому регулюванні неоднакова. Саме широке застосування має розпорядження. Це обумовлюється тим, що здійснення управління як організуючої цілеспрямованої діяльності немислимо без владного встановлення належної поведінки, без розпорядження до дії, що виходить від суб'єкта управління до об'єкта управління, від керуючого до керованого. Часто використовуються дозвіл і заохочення до дії, оскільки управління носить творчий характер і припускає ініціативу керованих. Що стосується заборони, то він має порівняно меншу сферу дії.

Особливо важливе значення для  формування адміністративно-правових норм має положення, сформульоване  ст.19 Конституції: ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено  законодавством. Тобто держава мусить бути гарантом не лише належної реалізації передбачених Конституцією і законами прав і свобод людини та громадянина, а й неприпустимості не передбачених Конституцією і законами втручання у життя і діяльність особи та примусового впливу на неї, тобто гарантом від беззаконня, самоуправства, зловживання та свавільних рішень органів державної влади й місцевого самоврядування, їх посадових осіб.

1.2. Структура адміністративно-правових.

Адміністративно-правові норми, як і норми інших галузей права, має свою структуру. Структура — це внутрішня побудова норми, яка об'єктивно зумовлена потребами правового регулювання. Загально визнано, що норма повинна мати три елементи: гіпотезу, диспозицію, санкцію. Таку ж структуру має й адміністративно-правова норма (за винятком вже згаданих норм-дефініцій та норм-презумпцій).

Гіпотеза як частина адміністративно-правової норми містить вказівку на фактичні умови реалізації норми, тобто на ті суспільні відносини, на які вона покликана впливати і які у свою чергу породжують конкретні правові відносини. Отже, обставини, що передбачаються гіпотезою норми, є юридичними фактами, що породжують адміністративно-правові відносини. Наприклад, здійснення громадянином адміністративного правопорушення дає уповноваженим на те органам право притягнути винного до адміністративної відповідальності.

Характерним для більшості  адміністративно-правових норм, які  фіксують права й обов'язки, форми  й методи діяльності органів державного управління й державних службовців, є те, що гіпотеза в них не формулюється. З цим не можна погодитися, оскільки необов'язково, щоб структура норми була тотожна структурі статті закону. Деякі адміністративно-правові норми мають загальну гіпотезу, але вона логічним аналізом завжди може бути знайдена.

Органи державного управління (їх посадові особи) повинні мати оперативну самостійність, тобто у межах закону й з урахуванням ситуації здійснювати свої повноваження шляхом вибору найбільш ефективних форм впливу на учасників управлінських відносин. Таку можливість надає їм невизначена гіпотеза. Подібного роду гіпотези характерні для адміністративно-правової норми.

Деякі автори звертають увагу ще на такі види гіпотез, які формулюються у адміністративно-правовій нормі  — це абсолютно визначені гіпотези, за їх допомогою законодавець виключає можливість органу управління приймати те або інше рішення з урахуванням умов та особливостей місця й часу, пов'язуючи його єдиною умовою. Наприклад, громадянин досягши 16 років зобов’язаний одержати паспорт. Але більшість адміністративно-правових норм має відносно визначену гіпотезу, тобто містять елементи адміністративного розсуду (містить вказівки на можливість її застосування за розсудом правозастосовника). Існує ще один вид гіпотез – невизначені, вони зустрічаються досить рідко.