Адміністративне судочинство в Україні

Постанова складається  з (ч. 1 ст. 163 КАС).:

1) вступної частини  із зазначенням: 

дати, часу та місця її прийняття;

найменування адміністративного  суду, прізвищ та ініціалів судді (суддів) і секретаря судового засідання;

імен (найменувань) сторін та інших осіб, які беруть участь у справі;

предмета адміністративного  позову;

2) описової частини із зазначенням:

короткого змісту позовних вимог і позиції відповідача;

пояснень осіб, які  беруть участь у справі;

інших доказів, досліджених  судом;

3) мотивувальної частини  із зазначенням: 

встановлених судом  обставин із посиланням на докази, а  також мотивів неврахування окремих доказів;

мотивів, з яких суд  виходив при прийнятті постанови, і положення закону, яким він керувався;

4) резолютивної частини  із зазначенням: 

висновку суду про  задоволення адміністративного  позову або про відмову в його задоволенні повністю чи частково;

висновку суду по суті вимог;

розподілу судових витрат;

інших правових наслідків  ухваленого рішення;

строку і порядку  набрання постановою законної сили та її оскарження.

Суд до закінчення судового розгляду справи може прийняти постанову  щодо частини позовних вимог за клопотанням  особи, яка бере участь у справі, якщо з’ясовані судом обставини дають можливість без шкоди для справи вирішити частину позовних вимог.

Постанова щодо частини  позовних вимог може бути оскаржена  у загальному порядку.

Ухвала, що викладається окремим документом, складається з:

1) вступної частини  із зазначенням: 

дати і місця її постановлення;

найменування адміністративного  суду, прізвища та ініціалів судді (суддів);

імен (найменувань) сторін та інших осіб, які беруть участь у справі;

2) описової частини  із зазначенням суті клопотання та імені (найменування) особи, що його заявила, чи іншого питання, що вирішується ухвалою;

3) мотивувальної частини  із зазначенням мотивів, з яких  суд дійшов до висновків, і  закону, яким керувався суд, постановляючи  ухвалу;

4) резолютивної частини із зазначенням:

висновків суду;

строку і порядку  набрання ухвалою законної сили та її оскарження.

В ухвалі, яку суд постановляє  без виходу до нарадчої кімнати, оголошуються висновок суду та мотиви, з яких суд  дійшов такого висновку.

Суд, виявивши під час  розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і  направити її відповідним суб’єктам  владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону. Про  вжиті заходи суд повідомляється не пізніше одного місяця після надходження окремої ухвали.

У разі необхідності суд  може постановити окрему ухвалу про  наявність підстав для розгляду питання щодо притягнення до відповідальності осіб, рішення, дії чи бездіяльність  яких визнаються протиправними.

Окрема ухвала може бути оскаржена особами, інтересів яких вона стосується (ч. 3 ст. 166 КАС)

Судове рішення проголошується прилюдно негайно після виходу суду з нарадчої кімнати. Головуючий у  судовому засіданні роз’яснює зміст  рішення, порядок і строк його оскарження.

Особи, які беруть участь у справі, можуть отримати в суді копію постанови чи ухвали суду.

Копія судового рішення  не пізніше наступного дня після  ухвалення надсилається особі, яка  бере участь у справі, але не була присутня в судовому засіданні. Якщо копія рішення надіслана представникові, то вважається, що вона надіслана й особі, яку вона представляє.

У разі проголошення в  судовому засіданні тільки вступної та резолютивної частин постанови суд  повідомляє час виготовлення постанови суду в повному обсязі.

Суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою особи, яка брала  участь у справі, чи з власної  ініціативи прийняти додаткову постанову  чи постановити додаткову ухвалу у випадках, якщо:

1) щодо однієї із  позовних вимог, з приводу якої досліджувалися докази, чи одного з клопотань не ухвалено рішення;

2) суд, вирішивши питання  про право, не визначив способу  виконання судового рішення; 

3) судом не вирішено  питання про судові витрати. 

Питання про ухвалення  додаткового судового рішення може бути заявлено до закінчення строку на виконання судового рішення.

Суд ухвалює додаткове  судове рішення після розгляду питання  в судовому засіданні з повідомленням  осіб, які беруть участь у справі. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені, не перешкоджає розгляду питання. Додаткове судове рішення або ухвала суду про відмову в ухваленні додаткового судового рішення можуть бути оскаржені.

Питання про внесення виправлень суд вирішує в судовому засіданні.

Якщо судове рішення є незрозумілим, суд, який його ухвалив, за заявою осіб, які беруть участь у справі, або державного виконавця ухвалою роз’яснює своє рішення, не змінюючи при цьому його змісту [12, c.75] .

Подання заяви про  роз’яснення судового рішення допускається, якщо воно ще не виконано або не закінчився строк, протягом якого судове рішення може бути подане для примусового виконання.

уд розглядає заяву  про роз’яснення судового рішення  протягом десяти днів із повідомленням  заявника (особи, яка бере участь у  справі, державного виконавця, які звернулися із заявою про роз’яснення судового рішення) та осіб, які беруть участь у справі.

Розділ ІІІ. Адміністративна юстиція і адміністративна  юрисдикція:

співвідношення  інститутів

Насамперед необхідно  розмежувати такі інститути адміністративного права, як адміністративна юстиція і адміністративна юрисдикція.

Слід зазначити, що раніше юрисдикція частіше за все ототожнювалася із судочинством, правосуддям; з підвідомчістю, підсудністю вирішення справ [20, с. 72].

Якщо згадати, що під юстицією завжди розуміли правосуддя (інше значення — справедливість) [10, с. 194], то стає очевидною певна спорідненість термінів «юстиція» і «юрисдикція». Проте, на відміну від терміна «юстиція», термін «юрисдикція» модернізувався і сьогодні охоплює всю сукупність правомочностей відповідних державних органів вирішувати правові спори і справи про правопорушення. Необхідно відмітити, що крім суду, є велика кількість органів, які мають право розглядати справи про адміністративні правопорушення.

Для з'ясування співвідношення понять «адміністративна юрисдикція» і «адміністративна юстиція» видається за необхідне чітко визначити, що всі органи, які розглядають адміністративно-правові спори та справи про адміністративні правопорушення, є адміністративно-юрисдикційними, але тільки суд, що здійснює правосуддя по адміністративних справах, є органом адміністративної юстиції. Отже, поняття адміністративної юрисдикції більш широке, ніж поняття адміністративної юстиції. Останнє являє собою вищу, найбільш розвинену форму здійснення адміністративно-юрисдикційної діяльності.

Відносно ж практичного  відношення першого інституту до другого, то вкажемо, що ще в 1970 р. радянські  вчені звернули увагу на те, що, розглядаючи  діяльність судів по забезпеченню законності в сфері адміністративної юрисдикції, ми маємо справу зі своєрідним проявом адміністративної юстиції[20, с. 75].

Для теоретичного порівняння адміністративної юстиції і адміністративної юрисдикції з'ясуємо, які типи адміністративно-правових відносин регулюються цими інститутами.

Головною відмінністю  правовідносин, що регулюються інститутами, які порівнюються, є правове становище  в них суб'єктів — органів  державного управління і громадян [17, c. 15]. У випадку адміністративної юрисдикції орган управління є активним суб'єктом (суб'єктом адміністративної юрисдикції), від волі якого у більшості випадків залежить існування подібних правових відносин. Правові відносини у сфері адміністративної юстиції виникають за ініціативою громадянина, якщо він вважає, що його право порушується саме органом управління чи посадовою особою. Отже, метою адміністративної юрисдикції є притягнення до адміністративної відповідальності правопорушника, а метою адміністративної юстиції — розгляд спорів за заявою громадянина між органом публічної влади і цим громадянином.

При порівнянні адміністративної юрисдикції і адміністративної юстиції  як суміжних видів діяльності, спрямованих  на вирішення адміністративно-правових справ, у юридичній літературі слушно вказується на те, що перший вид діяльності не є аналогією або складовою частиною другого [20, с. 74], як і навпаки. На нашу думку, вказувати взагалі на однопорядковість цих явищ або просто не бачити між ними різниш є великою помилкою з точки зору врахування принципу розподілу державної влади.

Поняття «адміністративної  юрисдикції» пов'язується з певного  роду або виду виконавчо-розпорядчої  діяльності держави, в процесі якої дійсно розв'язується (вирішується) спір про право, і, хоча ці дії не обов'язково пов'язані з покаранням, все ж «наявність системи органів каральної адміністративної юрисдикції є іншою стороною цього виду діяльності» [13, c. 47].

Адміністративна юстиція  — це насамперед форма правосуддя, за допомогою якої «розглядаються і вирішуються питання і спори управління»[20, с. 73]. Звідси ми бачимо, що за наявності споріднених рис зазначені вище види діяльності аж ніяк не можуть бути зведені до чогось єдиного.

Таким чином, адміністративна  юстиція і адміністративна юрисдикція, маючи суміжні коріння, різняться за ознаками владної природи (судової і виконавчої) цих видів діяльності і характеру правовідносин, які виникають під час діяльності їх суб'єктів.

Адміністративно-юрисдикційна діяльність ґрунтується на певних принципах, які дозволяють відобразити специфіку  об'єднання в ній рис виконавчо-розпорядчої діяльності та правосуддя по адміністративних справах. Такими принципами є: законність, професіоналізм, захист інтересів держави і особи, об'єктивна істина, змагальність, офіційність, економічність та ін.

Таким чином, адміністративна юрисдикція полягає в розгляді адміністративно-правових спорів, справ про адміністративні правопорушення у встановленій законом адміністративно-процесуальній формі спеціально уповноваженими на те органами (посадовими особами), які наділені правом розглядати спори та накладати адміністративні стягнення, а також правом вирішення спорів, що виникають по скаргах громадян.

Адміністративна юстиція— це встановлений законом порядок розгляду і вирішення в судовій процесуальній формі справ, що виникають у сфері державного управління між громадянами чи юридичними особами, з одного боку, та органами державного управління (посадовими особами), —з іншого, здійснюваний загальними або спеціально створюваними для вирішення правових спорів судами. Тобто адміністративна юстиція представлена адміністративними судами.

Висновки

Отже, розглянувши історичний аспект становлення інституту адміністративного  судочинства, його засади, а також  окремі положення організації даного судочинства, можемо тезово вивести  такі висновки:

ü протягом історично  тривалого процесу розвитку адміністративне  судочинство перетерпіло немало змін, в тому числі і концептуальних. Сьогодні воно ставиться поряд з  кримінальним, цивільним та конституційним;

ü принципами здійснення правосуддя в адміністративних судах є: верховенство права, законність, рівність усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом, змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з’ясування всіх обставин у справі, гласність і відкритість адміністративного процесу, забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішень адміністративного суду, обов’язковість судових рішень;

ü Іноземці, особи без  громадянства та іноземні юридичні особи  користуються в Україні таким  самим правом на судовий захист, що і громадяни та юридичні особи України;

ü Адміністративна юрисдикція полягає в розгляді адміністративно-правових спорів, справ про адміністративні  правопорушення у встановленій законом адміністративно-процесуальній формі спеціально уповноваженими на те органами (посадовими особами), які наділені правом розглядати спори та накладати адміністративні стягнення, а також правом вирішення спорів, що виникають по скаргах громадян. Адміністративна юстиція— це встановлений законом порядок розгляду і вирішення в судовій процесуальній формі справ, що виникають у сфері державного управління між громадянами чи юридичними особами, з одного боку, та органами державного управління (посадовими особами), —з іншого, здійснюваний загальними або спеціально створюваними для вирішення правових спорів судами. Таким чином, адміністративна юстиція і адміністративна юрисдикція, маючи суміжні коріння, різняться за ознаками владної природи (судової і виконавчої) цих видів діяльності і характеру правовідносин, які виникають під час діяльності їх суб'єктів

ü Підвідомчість —  це коло справ, віднесених до компетенції  адміністративних судів;