Адміністративні правопорушення у сфері транспорту

Аналіз норм Особливої частини чинного Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо змісту норм і правил, які є в системі пасажирських перевезень, дає можливість їх виділити за відповідними сферами. Порушення цих норм за певних обставин може призвести до виникнення надзвичайних ситуацій різного характеру. Наприклад, транспортна сфера має чи не найбільшу кількість норм, порушення яких може спричинити виникнення надзвичайних ситуацій. До них можна віднести: порушення правил охорони порядку і безпеки руху на залізничному транспорті (ст. 109); порушення водіями транспортних засобів правил проїзду через залізничні переїзди (ст. 123); порушення водіями правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транс- портних засобів, вантажів, шляхів, шляхових споруд чи іншого майна (ст. 124); порушення або невиконання правил, норм та стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, невиконання припису про усунення порушень таких правил, норм і стандартів (ст. 128-1); порушення правил перевезення небезпечних речовин і предметів, великогабаритних та великовагових вантажів на транспорті (ст. 133); пошкодження шляхів, залізничних переїздів, інших шляхових споруд та технічних засобів регулювання дорожнього руху, створення перешкод для руху та невжиття необхідних заходів для їх усунення (ст. 139); порушення правил, норм і стандартів при утриманні шляхів, невжиття заходів щодо своєчасної заборони або обмеження руху чи позначення на дорогах місць провадження робіт (ст. 140). Таким чином, об’єктом правопорушень у сфері забезпечення пасажирських перевезень є різні родові об’єкти суспільних відносин які є складовою матеріальних відносин та відносин безпеки, що характеризується техногенно-безпечним станом.

Об’єктивна сторона складу адміністративних правопорушень становить сукупність ознак, що характеризують зовнішнє вираження і різні обставини його здійснення, тобто прояв правопорушення в об’єктивній реальності. До числа ознак, що становить об’єктивну сторону, як правило, відносять саме протиправне діяння, вчинене визначеним способом, у конкретних умовах місця, часу й обстановки, негативні антигромадські наслідки і причинний зв’язок між діянням і шкідливими наслідками, що настали. Обов’язковою ознакою об’єктивної сторони є діяння, виражене у формі дії чи бездіяльності. Дія являє собою активне порушення встановлених правил поведінки, бездіяльність – пасивне поводження, у результаті якого не виконуються обов’язки, установлені правовими нормами. Адміністративні проступки у сфері пасажирських перевезень можуть виражатися у формі як дії, так і бездіяльності.

Крім того, необхідно враховувати, що конструкція об’єктивної сторони складу адміністративного правопорушення у сфері транспортних перевезень є бланкетною, тобто представлена таким чином, що конкретне діяння додаткові обставини його здійснення встановлюються іншими нормативно-правовими актами: законами України, постановами Кабінету Міністрів України, наказами Міністерства транспорту та зв’язку України і Укрзалізниці, державними стандартами тощо. У цьому випадку «правила перевезення пасажирів та багажу» являють собою не тільки положення відповідного нормативного акта, який введений в дію наказом Міністерства транспорту України, але так само й норми, встановлені іншими правовими актами, з метою виключення можливості виникнення і розвитку надзвичайної події.

Суб’єктом адміністративного правопорушення є особа, дії якої відповідали всім ознакам об’єктивної сторони складу правопорушення, передбаченого визначеною нормою адміністративного права. Однак слід розрізняти суб’єкта правопорушення і суб’єкта адміністративної відповідальності. В ідеалі вони повинні збігатися, тим самим реалізуючи принцип невідворотності відповідальності за вчинене протиправне діяння. Але у деяких випадках ототожнювати ці поняття не можна. Такі ситуації виникають, коли винний у здійсненні адміністративного правопорушення не підлягає або звільняється від адміністративної відповідальності уповноваженим на те органом або посадовою особою за підставами, зазначеними у законі; винний у здійсненні адміністративного правопорушення притягається до дисциплінарної відповідальності; винний у здійсненні адміністративного правопорушення переховується від право-

охоронних органів.

Суб’єктом адміністративного правопорушення у сфері пасажирських перевезень, а отже, і суб’єктом адміністративної відповідальності може бути фізична осудна особа, яка на момент вчинення правопорушення досягла визначеного віку.

Суб’єктивну сторону адміністративного правопорушення утворюють сукупність ознак, що характеризують психічну діяльність суб’єкта протиправного діяння, пов’язану з його здійсненням. Основною, обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони складу адміністративного правопорушення є вина, що являє собою внутрішнє психічне ставлення суб’єкта адміністративного проступку до вчиненого діяння і його наслідків.

Адміністративні правопорушення у сфері пасажирських перевезень можуть вчинятися як навмисно, так і з необережності. Причому порушення правил користування пасажирським транспортом із суб’єктивної сторонни може характеризуватися різним ставленням правопорушника до самого діяння і негативних наслідків, що настали.

Ставлення до самої дії (бездіяльності) може виражатися як у формі

наміру, так і у формі необережності. Ставлення ж винного до наслідків, що настали, як правило, виражається у формі необережності. Аналіз суб’єктивної сторони адміністративних правопорушень у сфері пасажирських перевезень дає підстави вважати, що конструкція правопорушення сформульована таким чином, що форма вини практично не впливає на кваліфікацію адміністративних проступків. Однак остання, як правило, враховується при оцінці антигромадського поводження правопорушника, а також при визначенні виду і розміру адміністративного стягнення, який застосовується до нього. Аналогічно складається ситуація і з факультативними ознаками суб’єктивної сторони, якими є мета і мотив його вчинення. Мета – бажаний результат, до якого прагне винний, уявлення про бажані наслідки, що повинні наставати в результаті здійснення проступку.

Мотив же являє собою свідоме внутрішнє спонукання, яким керувався правопорушник при здійсненні протиправного діяння. Мотив і мета не є конструктивними особливостями складів адміністративних проступків. Утім визначення останніх сприяє установленню форми вини при здійсненні проступку, з’ясуванню ставлення суб’єкта, який вчинив протиправне діяння, до наслідків, що настали, а отже, має важливе значення для правильної кваліфікації цієї групи адміністративних проступків, особливо вчинених навмисно.

3.2. Адміністративна відповідальність за порушення у сфері морського та річкового транспорту

Притягнення до адміністративної відповідальності порушників законодавства на морському й річковому транспорті регламентується Кодексом України про адміністративні правопорушення від вiд 7 грудня 1984 р. № 8073-X (далі – КпАП України), Кодексом торговельного мореплавства України вiд 23 травня 1995 р. № 176/95-ВР, Положенням про Головну державну інспекцію України з безпеки судноплавства, яке затверджено Постановою Кабінетом Міністрів України “Питання безпеки судноплавства України” від 30 грудня 1998 р. № 2098, Положенням про капітана морського торговельного порту України, затвердженим наказом Міністерства транспорту України від 18 жовтня 2000 р. № 573, Порядком ведення Державного суднового реєстру України і Суднової книги України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 26 вересня 1997 р. № 1069, Положенням про Інспекцію Головного державного реєстратора флоту, затвердженим наказом Міністерства транспорту України від 20 жовтня 1997 р. № 369 та іншими актами законодавства.

 Згідно  зі ст. 225 КпАП України, органи морського й річкового транспорту розглядають справи про такі адміністративні правопорушення:

• про порушення правил з охорони порядку й безпеки руху на морському транспорті;
• правил користування засобами морського транспорту,
• правил з охорони порядку й безпеки руху на річковому транспорті й маломірних суднах;
• правил випуску судна у плавання або допуск до керування судном осіб, які не мають відповідного документа;
• правил, що забезпечують безпеку експлуатації суден на внутрішніх водних шляхах;
• правил реєстрації торговельних суден;
• правил користування річковими й маломірними суднами;
• правил утримання баз (споруд) для стоянки маломірних суден;
• правил пожежної безпеки на морському й річковому транспорті;
• допуск до керування річковим або маломірним судном осіб, які перебувають у стані сп'яніння, передача керування судном особі, яка перебуває у стані сп'яніння, керування річковими або маломірними суднами судноводіями у стані сп'яніння, у тому числі вчинене особами, які не мають права керування плавучими засобами;
• ухилення від проходження огляду на стан сп'яніння;
• порушення правил перевезення небезпечних речовин або предметів на морському й річковому транспорті,
• перевезення ручної поклажі понад установлених норм на морському й річковому транспорті;
• безквитковий проїзд на суднах водного транспорту;
• порушення правил, спрямованих на забезпечення схоронності вантажів на морському й річковому транспорті;
• невиконання законних вимог посадових осіб органів морського й річкового транспорту (статті 114, 115, 116, 116-1, 116-2, 116-3, 117, 118, ч. 1 ст. 120, ч. 3 ст. 129, ч. 3 і 4 ст. 130, ст. 131, ч. 2 ст. 133, ч. 1 ст. 134, абзац 10 ст. 135, ст. 136 і 188-15 КпАП України).

  Від імені органів морського й річкового транспорту розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право:

• начальник Головної державної інспекції України з безпеки судноплавства та його заступники – за адміністративні правопорушення, передбачені статтями 114, 115, 116, 116-1, 116-2, 117, 118, ч. 1 ст. 120, ч. 3 ст. 129, частинами 3 і 4 ст. 130, ст. 131, ч. 2 ст. 133 і 188-15 КпАП України;
• Головний державний реєстратор флоту та його заступники – за адміністративні правопорушення, передбачені ст. 188-15, частинами 1 і 2 ст. 116-3 КпАП України;
• начальник порту та його заступники – за адміністративні правопорушення, передбачені ст. 136, ч. 1 ст. 134, абзацом 10 ст. 135 КпАП України;
• капітан морського порту – за адміністративні правопорушення, передбачені статтями 114, 115, ч. 2 ст. 116-3, ч. 1 ст. 120, ч. 2 ст. 133 КпАП України;
• начальник морського вокзалу та його заступники – за адміністративні правопорушення, передбачені ст. 136, ч. 1 ст. 134, абзацом 10 ст. 135 КпАП України;
• начальник пристані й вокзалу – за адміністративні правопорушення, передбачені ч. 1 ст. 134, абзацом 10 ст. 135 КпАП України;
• начальники районів порту (виробничо-перевантажувального комплексу в порту) – за адміністративні правопорушення, передбачені ст. 136 КпАП України;
• капітан річкового порту – за адміністративні правопорушення, передбачені статтями 116, 116-1, 116-2, 117, 118, ч. 2 ст. 166-3, ч. 1 ст 120, ч. 3 ст. 129, частинами 3 і 4 ст. 130, ст. 131 КпАП України;
• капітан судна – за адміністративні правопорушення, передбачені ст. 115, ч. 1 ст. 120, ч. 1 ст. 134, абзацом 10 ст. 135 КпАП України;
• судді районних (міських) судів – за адміністративні правопорушення, передбачені частинами 3 і 4 ст. 130 КпАП України;

За вчинення адміністративного правопорушення органи морського й річкового транспорту можуть застосувати такі адміністративні стягнення:

• попередження (ст. 26 КпАП України);
• штраф (ст. 27 КпАП України);
• позбавлення судноводіїв права керування судном, маломірним судном, усіма видами плавучих засобів (ст. 30 КпАП України).

  Адміністративне стягнення може бути накладено не пізніше ніж через два місяці з дня правопорушення, а при триваючому – два місяці з дня його виявлення. При відмові у порушенні кримінальної справи стягнення накладається не пізніше ніж через місяць з дня такої відмови (ст. 38 КпАП України).

До осіб віком від шістнадцяти до вісімнадцяти років, які вчинили адміністративне правопорушення, застосовуються такі заходи впливу:

- зобов'язання публічно або в іншій формі попросити вибачення у потерпілого;

- застереження;

- догана або сувора догана;

- передача неповнолітнього під нагляд батькам або особам, які їх замінюють, чи під нагляд педагогічному або трудовому колективу за їх згодою, а також окремим громадянам на їх прохання (ст. 24-1 КпАП України).

 Органами  морського й річкового транспорту  можуть бути застосовані і  інші види стягнення, застосування  яких не суперечить чинному  законодавству України.

Військовослужбовці і призвані на збори військовозобов'язані, а також особи рядового й начальницького складів органів внутрішніх справ несуть адміністративну відповідальність у порядку, передбаченому ст. 15 КпАП України.

Іноземці й особи без громадянства, які перебувають на території України, підлягають адміністративній відповідальності на загальних підставах з громадянами України. Питання про відповідальність за адміністративні правопорушення, вчинені на території України іноземцями, які згідно з чинними законами та міжнародними договорами України користуються імунітетом від адміністративної юрисдикції України, вирішуються дипломатичним шляхом (ст. 16 КпАП України).

 Обставинами, що виключають адміністративну  відповідальність, є випадки, коли  особа діяла у стані крайньої  необхідності (ст. 18 КпАП України), необхідної оборони (ст. 19 КпАП України) або яка була у стані неосудності (ст. 20 КпАП України). Така особа не підлягає адміністративній відповідальності.

 Згідно  зі статтями 225, 254 КпАП України, уповноваженою на те посадовою особою органів морського й річкового транспорту складається протокол про адміністративні правопорушення.

  При вчиненні порушень правил користування засобами транспорту, правил щодо охорони порядку й безпеки руху, правил, спрямованих на забезпечення схоронності вантажів на транспорті, правил пожежної безпеки, санітарно-гігієнічних і санітарно-протиепідемічних правил на транспорті порушника може бути доставлено уповноваженою на те особою в міліцію, якщо в нього відсутні документи, що засвідчують особу, і немає свідків, які могли б повідомити необхідні дані про нього.

 Доставляння  порушника має бути здійснено  в можливо короткий строк. Перебування  доставленої особи у штабі  громадського формування з охорони  громадського порядку й державного  кордону, а також у приміщенні  виконавчого органу сільської, селищної  ради не може тривати більш  ніж одну годину, якщо не встановлено  інше (ст. 259 КпАП України).