Антична соціологія

3. Ясно, что в домохозяйстве следует  заботиться более о людях, нежели  о приобретении бездушной собственности, более о добродетели первых, нежели  об изобилии последней (то, что мы называем богатством), более о людях свободных, нежели о рабах. Прежде всего относительно рабов может возникнуть вопрос: мыслима ли у раба вообще какая-либо добродетель помимо его пригодности для работы и прислуживания? Обладает ли раб другими, более высокими добродетелями, как, например, скромность, мужество, справедливость и тому подобные свойства? Или у раба нет никаких иных качеств, помимо способности служить своими физическими силами? Ответить «да» и «нет» было бы затруднительно. Если да, то чем они будут отличаться от свободных людей? Если нет, то это было бы странно, так как ведь и рабы — люди и одарены рассудком.

12. Так как всякая семья составляет  часть государства, а все указанные  выше люди являются частями  семьи и так как добродетели  отдельных частей должны соответствовать добродетелям целого, то необходимо и воспитание детей и женщин поставить в соответствующее отношение к государственному строю; и если это не безразлично для государства, стремящегося к достойному устроению, то надо иметь также достойных детей и достойных женщин. И с этим необходимо считаться, потому что женщины составляют половину всего свободного населения, а из детей потом вырастают участники политической жизни. Основоположения относительно этого предмета нами определены, о прочем речь будет идти в своем месте. Ввиду этого мы наши теперешние рассуждения, считая их законченными, оставляем и обращаемся к новому началу. Прежде всего разберем мнения тех писателей, которые представили свои проекты наилучшего государственного устройства.

11. Женщины владеют почти двумя  пятыми всей земли, так как  есть значительное число дочерей-наследниц, да и за дочерьми дают большое  приданое. Было бы лучше установить, чтобы за дочерьми не давалось  никакого приданого либо давалось  приданое незначительное или умеренное… Теперь отец волен выдать замуж дочь-наследницу за кого хочет. И если он умрет, не оставив завещания, то оставшийся после вето наследник тоже может выдать [приданое] тому, кому пожелает. Вышло то, что; хотя государство в состоянии прокормить тысячу пятьсот всадников и тридцать тысяч тяжеловооруженных воинов, их не набралось и тысячи.

Справедливість на прикладі держави Платон

В першій із 10 книг (частин) він уточнює, чим справедливість не є. В її кінці панує апорія. Висловлюються, зокрема, думки, що справедливість є перевагою сильнішого, несправедливі мають краще життя тощо. Із аргументацією, що речі можна краще побачити в більших масштабах розглядається питання справедливості на прикладі держави.

Держава Платона виникає з огляду на поділ праці, оскільки ніхто не може себе сам забезпечити, й існує із вищих цілей. Він розпізнає три верстви населення: масу, солдатів та контролерів. Кожен із представників цих верств має свої чесноти. Мета держави полягає в забезпеченні перемоги над іншими народами та функціонування економіки для малої кількості людей. Атлантида є ідеалом держави. А найкращою політичною формою держави вважається аристократія, інші форми (тимократія, олігархія, демократія та тиранія) є такими, що виродилися. Необхідно додати, що поняття демократії не використовується в нинішньому сенсі слова.

Навчання

У своїй утопічній праці він вважає, що навчання повинно здійснюватися за допомогою строгої цензури. Гомер та інші заборонені, оскільки вони показують погану поведінку богів, викликають у читача страх перед смертю та з інших причин. Окрім цього, не може бути оповідань, в яких погане є щасливим, а добре — ні. Також під заборону підпадають драми, оскільки добра людина не повинна бути готовою зображати погану. Платон вважає за потрібне об'явити всіх поетів в своїй державі «персонами нон ґрата». Під цензуру підпадає також музика. Допускаються прості ритми, які висловлюють хоробре та героїчне життя, радість.

Для учнів встановлюється строгий режим тренування без риби, спецій та солодощів. В результаті цього людям не буде потрібний лікар. До певного віку підліткам забороняється бачити щось негарне. Але в правильний час вони повинні отримати певні поштовхи, для того, щоб без виникнення страху тощо пізнати інсування таких речей. Якщо вони в стані подолати ці проблеми, тоді підходять для посади контролера (див. нижче). Отже, початок навчання у людей спільний, чим вища верства, тим довше продовжується навчання.

Верстви населення

Контроль населення здійснюється наступним чином: найкращі батьки повинні народжувати найбільше дітей. Перших зводять на великих святах за допомогою підтасованої лотереї. При цьому, брехня є прерогативою держави. Слабих дітей знищують після народження (див. Спарта). Тільки у віці 20-40 (жінки) та 30-50 (чоловіки) дозволяється мати дітей. Все інше дозволено, але повинно бути абортовано. Діти забираються у батьків після народження, без реєстрації. Молоді називають всіх старших громадян тато або мати, або різновікових — брат та сестра.

Контролери повинні бути наділені від природи інтелектом. Їхньою позитивною якістю є мудрість, тобто раціональна частина душі. Контролери повинні бути розумними, для того, щоб вносити ідеї блага/добро (або брати участь в них). Контролери повинні мати маленькі будинки та харчуватися просто й разом із іншими контролерами. Ця верства ототожнюється із раціональною частиною душі — розумом.

З економічної точки зору така держава є комуністичною. Володіння додатковою приватною власністю не передбачається. Торгівля та ринок жорстко регулюється. Держава націлена на забезпечення усіх членів суспільства, не тільки окремих класів. Комунізм розуміється не тільки в економічному ракурсі, але й в родинному. Друзі-контролери (можливо й члени інших верств населення) повинні володіти спільним майном, а також спільними дружинами та дітьми. Повна рівноправність та рівність статей вимагається також, отже контролерами повинні бути також жінки, оскільки єдиним важливим є рівень пізнання ідеї добра. Королі повинні бути філософами. Проте, як? Або король повинен стати філософом, або філософ — королем. Другий метод поки що не можливий, оскільки філософів в нефілософській державі не люблять. Перший, можливо. На практиці із молодим Діонісом ІІ. не вийшло.

Солдати мають сильний емоційний компонент (певний природний гнів) у своєму характері. За допомогою навчання та обмеження вони повинні стати хоробрими, для того, що забезпечувати зовнішні інтереси держави. Ця верства населення прирівнюється до емоційної частини духу. Якщо солдат продовжує навчання та пізнає ідею добра, тоді він може стати контролером. Селяни та робочі = маса мають певні страсні / інстинктивні бажання. Їх чеснотами є обмеження, розсудливість, благо розумність.

Етика

Справедливість, коли всі три верстви суспільства — солдати, маса та контролери — можуть займатися власними справами без того, щоб втручатися в справи інших верств, іншими словами, коли забезпечена спеціалізація. Всі виконують дані їм завдання, дотримуються своїх чеснот. Із цього виводиться етика Платона з основними чеснотами — мудрість, хоробрість, розважливість та справедливість. Проте, більшість прав отримують контролери, оскільки є наймудрішими із усіх. Отже, розум (контролери) повинен керувати, воля (солдати) виконувати, а інстинкт / почуття (маса) — дотримуватися наказів інших двох сил.

Критика

Платонська держава критикується Аристотелем, а особливо Карлом Поппером. Останній вважає цей ідеальний тип держави тоталітарним режимом та ворогом свого «відкритого суспільства». Він зауважує, що в такій державі вчитель Платона Сократ був би страчений за те, що він був «главарем».

Платонова держава була переглянута в іронічній формі в романі «Дивний новий світ» Олдоса Хакслі. Відсутність глибоких почуттів, обмеження релігії та культури є характерними рисами людей, що живуть в змальованому в книзі дистопічному суспільстві. Суспільство поділено на 5 каст плюс 5 контролерів. А за допомогою винаходу процесу індустріалізації та автоматизації (Форд вважається божеством цієї утопії) люди від народження створюються для певної касти. Їх поведінка виховується за допомогою сугестивної психології та шокової терапії в стилі собаки Павлова. Отже, потреби встановлюються на такому низькому рівні, що їх можна і треба (суспільне правило) задовольняти відразу, для того, щоб не виникало болю, який виховує волю зруйнувати існуючий порядок. Існує також суспільний наркотик — «сома», який діє без негативних наслідків, тримає людей юними аж до 60 років (опісля вони раптово вмирають). Отже, біль та страждання забираються у людей, проте, головний герой приходить до висновку, що без цих почуттів не може існувати саме щастя.

Паралелі до Платоновою утопії: Контролер = філософ, кастове суспільство, діти ростуть без батьків, книжок та мистецтва не існує, страх перед смертю забирається за допомогою сугестивною психології.

Твором, який також почерпнув із Платонівської держави вважається роман «Утопія» (місце, яке не існує або щасливе місце) Томаса Мора. Вважається, що тут він критикує поняття справедливості та системи економічного комунізму Платона, хоча й його позиція є трохи невизначеною, оскільки автор зазначеного твору викладає свої думки нейтрально, навіть трохи дистанціюється від своєї праці.

«Закони» (дав.-гр. Νομοι) — пізній діалог Платона. Вважається, що він філософ переглянув свої вчення щодо держави, викладених раніше в діалозі «Держава». Наприклад, відпадає вимога щодо спільних дітей, жінок та майна кастою контролерів.

Інші вважають «Закони» спрощеним діалогом для нових учнів Академії. Відношення «Держави» до «Законів» можна порівняти відношенням теорії та практики.

В останньому діалозі планується заснувати колонію на острові Крит. Сім'я та приватна власність — норма, хоча державний комунізм залишається ідеалом. Мета держави «Законів» — встановлення порядку, верховенства чеснот, не відрізняється від попередньої моделі.

Если кто из граждан пожелает в течение большего срока наблюдать жизнь других людей, никакой закон им в этом не может препятствовать. Ведь государство, из-за своей необщительности не ознакомившееся на опыте с хорошими и дурными людьми, никогда не сможет быть достаточно кротким и совершенным. Да и законы невозможно соблюдать, если они будут восприняты не сознательно, а лишь в силу привычки. Среди прочих постоянно выделяются люди с божественным нравом, вполне достойные общения. Правда, их немного, и в государствах с благими законами они встречаются не чаще, чем там, где законы плохи. Человек, живущий в государстве с благими законами, должен постоянно, странствуя по морю и по суше, разыскивать следы таких людей, кто не испорчен, дабы с их помощью укрепить хорошие стороны узаконений, а упущения исправить. Без таких поисков государство не может быть вполне устойчивым, как и тогда, когда поиск выполняется плохо.

Хороший судья должен впитать в себя эти сочинения как средство, предохраняющее от прочих учений, и совершенствовать как самого себя, так и свое государство с целью уготовить хорошим людям сохранение справедливости и ее развитие, а людям дурным - искоренение невежества, распущенности, трусости, короче говоря, всевозможной несправедливости, насколько это в его силах и насколько поддаются исцелению превратные мнения порочных людей. Для душ же тех людей, которым суждено иметь такие мнения, только смерть может быть исцелением.