Інфляція: Сутність,причини та наслідки

До інфляційних причин росту цін можна віднести :

По - перше, це диспропорційність , або незбалансованість державних витрат і доходів, що проявляється в дефіциті держбюджету. Якщо цей дефіцит фінансується за рахунок активного використання «друкарського верстата» це призводить до збільшення маси грошей в обігу, а відповідно і до інфляції.

По - друге, інфляційне зростання цін може відбуватись, якщо фінансування інвестицій проводиться аналогічними методами. Особливо інфляційно небезпечними є інвестиції, пов’язані з мілітаризацією економіки. Так, непродуктивне використання національного доходу на воєнні цілі означає не тільки втрату національного багатства. Одночасно військові витрати створюють додатковий платоспроможний попит, що веде до збільшення грошової маси без відповідного товарного покриття, збільшення військових витрат є однією з головних причин хронічних дефіцитів державного бюджету і збільшення державного боргу в багатьох країнах, для покриття якого держава збільшує грошову масу.

По - третє, з зростанням «відкритості» економіки тої чи іншої країни, все більшим втягуванням її в мирогосподарські зв’язки збільшують небезпечність « імпортованої» інфляції.

По - четверте, інфляція набуває самопідтримуючий характер в результаті інфляційних очікувань. Багато вчених країн Заходу і нашої країни особливо виділяють цей фактор, що подолання інфляційних очікувань населення і виробників - найважливіше (якщо не головне ) завдання антиінфляційної політики .

Безліч причин інфляції відмічається в практично у всіх країнах. Але комбінаційна залежність від конкретних економічних факторів. Так , зразу після Другої світової війни в Західній Європі інфляція була зв’язана з гострим дефіцитом багатьох товарів. В наступні роки головну роль в розкачуванні інфляційного процесу почали грати державні витрати, співвідношення «ціна - заробітна плата», перехід інфляції з інших держав і деякі інші фактори.

 Інфляція попиту

 Інфляція попиту генерується  надмірним зростанням попиту  порівняно з пропозицією. Якщо  у відповідь не відбудеться підвищення пропозиції, зростання попиту компенсується підвищенням цін і рівень інфляції зросте. Інфляція попиту безпосередньо пов язана з дією монетарних чинників.Мова йде про невиважену грошову емісію, що призводить до перевищення попиту на гроші порівняно з наявною пропозицією товарів і послуг. У цьому випадку безпосереднім чинником інфляції є зростання грошової маси, що порушує закон грошового обігу Ms = Md.

 Процес генерації інфляції  можна наочно розкрити за допомогою "рівняння обміну":

M*V = P*Y (1)

 де, M номінальна грошова маса (кількість грошей в обігу);

V- швидкість, або норма обігу грошової маси;

Y- реальні доходи, або товарне забезпечення грошей.

 Спочатку нагадаємо значення  окремих економічних показників. Номінальний доход (PY) номінальна сума отриманої зарплати, виплати по відсотках, прибутку, дивідентів, рентних платежів тощо. Реальний доход (Y) кількість товарів і послуг, що їх можна придбати на суму номінального доходу. Динаміка реального доходу визначається як різниця між номінальним доходом та рівнем цін (інфляцією). Якщо за рік середній показник номінального доходу виріс на 15%, а ціни протягом цього ж часу на 10%, то можна вважати, що реальні доходи населення за вказаний період збільшилися на 5%.

 З формули (1) випливає, що збалансованість між грошовою масою та її товарним забезпеченням досягається шляхом зміни рівня цін.

 Рівень цін можна визначити  за допомогою перетворення рівняння (1) за формулою:

P = MV/Y (2)

 Із формули випливає, що рівень  цін (норма інфляції) постійно зростає, коли номінальна грошова маса  збільшується відносно попиту  на реальні залишки. Ціни тим  вищі, чим більше в обігу грошей  та менша пропозиція товарів  і послуг. Кількісна теорія грошей припускає, якщо (V) і (Y) величини постійні (constant), або змінюються незначно, тоді рівняння (2) витікає, що між показниками (M) і (P) існує пряма залежність: якщо грошова маса (M) подвоюється, теж саме відбувається з цінами (P).

 Розглянемо механізм дії інфляції на конкретному прикладі. Припустимо, в обігу знаходиться грошова маса в сумі 500 млн. доларів, якій протистоїть відповідне товарне забезпечення теж на суму 500 млн. доларів. Потім держава випустила в обіг ще 250 млн. доларів, скажімо, для покриття бюджетного дефіциту. При цьому номінальний обсяг виробництва товарів не змінився. Тоді номінальний попит перевищуватиме пропозицію в базових цінах на 250 млн. доларів, або в 1,5 рази. Такий стан в економічній теорії отримав назву «інфляційний розрив». Цей розрив ліквідується зміною рівня цін. Якщо ціни збільшаться в 1,5 рази, то пропозиція товарів відповідатиме грошовому попиту.

 Отже, підвищення попиту при  обмеженній пропозиції призводить  до підвищення цін. Пояснюється  це тим, що еластичність пропозиції по ціні залишається низькою. Це зумовить подальше зростання «інфляційного розриву» між сукупним попитом та сукупною пропозицією.

 Якщо рівняння обміну розглядати  з позиції динаміки цін, грошей, випуску продукції (ВВП) і швидкості обігу грошей, то рівняння (2) можна переписати в термінах темпів приросту:

P = M Y + V (3) або M/P = Y V (4)

 Отже, норма інфляції (P) дорівнює  різниці між темпами приросту  номінальної грошової маси і  реального попиту на гроші (3).

 Із рівняння (4) витікає, що темп  приросту реального попиту (M/P) на гроші дорівнює темпам приросту реальних доходів (Y) за мінусом приросту швидкості обігу грошей (V).

 Розглядаючи рівняння (3) і (4) ми  можемо прийти до висновку: якщо  зростають номінальна грошова  маса і реальні доходи, то обидва  ці чинники впливають на рівень цін у протележних напрямках: зростання номінальної грошової маси сприяє інфляції, тобто зростання цін, тоді як збільшення реальних доходів а, значить, збільшення реального попиту на гроші в тенденції призводять до падіння рівня цін. Чистий ефект залежить від співвідношення цих двох показників. Інтенсивне зростання номінальної грошової маси, яке не супроводжується збільшенням попиту на реальні залишки, що призводить до винекнення різновиду «гарячих грошей» грошей, що втрачають функцію нагромадження і не затримуються надовго на руках у населення, що призводить до ще більшої інфляції. Навпаки, якщо інтенсивно зростає реальний попит на гроші (реальні доходи), то при любому рівні зростання грошової маси відбувається певне скорочення інфляції. Наприклад, якщо швидкість обігу грошей величина постійна, а реальні доходи зростають, скажімо, на 3% на рік, то в цьому випадку реальний попит на гроші зросте теж на 3%.

Якщо номінальна грошова маса зросте на 10% за рік, то норма інфляції становитиме 7% (10% 3%). При зростанні грошової маси на 15% норма інфляції сягатиме вже 12% (15% 3%); підвищення темпів приросту реальних доходів, скажімо, до 5% замість 3% буде означати зниження інфляції.

 Прискорення швидкості обігу  грошей слугує додатковим стимулятором інфляційного процесу. Цей показник визначається як відношення номінального доходу (ВВП) до номінальної грошової маси, або у вигляді формули:  що означає швидкість обігу грошей дорівнює відношенню реальних доходів до реальних залишків. При заданому рівні доходів швидкість обігу зростає, коли попит на реальні залишки падає. Цей показник високий на стадії галопуючої, особливо, гіперінфляції і низький на стадії повзучої інфляції.

 Таким чином, на темпи інфляції  впливає три агреговані складники: темпи приросту грошової маси, темпи зміни швидкості обігу грошової маси і темпи зміни обсягів виробництва (ВВВП). Залежно від конкретної економічної ситуації вплив цих показників на інфляційний процес неоднаковий. Так, в Україні середньомісячна інфляція у 1993 р. Складала 47%, при цьому: 35,7% за причини зростання грошової маси, 8,5% зміни швидкості обігу грошей, і 2,8% за причини спаду виробництва.

 Фіскальна інфляція. Причиною  ланцюгу, який з єднує, з одного  боку, приріст грошової маси, а  з другого зростання рівня цін стає хронічний та колосальний за розміром дефіцит державного бюджету, який покривається переважно за рахунок кредитної емісії грошей. За такої ситуації жоден уряд, як підкреслював Дж. Кейнс, не погодиться проголосити себе банкрутом, не вдаючись до послуг емісійного механізму, що знаходиться в його розпорядженні. Держава вдається до такої крайньої міри як емісія грошей у тому випадку, коли вона не в змозі розв язати проблему бюджетного дефіциту шляхом податкової політики або випуску цінних паперів.

 Кредитна емісія означає, що  центральний банк агент уряду  покриває державний борг чи  фінансує державну амбіціозну  програму видатків емісійними  кредитами, які не мають реального  забезпечення. Пряме кредитування  уряду практично виглядає як  зростання чистих активів, джерела яких знаходяться у пасиві балансу центрального банку внаслідок чого збільшується грошова база та сукупний попит. А це може викликати надмірне зростання грошового попиту порівняно з наявною пропозицією товарів і як наслідок черговий спрут інфляції. Отже, чим більший дефіцит бюджету, тим більший рівень інфляції, причому із сказаного це явище є нелінійне і динаміка його має тенденцію до зростання.

 Насправді, фінансування бюджетного  дефіциту шляхом грошової емісії  є своєрідною формою оподаткування "інфляційним податком". Розмір вигоди, яку отримує держава, можна визначити як добуток рівня інфляції і реальних грошових залишків, що втрачають свою вартість. Припустимо, що ви маєте на руках 200 доларів при річній нормі інфляції 50%. За рік інфляція зменшить вартісь ваших реальних грошових залишків на 100 доларів, котрі і складають "інфляційний податок". Власно він поїдає заощадження населення, знецінює пенсії, заробітну платню і викликає перерозподіл багатства. Дж. Кейнс так описав цю ситуацію: це така форма оподаткування уникнути якої майже неможливо. Навіть найслабкіший уряд в змозі запровадити його у тій ситуації, коли він не здатний на щось інше.

 Отже, основна причина фіскальної  інфляції дефіцит бюджету та  його покриття за рахунок емісійних  кредитів центрального банку. Адже вони основний каталізатор інфляції. Досвід багатьох країн показує, що лише ті країни, в яких були створені інституційні та економічні умови для відмови від фінансування державного бюджету за рахунок кредитів центрального банку, спромоглися приборкати інфляцію.

 Проте, повністю позбутися інфляції  лише методами обмеження попиту  тобто чисто монетарними методами  неможливо. Таке обмеження грошової  маси хоча гальмує зростання  цін, але водночас гнітить виробництво, не дозволяє розірвати ланцюг боргових зобов язань.

 Інфляція витрат :

 Інфляційний процес може  відбуватись під впливом цілої  низки немонетарних чинників, що  зумовлюють зростання цін через  подорожчання компонентів виробництва  і зростання собівартості продукції. Йдеться про інфляцію витрат, що формується на принципово іншій основі ніж інфляція попиту.

 Інфляція витрат відбувається  внаслідок порушення рівноваги  товарного обміну MV = PY, тобто перевищення  пропозиції над попитом, що генерує  процес зростання витрат виробництва  і в результаті через підвищення цін на товари викликає збільшення грошової маси. Масштаби накручування цін залежать від "грошового покриття", яке визначає межі того середовища, в рамках якого економічні агенти можуть здійснювати свої витрати. Відбувається нагнітання попиту на гроші з боку витрат виробництва. У даному випадку збільшення грошової маси виступає вже не як причина зростання цін, а як похідна від цін.

 В основі інфляції витрат  лежить взаємозв язок витрат  і цін, рівень яких підвищується  під впливом зростання витрат або надприбутків. Найхарактернішою ознакою інфляції витрат у її класичному вигляді є спіраль "зарплата ціни". Наприклад, якщо в економічному середовищі відбувається загальне підвищення цін, стає неминучим зниження реальних доходів населення. Щоб зберегти їх рівень, необхідно збільшувати грошові доходи (заробітну плату), а це призводить до зростання витрат виробництва або бюджетних видатків. Як наслідок зростає собівартість продукції фірм, що веде до підвищення цін на товари. Подорожчання товарів та послуг знову робить необхідним підвищення заробітної плати. Розкручується інфляційна спіраль "зарплата ціни". Цей процес відомий в економічній теорії під назвою "кривої Філіпса".

 Наведений приклад інфляційної  спіралі "зарплата ціни" демонструє  взаємозв язок чинників інфляції попиту та витрат. З одного боку, підвищення заробітної плати сприяє зростанню доходів населення, а тому є чинником платоспроможного попиту, з другого боку, підвищення заробітної плати збільшує витрати виробництва, оскільки вона є статтею собівартості продукції. А підвищення собівартості продукції у свою чергу сприяє зростанню товарних цін.

 Важливим чинником інфляції  витрат виробництва є значне  подорожчання матеріальних ресурсів. Наприклад, фірма, що випускає деякий  товар і діє в умовах ринку (вільного ціноутворення) при зростанні ринкових цін на матеріальні компоненти виробництва (сировину, проміжні продукти, енергоносії) прагнутиме утриматись на плаву, а тому в ціну свого продукту включить як витрати на виробництво, так і визначиться з доданою вартістю на одиницю продукції, виходячи з інфляційних очікувань, щоб забезпечити собі прибуток та зарплату своїм працівникам.