Анлійська буржуазна революція та її етапи

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ

ІМЕНІ ЯРОСЛАВА МУДРОГО

 

 

 

 

 

 

ІНДИВІДУАЛЬНА РОБОТА

з дисципліни: Історія держави і права зарубіжних країн

на тему:

Англійська буржуазна  революція та її основні етапи

 

Виконав: студент групи  №

факультету №

 

Перевірила: 

 

 

 

Харків 2012

Зміст

Вступ           3

1. Передумови та початок революції. Перший, конституційний етап.                                                                                                          5

2. Перша громадянська  війна                8

3. Ситуація в Англії  після першої громадянської війни           10

4. Друга громадянська  війна й індепендентська республіка           11

5. Відновлення монархії                16

Висновок                    18

Список використаної літератури                                                           19

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Велика англійська революція  середини XVII століття була дуже важливим етапом всесвітньої історії, яка  відбилася на всі сфери суспільного  життя, в тому числі і на правову.

Це воістину героїчний період історії  англійського народу, що збагатив своєю  революційною творчістю скарбницю  всесвітньо – історичного досвіду  визвольних змагань. З цієї скарбниці  революційної думки й революційної дії черпали історичні уроки  соціальні й політичні мислителі  наступних часів, причому не лише у Англії, але і за її межами.

Актуальність теми. Англійська буржуазна  революція XVII ст. стала першою «чистою» буржуазною революцією (дещо швидше проходила  така революція у Нідерландах, але  там вона була тісно пов'язана  з війною проти іспанського панування). Цікаво простежити, як новий революційний клас та його окремі складові уявляли  основи нового державного ладу, нової  буржуазної законності. Бачимо також, що революціонери не зупиняються  перед найрадикальнішими заходами. У цій революції героїчне йде  рука об руку з прозою життя, загалом  підтверджується те загальне правило, що: «Революцію роблять фанатики, а  її плодами користуються негідники».

Саме тому ця проблема є актуальною, перша буржуазна революція європейського  масштабу, проголосила політичні  принципи нового, буржуазного суспільства, що йшов змінити старий феодальний порядок.

Аж до середини ХІХ століття, подія  що трапилася в Англії 40-х років XVII століття - громадський переворот, залишалася в тлумаченні істориків  подією майже виняткової національної, британської історії. Однак із плином часу центр наукової полеміки у сфері  змістився в іншу площину –  проблема цієї революції стала проблемою  усієї світової історії, запитання  про причини, характері, соціальної природі подій, що розгорталися в  Англії в 40-ві роки XVII століття. І сьогодні власне залишається. У цьому полягає проблемність цієї теми, суперечки навколо англійської буржуазної революції точаться до сих пір.

Наприклад, В.А. Томсинов у статті “Юридичні аспекти англійської буржуазної революції” вважає, що законодавча діяльність «Довгого парламенту»» свідчить, що англійська революція 1640 – 1660 рр. не була фатально неминучою – вона могла і зовсім не статися, але той факт, що вона усе ж таки відбулася, означає, що, в англійському суспільстві склалися відповідні для неї відповідні передумови. Вважає що економічні протиріччя, соціальні й політичні конфлікти, що склалися у англійському суспільстві у перші десятиріччя XVII ст., не мали такої глибини і сили, щоб їх було неможливо вирішити еволюційним і мирним шляхом, без революції та громадянської війни. Є інші історики що мають схожі думки.

Взагалі, історію англійської буржуазної революції прийнято ділити на чотири етапи:

В англійській буржуазній революції можна виявити три, або чотири основних етапи розвитку:

1. Конституційний етап (1640 - 1649 рр); що в свою чергу поділявся на:

а. Перша громадянська війна (1642 - 1646 р.);

б. Друга громадянська війна (1646 - 1649 р.);

2. Індепендентська республіка (1649 - 1653 р.).

3. Кінцевим етапом цієї  революції можна назвати - реставрацію  монархії.

Головна мета моєї роботи є розкриття  причин що зумовили початок Великої  буржуазної революції в Англії, особливості, значення та головні етапи.

 

 

 

1. Передумови та початок революції. Перший, конституційний етап.

На початку XVII ст., розвиваючись у сприятливих умовах, Англія виглядала  в деякому відношенні країною  набагато більш буржуазною, ніж феодально-кріпосницькою. Обгородження й збезземелювання  встигли розділити сільську громаду  й пролетаризувати значну частину  селянства. Більших успіхів досягли  промисловість і морська торгівля. За сторіччя, що передує революції, Англія в 14 разів збільшила видобуток  кам'яного вугілля, друге - видобуток  залізної руди й т.д. Широкий розвиток одержує кораблебудування. Головним предметом експорту з'явилася вже  не вовна, а готове сукно. Виникали й  швидко багатіли великі торговельні  компанії, організовані капіталістично. Уже не рідкістю були підприємства, на яких під одним дахом працювали сотні найманих робітників [1, c.33].

Проте буржуазія була незадоволена. Вона тяготилася типовою для феодалізму урядовою опікою над виробництвом товарів  й їхнім продажем, обмеженням числа  підмайстрів й учнів, збереженням  цехового ладу й перешкодами, які  створювалися для мануфактурного виробництва. Постійне роздратування викликало  відверте вимагання грошей, яким займався уряд то під видом довільних податків, то за допомогою нових мит, то примусовими  позиками.

Предметом гострої критики  стає система керування країною: позасудова юстиція, зосереджена в  політичних трибуналах; постійні насильства над судами загального права; солдатські постої в будинках приватних осіб; жалюгідний стан збройних сил, особливо військово-морського флоту; ігнорування  парламенту; зловживання всесильного  й безчесного фаворита, герцога Бекінгема, і т.д.

Глибоке невдоволення існуючим порядком захопило англійське село, особливо копігольдерів, що становили не менше половини селянства. Обгородженнями й довільним збільшенням земельної ренти, непомірної величини платежами, стягуваними при переході землі в спадщину (файнами), землевласники або зовсім зганяли селян із землі, або перетворювали їх у здольників, що працюють на чужій землі за частину врожаю. Заодно з копігольдерами минулого й батраки - котери -  найбільш принижена й експлуатована частина англійського селянства.

Революційна армія, що звалила  короля й відкрила дорогу для буржуазного  розвитку Англії, була переважно селянською армією, армією  «залізнобоких».

Ознаки революційної ситуації виявлялися всюди - у селянських виступах і робітниках «безладдях», у відкритому опорі податковому обкладанню, у діяльності різного роду релігійних сект, що наполягали на розриві з офіційною церквою. Кризова ситуація з усією різкістю виявлялася й у парламенті. Сформована тут опозиція переходить у наступ на уряд.[2, c.13]

Отже, перші ознаки опозиції, що зріла в парламенті, з'явилися  ще в останні роки правління Єлизавети 1. У повний голос ця опозиція заявила  про себе вже в першому парламенті її спадкоємця - Якова І, де предметом  обговорення виявилася стрижнева  проблема конституції - про граничні прерогативи, тобто виключних прав корони, і привілеях парламенту. Яків І був схильний розглядати парламент  лише як підсобний інститут, що виник  і функціонує по милості короля, що володіє абсолютною владою божественного  походження. Відповіддю на ці домагання  з'явилася «Апологія палати громад» - документ, складений палатою громад до «відомості» короля - чужоземця, що досить недвозначно затверджує, що король Англії не є ні абсолютним, ні незалежним від парламенту главою держави, конституційний пристрій якого  засноване на визнанні парламенту верховним  органом країни на чолі з королем, але аж ніяк не одного короля, що діє  незалежно від парламенту. Рішуче відкидаючи сам принцип божественності королівської влади, палата громад підкреслювала, що влада смертного короля не є  ні божественною, ні одноособовою [5, c.36].

В 1614 р. парламент був розпущений позастроково, чотири його члени посаджені у в'язницю. На нагадування про «права парламенту» король відповів, що є тільки милості, які можуть бути дані й можуть бути відібрані. Бурхливі сцени супроводжують парламентську сесію 1621 р. Король власноручно вириває з парламентських протоколів сторінку із протестом, розправляється з вождями опозиції.

Основні протиріччя між політикою  короля й інтересами представлених  у парламенті торгово-підприємницьких  прошарків власницьких класів, що становили в парламенті громад опозицію цій політиці, складалися в питанні  про границі королівської прерогативи, навколо якого велася боротьба  практично у всіх парламентах  Якова І і зводився в області  внутрішньої політики до наступного: чи має король право вводити нові мита й примусове обкладання без  ведена й згоди парламенту й стягувати  їх?  А в області зовнішньої політики - чи належний король «радитися» з парламентом, перш ніж уживати  який-небудь крок у міжнародних справах?

Відповідь опозиції була однозначна: верховна влада належить не королеві поза парламентом, а королеві в парламенті, тобто отримавшому підтримку обох палат. Яків І навпаки, у відповідності зі своєю доктриною абсолютної влади короля вважав своїм «безперечним» правом обходитися в обох випадках без «ради» парламенту й, більше того, підтвердив цю доктрину на практиці, не скликавши після розпуску парламенту 1611 р. аж до 1621 р. жодного парламенту [2, c.21]. Це було власне кажучи нова для Англії форма абсолютної монархії, що імітувала «французький зразок».

Особливо пам'ятною стає парламентська сесія 1628 р. Ледь зібравшись, парламент приймає «Петицію про  право», що містить ідею буржуазної конституційної монархії: ніяких податків без парламенту, ніяких арештів інакше, як за законом, скасування всіх і всяких надзвичайних судів. Прийнявши петицію  й давши спершу на неї позитивну  відповідь, король незабаром перервав сесію парламенту, мотивуючи цей акт «неприйнятним для королівської прерогативи» змістом «Петиції».

Тоді в березні 1629 р., виразивши  відкриту непокору королеві, що наказав  відстрочити парламентську сесію, нижня палата оголосила, що всякий, хто введе нововведення в релігію, хто «спонукає накладати й  стягувати» мита, не затверджені парламентом, хто добровільно внесе або  сплатить такого роду мита, повинен  бути визнаний «зрадником вільностей Англії й ворогом батьківщини». Без  обговорення палата одноголосно  прийняла ці речення, і її члени покинули зал засідань.

У відповідь на цю революційну  акцію Карл розпускає парламент  для того, щоб, як він сподівався, не збирати його зовсім.

Найважливішою передумовою  суспільно - політичного конфлікту  стали релігійні протиріччя. Політика абсолютистського уряду була спрямована на зміцнення позиції англіканської  церкви й практично на примус суспільства  брати участь у культі державної  церкви. Були розширені склад та повноваження Високої комісії, вона одержала право розгляду взагалі  будь-яких релігійних справ, цензурних  питань, з 1613 р. - навіть скарг дружин на невірність чоловіків. Примусовість релігійної політики поширилася й на іноземців, що тягло розрив фінансових і торговельних відносин з Голландією, настільки важливих для Англії тієї пори.

У той же  час із XVI ст. в Англії, особливо на півночі, у  Шотландії зміцнився плин протестантизму, кальвінізму. Склалася особлива ідеологія  – релігійного й політично  одночасно – пуританізму, прихильники  якої не приймали державно-підконтрольної церкви й священиків, наполягали на повнім церковному самоврядуванні громад й, у підсумку, проголошували хоча б часткове вивільнення громадянина  з-під влади держави. Ряд невдалих політичних рішень Якова й Карла, спроби примиритися з Іспанією на династичній основі, шлюбний сполучник  з католицькою Францією, включаючи  таємні угоди про послаблення при англійському дворі католицьким священикам, - все це викликало небувалий ріст суспільної опозиції.

Криза відносин абсолютистської  державності й суспільства знайшла  конкретний вид протистояння корони й парламенту.

Яків і Карл послідовно відстоювали прерогативи корони й пріоритет почав абсолютизму  на шкоду історичної конституції  Англії. Практичний вплив парламенту на державні справи ослаб: з 1611 по 1640 р. парламент у цілому не засідав  і двох років. Корона воліла обходитися без парламенту, тому що зустрічала в ньому постійну опозицію. І не могла обходиться без схвалених  парламентом податків і субсидій, тому що опозиційне населення відмовлялося платити податки, і суди займали  в цьому двояку позицію, дотримуючись принципів «загального права».

У жовтні пройшли вибори нового парламенту, а 3 листопада 1640 р. відкрилися його засідання. Цьому парламенту призначено було стати Довгим. З  початком його засідань почалася по суті нова глава англійської історії - історії Великої соціальної революції [3, c.37].

2. Перша громадянська  війна

Щоб убезпечити себе від  несподіваного наказу про розпуск, Довгий парламент прийняв два  важливих акти: так званий трирічний  акт, що передбачає регулярне скликання  парламенту кожні три роки незалежно  від волі короля, а також акт, відповідно до якого даний парламент не може  бути розпущений інакше як по його власному рішенню.