Мова, мовлення і спілкування

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ,

ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ЕКОНОМІКИ І ТОРГІВЛІ ІМ. МИХАЙЛА ТУГАН-БАРАНОВСЬКОГО

ІНСТИТУТ ЕКОНОМІКИ І УПРАВЛІННЯ

КАФЕДРА УКРАЇНОЗНАВСТВА

 

 

 

 

 

Повідомлення на тему:

«Мова, мовлення і спілкування»

 

 

 

 

 

Виконала: студентка 2 курсу ІЄУ

Група ЛОГ-12-А

Бернякович Катерина

Викладач: Дайнека В.М.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Донецьк 2014

Мова, мовлення і спілкування

Основним універсальним засобом спілкування людей, висловлення їх думок, почуттів є мова (усна і письмова).

За допомоги мови ми здобуваємо знання, зберігаємо їх у нашій пам'яті, передаємо їх іншим. Вчені виділяють такі функції мови у спілкуванні:

• засіб існування, передавання і засвоєння суспільно-історичного досвіду;
• засіб інтелектуальної діяльності (сприйняття, мислення, уява);
• універсальний засіб передачі інформації, тобто слова, словосполучення, речення, тексти є вербальними засобами передачі інформації. Вербальні засоби - найважливіші компоненти спілкування, оскільки вони головні носії повідомлень.

Формою існування мови є мовлення.

Мовлення - це реалізація мови людьми в процесі спілкування, тобто процес реалізації мовної діяльності. Мовець використовує засоби спілкування (звуки, слова та їхні форми, сталі звороти, моделі речень, тексти) для передавання певного змісту, до якого можуть входити, крім думок, почуття і волевиявлення.

Види мовлення :

     Усне мовлення - це слухове сприймання певної інформації.  
За допомогою усного мовлення спілкування і обмін думками відбувається безпосередньо.  
     В усному мовленні вживається побутова й діалектна лексика, слова розмовно-просторічного характеру, своєрідні фразеологізми тощо.  
Синтаксична будова усної мови характеризується тим, що в ній здебільшого вживаються прості речення, часто - неповні. У складних реченнях переважає сурядність. Зв’язок речень переважно безсполучниковий. Рідко вживаються дієприкметникові й дієприслівникові звороти. Речення усної мови часто не вкладаються в звичайні синтаксичні рамки.  
    За характером спілкування усне мовлення - діалогічне, має ряд лексичних особливостей.  
    В усному мовленні широко використовуються додаткові засоби висловлення: інтонація, жести, що надають відтінок переконливості та емоційності.  
    Важлива ознака усного мовлення - це простота і природність.  
Звичайна сфера застосування усного мовлення - бесіда, розмова.

     Писемне мовлення - це універсальний засіб спілкування людей. За допомогою писемної мови думки і почуття передаються від покоління до покоління.  
     Писемне мовлення - переважно монологічне, має свої лексичні й стилістичні особливості, відповідну граматичну будову.  
    Писемне мовлення спирається на усне і є вторинним.  
У писемному мовленні точніший добір лексики. Тут вживаються різні терміни, професійна й загальновживана лексика тощо. Не вживаються нелітературні слова, лайливі і територіальні. З діалектної лексики добираються лише найцінніші життєво необхідні слова і граматичні форми.  
У писемному мовленні використовуються складні речення, різні форми сурядності й підрядності, відокремлені вставні слова тощо.  
     Одиницею писемного мовлення є текст. Його поділяють на абзаци, що логічно пов’язані один з одним.  
    Писемне мовлення передається не лише словами й літерами, а й графічними знаками, схемами, таблицями, малюнками тощо. 
     У писемному мовленні форма викладу залежить від того про який стильовий різновид йдеться. Наприклад, художній текст відрізняється від публіцистичного, науковий від ділового і т. д.  
     Щодо ділового писемного мовлення доречно сказати, що тут можливий не лише текстовий виклад. Є папери, коли містять тільки конкретні цифрові дані, схеми, таблиці тощо. Це документи стандартного типу. Вони дають можливість ефективно підготувати максимум даних. А є й такі ділові папери, що містять лише загальні відомості. Тут відповідно добираються й мовні елементи. Такі документи мають дещо вільну від стандарту форму викладу.  
    Ефективність того чи іншого документа залежить від мовних засобів, насиченості найнеобхіднішою інформацією. Ось чому кожна організація чи підприємство прагнуть виробити свої типові документи.

    

     Спілкування - багатоплановий процес встановлення і розвитку контактів між людьми, який передбачає обмін інформацією, певну тактику і стратегію взаємодії, сприймання і розуміння суб’єктами спілкування один одного.  
     Спілкування історично склалося в процесі спільної діяльності, де спочатку відіграло допоміжну роль: супроводжувало й обслуговувало певні дії. З ускладненням діяльності воно набуває відносної самостійності, починає виконувати функцію передачі наступним поколінням форм культури і суспільного досвіду. В онтогенезі спілкування також поступово стає особливою діяльністю. В процесі спілкування відбувається перехід від одного рівня життя до іншого. Спілкуючись, людина виявляє себе індивідом і заявляє про себе як особистість.  
Спілкування - складний процес, в якому виділяють три взаємопов’язані аспекти - комунікативний, інтерактивний і перцептивний.  
     Отже, мова, спілкування і мовлення взаємопов'язані. Мовлення неможливе без мови, а мова створена для того, щоб здійснювати процес спілкування.

Мова є спільною для всіх, хто нею послуговується, а мовлення завжди індивідуальне, оскільки мовні засоби кожен з нас застосовує, добирає по-своєму.

Розвиток і збагачення мови відбувається у процесі спілкування. Якщо мовленнєва діяльність засобами певної мови припиняється, мова стає мертвою. Мова живе тільки у мовленні й спілкуванні.

Вивчення мови, збагачення пам'яті різноманітними засобами і способами вираження думок сприяють розвиткові мовлення. Не менш важливе значення має також систематичне й цілеспрямоване практикування в мовленні - спілкування рідною мовою під час виконання своїх професійних обов'язків, оскільки вміння і навички виробляються лише в процесі спілкування.

Отже, мова - це система засобів спілкування, мовлення - вибір цих засобів у процесі спілкування, спілкування - процес обміну інформацією за допомоги мови, тобто мовленнєва діяльність.

Щоб бути зразковим, фахове мовлення має характеризуватися такими найважливішими ознаками:

• змістовністю (розкриття суті висловлювання);
• логічністю (послідовне викладення думки);
• точністю (відбір мовних засобів, що найбільше відповідають висловлюваному змісту);
• правильністю (дотримання норм літературної мови);
• доречністю та доцільністю (використання мовних засобів відповідно до мети висловлювання та умов спілкування);
• емоційністю (збудження почуттів).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаної літератури

1. Українське ділове мовлення. Навчальний посібник. - К.: Либідь, 1997  
2. Ділова українська мова: Навчальний посібник. За ред. О.Д. Горбула - 2-ге видання - К.: Знання, КОО, 2001  
3. Загальна психологія: Навчальний посібник. - К.: Вища школа, 2000