Свидетель как субъект уголовного процесса

ЗМІСТ

 

ВСТУП………………………………………………………………….................3

РОЗДІЛ І. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА СВІДКА ЯК СУБ`ЄКТА КРИМІНАЛЬНО-ПРОЦЕСУАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ.

    1.2. Правове положення свідка в кримінальному процесі ………………

    1.3. Права та обов'язки свідка ……………………………………………..

    1.4. Забезпечення безпеки свідка як учасника кримінального процесу.

РОЗДІЛ ІІ. ОБМЕЖЕННЯ ЩОДО МОЖЛИВОСТЕЙ ДОПИТУ       СВІДКІВ…………………………………...………………………….

    2.1. Особи, які взагалі не можуть бути допитані як свідки………………

    2.2. Особи які можуть бути допитані як свідки за певних умов………..

    2.3. Особи, які мають право відмовитись давати показання як свідки….

ВИСНОВКИ………………………………………………………………….......

СПИСОК ВИКОРИСТАННИХ ДЖЕРЕЛ……….……………………………..

 

ВСТУП

В Україні на сучасному  етапі її розвитку відбувається вдосконалення  правової бази, якою закріплено правове  становище громадян і організацій  і встановлені гарантії реалізації й захисту їх прав і свобод, визначених Конституцією та іншими законами України. Конституційні норми, в яких закріплені ці права й інтереси, виступають основою для деталізації їх в  галузевому законодавстві, а також  для встановлення процесуального порядку  їх захисту.

Актуальність теми дослідження. Кримінальний процес – це врегульована нормами кримінально-процесуального права діяльність органів дізнання, слідчого, прокурора, судді і суду по розкриття злочинів, викриттю й  покаранню винних та недопущенню  покарання невинних. А також –  система правовідносин, що виникають  у перебігу цієї діяльності вказаних органів один з одним, з громадянами, посадовими особами, установами, підприємствами, громадськими об‘єднаннями й трудовими  колективами, які залучаються до сфери кримінально-процесуальної  діяльності.

Кримінально-процесуальна діяльність за своїм змістом являє собою  систему передбачених законом процесуальних  дій і рішень органів попереднього розслідування, прокурора, судді, суду та інших суб‘єктів кримінального  процесу. Ці процесуальні дії і рішення  породжують процесуальні правовідносини або виступають їх наслідком.

Процесуальні правовідносини можна розглядати як правову форму  кримінально-процесуальної діяльності. Елементи таких правовідносин: 1) суб‘єкти – учасники кримінального процесу; 2) об‘єкт – поведінка суб‘єктів  кримінального процесу; 3) процесуальні права і обов‘язки суб‘єктів. Тож можемо говорити про те, що поняття  суб’єкту кримінального процесу  є ключовим.

Тема є актуальною, оскільки участь свідка в кримінально-процесуальному провадженні вимагає чіткого знання прав та обов’язків його як суб’єкта (учасника) цих відносин. Адже саме в ході кримінального процесу вирішується питання про притягнення особи до кримінальної відповідальності – суттєвого обмеження її прав та свобод.

Крім того, ця тема має  важливе значення в підготовці фахівців-юристів. Вони повинні чітко знати, як залучається свідок до участі в кримінальному процесі і які у нього права та обов’язки при цьому.

Об’єктом дослідження  цієї курсової роботи є законодавство  України.

Предмет дослідження – свідок як суб’єкт кримінального процесу.

Мета – аналітичне дослідження  процесуального статусу свідка в кримінальному процесі.

Мета роботи передбачає виконання  таких завдань:

• дослідити поняття свідка в  кримінальному процесі;
• вирішення задач.

Теоретичну основу дослідження  становлять наукові праці, підручники, навчальні посібники вітчизняних  та зарубіжних фахівців, що стосуються теми „Свідок як суб’єкт кримінального процесу”,  а саме Аленіна Ю.П., Козаченко О.В., Лобойко Л.М., Омельяненко Г.М., Павлов Н.Е., Чернов Р.П. та інших. 

Методологічна основа. У  курсовій роботі використовується історично-правовий, типологічно-порівняльний і комплексно-системний метод.

Практична цінність. Матеріали  та результати курсової роботи можуть бути використані для майбутніх  правових досліджень.

Структура дослідження. Курсова робота складається з вступу, двох розділів, підрозділів, висновків, списку використаннної літератури.

 

РОЗДІЛ І. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА СВІДКА ЯК СУБ`ЄКТА КРИМІНАЛЬНО-ПРОЦЕСУАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

1. Правове положення свідка в кримінальному процесі.

З розвитком демократичних інститутів, зростанням політичної і громадської активності в Україні підвищується роль правоохоронних органів. Взаємовідносини громадянина і держави все більшою мірою будуються на засадах законності і наближають нас до країн розвинутої демократії (ФРН, Великобританія, Франція та інші). Це дозволить Україні посісти серед них належне місце і потребує напруженої праці у законодавчій та правозастосовчій практиці. Одним із важливих питань вдосконалення кримінального процесу є визначення статусу свідка.

 Свідком у кримінальній справі може бути будь-яка особа, якій відомі обставини справи та яка не заінтересована в кінцевому результаті справи (не є учасником процесу: потерпілим, підозрюваним, обвинуваченим чи підсудним). Будь-який громадянин України, якщо він став очевидцем події, незалежно від його посадового становища може бути допитаний як свідок. Вік свідка законом не обмежений. Водночас, діти також можуть бути допитані як свідки, якщо завдяки свого розвитку правильно сприймали обставини, які мають значення для справи.

 При розгляді ролі  свідка у кримінальному процесі трапляються труднощі при визначенні його статусу. Поняття «учасник кримінального процесу», на нашу думку, можна розглядати у двох розуміннях – широкому та вузькому. У вузькому – це обвинувачений, підозрюваний, захисник, а також потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач та їхні представники, тобто особи, названі у п. 8 ст. 32 КПК України.

 У широкому розумінні, загальному для всього кримінального судочинства, до названого поняття мають включатися ті, хто так чи інакше бере участь хоча б у одній стадії процесу, хто наділяється тими чи іншими правами й обов’язками. До них можна віднести прокурора, громадського обвинувача, громадського захисника, експертів та спеціалістів. Законодавець називає їх учасниками судового розгляду (ст. 261 КПК України), а експерта і спеціаліста – особами, які беруть участь у справі (ст. 295 КПК України).

 Вказівки про надання  будь-якого статусу свідку в кримінально-процесуальному законі відсутні, і це невипадково. Таке становище свідка склалось з часу, коли його функції у кримінальному процесі зводились до того, щоб поставити підпис під показаннями, які викривають «ворога народу», а наступного дня самому опинитися в такому самому становищі.

 Але, незважаючи на  це, свідок є основним джерелом інформації, яку можна отримати при його допиті про обставини, що підлягають встановленню в даній справі, зокрема про факти, які характеризують особу обвинуваченого, підозрюваного і потерпілого, його взаємовідносини з іншими особами (частини 1 і 2 ст. 68, ч. 1 ст. 167 КПК України).

За чинним КПК України  як свідки можуть бути допитані запідозрені і потерпілі – до того, як вони офіційно, в передбаченому законом порядку визнані підозрюваним, обвинуваченим, потерпілим; цивільні позивачі, цивільні відповідачі, законні представники підозрюваного, обвинуваченого, потерпілого; особи, офіційно визнані обвинуваченими – у тих випадках, коли справа щодо них була закрита, виділена в окреме провадження або розглянута раніше, ніж щодо інших осіб, причетних до вчинення того самого злочину.

 Свідок дає показання про обставини, які ґрунтуються на безпосередньому сприйнятті, або ті, які сприйняті з інших джерел. В останньому випадку свідок повинен вказати джерело, з якого йому стали відомі факти, про які він розповідає. Не можуть бути доказами дані, повідомлені свідком, джерело яких невідоме (ч. 3 ст. 68 КПК України).

 Предметом показань  свідка також можуть бути факти довідкового характеру про обставини, які самі по собі не мають доказового значення, але необхідні для розгляду справи. Свідок є незамінним; закон забороняє сумісництво обов’язків свідка з іншими процесуальними функціями (слідчого, прокурора, судді, експерта тощо).

 Тому, якщо виникає  необхідність допитати як свідка будь-кого з осіб, які ведуть судочинство чи виконують інші функції у процесі, то цей суб’єкт підлягає відводу, він звільняється від інших процесуальних обов’язків.

Участь в справі законних представників підозрюваного і обвинуваченого не виключає можливості їх допиту як свідків. Особа набуває процесуального статусу свідка з моменту офіційного виклику для допиту в якості свідка.

 Показання свідка, як і будь-які докази у справі підлягають перевірці і оцінці, оскільки свідок може бути заінтересований в кінцевому результаті справи і давати завідомо неправдиві показання. Такі показання можуть бути викликані тиском на свідка з боку обвинуваченого, потерпілого чи близьких їм осіб (підкуп, шантаж, погроза вбивством тощо). Показання свідка перевіряються шляхом аналізу їх змісту, порівняння з іншими доказами, які містяться в справі, під час виконання додаткових та повторних допитів, очних ставок, відтворення обстановки та обставин події.

 Умовою добросовісних  показань свідка є також психічна повноцінність свідка. Особи, які у зв’язку з своїми фізичними або психічними вадами нездатні правильно сприймати обставини, які мають значення для справи, і давати по них показання, не можуть залучатися в якості свідків (п. 3 ч. 1 ст. 69 КПК України).

 Не можуть бути допитані  як свідки також: захисник підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного про обставини, які стали йому відомі у зв’язку з виконанням обов’язків захисника; адвокат, представник професійної спілки та іншої громадської організації про обставини, які стали йому відомі в зв’язку з виконанням обов’язків представника потерпілого, цивільного позивача і цивільного відповідача.

Адвокат, який бере участь у  справі як захисник або представник, зобов’язаний зберігати адвокатську  таємницю, і не може бути допитаний  як свідок не тільки з обставин, які стали йому відомі у зв’язку з виконанням обов’язків захисника або представника, але з усіх питань, з якими до нього звернеться громадянин (або юридична особа), суть консультацій, порад, роз’яснень (ч. 1 ст. 9, ч. 1 ст. 10 Закону України «Про адвокатуру»).

 Водночас, існують певні  особливості допиту працівників  дипломатичних і консульських  представництв іноземних держав. Так, глава дипломатичного представництва  і члени дипломатичного персоналу  представництва, а також члени  їх сімей, якщо вони проживають  з ними і є іноземними громадянами,  не зобов’язані давати показання  як свідки, а в разі їх згоди  давати такі показання не зобов’язані  для цього з’являтися в слідчі  органи (ст. 31 Віденської конвенції про дипломатичні зносини від 18 квітня 1961 р.)

 Консульські посадові  особи, у тому числі глави  консульського представництва, а  також співробітники адміністративно-технічного та обслуговуючого персоналу консульського представництва не можуть відмовитись від дачі показань, крім питань, пов’язаних з виконанням ними службових обов’язків. Консульські посадові особи і глави консульських представництв не несуть відповідальності за відмову від дачі показань (пункти 13, 14 і 15 Положення про дипломатичні представництва та консульські установи іноземних держав в Україні).

 Нездатність особи  правильно сприймати обставини,  які мають значення для справи, встановлюються відповідно судово-медичного  або судово-психіатричною експертизою.

 У проекті нового  КПК України, на наш погляд, необхідно передбачити коло осіб, що не підлягають виклику як свідки з питань, що становлять їх професійну або службову таємницю (адвокати, судді, журналісти, священики).

 Також у новому КПК  було б доцільно визначити правовий статус свідка-медпрацівника та оперативних працівників правоохоронних органів України.

 Оперативні працівники  правоохоронних органів часто  потрапляють у становище, коли  в судовому розгляді важливі  їх показання (практика боротьби  з організованою злочинністю  є підтвердженням цьому). Водночас, якщо оперпрацівник буде давати пояснення на запитання, відповіді на які вимагають розкриття джерел інформації, оперативних засобів та методів роботи, то це поставить під загрозу життя та безпеку осіб, які є співробітниками правоохоронних органів і виконують свої завдання у злочинних угрупуваннях.

 У ст. 148 глави 19 Модельного  Кримінально-процесуального кодексу  для країн-учасниць СНД пропонується  заслуховувати показання керівника  органу, який здійснює оперативно-розшукову  діяльність, про явища, які стали  йому відомі під час виконання посадових обов’язків. Ці показання використовуються для вирішення питання про проведення невідкладних слідчих дій, але як докази не сприймаються, що повною мірою відповідає принципам доказового права. Тому в проекті нового КПК України питання про правовий статус свідків-оперативних працівників правоохоронних органів потребує законодавчого закріплення. Сьогодні ж, даючи показання під час судового розгляду, оперативники змушені розробляти «легенди»; посилаючись на забудькуватість, вказувати на неіснуючі джерела інформації. У подібне становище потрапляють також лікарі, коли на допиті виникає необхідність в порушенні лікарської таємниці, та інші особи, які беруть участь у судовому розгляді як свідки, але не названі у ст. 69 чинного КПК України.