Ліцензійні договори

Міністерство  освіти і науки України

НУК імені адмірала С.О. Макарова

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Реферат

з теми: «Ліцензійні договори»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                                           Виконав Шлапак

                                                                          Студент гр..5363   

                                                                                    Перевірив: Глубоченко

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2013

 

План

Вступ

1. Поняття ліцензійного договору
2. Роль ліцензійних договорів у створенні ринку промислової власності і сучасної ринкової економіки;
3. Види ліцензійних договорів.
4. Характеристика предмета договору.
5. Права й обов'язки сторін.
6. Види ліцензійних платежів.
7. Відповідальність сторін за дотримання зобов'язань за договором.

Висновки

Список джерел

 

ВСТУП

Перехід від адміністративно-командної  до ринкової економіки в Україні  сприяв формуванню у 90-х роках ХХ століття нового інституту ліцензування, який має потребу в належній правовій основі функціонування.

Правовий інститут ліцензування підприємницької діяльності є відносно новим в українському законодавстві. Його формування сталося на початку 90-х років ХХ століття. Воно було пов'язано з переходом України до ринкової економіки. Саме в цей період назріла необхідність особливого виду державного нагляду за діяльністю підприємців, що займаються різними видами діяльності.

У сучасних умовах розвитку підприємництва в України актуальною є проблема нагляду держави в  особі різних органів за діяльністю господарюючих суб'єктів. Цей нагляд переслідує двояку мету.

По-перше, за допомогою  нагляду відбувається упорядкування  створення та діяльності підприємців. Так, за допомогою нагляду, уникає створення  «фірм-одноденок», не здатних відповідати  за своїми зобов'язаннями, тим самим  держава охороняє права і свободи своїх громадян.

По-друге, держава прагне отримувати дохід для себе і захистити  свої права, монополії на найбільш пріоритетні  види діяльності.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Поняття ліцензійного договору

Найбільш поширеними договорами на використання об'єктів  інтелектуальної власності є ліцензійні договори. Світова практика при застосуванні достатньо їх удосконалила, накопичений великий досвід їх використання. Назва цих договорів походить від латинського слова licentia - дозвіл. У даному випадку - це дозвіл на використання об'єкта інтелектуальної власності, що оформляється договором.

Ліцензійний договір — це правочин, на підставі якого власник (володілець) запатентованого або незапатентованого винаходу (ліцензіар) надає фізичній або юридичній особі (ліцензіатові) дозвіл на здійснення у певному місці і протягом певного терміну однієї або кількох дій, на які має виключні права ліцензіар, а ліцензіат зобов'язується сплатити винагороду за надання права на використання винаходу. При цьому, незважаючи на обсяг прав, переданих за договором, ліцензіар залишається власником патенту. Ліцензійний договір умовно можна порівняти з договором оренди.

Вищевказані договори складаються  за узгодженням сторін, але повинні  містити в собі ряд обов'язкових  положень, установлених нормативними актами.

Договір про передачу права й ліцензійний договір  набувають чинності з моменту  їхнього підписання сторонами й  не вимагають обов'язкового нотаріального  засвідчення або державної реєстрації. Однак Закон України «Про охорону  прав винаходи й корисні моделі» передбачає можливість реєстрації подібних договорів за бажанням сторін.

Реєстрацію договорів  здійснює у встановленому порядку  Державний департамент інтелектуальної  власності. Договір на реєстрацію може подавати як одна, так і інша сторона, а також будь-яка довірена особа сторони (сторін). При цьому сторони зобов'язані надати один екземпляр (оригінал) договору для Держдепартаменту.

Процедура реєстрації договору займає біля 2-х місяців. У результаті реєстрації в Держреєстр вносяться  відомості про договір, які відразу публікуються в офіційному бюлетені «Промислова власність»

 

2. Роль ліцензійних договорів у створенні ринку промислової власності і сучасної ринкової економіки.

Міжнародні  науково-технічні відносини (МНТВ) – це міжнародні відносини з приводу трансферту (обміну результатами) НИОКР; спільного проведення країнами, підприємствами та організаціями НИОКР з подальшим сумісним та роздільним використанням їх результатів; спільних розробки і використання науково-технічних нормативів, вимог і стандартів; обміну загальною науково-технічною, маркетинговою інформацією.

Міжнародні  науково-технічні відносини найбільш концентровано реалізуються у формуванні світового ринку технологій, «ноу-хау», патентів і ліцеінзій, інжинірингових та інформаційних послуг. Відповідно до визначальних тенденцій світового економічного розвитку в сучасних умовах різко посилюється значення науково-технічних компонентів господарського зростання, як факторів динамізації та якісного вдосконалення виробництва. Так, обсяг наукової діяльності подвоюється приблизно кожні 10—15 років, а кількість науковців, за даними ЮНЕСКО за останні 50 років зростала майже в 4 рази швидше, ніж загальна чисельність населення, подвоюючись у розвинутих країнах через 7—10 років. Подвоєння кількості заявок на наукові відкриття та винаходи відбувається в середньому кожні 2.5—3 роки. Згідно з прогнозами, у XXI столітті науково-дослідною роботою буде займатися близько 20 % працездатного населення. На цій основі посилюватимуться процеси інтелектуалізації виробництва і праці, зростатиме ефективність використання всіх ресурсні. Провідні позиції в міжнародному технологічному обміні міцно утримують США, частка яких у продажу ліцензій — майже 2/3 світового обсягу. Слідом ідуть Японія, Велика Британія, Нідерланди, Бельгія, Люксембург і Швеція. Останнім часом значну активність у цій сфері виявляють також Австралія, Нова Зеландія, Бразилія, Мексика, Марокко та інші країни.

Ліцензійна  торгівля охоплює переважно електротехнічну  й електронну промисловість, загальне машино-, приладобудування. автомобільну, авіаракетну промисловість, хімію й нафтохімію, біотехнологію, ресурсозберігаючі технології. Відносно новим напрямом диверсифікації міжнародної ліцензійної торгівлі є галузі обчислювальної техніки та засоби автоматизації, включаючи комплексно автоматизовані виробництва з використанням єдиних транспортних систем та систем управління на базі ЕОМ.

Особливості сучасного  стану розвитку науково-технологічної  сфери проявляються, зокрема, в змінах структури міжнародної торгівлі.

Як бачимо, за 20 років питома вага товарів, то втілюють у собі високі технології, збільшилась у міжнародній торгівлі вдвоє, середні технології — майже в 1,5 раза за одночасного скорочення первинних продуктів та товарів із низькою технологією. Усе це сприяє піднесенню загального рівня світового технологічного розвитку, розширює можливості використання технологічних ресурсів менш розвинутими в економічному відношенні країнами. Широка міжнародна кооперація в галузі науки й техніки, обмін технологією, патентами та ліцензіями формують постійно діючу міжнародну науково-технологічну систему.

 

3. Види ліцензійних договорів.

Залежно від  предметів ліцензійних угод, способів правової охорони предметів цих  угод, розподілу прав на предмет  ліцензії між ліцензіаром і ліцензіатом, зв'язку з товарним експортом і взаємозалежності сторін угоди ліцензії можна класифікувати за такими групами: за предметом ліцензування; за способом правової охорони; за обсягом прав, що передаються; за зв'язком з товарним експортом; за ступенем взаємозалежності сторін.

У ЦК України передбачені  такі види ліцензій за обсягом прав: виключна, одинична, невиключна, а також інші види, що не суперечать закону.

Виключна  ліцензія видається лише одному ліцензіату і виключає можливість використання ліцензіаром об'єкта права інтелектуальної власності у сфері, що обмежена цією ліцензією, та видачі ним іншим особам ліцензій на використання цього об'єкта у зазначеній сфері.

Одинична  ліцензія видається лише одному ліцензіату і виключає можливість видачі ліцензіаром іншим особам ліцензій на використання об'єкта права інтелектуальної власності у сфері, що обмежена цією ліцензією, але не виключає можливості використання ліцензіаром цього об'єкта у зазначеній сфері.

Невиключна  ліцензія не виключає можливості використання об'єкта інтелектуальної власності у сфері, що обмежена цією ліцензією, та видачі ним іншим особам ліцензій на використання цього об'єкта у зазначеній сфері.

За згодою ліцензіара, наданою у письмовій формі, ліцензіат  може видати письмове повноваження на використання об'єкта права інтелектуальної власності іншій особі (субліцензію).

Ліцензійний договір  може передбачати право ліцензіата видавати (укладати) субліцензійний договір, за яким субліцензіат надає іншій  особі (субліцензіату) субліцензію  на використання об'єкта права інтелектуальної власності. У цьому разі відповідальність перед ліцензіаром за дії субліцензіата несе ліцензіат, якщо інше не встановлено ліцензійним договором.

Чинне законодавство  України передбачає ще кілька видів  ліцензійних договорів. Кілька видів  вироблені міжнародно-правовою практикою. Серед останніх слід назвати передусім так звану повну ліцензію, що являє собою купівлю-продаж об'єкта інтелектуальної власності. Слід наголосити на тому, що ліцензійний договір - це продаж дозволу на використання об'єкта інтелектуальної власності.

Отже, повна ліцензія - це дозвіл на використання запатентованого об'єкта на весь строк чинності патенту і на використання об'єкта в повному обсязі. По суті це є продаж самого об'єкта, проте з юридичної точки зору між продажем патенту і наданням повної ліцензії існує принципова відмінність. При продажі патенту на умовах, наприклад, щорічних відрахувань із суми продажу запатентованих виробів неуплата покупцем чергового платежу не спричиняє відновлення прав на патент у продавця. Якщо ж йдеться про договір повної ліцензії, укладений на таких самих умовах, то неуплата ліцензіатом чергового платежу спричиняє припинення чинності договору.

За договором виключної  ліцензії ліцензіар передає право  на використання об'єкта інтелектуальної  власності ліцензіату в повному обсязі, на визначеній території і на обумовлений строк. Ліцензіару залишається та частина права на об'єкт, яка не охоплена виключною ліцензією. При цьому ліцензіар не має права надавати ліцензії на використання об'єкта інтелектуальної власності іншій особі на цій самій території в обсязі наданих ліцензіату прав.

Чинне законодавство  України про промислову власність містить ще одну - так звану відкриту ліцензію, за якою власник патенту (свідоцтва) на об'єкт промислової власності (крім патентів на секретні об'єкти промислової власності) має право подати до Установи для офіційної публікації заяву про готовність надання будь-якій особі дозволу на використання запатентованого об'єкта промислової власності. Тобто власник патенту оголошує відкриту ліцензію для будь-якої особи, яка забажає скористатися цим запатентованим об'єктом. Для стимулювання відкритих ліцензій у законодавстві встановлена певна пільга для власників патентів - збір за підтримання чинності патенту в такому разі зменшується наполовину, починаючи з року, наступного за роком публікації такої заяви.

Особа, яка виявила  бажання скористатися зазначеним дозволом, зобов'язана укласти з власником  патенту договір про платежі. Спори, що виникають під час виконання  цього договору, вирішуються в судовому порядку.

Проте може статися так, що жодна особа не виявила бажання  скористатися оголошеним дозволом. Тоді власник патенту може подати до Установи письмове клопотання про відкликання  своєї заяви. У такому разі річний збір за підтримання чинності патенту сплачується в повному обсязі починаючи з року, наступного за роком публікації такого клопотання.

Примусова ліцензія. Чинне законодавство України про промислову власність містить припис, за яким у разі невикористання об'єкта промислової власності без поважних причин протягом трьох років, починаючи від дати публікації відомостей про видачу охоронного документа, або від дати, коли використання об'єкта промислової власності було припинено, на цей об'єкт може бути видано так звану примусову ліцензію. Будь-яка особа, яка має бажання і виявляє готовність використовувати даний об'єкт, може звернутися до суду із заявою про надання їй дозволу на його використання. Суд може прийняти рішення про надання такого дозволу (примусової ліцензії) за таких умов:

1) із власником охоронного  документа не вдалося досягти  угоди про укладення ліцензійної  угоди;

2) власник охоронного  документа не зміг довести,  що факт невикористання об'єкта  зумовлений поважними причинами;