Відповідальність за порушення у сфері інтелектуальної власності

Аналіз ст. 51-2 КУпАП дозволяє зробити декілька висновків критичного характеру:

- конструкція цієї статті виходить  із пропрієтарної теорії права  інтелектуальної власності. Це може  призвести до вільного тлумачення. Наприклад, вільне використання об'єктів авторського права для створення нового твору може здійснюватися у межах, що відповідають меті такого використання. Але де чіткі правові критерії таких меж? Вони або визначені не досить чітко або їх зовсім нема. Отже, є можливість притягнути до адміністративної відповідальності через довільне трактування меж вільного використання твору. Цього правозастосовуючі органи повинні уникати.

Право і особливо розгляд питання про притягнення до адміністративної відповідальності не може засновуватися на апріорних критеріях;

- статтею 51-2 КУпАП охороняються  буквально всі об'єкти права  інтелектуальної власності, на це  вказує “тощо”. Але передбачаючи  адміністративну відповідальність  за порушення, необхідно чітко  зазначати об'єкти. У противному разі виникає загроза підведення під “тощо” й того, що не може і не повинно захищатися через встановлення адміністративної відповідальності;

- об'єктом правової охорони, по  суті, є порушені використанням  об'єкта правової охорони майнові права, а також і немайнові права. Але якщо можна погодитися із встановленими санкціями за перший вид порушення, то аж ніяк - з другими.

Так, додаткова міра покарання у вигляді конфіскації тут зовсім недоречна. Тож очевидно, що потребує чіткого розмежування відповідальність за порушення майнових прав та відповідальність за порушення особистих немайнових прав;

- ця стаття охоплює зразу  декілька інститутів права інтелектуальної власності: авторське право, суміжні права, право промислової власності, та нові об'єкти цього права. Очевидно, що правові наслідки порушення майнових прав суб'єктів права інтелектуальної власності має різні економічні, соціальні та правові наслідки [6].

Очевидно, що адміністративно-правовий захист прав інтелектуальної власності генезисно є ще молодим і формується на дезінтеграційних засадах. У силу цього виникає конкуренція правових норм. При виявленні правопорушення застосовувати норму Кодексу України про адміністративні правопорушення чи норми інших законів - питання не таке вже й просте. Тому різні органи можуть по-різному кваліфікувати одне й те ж правопорушення. Це не сприяє єдності практики застосування адміністративного законодавства, ні захисту прав інтелектуальної власності. То ж не дивно, що провадження у цих справах затягується, розгляд у судах по суті теж. У результаті суди приймають рішення про припинення справ у зв'язку із перебігом строків притягнення до адміністративної відповідальності.

Також обсяг процесуальних гарантій при розгляді справи в адміністративному порядку значно вужчий, ніж у судовому. Так, не завжди передбачається особиста участь зацікавлених осіб чи їх представників у розгляді справи; не є обов'язковим колегіальний розгляд спору; законодавство може не регламентувати використання при розгляді справ в адміністративному порядку різних видів доказів, зокрема пояснення свідків, тощо; свідки та експерт, які залучаються до участі в адміністративному процесі, не попереджаються про відповідальність за надання неправдивих пояснень або відмову від них і т.п.

Істотне підвищення законодавцем розміру матеріальної шкоди у значному, великому та/або особливо великому розмірі, завданої суб'єктам авторського права та суміжних прав, на підставі положень ст. 22 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб, не сприяє підвищенню ефективності кримінально-правової охорони авторського права і суміжних прав та запобіганню вчиненню злочинних порушень авторського права і суміжних прав. Навпаки, воно фактично заохочує злочинців до вчинення даних порушень, гарантуючи їм уникнення кримінальної відповідальності, якщо розмір матеріальної шкоди, завданий зазначеними діяннями суб'єктам авторського права та (або) суміжних прав, буде складати суму, яка є меншою від необхідної для притягнення до кримінальної відповідальності [3].

П.П. Андрушко і А.М.Коваль вважають, що родовим об'єктом злочинів, передбачених ст. 176 «Порушення авторського права і суміжних прав» та ін. щодо порушень права інтелектуальної власності є право інтелектуальної власності. С.Я. Лихова, разом із П. Берзіним, відмовилась від висловленої нею раніше думки і також визнала родовим об'єктом вказаних вище злочинів право інтелектуальної власності.

Тому, цілком логічним було б об'єднання перелічених вище злочинів у одному розділі, який можна назвати «Злочини проти інтелектуальної власності». Саме так вирішили проблему місця кримінально-караного порушення авторського права і суміжних прав в особливій частині кримінального закону в Естонії та Болгарії. Законодавець Боснії та Герцеговини, Колумбії взагалі помістив в окрему главу лише злочини у сфері авторського та суміжних справ [5].

У Федеративній Республіці Німеччині норми, які передбачають кримінальну відповідальність за порушення авторського права і суміжних прав, є частиною спеціального кримінального права (“Nebenstrafrecht”) і містяться в Законі про авторське право. Особливої уваги охороні авторського права і суміжних прав надають в Італії, Польщі, Португалії та Франції, також помістивши кримінально-правові норми в закони (кодекси) про авторське право і суміжні права (інтелектуальну власність).

У вітчизняній науковій літературі немає особливих заперечень щодо виділення в Особливій частині КК окремого розділу «Злочини проти права інтелектуальної власності».

Однак, прихильники вказаної реформи вітчизняного кримінального закону недостатньо активно аргументують власну позицію. Зокрема, А.М. Коваль вірно вказавши, що авторське право і суміжні права не є виборчими чи трудовими правами і свободами людини, основною причиною подібних змін, проте, вважає необхідність підкреслення високої суспільної небезпеки злочинів проти права інтелектуальної власності та уваги, яку приділяє держава боротьбі з ними.

Як вбачається з аналізу ст. 176 КК України, на наш погляд, з позицій правил законодавчої техніки вказана стаття має істотні вади.

По-перше, юридичний склад злочину, передбачений ч. 1 ст. 176 КК України, потребує вдосконалення шляхом вказівки у тексті диспозиції даної частини статті Кодексу на конкретних суб'єктів, яким повинна бути завдана матеріальна шкода у великому розмірі. Такими суб'єктами мають визнаватись відповідні суб'єкти авторського права та (або) суміжних прав.

По-друге, ст. 176 КК України однаковою мірою охороняє як авторське право, так і суміжні права. При цьому порушення авторського права не обов'язково тягне за собою порушення суміжних прав, зважаючи на що, дана стаття відповідно до правил законодавчої техніки повинна бути сформульована як «Порушення авторського права і суміжних прав».

По-третє, четверта форма вчинення даного злочину (інше умисне порушення авторського права і суміжних прав) може бути вчинена не лише шляхом активного діяння - дією, але і пасивним діянням - бездіяльністю винної особи. Останнє, наприклад, може мати місце у випадку порушення майнового права суб'єкта авторського права та (або) суміжних прав шляхом невиплати винагороди (пасивна поведінка винної особи у формі бездіяльності) за договірне використання об'єктів авторського права та (або) суміжних прав. З огляду на це слід змінити термін «дія», наведений у диспозиціях частин 2 та 3 ст. 176 КК України на більш загальний термін «діяння», що включає у себе як дію винної особи (активне діяння), так і її бездіяльність (пасивне діяння) стосовно порушення авторського права та (або) суміжних прав. Саме такий підхід вже знайшов своє застосування у ст. 146 Кримінального кодексу РФ (1996 р.) [5].

Порівняльний аналіз санкцій ст. 176 КК України з санкціями, встановленими за аналогічні порушення авторського права і суміжних прав у кримінальних законах зарубіжних країн, а також з вимогами міжнародно-правових норм дає змогу дійти висновку про необхідність посилення покарання за ст. 176 КК України.

Слід наголосити, що, виходячи зі ст.ст. 3, 41, 54 Конституції України права інтелектуальної власності у ієрархії соціальних цінностей повинні стояти на більш високому рівні цінностей, ніж право власності, що має відзначатися і на мірах охорони даних прав, зокрема кримінально-правовими засобами.

Також слід позначити, що порушення авторського права і суміжних прав, поєднані із вчиненням інших із наведених злочинів, значно посилюють як кримінальну відповідальність винних осіб, так і їх покарання [4].

Подальше вдосконалення кримінально-правової охорони авторського права і суміжних прав має йти шляхом посилення покарання за ст. 176 КК України та виведення даного злочину із категорії злочинів середньої тяжкості до категорії злочинів тяжких та особливо тяжких злочинів (у випадку вчинення порушення авторського права і суміжних прав організованою групою, службовою особою з використанням службових повноважень щодо підлеглої особи, завдання даними діяннями матеріальної шкоди в особливо великому розмірі) [5].

У цьому випадку винуватих осіб практично неможливо буде вже звільнити від кримінальної відповідальності та покарання, наприклад, застосувавши акт амністії чи уклавши угоду про примирення з потерпілим автором чи суб'єктом суміжних прав. Тому за таких обставин знайде своє практичне застосування найважливіший принцип кримінального права - невідворотності кримінальної відповідальності та покарання за вчинене.

З іншого боку, на наш погляд, не можна не відзначити, що така ситуація одночасно сприяє істотному зміцненню кримінально-правової охорони авторського права і суміжних прав і дозволяє, хоча і штучним шляхом, застосувати достатньо суворі кримінальні покарання за порушення цих прав, виправивши таким чином ситуацію із проблемою м'якості та недосконалості покарань, які наразі встановлені за порушення авторського права і суміжних прав у відповідних санкціях ст. 176 КК України [4].

Інститут кримінальної відповідальності за порушення авторського права і суміжних прав, звичайно, не повинен застосовуватись ізольовано від інших статей Кримінального закону, а за наявності для того підстав, саме у сукупності з низкою інших кримінально-правових норм. Вважаємо, що це додатково акцентуватиме увагу на непорушності авторського права і суміжних прав, неприпустимості посягань на них з боку правопорушників, і, таким чином, більш дієво охоронятиме ці права та запобігатиме вчиненню злочинів.

Варто додати, що в законі (не має значення, в якому) має бути норма, яка зобов'язувала б суд визначити у рішенні точні строки виконання рішення. У разі прострочки виконання рішення судом повинен накладатися штраф за прогресивною шкалою. Це нововведення має забезпечити ефективність виконання судових рішень й ймовірність їх виконання в повному обсязі взагалі.

ВИСНОВКИ

В Україні право інтелектуальної власності відносно нове правове явище, яке хоча й побудоване на тих же засадах, що і в інших країнах, але ще не забезпечене належним чином ні матеріально, ні організаційно, ні кадрово. Не потрібно забувати і реалії перехідного періоду: значна криміналізація економіки, корупція, низька законослухняність населення, низький рівень достатку основної частини населення, зокрема молоді і проблеми її працевлаштування, що призводить до вимушеного придбання контрафактного товару. Здебільшого, як свідчить практика, порушниками авторських і суміжних прав є молоді люди, які обізнані у технічних особливостях копіювання носіїв. Крім того, ослабли публічно правові способи охорони прав інтелектуальної власності.

Зважаючи на вищевикладене можна дійти висновку, що об'єкти авторського права і суміжних прав прямо чи опосередковано захищаються цілим рядом правових інститутів, які у сукупності можуть забезпечити публічно-правову охорону інтелектуальної власності.

Чинне законодавство України щодо інтелектуальної власності заклало досить ґрунтовні засади правової охорони результатів інтелектуальної творчої діяльності. Проте, оцінюючи це законодавство в цілому позитивно, все ж не можна не відзначити його окремих недоліків.

Отже, цільної взаємоузгодженої системи норм про захист права інтелектуальної власності чинне законодавство України не містить. Істотним недоліком системи захисту інтелектуальної власності є також її занадто низька ефективність. Порушники права інтелектуальної власності не дуже бояться застосування до них встановлених чинним законодавством санкцій. Інколи доходи від неправомірного використання чужого твору чи об'єкта суміжного права перевищують встановлені санкції у сотні раз і з лихвою перекривають понесені витрати.

Потрібна більш жорстка система захисту прав інтелектуальної власності, застосування якої має назавжди відбити у порушника бажання використати неправомірно твір чи об'єкт суміжного права.

Недоліками існуючої системи захисту права інтелектуальної власної є також відсутність спеціалізованих судів і суддів, що зумовлює досить тривалі строки розгляду навіть не дуже складних справ з приводу порушення права інтелектуальної власності. Ще однією причиною недостатньої ефективності захисту права інтелектуальної власності є численні можливості уникнути відповідальності порушника за невиконання уже прийнятого судом рішення у справі на користь позивача, що дає йому можливість зволікати з виконанням довгі роки.

Україна відносно молода самостійна держава, тому маємо дещо неузгоджене законодавство, в якому нормативні акті, що регулюють одні й ті самі суспільні відносини містять в своїх нормах протиріччя. Проте, спираючись на досвід більш «дорослих» країн та власний історичний досвід, маємо подолати ці прогалини та неузгодження й привести національне законодавство у сфері авторського права та суміжних прав у відповідність до міжнародного законодавства. Таким чином, матимемо ще один «продукт» - результат творчої діяльності, з яким, будучи законодавчо забезпеченими, зможемо вийти на міжнародний ринок.