Історія оподаткування

ТЕМА 1. ІСТОРІЯ ОПОДАТКУВАННЯ  (2 години).

 

План.

1. Історія формування систем оподаткування.
2. Система податків Київської Русі. Податки козацької держави.
3. Московсько – Російська податкова система. Податкове законодавство України.

 

 

 

Література.

1. Основи оподаткування: Навч. посібник / Т.В. Калінеску, О.М. Антіпов, Г.М. Бурлуцька, Т.М. Чернякова, М.М. Соловей, М.Б. Харківський; кер. авт. ком. і наук. ред. проф. Т.В. Калінеску. – Луганськ: Вид-во СНУ ім.. В. Даля, 2007. – 416 с.

2. Ткаченко Н.М., Горова Т.М., Ільєнко Н.О. Податкові системи країн світу. Облік і звітність: навч. – метод. посібник / Під заг. ред. Н.М. Ткаченко. – К.: Алерта, 2004. – 554 с.

3. Ярошенко Ф.О., Павленко В.Л. Історія податків та оподаткування в Україні: Навч. посібник. – Ірпінь: Академія ДПС України, 2002. – 240 с.

4. Василик О.Д. Податкова система України: Навчальний посібник. – К.: ВАТ “Поліграф книга”, 2004. – 478 с.

5. Иванов Ю.Б., Тищенко А.Н. Современные проблемы налоговой политики: Учебное пособие. – Х: ИД “ИНЖЭК”, 2006. – 328 с.

 

 

 

1. Історія формування  систем оподаткування. 

 

Історія цивілізації  свідчить, що в різні періоди розвитку суспільства існували різні податки. Але вони завжди були обов'язковим елементом будь-якої держави, незалежно від того, яку модель економічного розвитку вона має і які політичні сили знаходяться при владі. Тобто податки є необхідним відношенням між державою і суспільством. Ці відношення починаються із виникненням держави і розвиваються з її ростом. Розвиток і зміна державного упорядкування завжди супроводжується перебудовою податкового улаштування.

Таким чином, податки  є невід'ємною частиною державно-суспільних відносин, без яких неможливе повноцінне існування, розвиток держави і, як наслідок, суспільства, народу, що проживає в цій державі. Тобто виникнення держави породжує виникнення податків.

На ранніх ступенях державної  організації початковою формою оподаткування можна вважати жертвоприношення, що було примусовою виплатою або збором, неписаним законом древнього суспільства. У “Пятикнижии” Мойсея сказано, що “... усяка десятина на землі із сімені землі і плодів дерева належить Господу...” Саме першою початковою ставкою податку слід вважати 10 відсотків від отриманих доходів.

У міру розвитку держави  виникла “світська” десятина, яка  стягувалась на користь впливових князів поряд з церковною десятиною. Дана практика існувала у різних країнах на протязі багатьох століть: від Давнього Єгипту до середньовічної Європи. Так, у Давній Греції у VII-VI століттях до нашої ери серед представники знаті були уведені податки на доходи у розмірі 1/10 чи 1/20 частин доходів. Це дозволяло концентрувати і витрачати засоби на утримання найманої армії, зведення укріплень навколо міст-держав, побудову храмів, водопроводів і доріг, організацію свят, роздачу продуктів і грошей біднякам.

У той же час у давньому світі мали місце і серйозні протидії оподаткуванню. У Афінах, наприклад, вважалося, що вільний громадянин не повинен платити податків. Інша справа – добровільне пожертвування. Але коли мали виникнути достатньо великі витрати, то рада або народне віче міста встановлювало відсоток стягувань від доходів. У Давньому Римі, який спочатку складався із міста Рим і прилеглої до нього місцевості, у мирний час грошових податей не платили. Витрати на управління містом і державою були мінімальні, тобто вибірні магістри здійснювали виконання своїх обов'язків безоплатно, а часом вкладаючи свої особисті заощадження.

Головною статтею витрат у Давньому Римі було будівництво  суспільних закладів. Ці витрати покривалися здачею у оренду громадських земель. Але під час війн громадяни оподатковувались у відповідності з їхніми доходами. Визначення суми податку здійснювалось кожні п'ять років вибірними чиновниками-цензорами. Громадяни Риму робили цензору заяву про свої прибутки та сімейний статус. Це і був прообраз або основа сучасної декларації про доходи.

З розвитком Римської держави у IV-III ст. до нашої ери  шляхом завоювань або заснування нових колоній почались і зміни у податковій системі держави. У колоніях вводилися комунальні (місцеві) податки і повинності. Їхній розмір залежав від доходу і стану громадянина. Римські громадяни, які мешкали за межами Риму, платили як державні, так і місцеві податки. У випадку перемоги у війні – податки зменшувались, а іноді і зовсім відмінялись. Необхідні кошти забезпечувалися контрибуціями із завойованих земель. Комунальні податки з тих, хто мешкав поза Римом, стягувалися регулярно.

Римський імператор  Октавіан (63 р. – 14 р. до нашої ери) у  всіх провінціях утворив фінансові заклади, що здійснювали контроль за оподаткуванням. Була заново проведена оцінка податкового потенціалу провінцій з метою більш справедливого розподілу податків і збільшення їхньої віддачі. Для цього були проведені обміри кожної місцевої громади з її земельними угіддями. По кожному місту було складено кадастр, який вміщував відомості про землевласника. Було здійснено перепис власності громадян, яким керували намісники провінцій разом з прокураторами, які були на чолі фінансових закладів провінцій. Кожний мешканець був зобов'язаний у визначений день представити владі свою декларацію. Податкові документи знаходились у фінансовому органі і служили базою для наступного перепису стану власності (цензу).

Головним джерелом доходу у римських провінціях був земельний  податок. У середньому його ставка становила 1\10 доходу із земельної ділянки, хоча застосовувалися й особливі форми оподаткування: наприклад кількість фруктових дерев, ураховуючи виноградну лозу. Обкладалася податком і інша власність: нерухомість, живий інвентар (раби та крупна рогата худоба), цінності. Кожний мешканець провінції мусив сплатити єдину для усіх подушну подать.

Усі означені податки  слід вважати прямими, але існували ще й побічні податки: податок з обороту (1%), особистий податок на вивільнення рабів при торгівлі рабами (4%) і податок на вивільнення рабів - 6% від їхньої вартості. У 6 р. до нашої ери Август увів податок на спадщину (5%). Ним обкладалися тільки громадяни Риму. Цей податок мав цільовий характер: отримані кошти спрямовувались на пенсійне забезпечення професійних солдатів.

Державні фінансові  органи не брали безпосередньо участі у стягненні податків. Це робили громади. Але оцінювання, визначення податкових надходжень громади та контроль за терміном сплати здійснювала держава через фіскальні органи. Уже у Римській імперії податки виконували не тільки фіскальну функцію, але мали роль додаткового стимулятора розвитку господарства. Оскільки податки стягувались грошима, населення було змушене виробляти надлишки продукції, щоб її продавати. Це сприяло розширенню виробництва, товарно-грошовим відносинам, поглибленню процесу розділення праці та урбанізації.

Слід відзначити, що Давній Рим був відправною точкою для  формування подальших податкових світових систем. Саме тут народилися прообрази багатьох сучасних понять, пов'язаних з податками: податкова декларація, розподіл податків на прямі і побічні, так звані податкові пільги (мешканці Риму і провінцій платили різні за змістом і за ставками податки). Саме У Римі з'явилися цільові податки, що мали прообраз пенсійних фондів. Багато прямих податків, що з'явилися у Давньому Римі мають місце і зараз у багатьох країнах з несуттєвими змінами і доповненнями.

Багато господарчих  традицій Давнього Риму перейшли до Візантії. У ранню візантійську епоху до VII ст. включно існував 21 вид прямих податків: поземельний податок, подушна подать, податок на оснащення, податок на купівлю коней, податок на рекрутів, заплативши який можна було звільнитися від військової повинності, мито на продаж товарів (традиційно ця ставка становила 10-12,5%), мито на видачу державних актів і т. ін. Особливі податки платили сенатори, чиновники і військові, що отримували підвищення на посаді. Практикувалися у Візантії й надзвичайні податки: на будівництво флоту, утримання армії. Але чисельність податків не привела до фінансового процвітання Візантійської імперії. Навпаки, надмірний податковий тиск призвів до фінансової кризи, що послабила міць держави. Необхідно зазначити, що історія податкової політики Візантії показала, що велика кількість податків, навіть зовсім абсурдних (наприклад, візантійський «податок на повітря», що був свого роду штрафом, який стягувався, якщо будівля перевищувала встановлений розмір) не дає гарантій високих державних доходів.

 

2. Система податків  Київської Русі. Податки козацької  держави.

 

Щодо Київської Русі, то податкова система тут почала складатися трохи пізніше, ніж у Візантії. Об'єднання російських земель у Єдину державу почалося у кінці ІХ ст. Основним джерелом доходів казни була данина. Але це було спочатку нерегулярне джерело, яке далі усе більш ставало системним прямим податком. Князь Олег після свого утвердження у Києві зайнявся установленням данини з підвладних племен. Данина стягувалась двома способами: «повозом», коли вона привозилась у Київ, і “полюддям”, коли князі або князівські дружини самі їздили за нею. Податки Київської Русі періоду феодальної роздробленості наведені на рис. 1.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис. 1. Податки Київської  Русі періоду феодальної роздробленості.

 

Побічне оподаткування існувало у  формі торговельного і судового мита. Мито стягувалось за провіз товарів через ріку, “гостинне” мито – за право обладнувати ринки. Мито “ваги” і “міри” встановлювалось за зважування та вимірювання товарів, що у ті часи було досить складною справою. Податки в Київській Русі наведені на рис. 2.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис. 2. Податки в Київській  Русі.

 

Після монголо-татарської навали з'явились нові форми податків – данина Золотій Орді. Стягнення прямих податків у казну самої Російської держави стало неможливим. Головним джерелом внутрішніх доходів було тільки мито.

Головними джерелами  прибутків Війська Запорізького низового, крім природного багатства  чорноземного краю, були: воєнна здобич, зовнішня торгівля, продаж вина, платня від перевозів, подимний податок,  царське хлібне і грошове жалування.

Важливим джерелом податків було “мостове”, тобто платня з  проїжджих купців, торговців, промисловців і чумаків через річки.

Велике мито давали шинки, що були розповсюджені  на землях запорізьких козаків.

Козаки та їх старшина за військову службу відстоювали свій привілей – звільнення від податків. Їх сплачували лише селяни та міщани.

 

3. Московсько  – Російська податкова система.

Податкове законодавство  України.

 

Сплата данини була припинена  Іваном ІІІ (1440 –1505 р .р.) У 1480 р. почалось відтворення фінансової системи Русі. У якості головного прямого податку Іван ІІІ увів “данині” гроші з чорносошних селян і посадський людей. Потім були нові податки: “ямські”, “пищальні” – для виробництва гармат, збори для побудови укріплень на кордонах держави. Іван Грозний ввів стрілецьку подать для утворення регулярної армії та “полонянині” гроші для викупу ратних людей та усіх росіян, що були забрані у полон. Для визначення розміру прямих податків служив “сошний” лист. Його сутністю було вимірювання земельних ділянок, що належали землевласникам, переведенні отриманих даних в умовні одиниці “сохи”, у відповідності з якими визначався розмір податку. «Сошний» лист складав писець з піддячими, що знаходились біля нього. Опис міст і повітів з населенням, дворами, категоріями землевласників зводились до письмової книги. “Соха” як одиниця виміру була відмінена у 1679 р. Одиницею для нарахування прямого податку став двір.

Побічні податки стягувались  через систему відкупу, головними  з яких були митний і винний. У середині ХVІІ ст. було встановлено єдине мито для торгових людей – 10 грошей (5 копійок) з рубля обороту.

Політичне об'єднання  російських земель було здійснено у  ХV ст. Але налагодженої системи управління державними фінансами не існувало ще довгий час. Більшість прямих податків збирав “Приказ” великого приходу. Але разом з тим стягненням займались територіальні “Прикази”. В першу чергу Новгородська, Галицька, Устюжська, Владимирська, Костромська четі, які виконували функції прибуткових кас, “Казанський і Сибірський прикази”, що стягували “ясак” з населення Поволжя і Сибіру; Приказ Великого двора, що обкладав податком царські землі; Приказ великої казни, куди направлялись збори з міських промислів; Печатний Приказ, що стягував мито за скріплення актів державною печаткою; Казенний патріарший приказ, що розпоряджався оподаткуванням церковних і монастирських земель. Крім перелічених, податки збирали Стрілецький, Посольський, Ямський прикази. Виходячи з цього, фінансова система Русі у ХV – ХVІІ ст. була дуже складаною і заплутаною. Трохи упорядкована вона була Олексієм Михайловичем (1629 – 1676 рр.), який створив у 1655 р. Єдиний Приказ. Перевірка фінансової діяльності, аналіз прибуткових книг і видатків дозволили точно визначити бюджет держави. Однак існуюча у Росії у ХV – ХVІІ ст. система фінансового управління, яка передбачала наявність для кожного окремого податку своєї служби контролю, сильно ускладнювала і заплутувала процес наповнення прибуткової частини бюджету.

У Росії в епоху  Петра Першого (1675 – 1725) є характерною  постійна нестача фінансових ресурсів через нескінченні війни, велике будівництво, великомасштабні державні перебудови. Для поповнення казни вишукувались все нові способи, вводились додаткові податки, майже до анекдотичного податку – на вуса і бороду. Так було введено гербовий податок, подушний збір з підвожчиків (десята частина податку від їхнього найму), податки з постоялих дворів, печей, плавних суден, гарбузів, горіхів, продажу їстівного, найму домів, криголамний і інші податки. Оподатковувались навіть церковні вірування. Наприклад, розкольники були змушені сплачувати подвійну подать.

У другій половині царювання  Петра Першого Російська держава, незважаючи на великі витрати, обходилася своїми надходженнями до казни і не зробила ні копійки боргу¹. Податкова система Росії за часів Петра Першого була більш-менш вдалою, тому що доходи держави росли. Велика кількість податків згладжувалася відносно малими податковими ставками і рівномірним розподілом податкового тягаря серед народу, навіть з деякими пільгами для бідних людей.