Підстави, межі та стадії кримінальної відповідальності

Згідно п. 1.1. та 1.2 Рішення Конституційного Суду України від 27 жовтня 1999 р. кримінальна відповідальність настає з моменту набрання законної сили обвинувальним вироком суду, а притягнення до кримінальної відповідальності, як стадія кримінального переслідування, починається з моменту пред'явлення особі обвинувачення у вчиненні злочину.

1.3 Проблема підстав  кримінальної відповідальності  за незакінчений злочин та  за злочин вчинений у співучасті

Поняття злочину охоплює не тільки закінчений злочин, але й готування до нього і замах на нього як суспільно небезпечні діяння. Однак готування до злочину невеликої тяжкості не тягне за собою кримінальної відповідальності (ч. 2 ст. 14). Закон, як відомо, виключає відповідальність і за закінчений злочин, який хоча формально і містить ознаки будь-якого діяння, передбаченого кримінальним законом, але через малозначність (ч. 2 ст. 11) не становить суспільної небезпеки. Тим більше, не є злочином замах, що не становить суспільної небезпеки (наприклад, замах на знищення або ушкодження майна, що не має цінності).

Стаття 2 встановлює, що єдиною підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого Кодексом. Така ж підстава кримінальної відповідальності існує і за готування до злочину й замах на злочин. Інакше кажучи, підставою відповідальності за готування до злочину і за замах на злочин може бути лише встановлення в діянні особи складу злочину. При готуванні до злочину і замаху на злочин має місце склад незакінченого злочину, відповідно - склад готування до злочину або склад замаху на злочин.

Відповідно до ст. 16 кримінальна відповідальність за готування до злочину і за замах на злочин настає за ст. 14 або ст. 15 і за тією статтею Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за закінчений злочин, до якого суб'єкт готувався або на який вчинив замах. Наприклад, готування до умисного вбивства кваліфікується за ст. 14 і ч. 1 ст. 115, а замах на вбивство - за ст. 15 і ч. 1 ст. 115. Практика вважає, що, коли обман покупців вчинений у незначних розмірах, але матеріалами справи встановлено, що умисел винного був спрямований на обман Покупців у значних розмірах і не був здійснений з обставин, що не залежали від нього, вчинене слід кваліфікувати як замах на обман Покупців у значних розмірах, тобто за ст. 15 і ч. 1 ст. 225.

Якщо діяння, вчинені особою при готуванні до одного злочину або замаху на нього, містять у собі ознаки іншого закінченого злочину, все вчинене слід кваліфікувати як незакінчений злочин за ст. 14 або ст. 15 та відповідною статтею Особливої частини КК і за сукупністю - за інший закінчений злочин. Тут закінчений склад одного злочину одночасно є готуванням до іншого злочину або замахом на нього.

Наприклад, незаконне придбання пістолета для вбивства кваліфікується як незаконне придбання вогнепальної зброї за ч. 1 ст. 263 і як готування до убивства за ст. 14 та ч. 1 ст. 115. У разі викрадення вогнепальної зброї, бойових припасів чи вибухових речовин або їх незаконного носіння, збереження, придбання, виготовлення з метою вчинення іншого злочину вчинене кваліфікується як сукупність закінченого злочину і як готування до вчинення іншого злочину.

Співучасть як одна з форм злочинної діяльності не створює будь-яких особливих підстав кримінальної відповідальності. Положення ч. 1 ст. 2 КК про те, що підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого КК, поширюється і на випадки вчинення злочину у співучасті. Втім, межі відповідальності співучасників визначаються характером і ступенем участі кожного з них у вчиненому злочині, які, , обумовлюються виконуваною роллю, усвідомленням характеру дій інших співучасників та рядом інших обставин. Кожний співучасник відповідає за спільно вчинений злочин у межах індивідуальної відповідальності (у межах ним вчиненого й усвідомленого).

• Правила, за якими несе відповідальність виконавець (співвиконавець), є аналогічними правилам, за якими відповідає особа, яка вчинила злочин одна (не у співучасті), - він підлягає відповідальності за статтею Особливої частини КК, яка передбачає вчинений ним злочин. При цьому його дії кваліфікуються за відповідною статтею Особливої частини КК без посилання на ч. 2 ст. 27 КК.
• При простій співучасті (співвиконавстві) всі співучасники несуть відповідальність за тією ст. особливої частини КК, яка передбачає вчинений ними злочин (ч. 1 ст. 29 КК).
• При співучасті з розподілом ролей відповідальність настає:
• Виконавець (співвиконавці) відповідає за тією ст. особливої частини КК, яка передбачає відповідальність за вчинений ними злочин.
• Організатор, підбурювач та пособник підлягають відповідальності за тією статтею (частиною статті) Особливої частини КК, яка передбачає злочин, вчинений виконавцем. Кваліфікація дій виконавця є основою для кваліфікації дій інших співучасників, оскільки, виходячи із суті інституту співучасті, всі співучасники відповідають за один і той же злочин.
• Особливістю правової оцінки діянь цих співучасників є те, що вона потребує ще й обов'язкової вказівки на відповідну частину ст. 27 КК. Це обумовлено тим, що, з одного боку, організатор, підбурювач та пособник, як правило, самі безпосередньо не виконують об'єктивної сторони злочину, а, з іншого боку, ці ознаки, описані у частинах 3, 4, 5 ст. 27 КК, є своєрідним юридичним з'єднувачем дій організатора, підбурювача та пособника з діями виконавця в рамках інституту співучасті.
• Якщо винна особа при вчиненні одних злочинів була виконавцем, а при вчиненні інших - тільки організатором, підбурювачем чи пособником, останні злочини треба кваліфікувати окремо з посиланням на відповідну частину ст. 27 КК.

У положеннях частин 3 та 5 ст. 29 КК реалізується принцип індивідуальної відповідальності співучасників. Відповідно до цих положень можлива різна відповідальність співучасників, у т. ч. організатора, підбурювача та пособника, з одного боку, виконавця -з іншого. Обставинами, які зумовлюють таку різницю, є:

1) ознаки, що характеризують  особу окремого співучасника  злочину;

2) розходження у змісті  умислу співучасників щодо обставин, які обтяжують відповідальність  і передбачені у статтях Особливої  частини КК як ознаки злочину, що впливають на кваліфікацію  дій виконавця;

3) не охоплення умислом  співучасників вчиненого виконавцем (йдеться про ексцес виконавця).

РОЗДІЛ 3. СТАДІЇ КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ