Контрольная работа по "Уголовному праву"

Визнання суспільних відносин об'єктом злочинних посягань донедавна  вважалося в нашій науці єдиною і одностайною точкою зору. Однак у даний час питання про даний елемент складу злочину носить дискусійний характер. Багато дослідників відмовилися від позиції визнання суспільних відносин об'єктом злочину. Але й у нових поглядах на питання про об'єкт злочину немає єдності думок. Одні автори розуміють під зазначеним елементом складу злочину правові блага, цінності, другі - людину, інші - сферу життєдіяльності людини навіть соціальну оболонку. Існує і «примирлива» позиція ряду дослідників, що хоча і визнають об'єктом злочину суспільні відносини, але вважають, що в ряді випадків дана теорія «не спрацьовує» і не є універсальною, тому що поряд із суспільними відносинами об'єктом злочину необхідно визнавати блага, інтереси охоронювані кримінальним законом.

   Об'єкт злочину має важливе теоретичне і практичне значення й в основних рисах зводиться до наступного.

   Об'єкт злочину - елемент кожного злочинного діяння, тобто будь-який злочин є таким тільки тоді, коли суспільним відносинам охоронюваним кримінальним правом заподіюється чи може бути заподіяна істотна шкода. Це знаходить підтвердження в такій законодавчо закріпленій ознаці злочину, як суспільна небезпека.

   Об'єкт злочину - обов'язкова ознака складу злочину. Юридичне значення об'єкта, насамперед, визначається тим, що він є обов'язковим елементом будь-якого складу злочину. Не може бути жодного конкретного складу злочину (вбивство, крадіжка, державна зрада й ін.) без безпосереднього об'єкта посягання.

   Об'єкт злочину має принципове значення для кодификації кримінального законодавства. За ознакою родового об'єкта злочину будується Особлива частина Кримінального кодексу України. Безумовно, це найбільш логічний і практично значимий критерій класифікації і систематизації кримінально-правових норм, рубрикації розділів КК. У новому КК України змінена ієрархія цінностей об'єктів кримінально-правової охорони. У КК України 1960 р. (ст. 1 і 7) у главу кута ставилися державні інтереси і вже потім інтереси особистості і суспільні інтереси. І хоча Конституція України, а також ч. 1 ст. 1 КК України найвищою цінністю визнала права і свободи людини, все-таки Особлива частина КК України починається з розділу про злочини проти національної безпеки і лише 2 розділ говорить про злочини проти життя і здоров'я людини.

   Правильне встановлення об'єкта злочину дозволяє відмежувати злочин від інших правопорушень і аморальних вчинків. Крім того, при явній малозначності реальної чи можливої шкоди яким-небудь суспільним відносинам, навіть охоронюваним кримінальним правом, не може йти мова про злочин (ч. 2 ст. 11 КК - малозначне діяння), тому що об'єкту не завдається тієї шкоди, яка притаманна злочину.

   Об'єкт злочину дозволяє визначити характер і ступінь суспільної небезпеки злочинного діяння, тобто, яким саме суспільним відносинам, охоронюваним кримінальним правом, і в якому ступені (наскільки серйозно) заподіяна чи могла бути заподіяна шкода.

   Об'єкт злочину має важливе, а іноді і вирішальне, значення для правильної кваліфікації діяння й відмежування одного злочину від іншого. Наприклад, головним чином по об'єкту посягання можна розмежувати між собою такі злочини, як вбивство в зв'язку зі здійсненням потерпілим службового чи громадського обов'язку, посягання на життя судді, посягання на життя співробітника правоохоронного органа і терористичний акт (п. «8» ч. 2 ст. 115, ст. 379, 348 і 258 КК); диверсія і терористичний акт (ст. ст. 113 і 285 КК).

   Неприйняття до уваги специфіки об'єкта посягання, неправильне його встановлення приводять на практиці до судових помилок.

   Предмет злочину існує поряд з об'єктом, є самостійною, факультативною ознакою складу злочину.

   Предметом злочину варто вважати будь-які речі матеріального світу, з визначеними властивостями яких кримінальний закон пов'язує наявність у діях особи ознак конкретного складу злочину.

   З цього випливає, що до предмета злочину необхідно відносити тільки визначені речі, а не будь-які інші цінності. Законодавець найчастіше вказує саме на визначені речі, а точніше, їхні ознаки, властивості при описі того чи іншого злочину. Законодавець різним способом описує ознаки предмета злочину в Кримінальному кодексі. Обрання того чи іншого способу опису багато в чому залежить від характеру злочину, а також від індивідуальних властивостей самого предмета. Так, у законі може бути зазначено лише на визначений вид предметів, і тим самим будь-який предмет даного виду має однакове значення для кримінальної відповідальності. Так предметом хабарництва можуть бути будь-як матеріальні цінності, а також майнові блага. У цих і інших випадках немає необхідності давати в КК вичерпний перелік можливих предметів злочину. Іноді законодавець у самому законі безпосередньо вказує зразковий чи вичерпний перелік предметів злочину, прагне з максимальною точністю обрисувати його в диспозиції кримінально-правової норми.

   У випадках, коли диспозиція статті КК про відповідальність за визначений злочин носить бланкетний характер, такий перелік приводиться в тих нормативних актах, до яких відсилає кримінальний закон (наприклад, перелік наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів міститься в спеціальному списку наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, затверджених МОЗ України).

   Крім того, предметом злочину можуть бути тільки речі матеріального світу. Якщо об'єкт злочину - це суспільні відносини, то предмет злочину це предмет матеріального світу. Наприклад, при розкраданні майна, об'єктом злочину є власність, а предметом злочину саме майно, тобто конкретні матеріальні цінності.

   На відміну від об'єкта, що є обов'язковою ознакою будь-якого складу злочину, предмет злочину ознака факультативна. Це означає, що деякі злочинні діяння можуть не мати конкретного предмета злочину (наприклад, убивство, тілесні ушкодження). Однак, якщо предмет злочину прямо передбачений у законі, то для даного складу злочину він стає обов'язковою ознакою. Тому предмет злочину може мати важливе кримінально-правове значення для кваліфікації злочину, якщо він є ознакою відповідного складу злочину.

   Крім того, на відміну від об'єкта злочину, якому завжди наноситься шкода в результаті здійснення злочинного діяння предмет може не тільки отримувати шкоду від злочину, а також може і залишатися незмінним (наприклад, при розкраданні майна страждає відношення власності, однак майну шкода не заподіюється).

   Таким чином, основними відмінними ознаками предмета злочину від об'єкта є те, що предмет злочину - це завжди речі матеріального світу, тоді як об'єкт злочину - це суспільні відносини. Предмет злочину факультативна ознака складу злочину, об'єкт злочину обов'язкова ознака складу. І, нарешті, об'єкту злочину завжди заподіюється шкода чи створюється загроза заподіяння шкоди, тоді як предмет злочину може не піддаватися суспільно небезпечним змінам.

   Предмет злочину необхідно відрізняти від знарядь і засобів здійснення злочинного діяння як ознаки об'єктивної сторони злочину. Якщо предмет злочину - це речі матеріального світу, з визначеними властивостями яких кримінальний закон пов'язує наявність у діях особи ознак конкретного складу злочину, то знаряддя і засоби здійснення злочину - ті предмети, що використовуються злочинцем для здійснення злочину (наприклад, вогнепальна зброя при розбої або убивстві, автомобіль при крадіжці). Один і той ж предмет може в одних злочинах виконувати роль предмета злочину, в інших знарядь чи засобів здійснення злочину. Так, автомобіль при його незаконному заволодінні (ст. 289 КК України) буде предметом злочину, а при порушенні правил безпеки руху (ст. 286 КК України) автомобіль є знаряддям здійснення злочину.

 

 

2. Чи вірно вирішена справа?

   Справа вирішена вірно, тому, що ч. 1 ст. 263 КК України, а саме незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами говорить про те, що носіння, зберігання, придбання, виготовлення, ремонт, передача чи збут вогнепальної зброї (крім гладко ствольної мисливської), бойових припасів, вибухових речовин або вибухових пристроїв без передбаченого законом дозволу - караються позбавленням волі на строк від двох до п'яти років. А діяння Дмитрика підпадає під цю статтю.

3. Чи можуть бути зазначені речі предметами злочину, передбаченого ст. 263 КК України?

  Речі, що придбав Дмитрик повністю підпадають під цю статтю.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Задача №4

 

   Працівник воєнізованої охорони Синюхін супроводжував нові автомобілі. В дорозі він помітив групу підлітків, які кидали каміння по вагонах. Один з каменів потрапив в скло автомобіля. Щоб припинити хуліганські дії підлітків, Синюхін кинув в них обрізок дошки, котрий влучив в голову неповнолітнього Ніколаєва. Від отриманої травми черепа хлопчик через три дні помер у лікарні.

1. Визначте форму вини Синюхіна відносно скоєних дій і їх наслідків.
2. Дайте аналіз змішаної ( подвійної ) форми вини.
3. Чи зміниться рішення, якщо Синюхін кинув обрізок дошки з близької відстані?

 

    1.Визначте форму вини Синюхіна відносно скоєних дій і їх наслідків.

   По перше треба зазначити, що злочин скоєний Синюхіним підпадає під статтю 119 КК України, а саме вбивство через необережність.

   Об'єктом злочину є життя Ніколаєва.

   Об'єктивна сторона злочину характеризується: 1) діянням - посяганням на життя Ніколаєва; 2) наслідками у вигляді його смерті; 3) причинним зв'язком між вказаними діянням і наслідками.

   Суб'єкт злочину загальний, тобто в якого є такі загальні ознаки, як фізична осудна особа, яка досягла встановленого законом віку кримінальної відповідальності.

   З суб'єктивної сторони злочин характеризується необережністю: злочинною самовпевненістю або злочинною недбалістю.

   Таким чином можна визначити форму вини Синюхіна, як необережність.

   Необережність є особливою формою психічного ставлення винного до шкідливих наслідків вчиненого ним діяння. Переважна більшість складів необережних злочинів є матеріальними. При вчиненні необережних злочинів неможливі готування, замах та співучасть.

   Існує два види необережності:

1) злочинна самовпевненість;

2) злочинна недбалість.

   Необережність є злочинною самовпевненістю, якщо особа передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), але легковажно розраховувала на їх відвернення (ч. 2 ст. 25 КК).

   Злочинна самовпевненість включає в себе дві ознаки - інтелектуальну та вольову.

   Інтелектуальна ознака полягає у передбаченні особою можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності).

   За законодавчим формулюванням злочинної самовпевненості її інтелектуальна ознака зближується з інтелектуальною ознакою умислу. Як умисел, так і злочинна самовпевненість передбачають настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння.

   Але передбачення суспільно небезпечних наслідків при злочинній самовпевненості має свої відмінності від передбачення при умислі. Якщо при умислі передбачається як можливість, так і неминучість настання суспільно небезпечних наслідків, то при злочинній самовпевненості може йти мова лише про передбачення можливості настання суспільно небезпечних наслідків. Передбачення неминучості настання суспільно небезпечних наслідків виключає розрахунок на їх відвернення. Тому не випадково, що у законодавчому формулюванні прямого й непрямого умислу мова йде про передбачення суспільно небезпечних наслідків (ч. ч. 2 та 3 ст. 24 КК), а при визначенні злочинної самовпевненості в законі вказується на передбачення можливості настання суспільно небезпечних наслідків (ч. 2 ст. 25 КК).

   Другою особливістю передбачення при злочинній самовпевненості є те, що наслідки при цьому виді необережної форми вини передбачаються лише в абстрактній, загальній формі.

   При злочинній самовпевненості винний передбачає, що діяння, подібні до вчиненого ним, взагалі призводять до суспільно небезпечних наслідків, проте вчинена саме ним дія (бездіяльність) не повинна в даному конкретному випадку спричинити таких наслідків. Тому, діючи у відповідній конкретній обстановці, особа не усвідомлює реального розвитку зв'язку між своєю поведінкою і наслідками, хоча й могла б це зробити при більшій концентрації й мобілізації своїх психічних можливостей.

   На відміну від визначення умислу, при визначенні злочинної самовпевненості закон не містить характеристики психічного ставлення особи до вчиненого нею діяння (дії або бездіяльності). З цього питання в теорії кримінального права є різні точки зору. Одні автори вважають, що при злочинній самовпевненості особа усвідомлює суспільну небезпеку своєї дії або бездіяльності. Інші вважають, що ознакою самовпевненості є не позитивне усвідомлення суспільної небезпеки, а обов'язок і можливість такого усвідомлення. Особа, діючи (не діючи) певним чином і усвідомлюючи фактичну сторону свого діяння, не оцінює свою поведінку як суспільно небезпечну, оскільки нейтралізує небезпеку (у своїй свідомості) обставинами, котрі здатні, на її думку, запобігти можливості настання суспільно небезпечних наслідків. Остання точка зору видається нам більш обґрунтованою.