Зародження анімаційної діяльності у туризмі

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І  НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ  “ЛЬВІВСЬКА ПОЛІТЕХНІКА”

ІНСТИТУТ ЕКОЛОГІЇ, ПРИРОДООХОРОННОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ТА ТУРИЗМУ ІМ. В. ЧОРНОВОЛА

 

КАФЕДРА ТУРИЗМУ

 

 

 

 

 

 

Самостійна робота

З дисципліни: анімаційна діяльність у туризмі

на тему: «Зародження анімаційної  діяльності у туризмі»

 

 

 

 

Виконала:

                                                                                           студентка групи ТУ─31

                                                                       Стахів Уляна

                                                                Перевірила:

                                                                        Недзвецька О. В.                                                

 

 

 

 Львів–2013

Анімаційна діяльність у  сфері туризму є невід’ємною  частиною культурно-дозвіллєвої діяльності соціуму взагалі і окремої людини зокрема. 
У світовій практиці туристичного бізнесу та індустрії гостинності сукупність послуг по забезпеченню потреб туристів, рекреантів в активних, одухотворюючих формах відпочинку називається анімацією в туризмі.

Анімація в туризмі – порівняно нове поняття, хоч термін “анімація” існує ще з часів Стародавнього Риму (у перекладі з латини “anima” – душа, “animato” – збуджено, жваво, “animatio” – одухотвореність).

Давньогрецька культура суттєво вплинула і на дозвіллєву культуру Стародавнього Риму. Щоправда, у Стародавньому Римі вже не існувало триєдиної хореї, багато розваг були запозичені не лише з Греції, а й з інших країн Сходу і Заходу. Як наслідок спостерігається певна вторинність дозвіллєвої культури римлян, хоча з’являються і нові форми дозвілля, які, втім, носять жорсткий, а інколи жорстокий характер. 
            Це стосується, в першу чергу, таких видовищ як цькування тварин, гладіаторські бої, ярмарки потвор (людей і тварин з фізичними вадами). Традиція публічних бійок до смерті виникла під час ритуалів поховань заслужених воїнів. Їх родичі біля поховання змушували битися рабів. Можна припустити, що таким чином приносилася жертва на честь померлого. Ці бійки сподобалися глядачам. З часом вони стали видовищем для розваг, що вимагало спеціальних майданчиків і споруд, які згодом почали називатися цирками. Деякі дослідники вважають, що гладіаторські бої або циркові ігри (Луди Цирциєнсес) виникли в останні роки існування Республіки з метою відродження і зміцнення в римлянах войовничого духу. Ці ігри дали поштовх виникненню професії „гладіатор”. Гладіатори вчилися публічно вбивати собі подібних у спеціальних школах. Цікаво, що в цих школах, серед інших дисциплін, викладали риторику. Досить часто гладіатор, виходячи на арену цирку чи амфітеатру, звертався з короткою промовою до глядачів, закликаючи їх підтримати саме його. Інколи ораторські здібності гладіатора врятовували йому життя в момент, коли він отримував поранення. Якщо під час промови боєць встигав сподобатися публіці – вона його милувала, якщо ж ні – опускала великі пальці рук донизу, що означало – смерть. Для урізноманітнення і без того жорстокого видовища до бійок між гладіаторами додаються цькування хижих тварин, як одна на одну, так і хижаків на людей. Так, Діон Кассій стверджував, що 9000 диких хижаків були вбиті за 100 днів свята на честь найбільшого цирку світу – Колізею (перша назва „Амфітеатр Флавія”). Колізей збудовано усього за 8 років (72-80 р. нової ери) за часи імператора Віспасіана і його сина Тіта. Його розміри вражали: 187 м довжина, 155 м ширина.

Дозвілля займає центральне місце в житті римлян. Публічні ігри (Ludi) спочатку були частиною релігійних свят і стали більш численними. Важливими іграми були Ludi Megalenses ( 4-10 квітня), Ludi Cereales (12-19 квітня), Ludi Florales (28 квітня - 3 травня), Ludi Apollinares (6-13 липня), Ludi циганських (5-19 вересня), і Ludi Plebeii (4 - 17 листопада).

З 1-го століття до н.е., судді використовували  приватні ігри, щоб отримати підтримку  на виборах. Імператор успішно продовжували цю практику, і ігри ставали все  більш і більш щедрими, як кожен  намагався перевершити свого  попередника. Величезні суми грошей було витрачено на ігри, але вхід був вільним. До кінця 2-го століття налічувалося 135 святкувань офіційних, і до кінця 4-го століття було 176.

Для багатих,розваги могли бути проведені в будинку, оскільки вони відбувалися під час обідів і  щедрих банкетів. Під час обіду  могла бути музика, співи, танці. У  деяких колах, читання письмових  робіт, таких як поезія.

Їжа й питво для бідних зазвичай обмежувались відвідуванням таверн. Ігри були популярними серед всіх класів, використовувалися кістки, бабки та ігрові жетонів. Настільні  ігри грали дорослі та діти. Традиційні дитячі ігри, такі як гра в хованки  і чехарду зображені в римському  мистецтві. Для багатих мисливство та рибальство було частіше необхідністю.

У хорошу погоду Колізей не був накритий, але на випадок дощу, літньої спеки його накривали величезним тентом, що натягувався двома командами моряків. Ці ж моряки брали участь у морських баталіях, які влаштовувалися на заповненій водою арені після гладіаторських боїв.  
          Римський Колізей разом з театром Діоніса у Афінах стали найбільшими видовищними закладами Стародавнього Світу.

Іншим анімаційним заходом, що відбувався у спеціально збудованих цирках, були перегони на колісницях. Для римлян ці видовища були азартними, оскільки робилися ставки на переможця. В перегонах брали участь представники еліти і навіть імператори. Емоції під час перегонів досягали апогею, коли змагалися представники різних країн, що входили до складу Римської імперії.

Розваги, що відбувалися в цирках і амфітеатрах, не обмежувалися бійками і перегонами. Тут відбувалися театральні виступи акробатів, еквілібристів, жонглерів, коміків, дресирувальників.

Давні римляни жили за лозунгом: „Хліба і видовищ”. Видовищ у Римі було вдосталь. Публіка мала можливість обирати. Часто-густо вибір більшості з римлян падав на легкі для сприйняття або на жорстокі видовища. 

Римська імперія мала величезні розміри, тому багатьом чиновникам, воїнам, купцям доводилося багато їздити у справах. Внаслідок цього для їх розміщення стала складатися доволі розгалужена мережа заїжджих дворів, таверн, „питних” закладів, яких у Римі було вдосталь. Вони поділялися на заклади нижчого і вищого рангу. Утримували подібні осередки дозвілля вільновідпущені раби, які завдяки цьому інколи наживали чимале багатство.

Римляни в своєму дозвіллєвому арсеналі мали велику кількість ігор. Особливо їм подобались азартні ігри. У тавернах існували спеціальні кімнати для гри в „кості”. Азартні ігри, в принципі, були заборонені протягом усього року, за винятком свята Сатурналій.

Це був закон, але на практиці це не виявлялося, що закон був підтриманий, його всерівно боялися. Гра в кості й інші були широко поширені, археологи знайшли магазин, в комплекті зі знаком, який був у одному із гральних місць. Була знайдена чашка, котра призначалася для того, щоб трясти кістки.

Історія згадала число імператорів, котрі мали за звичку грати азартні  ігри. Історик Светоній говорить нам, що імператор Август був старанним гравцем і що він сам не став обмежувати свої звички гри на Сатурналії, але і всі інші свята та дні також. Відомо, що він запрошував друзів і сім'ю за круглий стіл і давав суму в 250 динар для кожного, щоб пограти з ними.

Імператор Нерон був великим  любителем усіх видів спорту і  ігор, а також любив азартні  ігри, мав хороші навички та завжди робив високі ставки

Були ігри на увагу, на реакцію, на удачу. Популярною була гра „Дванадцять ліній”. Вона нагадує сучасну гру „Хрестики-нолики”. Знали римляни і гру, схожу на шашки чи шахи. Грали і в рухливі, спортивні ігри.

Крім ігор, улюбленими видами відпочинку римлян були полювання, бенкети, купання в термах.

Існуючий спектр дозвіллєвих форм дозволяв римлянам обирати будь-яку – в залежності від віку, освіти, потреб. 

Давньоримська дозвіллєва культура характеризується і великою кількістю свят. Свята поділялися на загальнодержавні та свята нижчого рангу, офіційні та побутові, сільські та міські, постійні або разові, свята окремих божеств і професій. До програм свят додавалися суто видовищні, розважальні дійства.

Найрозкутішими серед землеробських свят були Сатурналії – грудневе свято на честь бога землеробства Сатурна. У 497 р. до н. е. біля підніжжя Капітолійського пагорбу було збудовано храм Сатурна. Він і став епіцентром 5-денного святкування з процесіями ряджених, веселощами, забавами, сміхом. З 217 р. до н. е. під час свята почали влаштовувати масову, безкоштовну „божу трапезу” для всіх бажаючих. Сатурналії стали святом вседозволеності, коли всі ставали рівними, коли відмінялась будь-яка ієрархія. Більше того, під час „божої трапези” раби бенкетували, а господарі їм прислужували. Відбувався масовий обмін подарунками – під час „гостювання” чи просто на вулицях міста. У театрах виконувались сатури (сатиричні сцени), які збирали величезну кількість глядачів. Вважається, що саме Сатурналії стали передвісниками карнавалу.

Під час імперії дуже популярними у Римі були військові свята на честь бога Марса (Армілустрії, Тубілустрії, Еквіррії, Севіральські ігри). Головним дійством під час цих свят були різноманітні паради військ – піших і кінних, у повному або частковому спорядженні, денні або нічні зі смолоскипами, на вулицях міст чи в цирках. 

Отже, різноманітність і різнобарвність анімаційних форм дозвілля в Римі надавали його мешканцям можливість у будь-який спосіб відновлювати свої духовні і фізичні сили, хоча б тимчасово отримувати задоволення від життя.