Вивчення стану розвитку сільського туризму в Житомирській області

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

КИЇВСЬКИЙ ІНСТИТУТ БІЗНЕСУ ТА ТЕХНОЛОГІЙ

 

 

 

 

 

ЗВІТ

З дослідницької експедиції:

Вивчення стану розвитку сільського туризму в Житомирській області

 

 

 

Виконала:

Студентка 4 курсу

 групи 9-10Б1МО

Ратинська Віта Сергіївна

                                                                                        Науковий керівник:

                                                                     Кен., доц. Саух І.В.

 

 

 

 

Житомир – 2013

 

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1.

1. Трактування понять сільського, зеленого та агротуризму
2. Правове регулювання сільського туризму

РОЗДІЛ 2. Об’єкти сільського туризму в Коростишівському районі

2.1.    Культурно-мистецький  центр «Поліська хата»

2.2.    Літній просвітницький  табір « Тетерівський кіш»

2.3.    Володимирська  садиба

ВИСНОВОК

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ДОДАТКИ

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Українське село має багатющу історико-архітектурну спадщину, культуру, самобутній побут, самою природою даровані мальовничі ландшафти; наділене багатими лікувально-рекреаційними ресурсами. Багаті села з індивідуальним житловим фондом та добрими і працьовитими людьми. Разом з тим гострою проблемою для багатьох сіл є брак робочих місць, зростаючий надлишок робочої сили, вивільнюваної з сільськогосподарського виробництва. Враховуючи відсутність потрібних капіталовкладень на створення нових робочих місць, більше уваги варто приділяти галузям, які не потребують для свого розвитку великих коштів. До таких галузей відноситься і сільський зелений туризм, який давно практикується в Україні. Адже в селах, які мають відповідну рекреаційну базу, завжди було багато відпочиваючого міського населення. Найпопулярнішими для відпочинку є села біля морів, річок та гірські. 

Позитивний вплив сільського зеленого туризму на вирішення соціально-економічних проблем села полягає передусім у тому, що він розширює сферу зайнятості сільського населення, особливо жінок, і дає селянам додатковий заробіток; розширює можливості зайнятості сільського господаря не тільки у виробничій сфері але й у сфері обслуговування. При певному нагромадженні числа відпочиваючих з'являється потреба в задоволенні їх різноманітних запитів, а це, в свою чергу, стимулює розвиток сфери послуг: транспортних, зв'язку, торгівлі, служби побуту, відпочинково-розважальних та інших. 

Розвиток сільського зеленого туризму спонукає до покращення благоустрою сільських садиб, вулиць, в цілому сіл; стимулює розвиток соціальної інфраструктури. Звичайно, на перших порах приймання і обслуговування відпочиваючих відбувається на базі існуючого житлового фонду з використанням місцевих рекреаційних та інфраструктурних ресурсів. Але з певним надходженням коштів від цієї діяльності ті, хто нею займається, починають робити вкладення у поліпшення комунального облаштування житла, вулиць; об'єднаними зусиллями добиваються зміни на краще сфери обслуговування. А це одночасно й вагомий внесок у розвиток села.  
Суттєву роль відіграє розвиток сільського зеленого туризму у підвищенні культурно-освітнього рівня сільського населення. Готуючись приймати і обслуговувати відпочиваючих, члени селянських родин мимоволі змушені поповнювати свої знання з ведення домашнього господарства, гігієни і санітарії, приготування їжі тощо, а спілкування з гостями розширює їх кругозір, дає змогу зав'язати нові знайомства, завести друзів в інших населених пунктах.

Сільський зелений туризм в Україні перебуває на стадії свого  оновлення та становлення.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1. ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ ТА ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СІЛЬСЬКОГО, ЗЕЛЕНОГО ТА АГРОТУРИЗМУ

1. Трактування понять сільського, зеленого і  агротуризму

У британському словнику з подорожей, туризму та гостинності С. Медліка (1993) визначено таке:

Сільський туризм (rural tourism) — відпочинковий вид туризму, сконцентрований на сільських територіях. Він передбачає розвиток туристичних шляхів, місць для відпочинку, сільськогосподарських і народних музеїв, а також центрів з обслуговування туристів з провідниками та екскурсоводами. Поняття «сільський туризм» часто ототожнюють з «агротуризмом», але поняття «сільський туризм» значно ширше.

Агротуризм (farm tourism) — відпочинковий туризм, що передбачає використання сільського (фермерського) господарства. Агрогуризм може проявлятись у різних формах, але завжди включає винаймання помешкання. Розрізняють дві базові форми агротуризму: винаймання помешкання з обслуговуванням безпосередньо в межах дворогосподарства або розміщення на нічліг з самообслуговуванням на землях, що належать до дворогосподарства, наприклад, в кемпінгах та наметах. Агротуризм, таким чином, виступає однією з форм сільського туризму. В агротуризмі дворогосподарство (фермерське господарство) становить одночасно нічліжну базу та головний предмет інтересу для туриста.

Екологічний туризм (Ecological tourism) — це форма подорожі, сприятлива для навколишнього середовища. Вона відбувається на територіях, що мають природничу цінність (національні та ландшафтні парки). Екотуризм спрямований на охорону природного й культурного середовища регіонів, які відвідуються туристами. Він передбачає, що учасниками цих подорожей є люди з високою екологічною свідомістю. Виділяються такі форми екологічного туризму — активний екотуризм (піший, велосипедний, водний, кінний, рибальство), фауністичні та флористичні поїздки (орнітологічні поїздки, полювання, тематичні поїздки), культурологічні й етнографічні поїздки.

Зелений туризм (green tourism) — є синонімом поняття «екотуризм».

Природничий туризм (nature tourism) — також є синонімом поняття «екотуризм».

Сільський туризм і його різновидність агротуризм мають багато спільного з екотуризмом і часто відповідають багатьом його пріоритетам, зокрема: збереження природничого та культурного середовища, підтримка добробуту місцевої громади, постачання туристам харчів з місцевих продуктів. Деякі власники агротуристичних господарств, розташованих поблизу природоохоронних територій, підтримують серед туристів проекологічні вимоги. У сільських місцевостях організовують відвідувачам багато додаткових послуг, що включають екотуристичні програми: кінні та велосипедні прогулянки, маршрути по знакованих стежках у національних і ландшафтних парках, природничі подорожі, збирання ягід та грибів. Але сільський туризм (агротуризм) і екотуризм відрізняються основними цілями використання вільного часу, їхня головна різниця полягає у базових мотивах подорожування.

Сільський туризм — це форма проведення вільного часу у вигляді стаціонарного відпочинку, тоді як базовою метою екотуризму виступає активне відкриття дикої природи, традицій і культури, їх глибоке пізнання й сприйняття.

Сільські оселі можуть використовуватись як база для ночівлі та харчування екотуристів. З'явилось нове поняття екоагротуризм (або агроекотуризм), що передбачає відпочинок у селян, які вирощують сільськогосподарську продукцію із застосуванням екологічних методів. Тут агротуризм поєднується з екологічним сільським господарством.

Наведені вище поняття, пов'язані з сільським туризмом і екотуризмом, знайшли своє застосування для визначення форм туристичного руху в Україні. Зокрема відпочинок в українських селах було визначено як «сільський зелений туризм» (green rural tourism або green village tourism). Він охопив широкий спектр форм відпочинку на селі: від стаціонарного відпочинку у сільській місцевості (власне сільський туризм), відпочинку в туристичних центрах і на курортах, що розташовані у селищах і малих містах (аналог Bcd&Breakfast), до відпочинку у сільських садибах (агротуризм). Визначення сільського туризму як «зеленого» підкреслює його проекологічну орієнтацію.

Розглянувши різноманітні приклади розвитку цього виду бізнесу в окремих країнах і зауваживши, зокрема, відсутність чіткої загальноприйнятої термінології, з метою уніфікації термінів і понять уведімо далі за текстом терміни «Сільський зелений туризм» та «Гостинна садиба». Під цими термінами у цьому посібнику розумітимемо відпочинок з будь-якою метою, видом та формою організації туристської подорожі у сільській місцевості з розміщенням на відпочинок у будинку сільського господаря.

1.2Правове регулювання туристичної діяльності в Україні

У законодавстві України сільський зелений туризм розглядається як одна із послуг, що може надаватися в рамках господарської діяльності особистих селянських господарств. Тому вирішення комплексу організаційно-правових питань щодо розвитку сільського зеленого туризму необхідно розглядати через призму правового становища особистих селянських господарств, правовий режим землі та майна цих господарств, основних засад господарської діяльності особистих селянських господарств тощо.

 За законом України "Про особисте селянське господарство" № 742 від 15 травня 2003 року, юридична  природа ОСГ полягає в тому, що це господарська діяльність, яка проводиться без створення  юридичної особи фізичною особою  індивідуально або особами, які  перебувають у сімейних чи  родинних відносинах і спільно  проживають, з метою задоволення  особистих потреб шляхом виробництва, переробки і споживання сільськогосподарської  продукції, реалізації її надлишків  та надання послуг з використанням майна особистого селянського господарства, у тому числі й у сфері сільського зеленого туризму. Члени особистого селянського господарства здійснюють діяльність на свій розсуд і ризик у межах встановленого правового господарського порядку, дотримуючись вимог цього Закону, законів України, інших нормативно-правових актів. Діяльність, пов'язана з веденням особистого селянського господарства, не відноситься до підприємницької діяльності.

 Передусім, закон визначає  особисте селянське господарство  як вид господарської діяльності, яка здійснюється з метою надання послуг з використанням майна ОСГ у сфері сільського зеленого туризму.

 Отже сільський зелений  туризм є законним видом діяльності. Сільський зелений туризм визнано  окремим видом туризму, розвиток  якого є пріоритетним напрямом  державної політики у статтях 4 та 6 Закону України "Про туризм", № 324 від 15.09.1995 р.

 Хоча особливості здійснення  сільського зеленого туризму  як виду діяльності можуть визначатися лише окремим законом, проект Закону України "Про сільський зелений туризм" досі знаходиться на розгляді у Верховній Раді України.

 Проте, найбільш важливим  з нещодавно прийнятих актів  законодавства у цій сфері  можна вважати Постанову КМУ "Про  затвердження Порядку надання  послуг з тимчасового розміщення (проживання)" № 297 від 15.03.2006 р.

Поданий Президентом законопроект № 1363, що передбачав скасування сертифікації у сфері туристичної діяльності, було відхилено Верховною Радою у квітні 2008 р.

 У зв'язку з цим  треба уточнити, що подальший  аналіз стосується діяльності  у сфері індивідуального, а не  колективного проживання (розміщення) "зелених" туристів, тобто не більше 10 осіб в одній садибі та строком не більше одного місяця.

 В такому випадку  законодавство України прямо  встановлює, що сільський зелений туризм як вид діяльності дозволів не потребує реєстрації фізичної особи як підприємця (п. 7 Постанови КМУ № 297/2006). Якщо необхідно показати туристам певні місцеві пам'ятки або природні принади округи, то ці послуги (туристичний супровід) потребують спеціальної освіти та дозволу.

 Обов'язки фізичних  осіб, які є власниками або  орендарями садиб і не зареєструвалися  як підприємці, включають - крім подання  декларації про доходи до податкової  інспекції - подання статистичних  відомостей до місцевих органів  виконавчої влади, а також ведення  книги реєстрації туриста.

 Варто також перевірити, чи не прийняли місцеві державні  адміністрації програми розвитку  туризму, зокрема, сільського. Такі  програми передбачають збір даних  про власників садиб, які можуть  надавати послуги з розміщення  і харчування туристів, а також  допомогу з інформування власників  садиб про потенційних туристів  і навпаки, інформування туристів  про власників садиб, які надають  послуги.

 Власник садиби має  право отримувати інформацію, необхідну  для своєї діяльності у сфері  туризму, в державних органах  та сільських і селищних радах, а також брати участь у розробці  місцевих програм розвитку сільського  зеленого туризму (стаття 24 Закону  України "Про туризм").

Окремою формою підтримки в багатьох місцевих програмах визнано надання державною службою зайнятості дотацій безробітним, які підтвердили намір започаткувати власну справу в сфері сільського туризму і згодні зареєструватися як приватні підприємці.

2. Для надання послуг  із розміщення та харчування  туристів власнику садиби не  обов'язково реєструватися як  приватному підприємцю (стаття 9 Закону  України "Про туризм"). Крім  того, власник садиби може сплачувати  внески на своє пенсійне та  соціальне страхування добровільно, якщо в цьому виникне потреба. 
Чи зможе власник садиби найняти працівника, якщо це буде необхідно у розпал туристичного сезону? Так, зможе. Трудові договори між власником садиби, який не зареєструвався як підприємець, та працівниками укладаються тільки письмово і підлягають реєстрації протягом одного тижня у місцевому органі служби зайнятості за місцем проживання працівника (стаття 24-1 Кодексу законів про працю).