Соціологія туризму

Соціологія туризму (С.В. Горський)

 

 Соціологія туризму - наймолодша  галузь соціології. її поява пов'язана  з тим місцем, яке займає у  житті людини туризм як потужний, багатокомплексний за своєю природою  тип діяльності. Це зумовлює потребу  виділення окремого напрямку соціології - соціології туризму, який повинен базуватися на комплексному дослідженні туризму: як окремого виду торгівлі послугами; як сфери відпочинку; як специфічного засобу формування особистості; як механізму комунікації. Для розв'язання цього завдання за ініціативи Київського університету туризму, економіки і права в 2002 році був утворений Дослідницький комітет з проблем соціології туризму Соціологічної асоціації України.

 

 Соціологія туризму - окрема, нова галузь соціології, яка вивчає  структуру, функціонування та розвиток туризму як суспільного явища в його зв'язку із соціальними, політичними, економічними та культурними сферами суспільства.

 

 Розробка соціології туризму  як нової галузевої соціологічної  теорії відбувається традиційним  для кожної галузі наукового знання шляхом становлення та вдосконалення категоріального апарату.

 

 Атому для почату треба  дати визначення терміна "туризм". Цей вид діяльності дуже часто  ототожнюють з мандрами. Таке  розуміння базується на самій  етимології (франц. tour - прогулянка, подорож) цього терміна. Також звертають увагу на те, що люди мандрували з давніх часів. Посилаються на приклад Григорія Сковороди, Тараса Шевченка, згадують слово "волоцюга" як термін, що означав у нашій давній мові вітчизняних туристів. Якщо слідувати цій логіці, то до перших туристів треба додати татаро-монголів, а також угорців, або готів, які сотнями тисяч переміщались по безкраїх просторах Азії і Європи. А чим не туристи у такому разі ті, хто мандрував "із варяг в греки", або чумаки, що регулярно відвідували Крим, або бурлаки, які подорожували вздовж Волги?

 

 Хотілося б підкреслити, що  мандрівники були за всіх часів,  проте це не є доказом того, що існував туризм. Тобто можна  вказати на таку парадоксальну  річ - мандрівники існують давно, а туризм виник недавно. Вважається, що масовий туризм у його сучасному вигляді з'явився на почату XVIII століття [1]. Звертаючи увагу на складність і небезпечність мандрів, до цього часу мало хто наважувався, ризикуючи життям і здоров'ям, вирушати в далеку подорож, коли на те не було достатньо вагомих причин. Тому мандри були пов'язані переважно з релігійною метою або з торговельною, військовою чи іншою службовою діяльностями. В Україні туризм з'являється ще пізніше. "Українська мова не знала слова "туризм" та похідного від нього "турист" аж до другої половини XIX століття. Воно з'являється в І. Нечуя-Левицького, М. Драгоманова - з поясненням "турист -тобто подорожуючий" згодом-у інших авторів" [2].

 

 Туризм як соціальний феномен  є широким, масштабним суспільним явищем, яке з'явилося у буржуазному суспільстві у той час, коли сформувався так званий середній клас. Умовою існування туризму як сучасного суспільного явища є наявність у населення вільного часу, вільних коштів, а також наявність у представників різних соціальних груп сформованих установок на мандри і пізнання світу, а також на інші форми поведінки, що реалізуються під час туристичної діяльності. Все це з'являється лише на відповідному рівні розвитку суспільства, стану його економіки, промисловості, продуктивності праці.

 

 Таким чином, основу туризму  як соціального явища становить  середній клас (бідні не мають  можливості для такого виду  дозвілля, а багатих не так  багато, щоб утворити основу для  світової туристичної індустрії). З процесом зростання кількості середнього класу туризм перетворюється у самостійний соціальний інститут з усіма складовими елементами. Виходячи з цього, постала нагальна потреба широкого наукового вивчення, втому числі й засобами сучасної соціології, цього соціального інституту.

 

 Головна характеристика будь  якої людської діяльності передусім  повинна враховувати специфіку  потреби, яку задовольняє ця  діяльність. Тому постає питання  в з'ясуванні спонукальної причини,  яка лежить в основі. Інакше  кажучи, слід визначити, які потреби (підсвідомі) та цілі (свідомий передбачуваний результат) задовольняються туризмом. З першого погляду - все дуже просто.

 

 Кожна наша дія спрямована  на досягнення якоїсь мети, тобто  задоволення потреби. Для класифікації  потреб найчастіше застосовують  принцип розподілу їх на "первинні" і "вторинні" або "матеріальні" і "духовні" тощо. Але обмежуватись такою дихотомією під час визначення туризму не досить. Туризм, як вид діяльності, задовольняє як матеріальні, так і духовні потреби.

 

 До групи матеріальних потреб відносять ті, що забезпечують передусім біологічне життя людини. Протягом життя, під час соціалізації ці потреби видозмінюються, набирають "людського обличчя" - сприяють здійсненню процесу соціалізації людини.

 

 Та річ не лише в цьому.  Дихотомія недостатня не тільки тому, що досить штучним виглядає протиставлення матеріального і соціального, а й тому, що таке протиставлення не вичерпує розуміння сутності людини та її діяльності. Людину характеризує певна тріада: людина реалізує себе як:

 

 а) біологічна істота,

б) розумна,

в) духовна.

 

 І через це розуміння типу  діяльності, в тому числі і  туризму, правильніше було б  грунтуватися не на врахуванні  співвідношення матеріального та  соціального, а на розгляді  співвідношення трьох вимірів:

 

а) виміру, який визначає біологічні потреби людини,

б) виміру, що служить визначенню людини як члена  певного соціуму,

в) діяльності, що спирається на задоволення духовної потреби, через яку людина ідентифікує  себе з певним духовним середовищем.

 

 З першого  моменту життя дитина відчуває потребу у русі (спочатку для розвитку м'язів і правильного травлення, потім для свідомої цілеспрямованої діяльності). Тим самим вона реалізує себе як біологічна істота. Потреба у пізнанні навколишнього середовища (спочатку як просто орієнтація у просторі, потім - пізнання навколишнього світу та людей) дозволяє сформуватися розумною істотою. І трохи пізніше потреба у самопізнанні (спочатку своїх фізичних сил, своїх можливостей, а потім і свого місця в суспільстві) робить її духовною істотою, яка вже пов 'язується з іншими людьми не тільки біологічно, а й соціально через належність до певного типу культури. Таким чином, потреби у русі, пізнанні та самопізнанні треба відносити до фундаментальних потреб, через задоволення яких здійснюється становлення людини.

 

 На нашу  думку, туризм як специфічний  тип діяльності саме і спрямований  на задоволення зазначеного комплексу  потреб - переміщення, пізнання і  самопізнання, що служить становленню  людини як в біологічному, так  і соціальному й духовному  сенсі.

 

 Зрозуміло, ці потреби впродовж свого життя людина реалізує не лише через туристську діяльність. Тому передусім відзначимо деякі особливості туризму, що визначають специфіку задоволення зазначеного комплексу потреб через цей вид діяльності.

 

 Головна  характеристика туристської діяльності насамперед пов'язана з процесом переміщення у фізичному просторі.

 

 Але  що спонукає людину до подорожі? Заради задоволення яких потреб  треба залишати власну домівку?  Щоб кудись піти чи поїхати,  треба передусім відчути відсутність чогось, потребу шукати той життєвий простір, де можна задовольнити свої потреби. Особливість туризму з цієї точки зору полягає в тім, що завжди являє подорож, обмежену у часі. Туризм не пов'язаний із задоволенням потреби назавжди змінити життєве середовище людини. Особливість туризму стане зрозуміла тоді, коли ми спробуємо дати відповідь на наступні запитання:

 

 Чому  треба змінювати середовище існування,  коли ще не вичерпані всі  його можливості? Чому, здійснюючи  подорож, ми не маємо на меті  залишитися там, куди ми прийшли, назавжди, змінивши місце проживання? За рахунок якого механізму здійснюється роздвоєння середовища на реальне і тимчасово бажане? Саме це тимчасове середовище спонукає людину до туристичної діяльності, збільшуючи у кілька разів кількість подій та зустрічей, з яких складається повсякденний плин людського життя.

 

 Відповідь на ці запитання,  мабуть, повинна враховувати те, що особливо гостро потреба  в туризмі виникає на переломних  етапах розвитку людини, коли  вона потребує бодай на певний  час вийти за межі буденності, потрапити в незвичну ситуацію. Так активізується та стимулюється процес переходу з попереднього стану в інший -новий. Після цього збагачена одержаним результатом людина вертається у звичне середовище, де продовжує життя на новому етапі свого розвитку.

 

 Друга особливість туризму  полягає також у тому, що в процесі реалізації поставленої мети ми найчастіше, також досягаємо й зовсім інших цілей. Це обумовлено існуванням опосередкованих цілей, які більшою мірою є продуктом механізму стереотипної поведінки. Більше того, досягнення основної мети в процесі діяльності фактично може бути відсторонена на периферію, заради досягнення опосередкованих цілей. Наприклад, з метою відпочинку ми вирушаємо у туристичну подорож, проводимо так званий активний відпочинок, після якого треба буде ще відновлювати свої сили перед початком виробничої діяльності. З другого боку, з самого початку досягнення основної мети може лише частково, або зовсім не обумовлювати туристичну діяльність. Тобто поведінка є не наслідком досягнення мети, а виконанням певних ритуальних дій. Ритуальними ми називаємо дії, в яких мета стоїть на другому плані, дія стає важливіша за результат. "Чистий ритуал - діяльність, яка не має прямої мети, а виконується тому, що "так прийнято".... В багатьох випадках зручніше діяти "як прийнято", ніж щоразу вирішувати завдання: обирати найбільш доцільний вчинок" [3].

 

 В основі ритуальної поведінки  можуть бути стандарти соціальної  групи, до якої належить турист, чи вплив залишків минулих  культур, які певними проявами  вписуються у сучасну культуру  суспільства.

 

 Ритуальна діяльність також дає нам змогу здійснювати "безцільову" поведінку, коли зникає потреба досягнення певного результату. Людина відчуває свободу від буденних потреб. Відкидаю-чи буденні цілі, людина відчуває себе "зверху", "над ними". В той же час "відсутність" мети дає змогу припинити діяльність у будь-який момент без ризику. Така "віртуальна зона діяльності" дає змогу повністю розкрити здібності людини без ризику програшу. Ритуальна основа туристської діяльності змушує туриста вирушати в подорож, в основі якої лежать стародавні інстинкти, міфологічні уявлення, вплетені в сучасну культуру. Через ритуал здійснюється розвиток духовності людини. Разом з тим ритуал є засобом самоствердження, соціалізації людини.

 

 Підсумовуючи сказане, наголосимо, що туристська діяльність обов'язково передбачає переміщення у просторі, обмежене часом. Вона завжди має початок, пов'язаний з виходом за певні просторові межі, і кінець - повернення. Вона передбачає реалізацію комплексу цілей, що служать задоволенню потреб у переміщені, пізнанні, самопізнанні та інших супутніх потреб. Але в основі будь-якої туристичної діяльності лежить домінуюча бінарна потреба - РУХУ І САМОСТВЕРДЖЕННЯ або РУХУ І ПІЗНАННЯ.

 

 Залежно від того, яка з  цих двох бінарних потреб лежить  в основі діяльності людини, можна здійснити класифікацію видів туризму, що відрізняються переважною спрямованістю на задоволення тієї чи іншої потреби. Ними є:

 

 а) Спортивний туризм, де переважатиме  задоволення потреби в русі  і самоствердження в своєму  соціальному середовищі, яке розглядатиме такий туризм як певну цінність.

б) Туристична подорож, спрямована передусім на задоволення  потреби в русі і пізнанні навколишнього  середовища;

 

 Разом  з тим кожний із зазначених  видів туризму не обмежується  задоволенням тільки цих двох  потреб, а й стимулює специфічну реалізацію великого комплексу інших.Розглянемо це докладніше.

 

 Спортивний  туризм, головним змістом якого  є задоволення потреби в русі, - це також випробування на  сміливість, витримку, мужність, одне  слово, боротьба за виживання  (може бути навіть з елементами реальної небезпеки для життя). Внутрішня мета-розкрити себе, свої можливості і утвердження в очах оточення. Цей вид туризму бере початок від обрядів ініціації, посвячення у чоловіки, мисливці чи воїни, коли у такий спосіб з'ясовували свої фізичні можливості і право належати до певної спільноти. Ці обряди притаманні всім народам в тій чи іншій формі, а через це в тому чи іншому вигляді вони зберігаються у нашій підсвідомості. Спортивний туризм втілює героїчну тенденцію у становленні кожної людини в момент переходу з одного соціального рівня на інший. Найбільше цей вид туризму притаманний молоді. Пік його припадає на ту пору, коли відбувається процес переходу до дорослого життя. Тому такий вид туризму переважно спрямований на підтвердження факту подолання якихось перешкод (це можуть бути і фотознімки себе біля якихось об'єктів, як підтвердження факту досягнення їх, чи якісь грамоти, медалі тощо, як відзнака подолання якихось перешкод, справжніх чи умовних). Такий вид туризму задовольняє бажання пізнання своїх можливостей, самоствердження себе. Хоча, крім головної бінарної потреби в русі і самоствердженні, він також може задовольняти інші потреби, наприклад, у спілкуванні, відпочинку тощо, хоч вони і не являються тут домінуючими.

 

 З розвитком людини з'являється бажання більшого пізнання світу навколо себе, розширення меж довколишнього середовища. А тому актуалізується потреба у туристичній подорожі.

 

 Головним  мотивом, що спонукає до туристичної  подорожі, є вихід за певні  будь-які межі, розширення горизонтів свого світу. Пізнання світу за межами місця проживання, переміщення з реального середовища у тимчасово бажане - ось що спонукає до подорожі. Подорож-це пізнання не себе, а свого середовища, своєї культури. Подорож-це присутність на чужих святах, карнавалах, підглядання за чужими релігійними церемоніями, за чужим життям. Але турист залишається самим собою, стороннім спостерігачем. Він може придбати, додати щось нове, при цьому нічим не жертвуючи. Туристична подорож - це повернення в іграшковий хаос дитинства, побудова нового світу. Свій початок подорож бере від міфічних та казкових мандрів, підкорення нових земель, що здійснювались заради самозахисту та захисту свого місця проживання.