Внутрішня мова – це мова
про себе, попереднє формулювання
думок, які будуть повідомлені
аудиторії. Людина, міркуючи про
який-небудь предмет, спілкується
із самим собою у внутрішньому
(схованому) діалозі. За допомогою
внутрішньої мови здійснюється
мислення, у ній використовуються
такі допоміжні засоби, як схеми,
образи, таблиці. Внутрішня мова
опирається на знання людини,
отримані їм раніше. Для екскурсовода
внутрішня мова носить форму
уявного проказування всього
змісту екскурсії або її частин.
Кожний
екскурсовод повинен більш повно використовувати
можливості внутрішньої мови, що є в сутності
спілкування людини із самим собою для
постановки й рішення того або іншого
пізнавального завдання. Якщо зовнішня
мова являє собою виклад готових, логічно,
грамотно сформульованих думок, то внутрішня
мова – підготовчий етап, у ході якого
в бесіді із самим собою у свідомості людини
народжуються й уточнюються ці думки.
Екскурсовод
в екскурсії використовує обидві форми
мови – внутрішня мова передує зовнішньої,
а екскурсант, що засвоює повідомлення
екскурсовода, використовує при цьому
лише внутрішню мову. Це допомагає краще
зрозуміти й запам'ятати отримані знання,
погодитися з висновками екскурсовода,
його точкою зору. Іноді таку ситуацію
в екскурсії називають методичним прийомом
схованого діалогу, що дозволяє екскурсантові,
не вступаючи у відкриту словесну дискусію,
зробити правильний висновок по викладається
материалу, щоМ.
Стиль мови – це різновид
мови. Наприклад, мова людей у
побуті відрізняється від мови
в офіційній сфері, мова наукових
рефератів відрізняється від
мови педагогів загальноосвітніх
шкіл. Розрізняють стилі мови: художній,
діловий, розмовно-повсякденний (побутовий),
науковий, публіцистичний, професійно-технічний.
Стиль
мови екскурсовода являє собою манеру
словесного вираження думок, побудови
мови. Від інших стилів його відрізняють
своєрідні форми й прийоми розповіді,
такі особливості, як лаконічність, точність,
логічність, образність, виразність, емоційність,
чистота, багатство мови.
Індивідуальний стиль мови
екскурсовода характеризує рівень
його професійної майстерності,
мовну культуру. Особливості стилю
мови екскурсовода залежать від
його призначення: а) відтворити
зовнішню картину тієї або
іншої історичної події; б)
дати вичерпну характеристику
спостережуваному об'єкту, описуваному
події, природному явищу; в)
змусити екскурсантів відчути
історичну обстановку далекого
часу.
У мові екскурсовода неприпустиме
вживання стандартних фраз і
слів, зміст яких уже давно
стерся: «так сказати», «значить»,
«коротше говорячи». Важливі й
відтінки мови. Її тон, наприклад,
повинен бути трохи піднятим
протягом всієї екскурсії.
Характер розповіді змінюється
залежно від завдань. Розповідь
може носити оповідальний або
реконструктивний характер. Оповідання
– це розповідь про яку-небудь
подію, опис його ходу. Оповідач
дає слухачам уяву про те
де і як відбувались події.
Оповідальний стиль викладу
матеріалу характерний для більшості
екскурсій.
Реконструктивна розповідь
ставить своїм завданням відновити
перед уявному поглядом слухачів
той або інший предмет у
первісному виді (наприклад, будинок,
що не дійшов до нашого часу).
Керуючи процесом сприйняття, екскурсовод
рекомендує екскурсантам побачити
й відтворити у своїй свідомості
намальовану їм картину.
Культура мови. Культурної вважають
мова, що характеризується багатством
словника, широким використанням
граматичних конструкцій, художньою
виразністю, логічною стрункістю, доцільністю
жестів і міміки. Професор В.А. Артемов
у своїй книзі «Культура мови»
(М.: Знання, 1966) включає в це поняття
культуру вимови, граматичних форм
і синтаксису мови, а також стилістичну
культуру мови.
Поняття «культура мови»
ставиться до мови усної й
мови письмової. Та й інша
мова повинна бути змістовної,
зрозумілої, виразної й діючої. Культура
письмової мови екскурсовода
знаходить своє вираження в таких документах,
як контрольний і індивідуальний тексти,
методична розробка, реферат, лекція, рецензія,
бібліографічний образ.
Контрольний текст екскурсії
викладається літературною мовою,
а індивідуальний – мовою,
близьким до розмовного. Культура
усного мовлення розглядається
як сполучення трьох складових
частин: мовної культури мови, психологічної
культури мови, комунікативної культури
мови.
Мовна культура мови поєднує
поняття – культура словника,
культура граматичних форм і
синтаксису мови, культура вимови
(звуків, слів, інтонацій), стилістична
культура мови, культура жестів
і міміки.
Психологічна культура мови
включає поняття: змістовність, зрозумілість,
граматична й стилістична виразність,
вплив мови (вимога, рекомендація, завдання,
рада, прохання, заборона, докір, попередження).
На психологічній культурі мови
заснована дія методичних прийомів
ведення екскурсії.
Комунікативна культура мови,
що переслідує встановлення контактів
і зв'язків з аудиторією, включає
такі поняття, як екскурсовод
– джерело інформації; розповідь
екскурсовода – система справжніх
повідомлень. Комунікативні якості
мови передбачають: правильність
мови (дотримання норм літературної
мови, наголоси й граматики); точність
мови, що «складається у відповідності
змісту мови тому колу предметів,
явищ дійсності, які мовою відображаються»;
логічність мови, що складає у
відповідності зв'язків мови зв'язкам
предмета і явищ у реальній
дійсності; чистоту мови, у якій
немає елементів, далеких літературній
мові, і немає елементів мови,
що відкидаються нормами моральності;
виразність мови (її особливості,
що викликають інтерес екскурсантів
і зміцнюють увагу до викладається
матеріалу); багатство мови (насиченість
її різними засобами мови); доречність
мови (відповідність її темі, змісту,
меті й завданням екскурсії,
а також складу екскурсійної
групи).
Темп і ритм мови екскурсовода
диктуються змістом розповіді.
Вони міняються протягом екскурсії
– прискорюються або вповільнюються.
Розрізняють темп мови швидкий,
середній, повільний, плавний і
переривчастий. Темп мови повинен
бути спокійний, розміряний, таким,
щоб зміст мови ефектно сприймалося.
При підготовці конкретних
тим, розробці розповіді екскурсоводові
доречно проводити самостійні
заняття з годинниками в руках.
Швидкий темп мови – 75 слів
у хвилину, середній – 60 слів,
уповільнений – 45 слів. Скоромовка
(80 і більше слів на хвилину)
неприпустима, вона заважає засвоєнню
екскурсійного матеріалу, швидко
стомлює слухачів. Швидкий темп
мови, позбавлений пауз, не сприймається
екскурсантами. У той же час
неприпустимий однаковий темп
протягом всієї екскурсії, тому
що він робить екскурсію маловиразної
й нудної.
У мові екскурсовода основні
положення викладаються повільніше,
ніж інший матеріал. Матеріал, що
розвиває основні положення, викладається
у швидкому темпі.
До недоліків мови відносять
надмірне вживання спеціальних
термінів, іноземних слів, словесних
штампів, канцелярських оборотів,
довгих фраз, тому що це викликає
роздратування слухачів, розсіює
їхню увагу.
Для екскурсовода важливо
мати гарну дикцію – чітка,
ясна вимова складів, слів і
цілих фраз. Недоліками мови є
шепелявість, гугнявість, млявість
вимови, недоказування закінчень
фраз і слів.
Роботу над мовою екскурсовод
починає з оволодіння технікою
мови (подих, голос, дикція). Важливо,
щоб дикція (манера вимовляти
звуки й слова в мові) була
ясної й виразною. Насамперед
потрібно усунути неясності, нерозбірливість
мови, відробити вимова слів, які
із працею сприймаються екскурсантами.
Потім звертається увага на
квапливість або сповільненість
вимови. Кожне слово, у тому
числі й слова іншомовного
походження, а також імена та
по батькові повинні звучати
чітко, бути зрозумілими для
екскурсантів.
Екскурсовод повинен стежити
за інтонацією своєї мови, тобто
підвищенням і зниженням голосу
при вимові слів і пропозицій.
Мовна інтонація повинна бути
логічно виправданої, тому що
основою розповіді є не тільки
думка, але й почуття. Воно
надає фарбування розповіді, показує
відношення екскурсовода до змісту
матеріалу.
Є й інше призначення інтонації
в розповіді – доведення до
логічного завершення якої-небудь
думки. Вона дозволяє підкреслити
значення факту, додати розповіді
врочистість, несподіванка, характер
питальності й т.д. Зміна інтонації
викликається значеннєвим змістом
розповіді, тому вміння екскурсовода
вимовляти окремі слова й цілі
фрази з різними інтонаційними
відтінками має велике значення.
Майстер усного слова И.Л.
Андронников затверджує, що діапазон
інтонацій можна вважати безмежним.
Не буде помилкою сказати, що
щирий зміст сказаного полягає
не в самих словах, а в інтонаціях,
з якими вони вимовлені. Інтонація окремих
пропозицій може бути питальної, окличної,
стверджувальної, оповідальної. Тон розповіді
може побут радісним, смутним, урочистим
залежно від того, про що екскурсовод оповідає
і як він до цього ставиться. Емоційне
фарбування розповіді повинна бути виправданої,
тому в ході підготовки до проведення
екскурсії варто визначити інтонацію
й тон майбутньої розповіді.
Екскурсовод повинен володіти
всіма видами наголосів – словесними,
фразовими, логічними. Саме по
собі наголос це виділення
слова або групи слів силою
голосу або підвищенням тону.
Логічний наголос – виділення
найбільш важливого моменту в
мові. Такий наголос робиться
на тих словах, які повинні
прикувати увагу екскурсантів, змусити
їх задуматися, прийти до певного
висновку.
Важливо відробити фразові
й логічні наголоси в розповіді.
У кожній фразі звичайно виділяється
одне або кілька слів, з яких
робиться значеннєве (фразове) наголос.
При логічному наголосі у фразі
виділяється слово або слова,
найбільш важливі по своєму
змісті. Екскурсоводові не слід
механічно заучувати формулювання
й важкі слова в тексті. Потрібно
звикнути до них, зрозуміти
їхній зміст і тільки після
цього запам'ятати. Головне домогтися,
щоб їхнє вживання в мові
було природним і необхідним.
У тих випадках, коли не вдається
цього досягти, окремі слова
можуть бути замінені іншими,
більше звичними для даного
екскурсовода, більше природними
для стилю його мови.
Тон мови підкреслює значення
події, приковує до нього увага
екскурсантів, допомагає їм зробити
правильні висновки. Піднесеність,
урочистість розповіді при дотриманні
почуття міри в якійсь його
частині цілком природна. Необхідно
уникати при розповіді як монотонності,
млявості, так і зайвої піднесеності,
невиправданих емоцій, помилкового
пафосу, крикливості.
Постійна робота з розвитку
культури мови збагачує словниковий
запас екскурсовода, дозволяє йому
правильно відбирати й уживати
слова в розповіді, допомагає
позбутися від засміченості мови
непотрібними словами, стандартними
фразами, а також від уживання
великої кількості іноземних
слів, дає можливість екскурсоводові
виробити свій індивідуальний
стиль мови.
2.6 Внемовні засоби спілкування
Мовне спілкування являє
собою вплив на аудиторію двох
потоків інформації: перериваного
дискретного потоку (словесного, мовного)
і безперервного образотворчого
потоку (внемовного). Образотворчий
потік, що позначають терміном
«зоровий елемент мови», включає
жест, посмішку, позу, ходу, міміку, рух
тіла. За допомогою мови передаються
зміст інформації, зміст тексту
і його значення. Внемовні засоби
спілкування доносять до аудиторії
підтекст, внутрішній додатковий
зміст сказаного, відношення до
нього.
Формою внемовного впливу
є жестикуляція – рух рукою
або інший тілорух, що має
певний зміст. Жест лектора
акцентує увагу слухачів на
змісті матеріалу, що викладається,
підкреслює головне, підтверджує
сказане. «Жест і міміка пожвавлюють
мову, роблять її як би зримою.
Жест, будучи емоційно-значеннєвим
рухом, найчастіше руки (рук), повинен
«звучати» саме в ті миті, коли
вимовна фраза має потребу
в посиленні своєї виразності,
а тим більше в емоційної
ораторської думки».
Головна особливість жесту
в екскурсії полягає в тому,
що він зв'язаний не стільки
з розповіддю, скільки з показом
об'єкта, будучи тридцятилітньому
частиною наочності.
Жести в екскурсії діляться
на три групи: жести, що служать
основою показу зорово-сприйманих
об'єктів; жести, що є складовою
частиною показу; жести, що підкріплюють
екскурсійну розповідь.
Класифікація жестів, використовуваних
у показі.
У показі використовуються
жести в їхньому найпростішому
виді – вказівні. Екскурсовод
показує рукою на якийсь будинок.
Цей жест використовують також
для перемикання уваги екскурсантів
з одного об'єкта на іншій.
Рідше використовується просторовий
жест, що дає подання про границі
об'єкта, що оглядається. Використовується
він при панорамному огляді
міста, архітектурного ансамблю,
місцевості, де відбувалися події.
Екскурсовод жестом обмежує об'єкт,
визначає його розміри. Широке
поширення одержали об'ємні або
ілюстровані жести, які допомагають
екскурсантам визначити висоту
й ширину спостережуваного об'єкта.
Екскурсовод робить рух рукою
знизу нагору або ліворуч праворуч,
підкреслюючи свої слова. Жести
конструктивні, що підкреслюють
особливості конструкції (опуклість,
увігнутість і ін.), застосовуються
в архітектурно-містобудівних екскурсіях.
Жести, що реконструюють,
допомагають екскурсантам подумки
представити зовнішній вигляд
втраченого будинку, видаляє пізніші
прибудови до будинку. Ці жести
екскурсоводи використовують у
методичному прийомі зорової
реконструкції. Вони є частиною
прийому, що переслідує ціль
– дати подання про первісну
форму (виді) об'єкта.
Необхідно враховувати диференційований
підхід до вибору жестів при
показі того самого об'єкта. Так,
екскурсовод використовує варіанти
жестів (спонукальні, наочні, емоційні,
рекомендуючі) залежно від складу
групи, теми екскурсії, пори
року, доби.