Розвиток курортів на Південному узбережжі Криму

Зміст

Вступ

1.Розвиток курортів на Південному  узбережжі Криму

2.Розвиток грязьових курортів  Криму.

3. Розвиток курортів Прикарпаття

4. Розвиток курортів в Центральній  Україні

Список використаної літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

В Україні санаторно-курортна справа є одним з найдавніших видів рекреації. З ХІХ ст. відомі кліматичні курорти Південного узбережжя Криму, бальнеологічні курорти Передкарпаття та Закарпаття, Поділля, Полтавщини, грязьові курорти Криму та Одещини, які зазнали особливого розвитку у ХХ ст. Так, перші заклади в Україні, які почали функціонувати, використовуючи мінеральну воду для лікування, виникли у Шклі (1576), Саках (1799), Трускавці (1827), Одесі (1829), Моршині (1877); лікувальні властивості грязей -- на узбережжі Куяльницького лиману (1833), поблизу Голої Пристані (Гопри) (1895).

У 20-х роках XX ст. на українських землях були відкриті перші будинки відпочинку -- спочатку на Донбасі, а згодом і вінших придатних для цього місцевостях. Водночас розвивається і курортологія. Для розв'язання проблем грязелікування при захворюваннях серцево-судинної та нервової систем, органів травного тракту та сечовивідних органів у 1928 році був створений Одеський науково-дослідний інститут курортології.

За часів СРСР туризм в Україні розвивався на профспілковій та відомчій основах. Путівки на бази та у будинки відпочинку були своєрідним видом пільг. Профспілковим туризмом вУкраїні керував «Укрпрофтуризм». Іноземним туризмом монопольно займався «Інтурист», а також «Супутник», -- організація, яка упорядковувала в СРСР міжнародний молодіжний туризм.

 

 

 

 

1. Розвиток курортів на Південному  узбережжі Криму

 

Гурзуф

У січні 1921 року курорт був націоналізований і переданий у ведення кримського Курортного управління. У 1922 році тут почало функціонувати гурзуфське відділення кримської військово-курортної станції. Зараз це -- Гурзуфський військовий санаторій.

У 1925 році біля підніжжя гори Аю-Даг з'явилися перші брезентові намети піонерського табору «Артек». Вирішальним чинником при виборі місця табору були здоровий клімат, багата природа і мальовнича місцевість.

«Артек»

Табір був заснований, як табір-санаторій для дітей, які страждають туберкульозом, за ініціативою голови Російського товариства Червоного Хреста Зіновія Петровича Соловйова.

Вперше про створення дитячого табору в Артеку було оголошено 5 листопада 1924 року на святі московської піонерії. Діяльну участь у підготовці до відкриття табору взяло Російське Товариство Червоного Хреста (РТЧХ), Російський комуністичний союз молоді і Центральне Бюро юних піонерів. Керував підготовкою особисто З. П. Соловйов. Мабуть, тому в деяких джерелах він вказується, як перший директор «Артеку», хоча безпосереднє керівництво табором відразу ж після його відкриття було доручено Ф. Ф. Шішмареву.

Табір був відкритий 16 червня 1925 року. На першу зміну приїхало 80 піонерів з Москви, Іванова і Криму. Вже наступного року в таборі побувала перша закордонна делегація -- піонери з Німеччини. Перші артеківці жили в брезентових наметах. Через два роки на березі були поставлені легкі фанерні будиночки. А в 30-і роки, завдяки побудованому у верхньому парку зимового корпусу, «Артек» поступово був переведений на цілорічну роботу. В 1936 році в «Артеці» пройшла зміна піонерів-орденоносців, нагороджених урядовими нагородами, а в 1937 році табір прийняв дітей з охопленої Громадянської війною Іспанії.

У радянські часи путівка в «Артек» вважалася престижною нагородою, як для радянських дітей, так і за кордоном . У межах однієї школи, путівками удостоювалися найкращі з піонерів за численними показниками (участь у справах піонерської дружини, поведінка, успішність і т. п.). У дні розквіту щорічна кількість путівок до «Артеку» складала 27 000. У період між 1925--1969 рр. «Артек» прийняв 300 000 дітей, включаючи більше 13 000 дітей з сімнадцяти зарубіжних країн.

Почесними гостями «Артеку» в різні роки були Брежнєв Леонід Ілліч, Гагарін Юрій Олексійович, Індіра Ганді, Урхо Кекконен, Хрущов Микита Сергійович, Джавахарлал Неру, Отто Шмідт, Хо Ши Мін, Пальміро Тольятті, Бенджамін Спок, Таль Михайло Нехемійович, Валентина Терешкова, Лев Яшин. У липні 1983 року «Артек» відвідала Саманта Сміт.

Ялта

У 1913 р. місто Ялта займало територію від Лівадії до Масандри, а його населення складало більше 30 тис. мешканців.

У 1900 р. у приватному будинку на околиці Ялти добродійне товариство міста за участю А. Чехова, Л. Толстого, М. Горького побудувало пансіонат «Яузлар» на 20 місць.

У 1901-1902 рр. було відкрито дитячий санаторій в Алупці.

У 1915 р. майже всі курортні заклади Ялти - 5 санаторіїв на 169 місць, клінічна дитяча колонія, притулок на 24 місця для хворих на туберкульоз -- були платними. До послуг заможних клієнтів були 14 готелів на 800 номерів, 3 комфортабельних приватних санаторії та 5 пансіонатів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.Розвиток грязьових курортів Криму

 

Євпаторія

Мойнакське озеро з його цілющими грязями принесло Євпаторії велику популярність. У 1886 р. на березі Мойнакського озера побудували грязелікарню. У 1890 р. території з грязями перейшли у підпорядкування Таврійського губернського земства. Було побудовано дві нові грязелікарні, готель літнього типу на 70 номерів, парк з двома ставками. У 1912 р. був відкритий Цандерівський інститут, що готував лікарів-бальнеологів.

Завдяки ініціативі окремих підприємців, у 1905 р. в Євпаторії було введено в дію першу приватну здравницю «Приморський санаторій», а через 4 роки -- два приватних медичних пляжі. У 1911-1914 рр. побудували санаторій і великий готель «Дюльбер», у 1913 -- ще сім приватних санаторіїв на 400 ліжок. З 1893 р. велося інтенсивне дачне будівництво.

Саки

Саки динамічно розвивались як центр оздоровлення спочатку всеросійського, а згодом - всесоюзного значення, на основі використання грязей та ропи свого унікального солоного озера, термальних мінеральних вод і морського узбережжя. Вже на початку ХХ століття Сакська грязева оздоровниця надавала широкий спектр медичних послуг.

Трускавець

У 20-30-х рр. XX ст. разом із європейськими відомими курортами ефективно розвивався і Трускавець. У той час тут активно функціонувало його молоде відгалуження - літній курорт «Пом'ярки», який був облаштований за З км. від центру Трускавця в урочищі Пом'ярки. Заслуга в організації курорту на Пом'ярках належить тодішньому власнику трускавецького курорту в 1911-1937 рр. Раймонду Ярошу та його сину Роману, який продовжував справу батька , будучи директором оздоровниці до 1939 р.

У 1920-х рр. на Пом'ярках на території запущеної озокеритної шахти з подачі керівництва Трускавця почав функціонувати невеликий ставок для купання. Вода до нього додатково була підведена з джерела соляно-сірчаного складу «Катерина» - іншої колишньої озокеритної шахти.

У 1930 р. ставок був розширений до форм квадратного басейну, площа якого займала 10 000 метрів квадратних. Тут був облаштований штучний пляж, пісок та галька для якого були привезені з берегів Балтійського моря (із Гдині) По цьому пляжі дозволялося ходити тільки босоніж. Наприкінці кожного сезону обслуга Пом'ярок спускала воду в басейні до певного рівня, з метою чищення берегів. Озеро на Пом'ярках сприймалося тодішніми відпочивальниками як частинка моря, тим більш, що хімічний склад соляно-сірчаної води був наближений до морської води південних морів (в озері вміст солей складав 2,5-4%, в Середземному морі - 3-4%, а в Балтиці всього 0,7%).

Моршин

Про Моршин знали не тільки в Австро-Угорщині, а й за її межами. В рекламних проспектах, що виходили перед першою світовою війною, Моршин порівнювали з найпопулярнішими європейськими курортами, називали його «галицьким Спа» та «галицьким Карлсбадом». Про лікувальні властивості моршинської води в ті роки писали багато дослідників, прирівнюючи її з водами відомих тоді німецьких, угорських та чеських курортів. Моршинська ропа експортувалась в США, Англію, Італію, Румунію та інші країни.

В 1930 роках на курорті були збудовані водолікарня, грязелікарня, інгаляторій та бювет мінеральних вод -- «грибок», котрий став символом міста. В 1935 році, за проектом Мар'яна Нікодемовича, Товариством галицьких лікарів почалось будівництво «Курортного дому» -- нині санаторій «Мармуровий палац».

З приходом радянської влади приватні пансіонати були об'єднані в санаторії, котрих на початок 50-х років було дев'ять. В 1957 році почала функціонувати моршинська курортна поліклініка. В 1960 році курорт був переданий в управління профспілкам. В 1965--1975 роках на курорті було збудовано їдальню на 800 місць, відділення зв'язку, кінотеатр та Будинок культури. Побудовано сучасний бювет мінеральних вод, розрахований на 6000 людей одночасного відвідування. Моршин став курортом всесоюзного значення.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. Розвиток курортів Прикарпаття

Гуцульщина – перлина туризму на Прикарпатті

Великим рекреаційно-історико-етнографічним комплексом Карпат має стати Гуцульщина. Природні умови та рекреаційні ресурси цього «раю дуже сприятливі для лікування і відпочинку населення, туризму, заняття різними видами спорту, особливо зимовими. Найбільш привабливою Гуцульщина є для туризму. Неповторної краси гірські краєвиди, унікальні пам'ятки природи, заповідники, заказники (Горгани, печери Довбуша поблизу с.Космач, Страгора, де знайдено джерела залізистої води, та багато інших, своєрідна архітектура і побут гуцулів, розвиток кустарних промислів, виробництво різноманітних високохудожніх виробів та побутових речей, унікальних сувенірів, найстародавніші пам'ятки матеріальної культури створюють найкраще у світі середовище для туризму. У цьому відношенні Гуцульщина може конкурувати навіть з австрійськими Альпами, польськими Татрами, італійськими Апенінами та іншими. Цілюще повітря, велика кількість лікувальних рослин, грибів і ягід, сприятливі умови для розвитку бджільництва створюють можливість для будівництва санаторно-курортних комплексів.Гуцульщина має дуже сприятливі умови для зимових видів спорту і навіть для проведення великих міжнародних змагань з лижного спорту. Однак для того, щоб перетворити Гуцульщину на край організованого туризму, відпочинку, спорту, необхідно розширити сітку заповідників, розпочати будівництво санаторно-курортних комплексів, баз відпочинку, спортивних баз, визначити туристські маршрути тощо. Причому всі проекти будівництва мають бути виконані в суто гуцульському стилі з урахуванням особливостей місцевої архітектури.

 

В Чорногорі - найвисокогірнішому ландшафті Гуцульщини і Українських Карпат - знаходиться ряд унікальних природних систем, які приваблювали і приваблюють увагу туристів. Тут розташована найвища вершина України - Говерла (2061 м).

Чорногора - найвищий хребет Українських Карпат, єдиний масив, де зосереджені всі карпатські двохтисячним. Чорногора - найбільш живописна частина Карпат і єдиний хребет, де чітко збереглись сліди плейстоценового зледеніння у формі висячих долин, цирків, амф'театрів та інших післяльодовикових форм рельєфу.

Чорногірський хребет представляє неабияку цінність в плані рекреаційного використання.

У плані рекреації Чорногора зараз "мекка" для вітчизняних самодіяльних туристів, місцевих жителів, туристів - спортсменів та альпіністів, а також для неорганізованих туристів із сусідньої Польщі, Словаччини та Чех».

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

4.Розвиток курортів Центральної України

 

Миргород

Курорт «Миргород» почав розвиватися на початку XX ст. А почалося все з нестачі питної води у Миргороді. У 1912 році було пробурено артезіанську свердловину, з якої і почало бити потужне джерело, до 33 тисяч відер за добу. Свердловину вирішили спочатку засипати, тому що вода була солонувата і з неприємним запахом. А потім почали використовувати воду для пожежного двору та лазні. Користуючись водою, мешканці міста помітили, що після прийому декількох ванн, у них почала пропадати ломота в суглобах, покращувалось загальне самопочуття. І ці чутки швидко розповсюджувались по всій окрузі. У зв'язку з цим земський лікар І.А.Зубковський неодноразово направляв воду на обстеження в лабораторії Харківського, Катеринославського, Київського політехнічних інститутів та у військово-медичну академію Петербурга. Усі аналізи миргородської води дали близькі за значенням результати і показали, що вона належить до слабкомінералізованих хлоридно-натрієвих вод.

11 серпня 1915 року медична рада  визнала мінеральну воду миргородської свердловини лікувальною і дозволила використовувати її для зовнішнього застосування (у вигляді ванн). Результати аналізів показали, що миргородська вода за вмістом хлористого натрію близька до вод курортів Соден, Баден-Баден, Аахен, які призначають для внутрішнього вживання.

У 1916 р. медична рада дала дозвіл вживати воду з миргородської свердловини як внутрішній лікувальний засіб та розливати її для вивезення в інші місця.

Завдяки ініціативі й наполегливості І.А. Зубковського 15 квітня 1917 р. було відкрито водолікарню в пристосованому для цього приміщенні міської лазні. Так розпочався перший курортний сезон і з цього часу пішов відлік історії миргородської оздоровниці. Вже за перші місяці лікування пройшли 585 хворих (було відпущено 19534 ванни). Переважали хворі з ревматизмом, подагрою, захворюваннями периферичної нервової системи. Уже в ті часи бажаючих лікуватися було так багато, що управління водами оголосило про припинення приймання хворих з інших губерній. Тому хворі, які не могли потрапити в водолікарню, приймали мінеральні ванни на приватних квартирах.