Біпатриди в Україні

МІНІСТЕРСТВО КУЛЬТУРИ УКРАЇНИ

ВІДОКРЕМЛЕНИЙ ПІДРОЗДІЛ

 «МИКОЛАЇВСЬКИЙ  ФАКУЛЬТЕТ МЕНЕДЖМЕНТУ І БІЗНЕСУ

КИЇВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ КУЛЬТУРИ»

 

 

 

 

                                                                                                                  Кафедра менеджменту

 

 

РЕФЕРАТ

З навчальної дисципліни «Туристичне краєзнавство»

на тему:

«Біпатриди в Україні»

 

 

 

 

Виконала студентка

денної форми навчання

групи ГРС-23

Бірюк А.О.

Перевірив

доцент

Чеботаєва О.М.

 

 

 

 

 

Миколаїв 2014

Вступ

Біпатриди – соціальні та природні об’єкти, явища, події, походження яких тісно пов’язане як із територією України (де вони розташовані або відбувались), так і з територією тієї зарубіжної країни, в межах якої даний об’єкт, явище, подія первісно виникли; ресурси “подвійного громадянства”, ресурси-біпатриди, специфічні духовно- та матеріально-історичні “комунікації”, призначення яких – єднати культури, народи, держави. В Україні виявлено понад 500 таких об’єктів і список їх дедалі поповнюється. Деякі з них мають світове та європейське значення та унікальний історико-інформаційний, духовно-естетичний, інтернаціональний потенціал. Найбільша чисельність гомогенних об’єктів, які входять до основних ресурсно-рекреаційних угруповань, розміщена в АР Крим, Київській, Львівській, Хмельницький, Одеській областях.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Феодосійська національна картинна галерея імені К. І. Айвазовського (АР Крим)

— художній музей у місті Феодосії, один із найстаріших художніх музеїв України.

Основою зібрання Феодосійської картинної галереї були 49 картин, які відомий мариніст Іван Айвазовський заповів місту. Нині експозицію відкриває меморіальний розділ, у якому йдеться про основні моменти життя й творчості Івана Айвазовського, етапи розвитку й діяльності картинної галереї.

У сусідньому будинку — будинку сестри художника зібрані картини Айвазовского на міфологічну й біблійну теми, роботи іноземних мариністів XVIII-XIX століть, сучасників великого художника — М. Волошина, Л. Лагоріо, Богаєвського Костянтина Федоровича, учнів Айвазовського — М. Латрі, А. Фесслера, А. Куїнджі, твори радянських художників.

В 1930 році перед галереєю був установлений пам'ятник Айвазовському роботи скульптора И. Я. Гинцбурга з написом «Феодосія — Айвазовському». 29 липня 1980 року жителі і гості Феодосії урочисто відзначили 100-річчя картинної галереї ім. І.Айвазовського. За активну діяльність у зв'язку з 100-річчям з дня заснування президія Верховної Ради СРСР нагородила Феодосійську картинну галерею ім. І.Айвазовського орденом Дружби народів.  У 2007 році Галареї надано статус Національної та присвоєне ім'я Айвазовського.

Талановитою рукою Івана Айвазовського було написано не один десяток картин, він вніс великий внесок в мистецтво, тому я вважаю цей ресурс біпатридом. Представникам Росії особливо буде цікаво відвідати цю картинну галерею.

 

Садиба Ганських-Ржевуцьких, де бував французський письменник Оноре де Бальзак (Житомирська область) 

Селище Верхівня розташоване в Ружинському р-ні Житомирської області. Відоме й цікаве своїм палацом. Палацом колишньої садиби польських аристократів графів Ганських.

Верхівня перебувала у володінні різних польських шляхетських родів, В XVII ст. селищем й околицями володіли Любомирські, але після їх зубожіння, в середині XVIII ст., Верхівня була надана в оренду шляхтичу Яну Ганському.

В 1780 році Ян Ганський викуповує садибу й передає її своєму синові Вацлаву Ганському. Ну а вже Вацлав створив у Верхівні довершений садибно-парковий ансамбль, який в дещо зміненому вигляді ми можемо побачити й сьогодні.

Садиба складається з палацу у стилі ампір площею 2077 кв. м., двох одноповерхових флігелів, родинної церкви, винного погребу, різних господарських споруд та парку.

Один з флігелів – кухня, з'єднаний з палацом підземним переходом, яким слуги носили страви до їдалень панського будинку. Підземний хід також був прокладений до каплиці з родинною усипальницею Ганських.

Взагалі Вацлав Ганський полюбляв чомусь підземні ходи. Він навіть влаштував для своєї дружини Евеліни Ганської підземний хід до її особистої купальні у великому ставу, що навпроти палацу. Підземний хід був обкладений цеглою, виходив за гранітний мур, що оточував палац, і виводив у купальню, дно якої було викладене тесаними дубовими колодами.

Чудовий парк, що був розбитий за палацом, зливався з лісом. Поруч був ретельно підібраний сад, який доходив до широкого яру, до речі, штучного. Він був вручну викопаний кріпаками. Через яр було перекинуто аркоподібний місток, неподалік якого на схилі стояв так званий "мисливський павільйон". Багато років він слугував на помешкання сімейному лікарю Ганських Адольфу Кноте. В глибині парку розміщувалася оранжерея, перед якою росли чимало рідкісних дерев. На межі парку й лісу стояла фазарня (птахоферма). В лісі на волі жило кілька сотень козуль, ланей та вирощених для відстрілу вепрів.

Діяла у Верхівні також суконна фабрика, яка виробляла "десять тисяч штук сукна на рік".

Вацлав Ганський мав 21 тис. гектарів землі й понад три тисячі кріпаків. Він виконував обов'язки маршалка волинської шляхти, був магістром масонської ложі в Житомирі. Після одруження у 1819 році він подарував Верхівню своїй дружині Евеліні.

Оноре де Бальзак під час перебування у Верхівні у 1847 році пише:

Це пустеля, царство хлібів, прерія Купера та її тиша. Там починається українська земля, земля чорна й жирна, яку ніколи не угноюють і де завжди сіють. Цей краєвид укинув мене в якесь остовпіння...     

Деякий час він жив і працював у Верхівні. Тут був написаний роман "Втаємничений". Перед Різдвом 1847 року письменник на короткий час відбуває до Парижу. Кінець 1847-го і весь наступний рік Бальзак знову проводить у Верхівні. Ганська облаштовує для Бальзака три кімнати.

...Бальзак був щасливий. Вперше  в житті він опинився в одному  з палаців із численною челяддю, про які мріяв з дитинства. – Андре Моруа, «Прометей, або Життя Бальзака».

По смерті дочки Евеліни Анни Мнішек, садиба переходить у володіння Адама Ржевуського. Він був останнім володарем Верхівні. Потім була революція 1917 року й громадянська війна. Під час тих подій, звичайно ж, садиба була розграбована. Був розкритий родинний склеп Ганських/Ржевуських. Але мародерів самі ж селяни вбили. Куди ділись речі зі склепу невідомо. Вхід до склепу, що розміщувався під родинною церквою замурували. Саму ж каплицю після відкриття на території садиби у 1921 році агрошколи перетворили на спортзал.

Можливо, розміщення в садибі агрошколи й врятувало палац від знищення. В 1932 році створюється агротехнікум, В 1959 році, коли відзначалась 160-річниця від дня народження Опоре де Бальзака, у Верхівні створили кімнату-музей, яка на громадських засадах діяла до 1995 року.

Палац внесений до державного реєстру національного культурного надбання України.

Зараз тут розмішується Верхівнянська філія Житомирського агротехнічного коледжу. Директор філії Володимир Гнатович Чернега, людина неординарна й дуже цікава. Завдяки його ентузіазму й навіть одержимості в палаці у створено музей Бальзака. Силами викладачів та студентів коледжу відремонтовані приміщення садиби, впорядковано парк, розчищений підземний хід з одного з флігелів до палацу. Була відновлена церква, яка деякий час, навіть, стояла без даху. Відкрито вхід до родинної графської усипальниці. Все-таки вандали залишили неушкодженими чотири поховання.

Звичайно ж, не вистачає професійних реставраторів. Але те що роблять молоді студенти коледжу заслуговує на велику повагу. Але головне що, пан Чернега сповнений оптимізму. В його планах розширення музею Бальзака, який сьогодні складається з трьох кімнат. Можливо колись він дійсно перетворить весь маєток і парк на "музей Кохання".

Ця садиба біпатрид, тому що Оноре де Бальзак був французьким письменником, і я думаю, як його шанувальникам, так і просто французам буде цікаво відвідати її, та насолодитися красою садиби та природи.

 

 

 

 

Музей “Філікі Етерія” (м. Одеса)

 «Філікі Етерія» — загальнонаціональна таємна організація, заснована в Одесі у 1814 році грецьких патріотами Ніколаосом Скуфасом, Еммануїлом Ксантосом і Афанасієм Цакаловим, які прагнули досягти звільнення Греції від османського ярма. Принаймні основним своїм завданням етерійці бачили підготовку збройного повстання. 1821 року організація фактично підготувала грецьку національно-визвольну революцію 1821-29, після початку якої припинила існування.

Музей "Філікі Етерія" (з грецької мови - "Товариство друзів") функціонує в Одесі з 1979 року, спочатку як відділ історико-краєзнавчого музею міста.

У вересні 1994 року, в дні святкування 200-річчя заснування міста, в Одесі в будівлях по Красному провулку № 16-20 було урочисто відкрито Філію Грецького Фонду Культури (Центр - в м. Афіни). Ці будівлі на пільгових умовах мерія міста передала у розпорядження Філії, при якій і працює з цього часу переведений сюди музей "Філікі Етерія". Це його історичне місце. В минулому ці будівлі належали грекам і саме тут у 1814 році було створено таємну революційно-патріотичну організацію "Філікі Етерія", яка готувала греків до боротьби за незалежність. "Філікі Етерія" назавжди пов'язала історію Одеси з історією національно-державного відродження Греції.

Музей створено Грецьким Фондом Культури у співпраці з Одеським історико-краєзнавчим музеєм, який надав ряд експонатів з історії "Філікі Етерії", доповнених точними копіями експонатів із музеїв Греції, особливо з етнологічного та історичного товариств Греції.

Пам’ятка являється біпатридом, так як вона в свої часи функціонувала завдяки грецьким діячам. І я впевнена, якщо представники грецької національності будуть відвідувати Одесу, то вони обов’язково завітають до цього музею.

 

Пам'ятник Джону Говарду (м. Херсон)

 

Невисокий літній чоловік, який приїхав в Херсон в 1789 році, назавжди залишився в серцях багатьох херсонців. Тут він вивчав стан в'язниць, надавав безкоштовну медичну допомогу, допомагав нужденним, заради хворої людини виїжджав навіть у віддалені поселення. Народжений в родині заможного купця, Говард віддав своє перевагу не зручностей торговельної діяльності , а порятунку нужденних людей і філантропії. Об'їхавши практично всю Європу, Говард мав намір доїхати і до Єгипту.

У 1789 році Джон Говард приїхав до Росії і звідти послідував на південь. У жовтні того ж року він оселився в Херсоні. Через чотири місяці в січні 1790 на 65 році свого життя після візиту до тяжкохворий пацієнтці Говард помер.

З схвалення імператора Олександра I в Херсоні було встановлено пам'ятник Джону Говарду в 1820 році. Монумент був споруджений архітектором В.Л.Стасовим . Матеріалом для споруди обеліска і п'єдесталу до нього послужив інгулецький вапняк. З Англії був присланий гіпсовий медальйон Говарда, через рік з нього виготовлена ​​бронзова копія скульптором Єкімовим. Він був укріплений на додатковому кубічному камені в 1821 році.

За заповітом самого Джона Говарда на пам'ятнику встановлені сонячні годинники з позолоченої міді - символ вічності і викарбувано напис " Ad sepul - chrum stans quidquid est amici ", що означає: "Хто б не був ти, тут друг твій прихований". Також на обеліску встановлена ​​таблиця: "Говард. Помер 20 січня 1790 на 65 році від народження". До літа 1828 закінчена перебудова пам'ятника, яку спонсорував херсонський губернатор серпня Комстадіус. Висота обеліска досягає 11 метрів. Пам'ятник в стилі класицизму прекрасної роботи архітектора Стасова  зараз розташований на головному проспекті міста - Ушакова, біля старого міського кладовища.

Цей пам’ятник є біпатридом, тому що його історія повністю пов’язана з англійським діячем Джоном. Думаю, англійці будуть раді, побачивши пам’ятник своєму співвітчизнику в такому маловідомому для них місті, як Херсон.

Пам'ятник Адамові Міцкевичу (м. Івано-Франківськ)

 

Пам'ятник Адамові Міцкевичу в Івано-Франківську — пам'ятник польському поетові Адамові Міцкевичу (1798-1855) в обласному центрі місті Івано-Франківську; вважається найстарішим за часом спорудження зразком міської скульптури в місті.

Пам'ятник розташований на площі Міцкевича. Це бронзова фігура поета, встановлена на приблизно співмірному з розмірами фігури мармуровому постаменті, що є ступінчатим і доповнений низьким стилобатом. Скульптор Тадеуш Блотницький зобразив поета з книгою в руках у хвилину натхнення.

З історії пам'ятника

Ще наприкінці XIX століття громадськість тодішнього Станиславова широко відзначала 100-річчя від дня Адама Міцкевича. З цієї нагоди в місті запланували спорудити пам'ятник поетові. Був створений оргкомітет, оголошено збір пожертв. Відбувся конкурс, у якому переміг краківський скульптор Тадеуш Блотницький.

Урочисте відкриття пам'ятника Адамові Міцкевичу в Станіславі відбулося 20 листопада 1898 року за присутності великої кількості людей. На постаменті були викарбувані слова польською: «Адаму Міцкевичу в століття від народження — громадяни м. Станиславова. 1898 р.».

1919 року під час Першої  світової війни пам'ятник був  пошкоджений. 1930 року його було  відлито з бронзи, спрощено форму  п'єдесталу та дещо змінене  місце розташування.

1940 року польськомовну  дошку на постаменті зняли  і замінили на нову: «Адам Міцкевич, 1798—1855». У такому вигляді пам'ятник  зберігся дотепер.

1989 року здійснювались  роботи з реконструкції пам'ятника.

Цей пам’ятник є біпатридом,  тому що Адам Міцкевич був польським поетом, і саме поляки зможуть ним помилуватися в Івано-Франківські.

 

 

«Ольвія» (Миколаївська область, с. Парутине)

 

Ольвія (щаслива) - найважливіша грецька колонія в Нижньому Побужжі, заснована вихідцями з Мілету в 647—646 р. до н. е…