Законодавство з охорони праці

Кодекс законів про працю  України — основний закон національного трудового законодавства.

Законодавство про працю України визначає правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці, регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ незалежно від форм власності, виду діяльності й галузевої належності.

Працівники реалізують право на працю укладанням трудового договору на підприємстві, в установі тощо.

Працівники мають право на:

•  відпочинок відповідно до законів  про обмеження робочого дня та робочого тижня і про щорічні оплачувані відпустки;

•  здорові й безпечні умови  праці;

•  матеріальне забезпечення в  порядку соціального страхування в старості, у разі хвороби, втрати працездатності, а також матеріальну допомогу в разі безробіття;

•  об'єднання в  професійні спілки;

•  вирішення колективних  трудових конфліктів.

Умови договорів про  працю, які порушують чинне законодавство України про працю, вважаються недійсними.

Закон України «Про охорону здоров'я населення»

Цей Закон визначає правові, організаційні, економічні та соціальні основи охорони здоров'я населення в Україні.

За Конституцією України  кожен громадянин України має  право на охорону здоров'я. Це право передбачає:

•  життєвий рівень, необхідний для підтримання здоров'я людини;

•  безпечне для життя  і здоров'я навколишнє природне середовище;

•  безпечні та здорові  умови праці, навчання, побуту і відпочинку;

•  кваліфіковану медико-санітарну  допомогу, до якої входить також  вільний вибір лікаря та медичної установи;

•  матеріальну компенсацію  за втрачене здоров'я.

Закон України «Про пожежну безпеку»

Закон визначає правові, економічні та соціальні основи забезпечення пожежної безпеки на території України. Забезпечення пожежної безпеки є невід'ємною частиною державної діяльності щодо охорони життя та здоров'я людей, національного багатства і навколишнього природного середовища. Цей Закон наголошує, що забезпечення пожежної безпеки підприємств покладається на їх керівників.

Власники підприємств  зобов'язані:

•  розробляти комплексні заходи щодо забезпечення пожежної безпеки;

•  забезпечувати дотримання протипожежних вимог, стандартів, норм, правил, а також виконання вимог приписів і постанов державного пожежного нагляду;

•  організовувати навчання працівників правилам пожежної безпеки. У загальноосвітніх, професійних і вищих навчально-виховних

закладах організовується  вивчення правил пожежної безпеки на виробництві та в побуті, а також  дій у разі пожежі.

 

 

Закон України  «Про охорону навколишнього природного середовища»

Завданням законодавства  про охорону навколишнього середовища є встановлення відносин у галузі охорони, використання та відновлення природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки, запобігання і ліквідація негативного впливу господарської діяльності на довкілля.

Закон передбачає підвищення екологічної культури населення, а також підготовку кваліфікованих спеціалістів через обов'язкову освіту і виховання у сфері охорони навколишнього природного середовища в навчально-виховних закладах.

Кожен громадянин України  має право на:

•  безпечне для його життя і здоров'я навколишнє природне середовище;

« отримання екологічної  освіти;

•  участь у роботі громадських екологічних об'єднань. Державний контроль у сфері охорони  довкілля здійснюють Ради депутатів, Міністерство екології та _природних ресурсів і Міністерство з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи. Громадський контроль за охороною навколишнього природного середовища здійснюється громадськими інспекторами.

Нагляд за дотриманням  вимог законодавства здійснює Генеральний прокурор України.

Закон регулює також  використання природних ресурсів. Для  фінансування заходів з охорони  довкілля створено державний і регіональний фонди охорони навколишнього  природного середовища за рахунок:

•  штрафів за забруднення довкілля;

•  штрафів за порушення  норм і правил охорони навколишнього природного середовища;

•  добровільних внесків  підприємств та окремих громадян.

У законі визначено заходи щодо забезпечення екологічної безпеки, а також природні території та об'єкти, що підлягають окремій охороні (природно-заповідний фонд, курортні та лікувально-оздоровчі зони тощо).

Порушення законодавства  України про охорону довкілля тягне за собою дисциплінарну, адміністративну, кримінальну відповідальність.

Законодавство України про охорону навколишнього природного середовища складається з цього Закону, а також із земельного, водного, лісового кодексів, законодавства про надра, про охорону атмосферного повітря, про охорону та використання рослинного і тваринного світу.

Схематично подано законодавчу  базу з охорони праці:

3. Порушення  вимог законодавства про охорону  праці

Порушення вимог законодавчих та інших нормативно-правових актів  про охорону праці службовою  особою підприємства, установи, організації  або громадянином — суб’єктом підприємницької діяльності, якщо це порушення заподіяло шкоду здоров’ю потерпілого, — карається штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на той самий строк.

Те саме діяння, якщо воно спричинило загибель людей або інші тяжкі наслідки,— карається виправними роботами на строк до двох років  або обмеженням волі на строк до п’яти років, або позбавленням волі на строк до семи років, з позбавленням права обіймати певні посади чи .займатися певною діяльністю на строк до двох років або без такого.

Основним безпосереднім  об’єктом злочину є конституційне  право людини і громадянина на безпечні умови праці. Додатковим обов’язковим об’єктом виступає здоров’я особи.

Потерпілим від злочину  може бути особа, яка має постійний  або тимчасовий зв’язок з даним  підприємством, установою, організацією чи з виробничою діяльністю громадянина  — суб’єкта підприємницької діяльності, тобто учасник виробничого процесу.

Визнання особи потерпілим не залежить від того, перебуває особа в трудових відносинах з об’єктом, де стався нещасний випадок на виробництві, чи пов’язана з ним Іншими відносинами — адміністративними (учні, студенти-практиканти, відряджені), цивільно-правовими. Водночас не можуть визнаватися потерпілими від цього злочину особи, не пов’язані з даним виробництвом, зокрема представники контролюючих органів, громадяни, які випадково опинилися на території підприємства, установи, організації, де з ними стався нещасний випадок, замовники продукції чи послуг, особи, ^які мешкають поблизу підприємства. Заподіяння шкоди таким особам у зв’язку з діяльністю виробничого підрозділу залежно від конкретних обставин справи дає підстави кваліфікувати вчинене як злочин у сфері службової діяльності, злочин проти життя та здоров л особи, проти довкілля.

Об’єктивна сторона  характеризується: 1) діянням (дією або  бездіяльністю); 2) наслідками у вигляді  шкоди здоров’ю (ч. 1 ст. 271 і або  загибелі людей чи Іншими тяжкими  наслідками (ч, 2 ст. 271). 3) причинним зв’язком між діянням і наслідками, а також 4) місцем вчинення злочину

Порушення вимог законодавчих та інших нормативно-правових актів про охорону праці шляхом дії полягає у вчинках, які заборонені відповідними правилами (наприклад, вказівка про проведення певних робіт у шкідливих для здоров’я умовах чи з використанням неналежного обладнання, інструментів). Переважно цей злочин характеризується бездіяльністю, що має місце при невиконанні дій, які особа повинна була вчинити відповідно до існуючих нормативних вимог (наприклад, незабезпечення індивідуальними засобами захисту, відсутність контролю за проведенням робіт і дотриманням , при цьому правил безпеки праці підлеглими працівниками, допуск до роботи осіб, які не мають відповідної підготовки чи не проінструктовані з питань охорони праці).

Під законодавчими та іншими нормативно-правовими актами про охорону праці, вимоги яких порушуються при вчиненні цього злочину, слід розуміти Закон України “Про охорону праці”, КЗП. інші закони України, міжнародні договори, укази Президента України, постанови КМ, відомчі нормативно-правові акти (інструкції, положення, правила), а також нормативні акти підприємств (накази, розпорядження керівників підприємств, установ, організацій з питань охорони праці), ст. 271 охоплюється порушення так званих загальних правил охорони праці — тих, які стосуються всіх працівників і спрямовані на попередження заподіяння шкоди будь-яким особам, пов’язаним з виробництвом. Порушення спеціальних правил безпеки (які стосуються виконання робіт з підвищеною небезпекою, діють на вибухонебезпечних підприємствах або у вибухонебезпечних цехах, ядерної або радіаційної безпеки) цією статтею не охоплюються і, за наявності підстав, потребують кваліфікації за ст. ст. 272-274.

Оскільки диспозиція ч. 1 ст. 271 сконструйована як бланкетна, то при застосуванні цієї статті слід встановлювати не лише те, які саме нормативно-правові акти порушено при вчиненні цього діяння, а й конкретно визначити, вимоги яких саме статей, пунктів, параграфів не дотримано винним, а також розкрити суть допущеного порушення.

Обов’язковою ознакою  об’єктивної сторони цього злочину  є місце його вчинення. Ним є  місце, де здійснюється виробництво,—  підприємство, установа, організація  або підприємницька діяльність громадянина  — суб’єкта такої діяльності. Про поняття такого місця див. коментар до ст. 272

Наслідки у вигляді  шкоди здоров’ю потерпілого мають місце при заподіянні особі легкого або середньої тяжкості тілесних ушкоджень. Про поняття таких тілесних ушкоджень див, коментар до ст., ст. 122, 125. Аналогічні порушення за відсутності передбачених ст 271 наслідків тягнуть адміністративну відповідальність за ч. 2 ст 41 або за ст. 93 КАП.

Злочин вважається закінченим з моменту заподіяння шкоди здоров’ю потерпілого,

Суб’єкт злочину спеціальний. Крім загальних ознак суб’єкта злочину, він наділений ще й спеціальними ознаками, а саме: 1) є службовою особою підприємства, установи, організації або громадянином — суб’єктом підприємницької діяльності. Про поняття службової особи див. примітки 1 і 2 до ст. 364 та Загальні положення до розділу XVII Особливої частини КК; 2) несе спеціальні обов’язки а охорони праці. Такі обов’язки покладаються на службових осіб  спеціальними наказами адміністрації, посадовими інструкціями, випливають із займаної посади чи в зв’язку із попередньою діяльністю. Наприклад, такі обов’язки має керівник підприємства, який особисто взявся керувати виконанням певних робіт. Громадяни — суб’єкти підприємницької діяльності несуть обов’язки з охорони праці найнятих ними працівників на підставі закону.

Порушення вимог законодавства  про охорону праці службовими особами, на яких не покладено спеціальні обов’язки по охороні праці, чи службовими особами, які працюють у невиробничій сфері (в освіті, науці, медицині), за наявності підстав слід кваліфікувати за відповідними статями розділу XVII Особливої частини КК. Якщо ж такі порушення допущено рядовими працівниками (не службовими особами), то вони, за наявності відповідних наслідків та інших обов’язкових ознак, можуть бути кваліфіковані за статтями про злочини проти життя та здоров’я особи.

Суб’єктивна сторона  злочину характеризується, як правило, складною формою вини: до самого порушення  вимог законодавства про охорону  праці особа ставиться умисно (інколи — необережно), а до його суспільне небезпечних наслідків — тільки необережно.

У випадку, коли особа  не передбачала можливості настання наслідків, вказаних у ч. ч. І і 2 ст. 271, у справі має бути доведено, що вона повинна була і могла їх передбачати (наприклад, була своєчасно ознайомлена з новими стандартами щодо охорони праці).

Кваліфіковані види злочину (ч. 2 ст. 271) мають місце тоді, коли порушення вимог законодавства  про охорону праці спричинило: 1) загибель людей; 2) інші тяжкі наслідки.

Поняття загибель людей  означає смерть хоча б однієї особи. До інших тяжких наслідків належить заподіяння потерпілому тяжкого тілесного ушкодження.

До інших тяжких наслідків  не належить заподіяння матеріальної шкоди незалежно від її розміру (якщо порушення вимог законодавства  про охорону праці супроводжується виробничими аваріями), оскільки зі змісту відповідних нормативних актів випливає, що вони спрямовані на охорону лише особи, її життя та здоров’я. Заподіяння шкоди майнового характеру має отримувати самостійну кримінально-правову оцінку.