Автор работы: Пользователь скрыл имя, 27 Мая 2013 в 16:47, реферат
Створення безпечних умов праці – це невід’ємна частина соціально-економічного розвитку держави, складова державної політики, національної безпеки та державного будівництва, одна з основних функцій органів виконавчої влади, місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад та підприємств.
Розвиток охорони праці в Україні має свою тривалу історію. Історичні умови диктували розвиток цеї галузі відповідно до внутрішньої політики держав до яких входила наша країна. І лише після проголошення незалежності, Україна почала творити власну структуру охорони праці спираючися на досвід світовоїї спільноти.
Вступ
І. Історія розвитку охорони праці на Україні.
ІІ. Розвиток охорони праці України після проголошення незалежності.
Висновки
Список використаних джерел та літератури
Відповідно до Указу Президента України від 5 серпня 2005 року за № 1149/2005 та Постанови Кабінету Міністрів України від 15 липня 2005 року № 590 було перейменовано Держнаглядохоронпраці в Державний департамент промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду.
В Україні питаннями подальшого вдосконалення охорони праці в сучасних умовах, проведенням фундаментальних та прикладних наукових досліджень з вищеназваних питань займаються: Національний науково-дослідний інститут (НДІ) охорони праці (м. Київ), Український НДІ пожежної безпеки (м. Київ), Інститут медицини праці АМН України (м. Київ), Державний НДІ техніки безпеки хімічних виробництв (м. Сєверодонецьк), НДІ медико-екологічних проблем Донбасу та вугільної промисловості (м. Донецьк), Український НДІ промислової медицини (м. Кривий Ріг), Харківський НДІ гігієни праці та профзахворювань, Інститут екогігієни та токсикології ім. Л. І. Медведя (м. Київ), Український НДІ медицини транспорту (м. Одеса), галузеві НДІ, проектно-конструкторські установи, навчальні заклади та ін.
Велике значення в процесі створення безпечних і здорових умов праці має законодавче регулювання питань охорони праці. Охорону праці і здоров'я громадян віднесено до пріоритетних напрямків соціальної політики України. На сьогодні основними законами та підзаконними актами, які регулюють правові відносини у сфері охорони праці в умовах виробництва і загалом в суспільстві, є:
− Конституція України;
− Кодекс законів про працю (КЗпП);
Закони:
− «Про охорону праці»;
− «Про охорону здоров'я»;
− «Про пожежну безпеку»;
− «Про використання ядерної енергії та радіаційний захист»;
− «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення»;
− «Про дорожній рух»;
− «Про загальнообов'язкове соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням»6.
Особливе місце серед перерахованих вище юридичних документів посідає закон України «Про охорону праці».
Закон України «Про охорону праці» — це самостійна гілка в законодавстві України про працю. Закон визначає основні положення конституційного права громадян на охорону життя і здоров'я в процесі трудової діяльності, регулює відносини між роботодавцем і працівником з питань безпеки, гігієни праці, а також встановлює єдиний порядок організації охорони праці в Україні.
Дія закону поширюється на всі підприємства, установи і організації незалежно від форми власності та видів діяльності (далі — підприємство), фізичних осіб, які, відповідно до законодавства, використовують найману працю, та на всіх громадян, які працюють за наймом.
Закон не відмінив жодної з діючих норм і дозволив:
• створити органи управління охороною праці та систему органів нагляду за охороною праці;
• створити власну нормативну базу з охорони праці;
• забезпечити гласність з питань охорони праці;
• ввести економічні важелі управління охороною праці;
• визначити роль колективних договорів;
• увести нові інститути управління і нагляду за охороною праці на підприємстві (уповноважені найманими працівниками особи з питань охорони праці);
• розпочати підготовку дипломованих спеціалістів з охорони праці. Розглянемо основні принципи державної політики в галузі
охорони праці:
« пріоритет життя і здоров'я працюючих, відповідальність роботодавця за створення безпечних і здорових умов праці;
• комплексне вирішення завдань охорони праці на основі створення національної програми поліпшення безпеки, гігієни праці та виробничого середовища;
• соціальний захист працівників,
повне відшкодування шкоди
• встановлення єдиних вимог
з охорони суб'єктів
• організація навчання населення, професійної підготовки і підвищення кваліфікації працюючих з питань охорони праці7.
Висновки
Отже, поняття «охорона праці» визначено статтею 1 Закону України «Про охорону праці». Охорона праці — це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів і засобів, спрямованих на збереження життя, здоров'я і працездатності людини у процесі праці.
Головною метою охорони праці є створення на кожному робочому місці безпечних умов праці, безпечної експлуатації обладнання, зменшення або повна нейтралізація дії шкідливих і небезпечних виробничих факторів на організм людини і, як наслідок, зниження виробничого травматизму та професійних захворювань.
Створення безпечних і здорових умов праці сприяє підвищенню її продуктивності та зниженню собівартості продукції. Підвищення продуктивності відбувається за рахунок зниження стомлюваності працюючих протягом робочого часу, його раціонального використання. Собівартість продукції знижується при зменшенні витрат на компенсацію втрат робочого часу в зв'язку з тимчасовою або стійкою непрацездатністю, а також при зниженні витрат на оплату пільг за роботу в несприятливих умовах.
У Законі «Про охорону праці» вперше в історії України економічні заходи управління охороною праці зведені до рангу державної політики. Цим Законом у суспільстві стверджуються принципово нові взаємовідносини, що базуються на економічному механізмі управління умовами праці — формуванні у власника (роботодавця) економічної зацікавленості у здійсненні заходів щодо поліпшення умов праці.
Cписок використаної літератури:
1 Основи охорони праці: Підручник. 21ге видання, доповнене та перероблене. / К. Н. Ткачук, М. О. Халімовський, В. В. Зацарний, Д. В. Зеркалов, Р. В. Сабарно, О. І. Полукаров, В. С. Коз’яков, Л. О. Мітюк. За ред. К. Н. Ткачука і М. О. Халімовського. — К., 2006 – С.4.
2 Основи охорони праці: Підручник. 21ге видання, доповнене та перероблене. / К. Н. Ткачук, М. О. Халімовський, В. В. Зацарний, Д. В. Зеркалов, Р. В. Сабарно, О. І. Полукаров, В. С. Коз’яков, Л. О. Мітюк. За ред. К. Н. Ткачука і М. О. Халімовського. — К., 2006. - 5.
3 Основи охорони праці: Підручник. 21ге видання, доповнене та перероблене. / К. Н. Ткачук, М. О. Халімовський, В. В. Зацарний, Д. В. Зеркалов, Р. В. Сабарно, О. І. Полукаров, В. С. Коз’яков, Л. О. Мітюк. За ред. К. Н. Ткачука і М. О. Халімовського. — К., 2006 – С.7-8.
4 Грищук М. В. Основи охорони праці: Підручник. -К.: Кондор, 2005. –С.34-35.
5 Лекції з охорони праці. Навчальний посібник. О. К. Шуаібов – Ужгород,-2006, - С.8-9.
6 Землякова Є.М., Следь О.М. Розвиток охорони праці в україні//Матеріали міжнародної науково-теоретичної конференції молодих учених і студентів «Актуальні проблеми економічного та соціального розвитку виробничої сфери». − В 2-х томах. − Т.1. – Донецьк, − С. 246-247.
7 Закон України “Про охорону праці” від 14 жовтня 1992 р.