Поняття та види відпочинку

Щорічна відпустка з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, як виняток, може бути перенесена на інший період тільки за письмовою згодою працівника та за погодженням з профспілковим або іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом у разі, коли надання щорічної відпустки в раніше обумовлений період може несприятливо відбитися на нормальному ході роботи підприємства, та за умови, що частина відпустки тривалістю не менше 24 календарних днів буде використана в поточному робочому році.

У разі перенесення щорічної відпустки новий термін її надання встановлюється за згодою між працівником і власником або уповноваженим ним органом. Якщо причини, що зумовили перенесення відпустки на інший період, настали під час її використання, то невикористана частина щорічної відпустки надається після закінчення дії причин, які її перервали, або за згодою сторін переноситься на інший період.

Щорічну відпустку на прохання працівника може бути поділено на частини будь-якої тривалості за умови, що основна безперервна її частина становитиме не менше 14 календарних днів. Невикористану частину щорічної відпустки має бути надано працівнику, як правило, до кінця робочого року, але не пізніше 12 місяців після закінчення робочого року, за який надається відпустка.

 

 

 

Висновок

Законодавство про працю не дає визначення часу відпочинку, наукою трудового права традиційно під часом відпочинку розуміється час, протягом якого працівник є вільним від виконання трудових обов’язків і вправі використовувати його на власний розсуд.

Законодавством встановлені такі види часу відпочинку: перерви протягом робочого дня (зміни), щоденний відпочинок (міжзмінна перерва), вихідні дні (щотижневий відпочинок), святкові і неробочі дні, відпустки.

Право кожного, хто працює, на відпочинок проголошено статтею 24 Загальної декларації прав людини та витікає з вимог статті 7 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права. В свою чергу, у чинному законодавстві воно знайшло закріплення в ст. 2 Кодексу законів про працю України поряд із закріпленням права на працю.

Право на відпустки забезпечується гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості із збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених законодавством та забороною заміни відпустки грошовою компенсацією, крім випадків, передбачених законодавством.

Одним з основних видів відпусток є щорічні відпустки. Підставою для твердження, що щорічні відпустки є основними по відношенню до інших видів відпусток є їх абсолютний характер. На відміну від інших видів відпусток (творчі, соціальні, відпустки, що пов’язані з навчанням, відпустки без збереження заробітної плати), які надаються не всім, а лише певним категоріям працівників при визначених умовах, щорічні відпустки надаються постійно, тобто носять регулярний характер, незалежно від волі роботодавця і певною мірою самого працівника. При цьому, працівник фактично може впливати тільки на час надання відпустки. А тому при певних обставинах (коли, наприклад, працівник відмовляється йти у щорічну відпустку, передбачену для нього графіком надання щорічних відпусток) право на щорічну відпустку може трансформуватися у обов’язок.

Правове регулювання часу відпочинку здійснюється на основі великої кількості законодавчих та підзаконних нормативних актів. Показовим при цьому є той факт, що до сьогодні в Україні діє велика кількість нормативних актів СРСР. Незважаючи на те, що сьогодні в нашій державі існує кодифікований нормативний акт, який повинен був би належним чином регулювати питання робочого часу та часу відпочинку, їх вирішення залишає бажати кращого. Це свідчить про нагальну необхідність розробки та прийняття нового трудового кодексу, в якому б ці питання були врегульовані на належному рівні та не допускали двоякого тлумачення та розуміння.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаних джерел

1.         Конституція України, редакція від 06.10.2013

2.         Кодекс законів про працю України ВВР УРСР № 322-VIII, Тлумачення від 15.10.2013

3.         Міжнародний Пакт про економічні, соціальні і культурні права, прийнятий Генеральною Асамблеєю ООН 16.12.1966р.

4.         Основи законодавства України про охорону здоров’я. Закон України від 19.12.92. - Зібрання законодавства України. – т. 5.

5.         Закон України «Про відпустки»в ред.. від 09.12.2012 , ВРУ. № 504/96 -– Ст. 4.

6.         Закон України «Про державну службу» в ред. від 26.11.2013 - Зібрання законодавства України. –Т. 8.

7.         Закон України «Про дошкільну освіту» в ред. від 05.12.2012 , ВРУ. № 2628-III – Ст. 1388.

8.         Закон України «Про загальну середню освіту» в ред..від 05.12.2012. ВРУ № 651-XIV– Ст. 1033

9.         Закон України «Про колективні договори і угоди» в ред..від 24.07.2013 – Зібрання законодавства України. – Т. 7

10.       Закон України «Про освіту» в ред. від. 01.01.2013 - Зібрання законодавства України. – Т. 2.

11.       Закон України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні» в ред..від 11.08.2013. - Зібрання законодавства України. – Т. 8.

12.       Закон України «Про позашкільну освіту» в ред..від 05.12.2012 ВРУ. № 1841-III – Ст. 1190.

13.       Закон України  «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в ред..від 01.01.2013 ВРУ № 796-XII

13.       Інструкція про порядок обчислення заробітної плати працівників освіти. Затверджена наказом міністерства освіти України від 30.06.2007 №102

14.       Показники і критерії умов праці, за якими будуть надаватися щорічні додаткові відпустки працівникам, зайнятим на роботах, пов'язаних з негативним впливом на здоров'я шкідливих виробничих факторів. Затв. наказом Міністерства охорони здоров’я України і Міністерства праці та соціальної політики України №385/55. від 31.12.1997р. – Офіційний вісник України.– ст. 167.

15.       Положення про підготовку науково-педагогічних і наукових кадрів. Затв. постановою Кабінету Міністрів України в ред..від 21.08.2013 КМУ № 309— Ст. 345.

16.       Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій. Затверджене наказом Міністерства праці, Міністерства юстиції, Міністерства фінансів України від 28.06.93 №43. – Бюлетень законодавства та юридичної практики України. – С. 293.

17.       Порядок застосування Списку виробництв, робіт, професій і посад працівників, робота яких пов'язана з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або виконується в особливих природних географічних і геологічних умовах та в умовах підвищеного ризику для здоров'я, що надає право на щорічну додаткову відпустку за особливий характер праці. Затв. наказом Міністерства праці та соціальної політики України №16. в ред..від 18.06.2003. – Офіційний вісник України.– ст. 191.

18.       Порядок, тривалість та умови надання щорічних відпусток працівникам, які навчаються у вищих навчальних закладах з вечірньою та заочною формами навчання, де навчальний процес має свої особливості. Затв. постановою Кабінету Міністрів України від 28.06.97 № 634.КМУ — С. 52

19.       Постанова Верховної Ради України "Про порядок введення в дію Закону України "Про відпустки" від 15.11.1996р. – ВВР України, 1997, №2 – ст. 5.

20.       Правила про роботу на відкритому повітрі в холодну пору року. Затверджені постановою Народного комісаріату праці СРСР від 11.12.29.

21.       Правила про умови праці вантажників при вантажно-розвантажувальних роботах. Затверджені постановою Народного комісаріату праці СРСР від 20.09.31.

22.       Про запровадження на території України регіональних графіків початку робочого дня. Указ Президента України в ред. від 27.01.1999 №334/95

23.       Про затвердження розмірів посадових окладів (ставок заробітної плати) працівників навчальних закладів, установ освіти та наукових установ. Наказ Міністерства освіти і науки України в ред.від 28.05.2013№ 161.—Офіційний вісник України.– Ст. 663.

24.     Чанышева Г. И. Трудовое право Украины : Учебно-справочное пособие. - Харьков : Одиссей, 2001. - 511 с.