Охорона праці в Україні

Розділ 4. ОХОРОНИ ПРАЦІ В УКРАЇНІ

1. Поняття і зміст охорони праці за трудовим правом, її правове регулювання 

Загальновідомо, що економічне зростання автоматично  ще не веде до збалансованого економічного і соціального розвитку. Зміни, що відбуваються у структурі зайнятості й попиту на робочу силу, як і до становища працівника на робочому місці, умов його праці, ставлять підвищені вимоги до безпеки праці. Особливо потерпають від цього ті групи працюючих, що вже перебувають у невигідному становищі: жінки, неповнолітні та працівники з обмеженими фізичними можливостями. Ні система освіти і підготовки, ні механізм регулювання ринку праці, ні навіть соціальні кошти не становлять ефективного способу допомоги працюючим при зіткненні їх з цими проблемами.

Тому поряд із намаганням одержувати хоча б невелику, але пристойну заробітну плату, трудящі надають важливого значення такому чинникові, як охорона праці, можливості самоудосконалення, просування по службі. Виробниче становище впливає не тільки на здоров'я працюючих, а й на їх фізичний, соціальний та психологічний стан.

Охорона праці за своєю  сутністю є турботою про людину у  процесі використання її праці і  розглядається як охорона працездатності людини. З іншого боку, відносини  щодо охорони праці — невід'ємна складова організації процесу праці, що створює умови для стабільної та успішної трудової діяльності громадян.

Охорону праці і здоров'я  громадян віднесено до пріоритетних напрямків соціальної політики України. Так, Конституція України одним  з основних соціальних прав громадян визначає право кожного на належні, безпечні й здорові умови праці, встановлює, що використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров'я роботах забороняється. Право на охорону здоров'я закріплено і в Основах законодавства України про охорону здоров'я.

Охорона здоров'я —  це система заходів, спрямованих  на забезпечення збереження і розвитку фізіологічних і психологічних  функцій, оптимальної працездатності та соціальної активності людини при  максимальній біологічно можливій індивідуальній тривалості життя, а здоров'я — стан повного фізичного, душевного і соціального благополуччя, а не тільки відсутність хвороб і фізичних дефектів.

Право на охорону здоров'я  досить широке поняття за колом суб'єктів, за оцінкою факторів впливу на здоров'я, за завданнями правового регулювання.

Закон України "Про  охорону праці" визначає, що охорона  праці — це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження життя, здоров'я і працездатності людини у процесі саме трудової діяльності (а не праці, як це було передбачено раніше).

Зміст охорони праці  розглядають у фізичному, соціальному, психологічному, технічному, медико-біологічному, юридичному, галузевому та вузькоспеціальному аспектах. Кожен аспект охорони праці має свій зміст і є самостійним напрямком у системі заходів щодо безпеки життя та здоров'я у процесі трудової діяльності.

Фізичний аспект праці полягає у тому, що в більшості виробничих процесів використовуються речовини і матеріали, які виділяють частки, шкідливі для здоров'я. Коли такі речовини, нагромаджуючись у виробничих приміщеннях, досягають певного рівня концентрації і засвоюються організмом людини понад межу її фізіологічних можливостей для очистки, вони негативно впливають на організм, порушують його діяльність і викликають патологічні зміни.

Соціальний аспект охорони  праці передбачає забезпечення всебічного соціального розвитку кожної працюючої  особи, захист особи. Соціальний аспект охорони праці передбачає визнання пріоритету життя та здоров'я людини у процесі виробничої та трудової діяльності. До соціального змісту охорони праці належить запобігання шкідливим наслідкам, до яких може призвести ігнорування вимог техніки безпеки та гігієни праці на виробництві.

Запобігання шкідливим  наслідкам потребує встановлення юридичних  гарантій:

1. Надання технічним та санітарним правилам сили правових норм;
2. запровадження нагляду та контролю за додержанням норм з охорони праці;
3. Встановлення відповідальності за невиконання норм з охорони праці.

Психологічний стан працівника під час виконання роботи обумовлюється  функціями праці, яка становить  собою джерело засобів для  життя і сферу утвердження  особи. Зміст праці повинен відповідати  внутрішнім потребам працівника. Невдоволеність роботою деякої частини працюючих, що викликана потребою певних видів праці, досить часто суперечить високому рівню освіченості, намаганням працівника до самостійності і відповідальності в організації своєї роботи.

Техніко-економічний аспект охорони праці має бути спрямований на удосконалення засобів праці, техніки та технологій.

Медико-біологічний аспект охорони праці враховується насамперед при нормуванні праці.

Юридичний аспект охорони  праці полягає у забезпеченні права працівника на життя, охорону здоров'я, на належні, безпечні і здорові умови праці. Охорона праці в юридичному аспекті являє собою правовий інститут, що має міжгалузевий характер.

Норми цього інституту  захищають інтереси різних суб'єктів  права:

а) роботодавців та працівників, які перебувають з ними у трудових правовідносинах;

б) членів виробничих кооперативів;

в) студентів, які проходять  виробничу практику;

г) громадян, які відбувають покарання за вироком суду, в період їх роботи в організації та ін.

Дія Закону України "Про охорону праці" поширюється на всіх юридичних та фізичних осіб, які відповідно до законодавства використовують найману працю, та на всіх працюючих.

Загальним об'єктом охорони  праці є працездатність як специфічна якість особи, тому для трудового права важливе значення має оцінка професійної працездатності особи (якісна характеристика здатності до певних видів діяльності та кількісна характеристика допустимих обсягів навантаження). Це дає можливість обмежити для конкретних категорій працівників виконання певних видів трудової діяльності чи знизити трудове навантаження (наприклад, для неповнолітніх, жінок, інвалідів).

Обмеження (заборони) виконання  окремих видів трудової діяльності реалізуються як при прийнятті на роботу, так і у процесі здійснення трудової діяльності особи (наприклад, за наслідками медичних оглядів окремих категорій працівників тощо). Зниження трудового навантаження може виявлятися у встановленні певного режиму праці та відпочинку, зниженні норм виробітку, забороні залучення до нічних, надурочних робіт та робіт у вихідні дні, виконанні роботи за сумісництвом тощо.

Таким чином, як міжгалузевий інститут охорона праці є цілісною системою норм різної галузевої належності, що регулює спеціальні заходи з охорони  здоров'я окремих категорій громадян, зайнятих у сфері праці, від несприятливого впливу виробничих факторів на їхню працездатність.

Останнім часом у  сфері охорони праці визначаються стандарти вимог, які є обов'язковими для всіх роботодавців, удосконалюється  механізм управління національною системою охорони праці, державного нагляду за додержанням законодавства щодо охорони праці в Україні.

Галузевий та вузькоспеціальний  аспекти охорони праці.

У юридичній літературі поняття "охорона праці" в галузевому аспекті розглядається в широкому і вузькому значенні. У широкому значенні під охороною праці розуміють фактично трудове право в цілому, тому що його норми враховують і захищають переважно права та інтереси працівників (як система всіх норм, що встановлені в інтересах працівників).

У вузькоспеціальному значенні під охороною праці розуміють  норми інституту трудового права, що містяться в різних джерелах права.

До них належать:

• норми, що містять вимоги щодо забезпечення здорових і безпечних  умов роботи, запобігають виробничому  травматизму, загальним та професійним захворюванням;

• норми, що гарантують право  працівника на працю в умовах, які  відповідають вимогам безпеки та гігієни, захист працівника в разі отримання  травми чи захворювання у період роботи, а також травм та захворювань, які пов'язані з виконанням його трудових обов'язків;

• норми, що забезпечують участь працівників та професійних  спілок у встановленні умов праці;

• норми, що забезпечують здійснення нагляду та контролю за реалізацією зазначених вимог у сфері охорони праці;

• норми, що визначають відповідальність за порушення у сфері охорони праці.

Слід врахувати, що особливістю  змісту норм і правил з охорони  праці є припис їх додержуватися.

Правовому регулюванню  піддаються тільки найважливіші для  життєдіяльності громадян та функціонування держави суспільні відносини. Саме такими відносинами є відносини з охорони праці. Так, людина, що працює, проводить на виробництві значну частину свого життя, тому для її нормальної життєдіяльності в умовах виробництва потрібно створити безпечні і здорові умови, які б дали їй змогу плідно працювати, не перевтомлюючись та зберігаючи своє здоров’я. Правове регулювання охорони праці базується на факті визнання державою обов'язку забезпечити захист працівника, як сторони фактично більш слабкої в трудовому правовідношенні, з метою збереження його життя, здоров'я й високого рівня працездатності протягом тривалого часу.

Норми права, які встановлюють правила поведінки в галузі охорони  праці, закріплюються у міжнародно–правових  актах, Конституції України, Законі України «Про охорону праці», Кодексі законів про працю України, інших законах, підзаконних нормативно–правових актах Президента України, Кабінету Міністрів України, міністерств і відомств України. Також важливе значення мають міжнародні документи для розвитку національного законодавства в сфері охорони праці. На даний момент в Україні ратифіковано велику кількість міжнародних документів, які закріплюють норми в сфері охорони праці. Серед таких документів Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права, Європейська соціальна хартія (переглянута), Конвенція про інспекцію праці у промисловості й торгівлі № 81, Конвенція про інспекцію праці в сільському господарстві № 129, Конвенція про професійну реабілітацію та зайнятість інвалідів № 159. але також існує необхідність у ратифікації таких конвенцій Міжнародної Організації Праці в сфері охорони праці: Конвенції про техніку безпеки та гігієну праці на портових роботах № 152, Конвенції про безпеку та гігієну праці та виробниче середовище № 155, Конвенції про служби гігієни праці № 161, Конвенції про безпеку та гігієну праці у будівництві №167, Конвенції про безпеку в застосуванні хімічних речовин на виробництві № 170.

Негативно впливає на національне законодавство в  сфері охорони праці існування поряд з Кодексом законів про працю України, який містить главу «Охорона праці», комплексного спеціального закону – Закону України «Про  охорону праці». На наш погляд, це породжує проблему розпорошеності та подвійності законодавства, а також знижує значення Кодексу законів про працю України як основного нормативно–правового акту в системі трудового законодавства. Отже, доцільно під час розробки нового Трудового кодексу України включити в нього всі норми Закону України «Про охорону праці», а сам Закон скасувати.

Питання охорони праці  регламентують підзаконні нормативно-правові  акти (так, Державний реєстр нормативно–правових  актів з питань охорони праці  зафіксував понад дві тисячі документів). Існування такої великої та невпорядкованої  нормативної бази є однією з причин того, що підприємства, особливо ті, що організували багатогалузеве виробництво, не виконують норм, правил та стандартів. Тому, вважаємо за доцільне провести інвентаризацію нормативного матеріалу та за її підсумками застарілі норми та нормативно-правові акти потрібно скасувати, після чого провести систематизацію нормативного матеріалу у цій сфері. З огляду на різноплановість та багатоаспектність інституту охорони праці також необхідно використати інкорпорацію як вид систематизації законодавства про охорону праці. Для цього треба зменшити кількість нормативно–правових актів шляхом їх групування. Після чого всі ці нормативно-правові акти повинні увійти в Офіційний збірник законодавства з охорони праці.

З охороною праці тісно  пов'язана також низка правових норм, що відносяться до інших галузей права України. Це норми цивільного права, що встановлюють майнову відповідальність при ушкоджені здоров'я або смерті громадянина; норми адміністративного права, що визначають адміністративну відповідальність і порядок притягнення до неї громадян органами охорони праці; норми кримінального права, що встановлюють відповідальність при вчиненні злочинів у галузі охорони праці і техніки безпеки.

Ці правові норми  хоча формально й виходять за межі трудового права, за своїм призначенням безпосередньо спрямовані на забезпечення безпечних і здорових умов праці. В усіх цих галузях права відображена державна політика в галузі охорони праці, що базується на принципах: пріоритету життя і здоров'я працівників; повної відповідальності власника за створення безпечних і нешкідливих умов праці; комплексного розв'язання завдань охорони праці на основі національних програм з цих питань та з урахуванням інших напрямів економічної та соціальної політики, досягнень в галузі науки і техніки та охорони навколишнього середовища; соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які зазнали шкоди від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань; встановлення єдиних нормативів з охорони праці для всіх підприємств, незалежно від форм власності і видів їх діяльності; використання економічних методів управління охороною праці; проведення політики пільгового оподаткування, що сприяє створенню безпечних і нешкідливих умов праці участі держави у фінансуванні заходів щодо охорони праці; здійснення навчання населення, професійної підготовки і підвищення кваліфікації працівників з питань охорони праці; забезпечення координації діяльності державних органів, установ, організацій та громадських об'єднань, що вирішують різні проблеми охорони здоров'я, гігієни та безпеки праці, а також співробітництва в галузі охорони праці, використання світового досвіду організації роботи щодо поліпшення умов і підвищення безпеки праці.