Нормативні акти як джерела трудового права: загальна характеристика законів та підзаконних актів

Нормативні акти як джерела  трудового права: загальна характеристика законів та підзаконних актів

Основним видом джерел трудового права України є  нормативно-правові акти органів  законодавчої та виконавчої влади. Закони та підзаконні акти забезпечують правове  регулювання значної маси суспільно-трудових відносин, встановлюючи при цьому  оптимальний рівень гарантій трудових прав найма­них працівників у  межах всієї держави

Нормативно-правові акти є обов'язковою ланкою у системі  джерел трудового права. Як і інші держави континентальної системи  права Україна дотримується принципів централізованого встановлення норм, що регулюють трудові та тісно пов'язані з ними відносини. І хоча існує на даний час тенденція до розши­рення сфери децентралізованого правового регулювання у трудо­вому праві, все ж акти органів державної влади визначатимуть і надалі пріоритети у сфері суспільної організації праці.

Серед законів, що є джерелами трудового права, головне місце належить Конституції України. Вона визначає принципові позиції законодавця з найважливіших питань правового регулювання трудових та тісно пов'язаних з ними суспільних відносин. Відповідні статті Конституції закріплюють основні права громадян як суб'єктів трудового права.

Конституція України забороняє  використання примусової праці, визнає за громадянами право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від  визначеної законом, а також право  на відпочинок. Усім працюючим Конституція  гарантує захист від незаконного  звільнення.

Відповідно до ст. 36 Конституції  України громадяни мають право  на участь у професійних спілках  з метою захисту своїх трудових і соціально-економічних прав та інтересів. Професійні спілки можуть бути створені на основі вільного вибору працівників  без отримання попереднього дозволу. Конституція (ст. 44) гарантує працівникам  право на страйк для захисту своїх  економіч­них і соціальних інтересів.

Ці та інші норми Конституції  мають дуже важливе значення для  регулювання трудових відносин і, як вже наголошувалося, більшість з  них вважається правовими принципами у сфері трудового права.

Крім Конституції, принципово важливими законодавчими актами — джерелами трудового права  можна вважати закони України  «Про державну службу», «Про зайнятість населення», «Про колективне сільськогосподарське підприємство» від 14 лю­того 1992 р. № 2114-ХІІ та багато інших. Цими актами законодавець або визначає сферу  дії трудового законодавства, або  встановлює деякі особливості правового  регулювання праці на підприємствах  різних форм власності. Зокрема, в Законі України «Про державну службу» визначено, що всі інші питання регулювання  трудових відносин державних службовців, крім особливостей, встановлених цим  законом, здійснюється за допомогою  трудового законодавства; Закон  України «Про зайнятість населення» передбачає додаткові гарантії працевлаштування окремих категорій громадян та визначає загальні правові засади соціального  захисту безробітних в Україні  та осіб, що шукають роботу. Закон  України «Про колективне сільськогосподарське підприємство» встановлює, що сфера  застосування трудового законодавства  щодо працівників цих формувань  обмежується най­маними працівниками, працю членів підприємства регулює  його статут та названий Закон.

Закон України «Про фермерське господарство» від 19 червня 2003 p. № 973-IV передбачає, що у разі виробничої потреби  фермерське господарство має право  залучати до роботи в ньому інших  громадян за трудовим договором (контрактом). При цьому з такими особами, які  залучаються до роботи у фермерському гос­подарстві, трудовий договір укладається  у письмовій формі.

Законом України «Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних  зон» визначено, що заробітна плата  працівників у таких зонах  визначається контрак­том і обмеженню  не підлягає.

І таких законів, що так  чи інакше торкаються питань регулю­вання трудових відносин, є досить багато.

Найважливішим серед законодавчих актів як джерел трудового права  є – «Кодекс законів про  працю України». Він вважається основним галузевим джерелом трудового права.

КЗпП був прийнятий ще 10 грудня 1971 р. За своє понад чверть столітнє існування він зазнавав неодноразово змін і допов­нень. Останнім часом практикується попереднє прийняття спеціаль­них законів, які у подальшому лягають в основу самостійних розділів Кодексу законів про працю. Так, Закон України «Про колективні договори і угоди» послужив основою для нової редак­ції глави II Кодексу «Колективний договір». Так само було вне­сено зміни до глави XI «Охорона праці» на підставі Закону Укра­їни «Про охорону праці» від 14 жовтня 1992 р. № 2694-ХІІ та глави VII «Оплата праці» на підставі Закону України «Про оплату праці». Незважаючи на ці і деякі подальші зміни, на сьогодні КЗпП все ще не відповідає тим вимогам, що ставлять до правових норм, покликаних регулювати працю в умовах ринкових відносин. Тому зараз триває робота над виробленням концепції нового Трудового кодексу України.

Хоч КЗпП і є основним джерелом трудового права, він не в змозі забезпечити повне регулювання трудових та тісно пов'язаних з ними відносин. У багатьох випадках статті його мають відсилочний, або бланкетний, характер, що, однак, не слід трактувати як недолік нормативного акта. Специфіка трудових відно­син у певних галузях народного господарства та інші об'єктивні умови потребують конкретизації окремих положень Кодексу відповідно до цих умов шляхом прийняття нормативних актів підзаконного характеру.

До проведення нової кодифікації  трудового законодавства України  у тих випадках, коли немає актів, що регулюють відповідні трудові  відносини, своє юридичне значення зберігають де­які нормативні акти колишнього СРСР, які відповідно до Зако­ну України  «Про правонаступництво України» від 12 вересня 1991 р. № 1543-ХІІ не суперечать Конституції та законодавству України. До таких нормативних актів можна  віднести, наприклад, Указ Президії Верховної  Ради СРСР «Про умови праці тимчасових робітників і службовців» від 24 вересня 1974 р. або ж «Положення про умови  праці надомників», яке було затверджене постановою Держкомітету СРСР з праці та соціальних питань та Секретаріату ВЦРПС від 29 вересня 1981 р. № 275/17-99.

Президент України у межах  наданих йому повноважень як глава  держави видає Укази щодо регулювання  трудових відносин, і їх так само потрібно зараховувати до джерел трудового  права. Прикладом може бути Указ Президента України «Про запровадження на території України регіональних графіків почат­ку робочого дня» від 26 квітня 1995 р. № 334/951 чи Указ «Про невідкладні заходи щодо забезпечення своєчасної виплати заро­бітної плати, пенсій, стипендій та інших соціальних виплат» від 12 травня 1996 р. № 333/962.

Укази Президента України  у сфері трудового права спрямова­ні  переважно на виконання законів  і забезпечення встановлених ними гарантій трудових прав працівників. Однак не можна не враховувати їх при характеристиці нормативних актів, які від­носяться до джерел трудового права.

Останнім часом серед  нормативних актів, що є джерелами  трудового права, помітне місце  займають постанови Кабінету Міністрів  України. Для прикладу можна навести  постанову «Про застосування контрактної  форми трудового договору з керівником підприємства, що є у державній  власності» від 19 бере­зня 1993 р. № 203і  або постанову «Про впорядкування  застосу­вання контрактної форми  трудового договору» від 19 березня 1994 р. № 1702, якою затверджено «Положення про порядок укладання контрактів при прийнятті (найманні) на роботу пра­цівників».

Акти Кабінету Міністрів  України регламентують не тільки власне трудові відносини, а й  ті з них, які пов'язані, наприклад, з працевлаштуванням. Тут показовою  може бути постанова від 1 листопада 1999 p., якою затверджено «Порядок оформлення іноземцям та особам без громадянства дозволу на працевлаштування в Україні»3.

Відомчі акти теж визнаються джерелами трудового права України. До них належать накази, розпорядження, інструкції галузевих міністерств, що містять приписи з окремих питань регулювання трудових відносин на підприємствах певної галузі. Наприклад, Міністерством освіти і науки України затверджено розміри посадових окладів (ставок заробітної плати) працівників навчальних закладів, яким урегульовано оплату праці професорсько-викладацького складу вищих навчальних закладів.

Але особливе місце серед  актів міністерств займають інструкції та роз'яснення Міністерства праці  та соціальної політики України. Правові  документи, що видає цей орган, забезпечують правильне тлумачення і застосування чинного законодавства з питань заробітної плати, режиму праці як загалом, так і в окре­мих галузях народного  господарства.

Мінпраці було затверджено  «Типову форму контракту з пра­цівником», яка є взірцем для розробки та укладення контрактів при наймі на роботу, якщо законом передбачено застосуван­ня контрактної форми трудового договору. А «Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників», також затвер­джена цим міністерством спільно із Міністерством юстиції та Міністерством соціального захисту населення України від 29 липня 1993 р. № 58, стала, по суті, основним актом, що врегульовує таке важливе питання, як ведення трудових книжок. На даний час такі книжки, як відомо, визнаються основним документом, що підтверджує трудову діяльність кожного працівника.

Потрібно наголосити, що акти Мінпраці відіграють досить значну роль у системі під законних нормативних  актів, покликаних регулювати трудові відносини.

Характеристика нормативних  актів у сфері трудового права  була б не повною, якщо б ми оминули  досить своєрідний вид джерел цієї галузі, які загалом не вписуються в систему нормативно-правових актів, оскільки приймаються недержавними органами.

Проте у трудовому праві  і особливо у межах інституту  охоро­ни праці такі акти займають відповідне місце. Йдеться про акти, схвалені вищими профспілковими органами. Прикладом може бути «Положення про  громадського інспектора з охорони  праці», затверджене постановою Президії Федерації профспілок України від 20 вересня 1994 р. Дотримання його є обов'язковим  в усіх випадках організації на підприємствах  служби громадсь­ких інспекторів з  охорони праці. Крім цього акта, існують  ще декілька правових актів, прийнятих профспілковими органами, які можна віднести до джерел трудового права.

Наявність у системі трудового  права актів профспілкових організацій, що мають регулятивне значення, можна  вважати ще однією відмінною особливістю  джерел цієї галузі.

Література:

1. Трудове право України: Підручник / За ред. Н.Б. Болотіної, Г.І. Чанишевої. - К.: Т-во «Знання», КОО, 2000. -564 с.
2. Урядовий кур'єр. — 1995. — 29 квітня.
3. Відомості Верховної Ради України. — 2003. — № 45. — Ст. 363.
4. Конституція України.