Конституція України

Реферат з правознавства

КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ

План

1. Конституція  України – основне джерело  права. 

2. Загальні засади демократичного  конституційного ладу України.

3. Територіальне верховенство  –повнота і незалежність влади  держави в межах її території.

Термін “конституція” походить від лат. Constitutio – установлення, устрій. Конституція є таким законом, що встановлює форму держави, систему державних органів, визначає порядок їх формування та діяльності, основні права та обов’язки громадян. Іншими словами, конституція встановлює та закріплює устрій держави, саме за це її називають Основним Законом.

Конституцію України було прийнято Верховною Радою України  на її п’ятій сесії 28 червня 1996 р. Цей  день тоді ж було проголошено державним  святом українського народу, оскільки Конституція є Основним Законом держави, який визначає та закріплює підвалини всього суспільного життя, статус людини й громадянина, основи організації та принципи діяльності державного апарату України.

Конституція України  є основою правової системи нашої держави. Під останньою розуміють сукупність усіх правових явищ, що існують в суспільстві з приводу його створення, реалізації та охорони. Вона зміцнює державу, сприяє її політичному єднанню, соціально-економічному розвитку  суспільства в цілому.

Визначальні риси сучасних конституцій такі:

• зазвичай пов’язані із закріпленням демократичного ладу, хоч історія знає і винятки з цього правила (конституції тоталітарних держав);
• спрямовані передусім на закріплення прав і свобод людини і громадянина;
• народ визнається основним джерелом влади в суспільстві;
• державна влада діє на основі принципу поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову гілки;
• найважливішим принципом суспільного життя вважають принцип порозуміння, розумного компромісу між різними соціальними верствами населення та політичними угрупованнями;
• закріплюється принцип ідеологічної багатоманітності, яка звільняє особистість від диктатури панівної думки.

Отже, Конституція  України є водночас основним законом  і держави, і всього суспільства. Звідси й поняття “конституційний лад” передбачає об’єднання суспільного та державного начал в єдине ціле. Особливо це притаманно новим коституціям, що були прийняті після другої світової війни, а також після розпаду так званого соціалістичного табору.

Неважко побачити, що Конституція має як правові, так і політичні ознаки. Отже, Конституція є рівночасно і політичним, і правовим актом. Причому цей правовий акт має найвищу юридичну силу, тобто настановам і вимогам Конституції повинні відповідати всі без винятку правові акти, що видаються і діють у країні (ст. 8 Конституції України).

Конституція України  складається з преамбули та 15 розділів (161 статті). Конституція розпочинається з вступної частини, яка традиційно іменується преамбулою. У ній проголошено, що Конституція приймається Верховною Радою “від імені Українського народу”, що його складають “громадяни України всіх національностей”, що її основою є здійснення “українською нацією, усім Українським народом права на самовизначення”. У преамбулі зафіксовано завдання забезпечення в Україні прав і свобод, гідних умов життя людини, зміцнення громадянської злагоди, розвитку та зміцнення демократичної, соціальної, правової держави.

Розділ 1 Конституції  України має назву “Загальні  засади” і складається з 20 статей. У ньому закріплено основні принципи конституційного ладу нашої держави, які є базою для конституційного регулювання найважливіших суспільних відносин.

Стаття 1 Конституції  проголошує Україну суверенною, незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Суверенність і незалежність держави означають, що її влада є верховною, повною, самостійною і неподільною у відносинах, які мають місце в межах кордонів цієї держави, а також її незалежність і рівноправність у взаємовідносинах з іншими державами. Такі підвалини забезпечують у державі повноту законодавчої, виконавчої та судової влади, а також не підпорядкування і не підзвітність цієї держави іноземним державам у міжнародних відносинах.

Демократизм в  Україні передбачає створення найсприятливіших умов для широкої та реальної участі громадян в управлінні справами держави та суспільства, забезпечення багатоманітності політичного та культурного життя тощо.

Говорячи про  Україну як соціальну державу, слід брати до уваги її орієнтацію на здійснення широкомасштабної та ефективної соціальної політики, що діставала б вияв у реальному забезпеченні прав людини і громадянина, створенні доступних систем освіти, охорони здоров’я і соціального захисту, належній підтримці малозабезпечених верств населення тощо.

Правова держава – це держава, в якій панує право, де діяльність держави, її органів і посадових осіб здійснюється на основі та в межах, визначених правом, де не тільки особа відповідає за свої дії перед державою, а й держава несе реальну відповідальність перед особою за свою діяльність та її наслідки.

Стаття 2 Конституції  проголошує Україну унітарною державою, тобто державою, в межах якої немає  інших утворень, що мають ознаки суверенітету і право самостійно вступати у відносини з іншими державами, а також право виходу зі складу України.

Україна як унітарна держава має єдині: а) державні органи; б) систему законодавства; в) територію; г) громадянство; д) символіку тощо.

Відповідно  до ст.2  Конституції Україна є  унітарною державою .

Унітарна держава  – це держава, територія якої поділяється на адміністративно – територіальні одиниці, що здебільшого не  мають будь –якої політичної автономії .

В розділі IХ  Конституції України “ Територіальний устрій України” У ст . 132 формулюються його головні засади . насамперед визначено, що державна територія є єдиною і цілісною, себто такою, що поєднана спільною системою державної влади законодавчих, виконавчих, судових і контрольно-наглядових органів. Рівночасно в її здійсненні слід поєднувати централізацію та децентралізацію, що забезпечить поєднання і врахування загальнодержавних і регіональних ( місцевих ) інтересів. Це також означає , що в  майбутньому необхідно чітко визначитися щодо структурного та функціонального розподілу влади між центром та регіонами .

Вказана стаття проголошує також необхідність забезпечення збалансованості соціально-економічного життя.

У ст. 133 Конституції  України визначено: “ Систему  адміністративно-територіального устрою України складають :Автономна Республіка Крим, області , міста, райони в містах , селища й міста .

До складу України  входять: Автономна Республіка Крим, Вінницька, Волинська, Дніпропетровська, Донецька, Житомирська, Закарпатська, Запорізька, Івано- Франківська, Київська, Кіровоградська, Луганська, Львівська, Миколаївська, Одеська, Полтавська, Рівенська, Сумська, Тернопільська ,Харківська, Херсонська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька, Чернігівська області, міста Київ та Севастополь .”

З огляду на це можна стверджувати , що адміністративно-територіальний устрій України є трирівневий : вищий рівень складають Автономна Республіка Крим, області й міста Київ і Севастополь; середній – райони та міста республіканського (Автономної Республіки Крим) і обласного підпорядкування ; райони в містах ; нижчий –міста районного підпорядкування, селища  і села. Відповідно до таких територіальних одиниць будується система державних органів і система місцевого самоврядування .

Стаття 73 розділу III Конституції України визначає: ”Виключно всеукраїнським референдумом вирішуються питання про зміну  території України“.

В Україні  встановлено  республіканську форму правління (ч.1 ст.5 Конституції ) .Тому носієм суверенітету і єдиним джерелом влади визнається лише народ.

Державні символи  – це встановлені конституцією або  спеціальними законами особливі розпізнавальні знаки конкретної держави, які уособлюють її суверенітет, а в деяких випадках сповнені й певного історичного чи ідеологічного змісту. Конституція України визначила такі символи нашої держави: Державний Прапор, Державний Герб, який встановлюється з урахуванням малого Державного Герба України та герба Війська Запорізького, і Державний Гімн. Наведено їх загальні описи.

Столицею України, тобто адміністративно-політичним центром і місцеперебуванням  загальнодержавних законодавчих, виконавчих і судових органів, є місто Київ.

Відповідно  до ст. 6 Конституції, “державна влада  в Україні здійснюється на засадах  її поділу на законодавчу, виконавчу  та судову”. Реалізація цього принципу покликана запобігти концентрації всієї державної влади в руках  однієї особи або одного органу, що призводить, як засвідчує історичний досвід, до свавілля у керівництві державою та суспільством.

Говорячи про  конституційне визнання і гарантування місцевого самоврядування (ст. 7), треба  усвідомлювати, що мається на увазі  право місцевих територіальних громад (жителів села, селища, міста), а також обраних ними відповідних рад самостійно і незалежно від органів держави, але в порядку і межах, передбачених чинним законодавством, вирішувати питання місцевого значення.

У статтях 8, 9 і 19 Конституції України закріплено такі основні принципи побудови та функціонування національної правової системи:

1. верховенство права, що передбачає неухильне дотримання правових принципів незалежно від міркувань стосовно їхньої політичної діяльності;
2. найвища юридична сила Конституції. Згідно з цим принципом, закони та інші нормативно-правові акти мають прийматися на основі Конституції та відповідати їй. В іншому разі прийняті акти мають визнаватися недійсними й не підлягають виконанню;
3. визнання положень Конституції нормами прямої дії. Цим зумовлено, що конституційні приписи впливають на суспільні відносини безпосередньо.

Норми, визначені  статтями 10-12 Конституції України, покликані  врегулювати основи національного  розвитку та міжнаціональних відносин, вони випливають з положень відповідних міжнародно-правових актів і деталізуються в актах національного законодавства, наприклад у Законі України “Про мови в Україні” від 28 жовтня 1989 р.

Основні засади економічних  відносин в Україні закріплено у  статтях 13, 14, 16 Конституції. Саме ними визначено об’єкти, які є “власністю Українського народу”, від імені якого права власника щодо цих об’єктів “здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування”. До таких об’єктів належить земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси.

Стаття 15 Конституції України  гарантує побудову суспільного життя  “на засадах політичної, економічної  та ідеологічної багатоманітності”.

У розділі 1 Конституції України  закріплено засади національної безпеки  та зовнішньополітичної діяльності нашої держави. Під національною безпекою мається на увазі стан захищеності життєво важливих інтересів особи, держави і суспільства від існуючих і можливих внутрішніх і зовнішніх загроз у всіх сферах суспільних відносин. З метою забезпечення належного рівня захищеності цих інтересів у ст. 17 Конституції визначено вихідні положення захисту суверенітету і територіальної і цілісності, економічної та інформаційної безпеки України.

Стаття 18 Конституції  закріплює спрямування зовнішньополітичної  діяльності України на забезпечення її національних інтересів і безпеки “підтримання мирного і взаємовигідного співробітництва з іншими країнами за загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права”. Ці норми й принципи закладено в деяких міжнародно-правових актах, зокрема у Статуті ООН та Декларації про принципи міжнародного права. 

Висновок.

Отже, зважаючи на порівняно довгий процес творення конституційних норм в Україні (починаючи  від “Руської Правди “Конституції Пилипа Орлика 1710 р., IV Універсалу Центральної Ради 9 січня 1918 року  і закінчуючи Конституцією УРСР 1978 року ,яка була прийнята та за основу  Конституції України 1996 року) можна сміливо сказати, що прийняття Конституції – Основного Закону України було і є визначною подією у державотворенні нашої молодої держави. Проаналізувавши Конституцію України ми прийшли до висновку, що основні принципи демократії, такі як: свобода слова, думки, віросповідання, право народу обирати і бути обраним, право на власність і т.п. стали головними базовими засадами нашого закону. Свою ж увагу ми більше зосередили на аналізі Конституції як гаранту суверенітету, незалежності ,демократичності держави. Як запорукою правової держави, де не тільки особа відповідає за свої дії, а й держава несе реальну відповідальність перед особою за свою діяльність та її наслідки .

Список використанної  літератури

1. Коментар до Конституції України : Наук.-поп. Вид.-К., 1996.
2. Конституція незалежної України : У 3 кн. Кн. 1. Документи , коментарі , статті .- К., 1992
3. Конституційні акти України . 1917-1920 . Невідомі Конституції України .-К., 1992.
4. Конституція України – основ подальшого розвитку законодавства : Зб. Наук. Праць . Вип. 2 .-К., 1997.
5. Слюсаренко А. Г., Томенко М. В. “Історія української конституції” .-К., 1993.