Торговельне підприємництво в роздрібній торгівлі непродовольчими товарами

5. Висока адаптивна здатність  господарювання.

6 Високий рівень оборотності  капіталу, залежність результатів  торгової діяльності від швидкості  обігу коштів.

7. Відсутність як такого  виробничого процесу обумовлює  відсутність в обліку незавершеного  виробництва. 

8. Ціна і асортимент  реалізованих товарів знаходяться  у значній залежності від характеру  попиту, особливостей соціально-економічного  складу населення, що обслуговується.

9 Доходи від торгівлі  піддаються сезонним коливанням  залежно від пори року, днів  тижня, годин доби, наприклад,  активізація попиту і на тлі  зростання цін у новорічні  свята. 

10. Особиста відповідальність  працівників торгових організацій  за збереження матеріальних і  фінансових ресурсів.

Таким чином, велике значення має надаватися активізації співпраці  виробника і торгівлі, оптимізації  економічних відносин між структурами  торгівлі і покупцями в сучасних умовах певної стабілізації та економічного зростання. У системі товарного  обігу торгівля займає ключове положення, виконуючи транзитну роль від  виробника до споживача, в забезпеченні всього населення необхідними ресурсами, що підтверджує незаперечну значущість вдосконалення управління у торговельній галузі в умовах становлення економіки. Таким чином ми можемо зробити наступний висновок: саме підприємства торгової сфери створюють розвинену інфраструктуру послуг, вносять вагомий внесок у створення сприятливих умов для її подальшого розвитку, та завдяки ефективній праці сфера торгівлі з року в рік піднімається на новий якісний рівень.

2. Реєстрація торговельного підприємництва.

 

Державна реєстрація підприємства здійснюється не тільки в інтересах  держави (зокрема для виявлення  платників податків, здійснення державного контролю за виконанням умов підприємницької  діяльності та боротьби з фіктивним  підприємництвом, отримання державою відомостей статистичної звітності  для регулювання відповідних  сфер економіки), але і для створення  так званої прозорості ринку , то є  можливості для учасників ринкових відносин отримати інформацію про своїх  майбутніх партнерів і контрагентів. Така інформація є важливою при укладанні договорів, для розвитку господарських зв'язків, ведення торговельних операцій.

Порядок державної реєстрації підприємств регулюється Законом  України «Про державну реєстрацію юридичних  осіб та фізичних осіб – підприємців» від 15 травня 2003 року. Порядок проведення державної реєстрації підприємств  включає, зокрема:

§ перевірку комплектності документів, які подаються державному реєстратору, та повноти відомостей, що вказані в реєстраційній картці;

§ перевірку документів, які подаються державному реєстратору, на відсутність підстав для відмови у проведенні державної реєстрації;

§ внесення відомостей про юридичну особу або фізичну особу - підприємця до Єдиного державного реєстру;

§ оформлення і видачу свідоцтва про державну реєстрацію та виписки з Єдиного державного реєстру.

Саме з дня реєстрації підприємство, за законодавством України, набуває статусу суб'єкта господарювання.

В Україні законодавчо не встановлено єдиний універсальний орган для реєстрації підприємств. Орган з реєстрації підприємства визначається в залежності від його організаційно-правової форми. Так, Кабінет Міністрів України реєструє фінансово-промислові групи; Національний банк України - банки; адміністрації вільних економічних зон - суб'єктів вільних економічних зон; місцеві органи юстиції - об'єднання громадян, політичні партії, адвокатські спілки тощо.

Однак всі вищезгадані організації після реєстрації в спеціальних органах повинні пройти процедуру державної реєстрації підприємства згідно із законом № 755-ІV у місцевих органах виконавчої влади чи органах місцевого самоврядування. У Києві це районні державні адміністрації, в області - районні державні адміністрації або виконавчі комітети місцевих рад.

Державна реєстрація підприємств здійснюється державними реєстраторами – посадовими особами, які призначаються на посаду міським головою міста обласного значення або головою районної, районної в містах Києві та Севастополі державної адміністрації за погодженням із спеціально уповноваженим органом з питань державної реєстрації.

Для проведення державної реєстрації підприємства засновник (засновники) або уповноважена ними особа повинні особисто подати державному реєстратору (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) такі документи:

§ заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації юридичної особи;

§ копію рішення засновників або уповноваженого ними органу про створення юридичної особи у випадках, передбачених законом;

§ 2 примірники установчих документів;

§ документ, що засвідчує внесення реєстраційного збору за проведення державної реєстрації підприємства (за проведення державної реєстрації підприємства реєстраційний збір справляється у розмірі десять неоподатковуваних мінімумів доходів громадян).

Надалі процедура реєстрації підприємства передбачає відвідання ще 7 районних інстанцій:

• Управління статистики;
• Податкову інспекцію;
• Управління Пенсійного фонду України;
• Управління (відділ) Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності;
• Управління (відділ) Фонду загальнодержавного страхування з нагоди безробіття (центр зайнятості);
• Управління (відділ) Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві;
• Дозвільну систему місцевого управління МВС України.

Процедуру реєстрації підприємства можна вважати завершеною тільки тоді, коли власник або майбутній директор отримає на руки:

• довідку про внесення підприємства до ЄДРПОУ із зазначенням видів діяльності;
• довідка за формою 4-ОПП про взяття на облік підприємства,
• свідоцтво платника ПДВ або платника єдиного податку (при необхідності);
• повідомлення про взяття на облік у ПФУ;
• повідомлення про взяття на облік в ФСС з ТВП;
• повідомлення про взяття на облік у центрі зайнятості;
• страхове свідоцтво з ФСС від НС;
• дозвіл на виготовлення печатки та саму друк.

На підставі зібраних документів відкривається розрахунковий рахунок у банку і підприємство може розпочинати свою діяльність.

 

3. Обґрунтування вибору місця розташування підприємства торгівлі.

 

Місце розташування роздрібного  торговця необхідно вибирати надзвичайно  ретельно і виважено. Правильно здійснений вибір місця розташування торговельного  підприємства забезпечує йому вагому тривалу конкурентну перевагу стосовно до інших суб'єктів торговельного  середовища. Зручність розташування (віддаленість від житла, від основних транспортних шляхів) магазину для  покупців — основний критерій вибору ними пункту торговельного обслуговування в умовах постійного дефіциту часу. З іншого боку, такі складники конкурентної стратегії в роздрібній торгівлі, як ціни, дизайн та інтер'єр, рівень обслуговування, асортимент товарів тощо, є швидкозмінними порівняно із вдалим розташуванням  торговельного закладу.

Для успішного вибору місця  розташування роздрібного магазину необхідно знати основні типи торгових просторів міста. Зарубіжні  та вітчизняні економісти по-різному  підходять до класифікації типів  торговельних просторів, виділяючи  від трьох до п'яти груп.

Наприклад, одна з класифікацій включає п'ять типів:

- Центральний діловий  район; 

- Периферійний торговий  центр; 

- Головна торгова артерія; 

- Торгова вулиця місцевого  значення;

- Відокремлені групи магазинів. 

Інший підхід передбачає три  основних типи торговельних просторів:

- Діловий (торговий) центр; 

- Торгова артерія; 

- Спеціалізована функціональна  територія.

Основні підходи до розміщення вітчизняної мережі роздрібних торговців  дещо відрізняються в частині  організації міської і сільської  мережі. Вони сформувалися внаслідок розвитку двох торговельних систем: колишньої державної роздрібної торгівлі, що історично складалася в містах, і домінуючої в сільській місцевості роздрібної торгівлі системи споживчої кооперації.

Вітчизняна схема розміщення роздрібних торговельних підприємств  у міських населених пунктах  передбачає їх поділ на підприємства місцевого (мікрорайонного) і загальноміського значення. Магазини місцевого значення характеризуються їх розташуванням  усередині житлових мікрорайонів і  зон міста, забезпечують обслуговування мешканців цих мікрорайонів у  межах пішохідної ("крокової") доступності в радіусі приблизно 500 м. До таких торговельних підприємств  відносять магазини типу "Універсам" (останнім часом дедалі частіше — "Супермаркет"), "Промтовари", інші спеціалізовані продовольчі і  непродовольчі магазини. Магазинами загальноміського значення вважаються великі торговельні підприємства, які  розташовуються переважно в центрі і обслуговують жителів усього міста (його значної частини). Ними можуть бути універмаги (гіпермаркети), універсами типу "Гастроном", вузькоспеціалізовані продовольчі і непродовольчі магазини з торгівлі товарами складного асортименту тощо. Загалом же розміщення міської торговельної мережі повинно максимально повно враховувати традиції, місцеву специфіку, архітектурно-планувальні особливості і тип розселення мешканцю, стан міських транспортних комунікацій і основні напрями пасажиропотоків між окремими районами міста.

Розміщення роздрібної торговельної мережі в сільських адміністративних районах традиційно базувалося винятково  на двох одержавлених господарських системах - системі колгоспів і системі споживчої кооперації, у зв'язку з чим тісно прив'язувалося до чотирьох основних типів сільських поселень: районних центрів, міжгосподарських і внутрішньогосподарських центрів та звичайних сіл. При цьому основний акцент робився на концентрацію торговельної мережі споживчої кооперації передусім у районних центрах - містах і містечках з адміністративними функціями і міжгосподарських центрах - селищах міського типу - і великих селах без адміністративних функцій. Саме в цих типах сільських поселень розгорталася мережа магазинів типу "Універмаг" і "Універсам", спеціалізованих продовольчих і непродовольчих крамниць. Водночас, значно менша увага приділялася роздрібній торговельній мережі внутрішньогосподарських  центрів - центральних сіл сільськогосподарського адміністративного району, в яких розміщуються сільські ради народних депутатів, підприємства місцевої промисловості тощо, а раніше функціонували правління колективних сільськогосподарських артілей та звичайних сіл - невеликих і дрібних поселень в сільській місцевості, які тяжіють до сусідніх великих сіл. У таких населених пунктах роздрібна торговельна мережа обмежувалася прозаїчними магазинами типу "Товари повсякденного попиту", дискретними і малоформатними торговельними одиницями, механізованим кооперативними засобами пересувної торгівлі (типу кіоск, автомагазин тощо).

Ринкові реалії сьогодення вносять суттєві корективи до традиційних засад формування і  розміщення вітчизняних роздрібних торговельних суб'єктів у окремих  типах населених пунктів. У цих  умовах на передній план виходять підвищення рентабельності діяльності роздрібних торговців, стабілізація їх конкурентної переваги за рахунок вибору оптимального місця розташування торговельного  закладу або власної єдиної мережі роздрібних торговельних підприємств. Сьогодні актуальним є справді ринковий підхід до стратегії розміщення торговельних підприємств і одиниць, який має  одночасно враховувати соціально-демографічну структуру мешканців, поточний і  перспективний типи розселення в  зоні обслуговування як у містах, так  і в селах з урахуванням  перспективних планів розвитку окремих  населених пунктів.

Основні критерії до вибору місця розташування торговельного  комплексу або окремого магазину є засадничими, єдиними для всіх країн ринкової орієнтації. Вони включають низку дій з вивчення й аналізу регіону, області і конкретного місця функціонування торговельного підприємства.

Регіон функціонування торговельного  закладу визначається параметрами  частини країни або населеного пункту, в якому працюватиме проектований заклад торгівлі. Масштаби регіону  функціонування випливають зі збутово-реалізаційної  концепції торговельної фірми, обсягів  її діяльності і перспектив розвитку. Більшість роздрібних торговців  скеровують свої зусилля на опанування локальних і регіональних ринків і тільки в міру зростання обсягів  обороту проводять експансію  нових нетрадиційних регіонів. На регіон торгівлі суб'єкта споживчого ринку  впливають також природно-кліматичні та інші чинники (інтенсивний збут теплого  взуття й одягу в південних  регіонах є алогізмом).

Область проектованого торговельного  підприємства задається певним географічним сектором, в якому розміщений основний контингент покупців даного магазину (населений пункт, адміністративний район або їх частина). Область  торгівлі поділяється на три зони: ближню, середню і дальню торговельні  зони або зони притягнення покупців. Ближня торговельна зона — це частина  області функціонування, в якій зосереджено 60—65 відсотків покупців даного торговельного  комплексу і яка віддалена  від нього на 0,5 (2—4 за кордоном) км. Середня зона притягнення торговельного  підприємства концентрує в собі близько 20 відсотків його покупців і простягається  на 0,5—2,0 (2-6 за кордоном) км. Дальня торговельна  зона торговельного комплексу в  містах простягається на 10—25 км, за межами міста — 50—80 км. У ній мешкають непостійні, випадкові покупці для  даного суб'єкта роздрібної торгівлі: ті, що мають альтернативний вибір  поблизу; ті, в яких є вигідне транспортне  сполучення з даним торговельним закладом, а також покупці, для  яких даний магазин є по дорозі на роботу і назад.