Підбір електродвигуна і кінематичний розрахунок електропривода

Вимірами знаходимо  відстань на ведучому валу l₁ = 48 мм

на веденому 1₂ = 48 мм

Остаточно приймаємо 1₁ = 48мм, 1₂ = 48мм

Глибина гнізда підшипника 308:

                                               1₁ = 1.5 В= 1,5∙23= 34,5мм                               (3.32)

при В=23мм, приймаємо 1₁ = 34,5 мм.

Товщина фланця Δ кришки підшипника приймають рівній діаметру d₀ отвору, в цьому фланці Δ = d₀ = 12мм (рисунок 12.7 [1]).

Висоту головки болта  приймемо:

                                                    0.7d_б = 0.7∙ 12 = 8,4 мм                                 (3.33)

Встановлюємо зазор  між головкою болта і торцем з'єднувального пальця ланцюга 10 мм. Довжину пальця 1 приймемо на 5 мм більше кроку t.

Таким чином :

                                                   1 = t + 5 = 25,4+5 = 30,4мм                        (3.34)

 Вимірами находимо  відстань 1₃ = 48 мм визначаємо положення зірочки відносно ближньої опори веденого вала. Остаточно приймаємо 1₃ = 48мм.

Порядок виконання наступний. Викреслюємо шестерню і колесо згідно конструктивним розмірам знайденим раніше. Шестерню виконуємо за одне ціле з валом. Конструюємо вузол ведучого вала:

а) наносимо осьові лінії  віддалені від середини редуктора  на відстань 1₁. Використовуючи ці лінії викреслюємо в розрізі підшипники кочення.          

б)   між торцями  підшипників і внутрішньою поверхнею  стінки корпуса викреслюємо маслоутримуючі кільця   (див. рисунок 9.39 [1]). їх торці  повинні виступати всередину  корпуса на 1-2 мм від внутрішньої стінки. Тоді ці кільця будуть виконувати одночасно роль масловідбивних кілець.

в)  викреслюємо кришки підшипників (див. мал9.31  [1]) з ущільнюючими прокладками (товщина = 1 мм) і болтами. Войлочні ущільнення використовують головним чином у вузлах, заповнених пластичною змазкою.

г)  перехід вала діаметром 35 до з'єднувального кільця діаметром 30 мм виконують на відстані 10-15 мм від торця кришки підшипника так, щоб ступиця муфти не зачіпалась за головки болтів кріплення.

Довжина приєднувального  кінця вала діаметром 26 мм визначається довжиною ступиці муфти.

Аналогічно конструюємо  вузол веденого вала. Звернімо увагу  на наступні особливості:                                                                                             

б)  відклавши від  середини редуктора відстань 1₂   проводимо осьові лінії і викреслюємо підшипники.

в) викреслюємо масловтримуючі кільця, кришки підшипників з прокладками  і болтами.

Безпосередніми вимірами уточнюємо відстань між опорами  і відстані, визначаючі положення  зубчатих коліс і зірочки відносно опор. Призначених відхиленнях відстаней уточнюємо реакції опор і перевіряємо довговічність підшипників.

                                                   

                                                    3.7 Вибір мастил

Змащування зубчастого зчеплення здійснюється шляхом занурення  зубчастого колеса у мастило, яке  заливається у середину корпусу  до рівня, який забезпечує занурення  колеса приблизно на висоту зуба (10 мм). Об'єм масляної ванни V визначаємо з розрахунку 0,25дм³ мастила на 1 кВ потужності, що передається

                                                  V = 0,25 ∙4= 1дм³                                                          (3.35)

По табл. 10.8 встановлюємо густину мастила. При контактних напруженнях  = 381,5МПа і швидкості v = 2,49 м/с рекомендована густина мастила повинна бути рівна приблизно 28 ∙ 10^-6 м²/с. По табл. 10.10 приймаємо мастило індустріальне И - 25А (по ГОСТ 20799-75).

Камери підшипників  заповнюємо пластичним змащувальним матеріалом УТ-1, періодично поповнюємо його шприцом через прес-маслянку.

 

                                  3.8 Посадки основних деталей редуктора

Посадки призначаємо  згідно вказівок, приведених у таблиці 10.13 [1]. Посадка зубчастого колеса на вал  по ГОСТ 25347-82.

 Посадка зірочки ланцюгової передачі на вал редуктора .

 Шийки валів під підшипники виповнюємо з відхиленням валу k6. Відхилення отворів у корпусі під зовнішні кільця за Н7.

Інші посадки призначаємо, користуючись даними таблиці 10.13.

 

                                                3.9 Складання редуктора

Перед складанням внутрішню порожнину корпусу редуктора ретельно очищують і покривають маслостійкою фарбою.

Складання проводять  у співвідношенні зі складальним кресленням, починаючи з вузлів валів:

на ведучий вал насаджують маслоутримуючі кільця і кулькопідшипники, попередньо нагріті в мастилі до температури 80°С - 100°С;

на ведений вал закладають шпонку і напресовують зубчасте колесо, потім надівають розпірну втулку, маслоутримуючі кільця і встановлюють підшипники, попередньо нагріті в мастилі.

Складені вали вкладають в основу корпусу редуктора і надягають кришку корпусу, покриваючи попередньо поверхні стику кришки і корпусу спиртовим лаком.

Для центрування встановлюють кришку на корпус за допомогою двох конічних штифтів; затягують болти, кріплячи кришку до корпусу.

Після цього на ведений  вал надівають розпірне кільце, у  підшипникові камери закладають пластинчату  змазку, ставлять кришку підшипників  із комплектом металевих прокладок  для регулювання.

Перед встановлюванням  наскрізних кришок у проточку закладають войлочні ущільнення, просочені гарячим мастилом. Перевіряють провертанням валів відсутність заклинювання підшипників і закріплюють кришки гвинтами.

Далі на кінець веденого валу в  шпонкову канавку закладають шпонку, встановлюють зірочку і закріплюють  її торцевим кріпленням, гвинт торцевого кріплення штопорять спеціальною планкою.

Потім вкручують пробку маслоспускного отвору з прокладкою і жезловим масловказівником.                                                                                    

Заливають в корпус мастило і закривають зоровий отвір кришкою з прокладкою із технічного картону і закріплюють кришку болтами.

Складений редуктор обкатують  і випробовують на стенді за програмою, встановленою технічними умовами на редуктор.

                                                  

 Література

 

1. Курсовое проектирование  деталей машин: Учеб. пособие для учащихся машиностроительных специальностей техникумов / С. А. Чернавский, К. Н. Боков, И.М. Чернин й др. - 2-е изд., перераб. й доп. - М: Машиностроение, 1988. -416с.

2. Анурьев В.И. Справочник  конструктора-машиностроителя: в  3-у. - 9-е изд., перераб. й доп., под  ред., И.Н. Жестковой. - М.: Машиностроение. 2006.