Автор работы: Пользователь скрыл имя, 21 Октября 2014 в 21:05, контрольная работа
1. Завершення ІІ світової війни та зовнішньополітичні позиції Італії.
2. Формування атлантичної зовнішньополітичної доктрини Італії.
3. Інтеграційні процеси в Європі та участь в них Італії.
4. Місце України у зовнішній політиці Італії.
Особливо гостро Італія реагує на перспективу членства в Європейсьокму Союзі Туреччини. Після того, як ЄС після довгих обговорень визнав, що Туреччина гіпотетично може ввійти до складу об’єднання, протиріччя загострились. Відповіддю Італії став результат національного референдуму щодо Конституції ЄС, який відбувся у 2005 р. тоді від Конституції відмовились більш ніж 60% італійців. Тоді як чисельність супротивників членства Туреччини в Європейському Союзі у Італії досягає 80%. Для прийняття Конституції Євросоюзу, яка визначає принципи функціонування розширеного ЄС, необхідна згода на це його 27 держав-членів.
Італія свою позицію з “турецького питання” досі чітко не визначила. Після того як італійці, проголосувавши проти Конституції ЄС, дали зрозуміти своїм лідерам, що вони виступають проти подальшого розширення ЄС та проти “розмиття” християнського Європейського Союзу, італійська влада змінила своє “так” вступу Туреччини на невизначену відповідь.
Одже, для того, щоб Італія відігравала повноцінну роль у формуванні майбутнього ЄС італійська еліта повинна визнати помилки минулого і знайти кращі способи вирішувати сьогоднішні проблеми. Звичайним італійцям також є над чим замислитися: відношення до ринку і відносини з іншими країнами Європи, а також погляди на світ за межами ЄС.
4. (1)
Українсько-італійські відносини Одним із найактивніших партнерів України в зовнішньоекономічних зв'язках є Італійська Республіка, яка входить до першої п'ятірки за обсягами товарообороту, посідає третє місце серед основних партнерів України за наданими послугами. Зовнішньоторговельний оборот між країнами у 90-х роках становив у середньому 700 млн. доларів. При цьому Україна мала позитивне сальдо торгівлі. Пожвавлення торгово-економічного співробітництва з Італією на початку нового тисячоліття характеризує зростання обсягів експорту та імпорту товарів: у 2005 р. за цими показниками Італія серед європейських країн посідала друге місце після Німеччини. Товарообіг між країнами перевищив 2,4 млрд. доларів. В українському експорті основне місце займає сировина, а в імпорті — промислова продукція. Головні статті експорту в Італію — продукти рослинного походження (борошно, шрот із насіння олійних культур, посівне насіння, рослини й насіння для парфумерної промисловості), продукція харчової промисловості (тверді відходи від рослинних жирів), мінеральні продукти (глини, руди і концентрати ніобієві, цирконієві), шкіряна сировина, шкіра великої рогатої худоби, текстиль і текстильні вироби, товари широкого вжитку. Імпорт в Україну такий: шкіра натуральна і штучна, деревина й вироби з неї, текстиль і текстильні вироби, вироби з чорних металів (столові, кухонні вироби), машини, устаткування, механізми (холодильники, морозильні камери, центрифуги, посудомийні машини, установки й доїльні апарати, устаткування для переробки молока, машини для очищення насіння, друкарське устаткування, верстати для обробки деревини). Італійські бізнесмени виступили з пропозиціями щодо інвестування української банківської і фінансової сфери, а також агропромислового комплексу; налагодження випуску виробництва залізобетонних шпал на основі італійської технології, сірників на Львівському фанерному комбінаті; виробництва плитної продукції; випуску високохудожніх меблів на базі діючих українських підприємств; виробництва лаків для меблевої продукції; виробництва плодоовоче-вих консервів дитячого харчування на Миколаївському та Одеському заводах дитячого харчування; виробництва та переробки м'ясопродуктів у Чернівецькій і Сумській областях, виробництва та переробки м'яса птиці в Полтавській області; реконструкції млин заводів у Закарпатській, Івано-Франківській, Львівській і Харківській областях тощо. Італія також брала участь у кредитуванні й реконструкції Лисичанського нафтопереробного комбінату та інших об'єктів. В Україні діють майже 150 спільних підприємств; італійські інвестиції становлять 2,1 % всього обсягу інвестицій в економіку нашої держави. Тривалою негативною тенденцією у співробітництві України з Італією є перевага в українському експорті сировини, а в імпорті — промислової продукції. Розвиток політичних контактів між країнами започатковано 28 грудня 1991 p., коли Італія визнала незалежність України, і вже в березні 1992 р. було відкрито посольство Італійської Республіки в Україні. Україна спиралася на підтримку Італії і в розв'язанні фінансових питань: завдяки наполегливості Італії Україні було надано фінансову допомогу країнами "Великої сімки". Саме Італія доклала зусиль стосовно запобігання скороченню запропонованої нашій державі фінансової допомоги за рішенням саміту країн у Неаполі 1994 p.; проведення реструктуризації українського боргу; надання підтримки Україні з боку ЄС, Світового банку, Європейського банку реконструкції та розвитку, Міжнародного валютного фонду. Під час першого офіційного візиту Президента України Л. Кравчука в Італію (18—20 квітня 1993 р.) сторони парафували міждержавний Договір про дружбу і співробітництво та низку міжурядових угод про співпрацю в конкретних галузях. Під час головування Італії в Центральноєвропейській Ініціативі (ЦЄІ) у березні 1994 р. Україну було прийнято до цієї організації як асоційованого члена. Італія сприяє розвитку співробітництва між Європейським Союзом і Україною. Водночас загальна аморфність та невизначеність політики Заходу стосовно України тривалий час не давали можливості для вироблення обґрунтованої концепції двосторонніх стосунків між Україною та Італією. Не сприяло розбудові українсько-італійських відносин і ускладнення (1994) внутрішньополітичної ситуації в Італії: безперервна політична боротьба за владу, корупційні скандали, відставки урядів, посилення соціального напруження, конфлікти між виконавчою і судовою гілками влади тощо. 2—5 травня 1995 р. в Італійській Республіці з офіційним візитом перебував Президент України Л. Кучма, який підписав у Римі базовий Договір про дружбу і співробітництво між країнами. Згідно з документом була заснована Українсько-італійська рада з економічного, промислового та фінансового співробітництва, що створювало сприятливі умови для поглиблення двосторонніх контактів. У жовтні 1996 р. в Україні перебував глава італійської держави — Президент О. Скальфаро. Договірно-правова база відносин поповнилася Конвенцією про уникнення подвійного оподаткування доходів і капіталу та виявлення ухилянь від сплати податків; домовленостями про співробітництво в космічній, енергетичній та машинобудівній галузях; угодами про співробітництво в галузі освіти, культури й науки, зокрема Програмою культурного співробітництва на 1996—1999 pp. тощо. У червні 2005 р. Україну відвідала італійська урядова делегація, учасники якої обговорили з українським керівництвом широке коло питань щодо активізації українсько-італійського двостороннього співробітництва, зокрема налагодження сталого політичного діалогу на різних рівнях міждержавного спілкування та взаємодії у консульській сфері й питаннях євроінтеграції. У складі делегації перебувала група представників ділових кіл Італії на чолі з першим заступником міністра з питань зовнішньої торгівлі міністерства виробничої діяльності Італії. Окремим пунктом програми візиту італійської делегації було проведення "круглого столу" за участі підприємців і промисловців двох країн. Країни зацікавлені у співробітництві зі створення, використання та експлуатації супутникових систем. Італія виступила одним із ініціаторів створення регіональної супутникової системи — проекту наукового космічного апарата "Цезар". Міністерства внутрішніх справ країн співробітничають у питаннях боротьби зі злочинністю, наркобізнесом; міністерства транспорту — у сфері пасажирських і вантажних перевезень. Розширилося військове співробітництво. В парламентах обох країн утворені Асоціації дружби "Україна — Італія" та "Італія — Україна". Італія відкрила низку кредитних ліній для України з метою фінансування проекту виробництва алюмінієвої фольги на Запорізькому алюмінієвому комбінаті та погашення заборгованості Лисичанського нафтопереробного комбінату (ВАТ "Линос") "Вест Дойче Ландесбанку". Остання проблема була найактуальнішою у сфері двостороннього економічного співробітництва країн, від якої значною мірою залежало подальше надходження в Україну іноземних інвестицій. Уряд Італії надав Україні фант (600 тис. євро) на проект дослідження ситуації і вироблення рекомендацій щодо поводження з твердими побутовими відходами у Маріуполі, Хмельницькому й Червонограді. Тендер на реалізацію ґранта здобула італійська компанія Gaia. Італія є важливим партнером для України не тільки в сфері економіки, а й політики. Розвиток українсько-італійських контактів на найвищому рівні відбувався під час головування Італії в Євросоюзі (2003). Саме в цей період ЄС, надавши нашій країні статус сусіда, схвалив масштабний план під назвою "Ширша Європа", покликаний врегулювати відносини цієї структури з всіма державами-сусідами. На фоні поглиблення італійсько-російських відносин стосунки з Італією на початку нинішнього століття виявили дистанціювання Італії від України, що було підтверджено заявами на вищому урядовому рівні італійських керівників, які не дали жодних шансів Україні щодо набуття членства в ЄС. | |
(2)
Враховуючи суттєві геополітичні зміни, глобальну фінансово-економічну кризу початку ХХІ ст., перед кожною країною постає завдання проведення виваженої і правильної внутрішньої і зовнішньої політики. Це сприяє захисту національних інтересів держави, її національної безпеки.
З проголошенням незалежності Україна як суверенна демократична держава розпочала творення своєї власної зовнішньої політики. Стратегічними цілями і основними завданнями політики національної безпеки України сьогодні є створення прийнятних зовнішніх і внутрішніх умов для реалізації національних інтересів України, ефективної системи забезпечення національної безпеки тощо [1].
У зовнішньополітичній площині одним з завдань є здійснення збалансованої політики з ключовими міжнародними партнерами України, а саме з Європейським Союзом та його державами-членами на засадах економічної інтеграції та політичної асоціації [1]. В цьому контексті одною з провідних країн світу в зовнішній політиці Української держави є Італія.
Італійська Республіка як країна Середземноморського басейну має сприятливі умови для розвитку торгово-економічних відносин. Щоправда останнім часом дещо змінилися внутрішньополітичні та економічні чинники і Італія як одна з країн Європейського Союзу в 2009 р. відчула вплив світової фінансово-економічної кризи [2]. Це позначилося на двосторонньому співробітництві між Україною та Італією.
Метою даної роботи є дослідження відносин України та Італії в умовах загальносвітової фінансово-економічної кризи. Автор вважає за доцільне проаналізувати сучасний стан політичного, торгово-економічного, науково-технчного співробітництва.
Українсько-італійські відносини загалом привернули увагу науковців-політологів. Серед авторів слід відзначити таких як Л. Ф. Істратій, Л. Чекаленко та інші [3, 4]. Попри важливе значення вищезгаданих праць сьогодні назріла нагальна потреба проаналізувати сучасний стан відносин між Україною та Італією з одного боку як країни-члена Європейського Союзу, а з іншого як країни Середземноморського басейну.
Двосторонні відносини між країнами розпочалися від проголошення незалежності України. На сьогоднішній день договірно-правова база налічує 32 документи, з яких одна угода не набула чинності, а 20 знаходяться на доопрацюванні [5].
Політичне співробітництво України та Італії впродовж останніх років проходило на рівні Міністрів закордонних справ, а також заступників керівників зовнішньополітичних відомств двох держав. Свого часу були створені Спільні міжурядові комісії, насамперед Українсько-Італійська Рада з економічного, промислового і фінансового співробітництва. Сьоме засідання Ради відбулося у Римі 19 червня 2009 р. Спільна українсько-італійська комісія з військово-технічного співробітництва створена на підставі договору 2007 р. про військово-технічне співробітництво і перше її засідання відбулося 5 травня 2011 р. В березні 2013 р. в ході зустрічі Першого заступника Міністра Закордонних справ України Руслана Демченко та Посла Італійської Республіки в Україні Фабріціо Романо було обговорено актуальні питання двосторонніх відносин в тому разі перспективи двостороннього політичного діалогу після формування урядової коаліції Італії [12].
Дипломатичні представництва України в Італійській Республіці відкриті у Римі, Неаполі, Мілані. Почесні консульства України діють в м. Барі, м. Реджио Калабрія, м. Флоренція, м. Генуя та м. Падуя.
Італія є одним з важливих торгівельно-економічних партнерів України. У січні - вересні 2012 р. Італія стала сьомою з десяти країн світу, в торгівлі з якими наша країна мала
найбільший зовнішньоторгівельний оборот. Серед країн Європи Італія займає третє місце за обсягами товарообігу з Україною [6]. За обсягами інвестицій Італійська Республіка посідає 12 місце. Протягом 2009 – 2012 рр. постійно зростала сума італійських інвестицій в економіку України. У 2009 р. вони складали 914 млн дол. США, а на 1 жовтня 2012 р. – 975 млн. дол. США.
Загальноторгівельний оборот товарами і послугами між двома державами протягом останніх років показав деяке зменшення. У 2011 р. порівняно з 2010 р. він збільшився на 32 %, причому експорт - на 24 %, а імпорт – на 45 %. У 2012 р (за дев’ять місяців) товарообіг зменшився на 11,4 %, в основному за рахунок експорту товарів (зменшився на 28,8 %), імпорт збільшився на 18 %.
У 2012 р. в структурі українського
імпорту з Італії було
В структурі експорту і імпорту відбулися суттєві зміни. Так, зменшився український експорт металів до Італії. Втім Італійська Республіка продовжує займати третє місце в світі серед країн-експортерів чорних металів [6].
Важливим напрямком розвитку українсько-італійських відносин є науково-технічна і культурно-гуманітарна сфера. Співробітництво відбувається через встановлення контактів між науково-дослідними центрами та інститутами, провідними науково-промисловими об’єднаннями. Наприклад відбувається партнерство і науковий обмін між дослідними і університетськими закладами [10]. Зокрема Маріупольський державний університет підписав з Італійською Республікою Декларацію Середземноморських університетів м. Енна про співробітництво в галузі науки, освіти та культури. Практичним результатом є створення мережі університетів для мобільності студентів та спільного середземноморського наукового та освітянського простору [11]. Протягом останніх років підписано декілька дуже важливих угод між Маріупольським державним університетом та провідними університетами Італії, що в цілому сприяє подальшому розвитку двосторонніх відносин з Італією в напрямку співробітництва України з країнами Середземноморського басейну.
Таким чином, останніми роками двосторонні відносини України та Італійської республіки можна вважати як стабільно партнерські, що дозволяє говорити про їх особливу роль в подальшому розвитку співробітництва України з країнами Середземномор’я та країнами-членами Європейського Союзу. Під час зустрічі Посла Італії в Україні з Міністром закордонних справ України 19 лютого 2013 р. була приділена увага питанню європейської інтеграції України, зокрема у контексті підписання угоди про асоціацію, а також лібералізації візового режиму для українців.