Сутність сучасних держав соціально-демократичної орієнтації

Головною функцією соціальної держави в умовах розвитку вільних ринкових відносин має стати певне вирівнювання різкої поляри-

84 

 

зації в соціальному  становищі громадян, чого можна досягти через забезпечення повної зайнятості населення, гарантування прожиткового мінімуму, достатньої заробітної платні, регулювання розумного рівня цін тощо. Соціальна держава реалізує свої функції шляхом створення соціальних програм, покликаних забезпечити через бюджет і оподаткування справедливий перерозподіл доходів, заохочення благодійної діяльності, вплив на процес ціноутворення, ліквідації монополії в галузі виробництва і торгівлі. Для виконання цих завдань економіка в соціальній державі має бути певною мірою врегульованою.

Отже, соціальна  держава — це соціально орієнтована  держава, що всіляко допомагає незахищеним  верствам населення, прагне вплинути на розподіл економічних благ в дусі принципів справедливості, щоб забезпечити кожному гідне людини існування. Серед основних елементів соціальної держави — гарантований достатній прожитковий мінімум, соціальна рівність і рівність можливостей для самореа-лізації, загальне підвищення добробуту, наявність ефективної системи соціального забезпечення, тобто гарантованого права на отримання громадянами нормативно встановленої допомоги в типових ситуаціях. В соціальній державі суспільне багатство планомірно помножується водночас із зростанням кількості осіб, що ним користуються.

Виходячи з  усього наведеного, можна зробити висновок, що тільки соціально-правова держава забезпечує повноцінний захист та реалізацію всього комплексу прав і свобод людини і громадянина. Це держава, в якій на першому місці знаходиться право і закон, що віддає перевагу правам особистості, а не владі державного апарату. Основним ядром у правовій соціальній державі є універсальний механізм правового і соціального захисту.

10.3. Тенденції  розвитку соціально-правової держави  в Україні

Тенденції розвитку правової соціальної державності проявляються, в першу чергу, через втілення в реальність головних принципів правової держави — панування права і верховенства правового закону, зв'язаності держави правами і свободами особи, поділу влад.

Останні роки в  історії нашої країни стали переломним етапом, який ознаменувався глибокими перетвореннями в усіх сферах сус-

85 

 

пільної життєдіяльності  — політичній організації, економіці, соціальній структурі, суспільній думці. Головними орієнтирами подальшого розвитку обрано ідеали демократичної, соціальної правової держави з усіма притаманними їй характеристиками та громадянського суспільства, заснованого на вільних ринкових відносинах, різноманітності й рівності всіх форм власності, свободі самовизначення та ініціативності громадян, соціальній солідарності.

На найвищому  законодавчому рівні в Конституції  України зазначається, що наша держава є демократичною, правовою і соціальною. Це важливе положення закріплює напрям подальшого розвитку нашої держави і суспільства, але стверджувати, що у нас уже остаточно побудовано правову державу, було б передчасно.

Принцип панування  права і похідний від нього  принцип верховенства Конституції і закону в Україні поки що перебуває на початковій стадії втілення в життя. Подекуди закони приймаються без урахування реальних суспільних потреб та навіть усупереч їм, закріплюючи чиїсь кон'юнктурні інтереси.

На практиці принцип верховенства Конституції  і закону нерідко порушується, рішення  виконавчої влади підмінюють або  конкретизують їх, хоча повинні прийматись виключно на їх основі та на їх виконання. Центральні й місцеві органи виконавчої влади повинні ухвалювати рішення, які б забезпечували ефективну реалізацію законів, а не займатись їх "вдосконаленням", як це часто буває.

Принцип поділу влади, закладений у Конституції, в Україні ще остаточно не реалізований. Система стримувань і противаг як основа розподілу повноважень між гілками влади достатньо не відпрацьована. Ефективна взаємодія всіх гілок влади можлива лише за умов тісного і наполегливого співробітництва між ними, а не різкої конфронтації, адже жодна з гілок державної влади нездатна оптимально реалізовувати свої повноваження без співпраці з іншими.

Принцип зв'язаності держави правами і свободами  особи — найважливіша характеристика правової держави (так само, як й інші принципи) реалізований в Україні далеко не остаточно. Права і свободи людини поки що не стали найвищою соціальною цінністю, змістом і спрямованістю діяльності держави і суспільства, рівень забезпеченості не лише соціально-економічних і культурних, але навіть деяких громадянських та політичних прав і свобод є досить низьким. Невпевненість більшої частини громадян у своєму майбутньому, зневіра в реальності проголошених прав і свобод призводить до деста-

86 

 

білізації суспільних відносин, до падіння авторитету і легітимності державної влади, а іноді до антисоціальних проявів.

Усі зазначені  фактори негативно впливають  на процес втілення принципів правової соціальної державності. Цю проблему неможливо  вирішити без послідовного впровадження комплексу заходів правового, соціально-економічного, політичного, організаційного і виховного характеру. Особливу роль у процесі розбудови правової соціальної державності мають відігравати юристи — як вчені-теоретики, так і практичні працівники. Основним напрямом їхньої роботи має бути всебічне забезпечення прав і свобод особистості, без чого побудова правової і соціальної держави неможлива.

Запитання і  завдання для самоконтролю

Розкрийте зміст  соціологічних та політологічних концепцій  дер

жави.

Які причини  різноманітності концепцій держави  ви можете на

звати?

Розкрийте поняття  правової соціальної держави та її основні вла

стивості.

Охарактеризуйте основні соціально-економічні та політико-пра-

вові передумови створення соціально-правової держави.

87

Содержание: Політологія. Юрій М.Ф.

Правова і соціальна  держава

Розвиток демократії безпосереднім чином пов'язаний із встановленням правової держави.

Головні принципи правової держави такі:

• верховенство закону, його панування над усіма сферами життя;
• правовий характер самих законів, тобто їх відповідність міжнародним правовим стандартам;
• пріоритет прав і свобод особистості і її вільний розвиток; держава визнає за особистістю певну сферу свободи, куди втручання держави недопустимо. Загальновідома формула: "все, що не заборонено індивіду, йому дозволено", а для влади: "все, що не дозволено владі, їй заборонено";
• взаємовідповідальність держави і особистості. У правовій державі відносини між ними будуються не тільки на правовій основі, але також просякнуті морально-естетичними обов'язками;
• поділ влади на законодавчу, виконавчу і судову гілки, що виключає монополію будь-якого органу на владу.

Сутність сучасної демократичної  держави відповідає не тільки правова, але й соціальна форма, якщо сутнісним змістом правової держави є захист свобод людини від обмежень з боку держави, то соціальна держава, навпаки, передбачає активну політику з метою забезпечення права, яке можна визначити як право на достойне існування.

Соціальна держава - це держава, яка прагне до забезпечення кожному громадянину достойних умов існування, прав на соціальний захист, на участь в управлінні виробництвом. Перші ознаки соціальної держави стали проявлятися з кінця XIX ст. у формі діяльності уряду боротьби з бідністю і покращенню становища робітничого класу. Німеччина стала першою країною, де були прийняті соціальні закони, що передбачають страхування за старістю, хворобою, а також встановлюють пенсії за старістю. У США імпульсом для соціалізації держави стали соціальні перетворення В.Вільсона. Президент закликав відмовитися від підходу до держави тільки як до "нічного сторожа", завдання якої - охорона власності. На його думку, активна діяльність держави в соціально-економічній сфері може стати основою загального добробуту. Основні напрями соціальної політики американської держави були визначені "новим курсом" президента Ф.Рузвельта - програмою виходу з країни з глибокої економічної кризи 1929-1933 pp., названої "великою депресією".

Компетенція сучасної соціальної держави набагато ширша і поширюється на такі сфери, як освіта, охорона здоров'я, ринок праці, система соціального страхування від таких класичних ризиків, як хвороба, безробіття, вік тощо. В різних країнах прийняті програми, покликані гарантувати загальнодоступність і безкоштовність медичного обслуговування, основної загальної і середньої професійної освіти, допомога інвалідам, пенсіонерам та іншим соціально незахищеним групам, програми зі створення нових місць праці і розвитку системи перенавчання безробітних і з працевлаштування молоді. Подібним чином держава гарантує право своїх громадян на "достойне проживання", право на мінімальний стандарт благополуччя, а в ідеалі - приблизно однакові для всіх соціальних груп стартові можливості для реалізації життєвих завдань.

Внутрішню політику соціальної держави  можна охарактеризувати як засіб  ствердження соціального компромісу в суспільстві. У перерозподіленні допомоги від одних груп до інших (від працюючих до пенсіонерів  та інвалідів, від високодохідних громадян до малозабезпечених тощо) реалізуються відносини солідарності. Іншою метою соціальної держави є пом'якшення соціальної нерівності і підтримка стабільного соціально-економічного становища громадян.

Ефективність соціальної держави відбувається залежно від  факторів, серед яких виділяють:

• високий рівень економічного розвитку країни, економічний ріст, що дозволяє забезпечити перерозподілення засобів на соціальні програми;
• згода основних політичних сил про необхідний набір соціальних програм, що реалізуватимуться державою, досягнення подібного консенсусу дозволяє зберегти правонаступність соціальної політики у випадку приходу до влади інших політичних партій;
• розвинуте відчуття відповідальності, законослухняності, суспільної солідарності.

Реалізація соціальних прав людини дозволяє характеризувати  політику держави термінами соціальної справедливості, ці аспекти завжди знаходяться в центрі уваги політичних партій і рухів, є важливішою складовою  частиною їх програм.

Соціал-демократичні і  комуністичні партії наполягають на розширенні соціальних програм, у той  час, як праві партії критикують соціальну  державу, пов'язуючи з нею такі явища, як розростання бюрократичного апарату, ріст масового утриманства, підвищенні податків, що в підсумку негативно відбивається на приватній ініціативі і може стати гальмом економічного розвитку. Наприклад, неоконсерватори відстоюють тезу про адресну соціальну підтримку, що повинно скоротити кількість отримувачів соціальної допомоги.

Справді, в останні  роки країни Заходу зіткнулися з деякими  проблемами в реалізації державою своїх  соціальних функцій. Серед причин можна  виділити і спад економіки деяких країн, і необхідність збільшення інвестицій у виробництво для його технічного переозброєння, і тенденції до дебюрократизації управління. До цього слід додати демографічну ситуацію, що змінилася в більшості країн: збільшення частки людей похилого віку стосовно іншого населення. Забезпечення їх права на достойне існування вимагає збільшення соціальних витрат. У багатьох країнах ця проблема отримує нове вирішення: не тільки держава, але й структури громадянського суспільства беруть на себе відповідальність за розподілення соціальної допомоги, створюючи недержавні форми соціального страхування і соціальної підтримки.

 

Соціальна правова держава  як важливий етап у розширенні свободи  особи

Співвідношення людина-держава-право  є однією з одвічних проблем і  в теорії прав людини, і в теорії держави й права загалом. Вона постає в усіх дисциплінах юриспруденції. Людина на основі природного права має право бути суддею у своїй власній справі; і в частині, що стосується права на думку, вона ніколи ним не поступається. Але яка користь їй від свого суддівства, якщо вона не має достатньо змоги для відновлення свого права? Тому вона депонує це право у спільне надбання суспільства і стає під захист сили суспільства, частиною якого є, віддаючи їй перевагу та доповнюючи нею свою власну силу  
[1, с. 476].

Олена ВОЛКОВА, Віче №4, 2011

На  початок ХХІ ст. статус соціально-правової держави мають практично всі  не лише західні, а й постсоціалістичні  країни Східної Європи і СНД, зокрема  й Україна. Слід констатувати, що сьогодні рівень теоретичного осмислення соціально-правової держави і права людини на гідне існування є досить високим як у вітчизняній, так і в зарубіжній літературі. Щоправда,  в тій і в тій переважають роботи, присвячені і правовому, й соціальному аспектам держави, взятим окремо. Значно менше написано праць про соціально-правову державу як таку, тобто про державу, що є живою єдністю цих двох начал, їх органічний синтез, що дає життя фактично новому різновиду сучасної правової державності, якою є соціально-правова держава й породжуване нею право людини на гідне існування [4, с. 4].

Отже, метою цього дослідження є  вивчення ключових моментів становлення  соціальної правової держави саме в  аспекті прав особи, а також з’ясування особливостей, якими характеризується соціальна правова держава на сучасному етапі правового розвитку.

В антології  лібералізму провідні вітчизняні науковці, на нашу думку, дають дещо радикальне, але слушне визначення, характеризуючи поняття держави: «Держава, вдаючись до страт, робить те, від чого холоне кров у жилах людини: вона планомірно й методично здійснює вбивства. Держава – це організація економічно сильних і заможних для придушення й експлуатації економічно слабких і незаможних. Держава – це несправедливі війни, що призводять до підкорення та поневолення слабких і невеликих народностей великими й могутніми націями. Держава завжди ґрунтується на силі та саме її вона ставить понад усе; як утілення сили, вона вимагає від усіх поклоніння перед нею».