Сутність неправомірної поведінки

1. Сутність неправомірної поведінки

З визначенням сутності неправомірної поведінки пов'язаний наступний момент, що вимагає свого вирішення: якщо якась конкретна норма не відповідає вимогам справедливості, але поки не скасована, не змінена, то як слід чинити громадянам та правозастосовним органам - виконувати чи не виконувати її розпорядження? Несправедливою може виявитися норма закону в результаті помилки в правотворчості або зміни обстановки. Таким чином, виникає протиріччя соціального та формального аспектів розглянутої проблеми. Що слід вважати протиправною поведінкою: невиконання несправедливої норми або проходження її розпорядженням всупереч справедливості? Так, з формальної точки зору будь-яке порушення закону, невиконання його вимог - протиправне. Оцінка якості закону перевіряється, перш за все, його ефективністю. Якщо закон не дотримується більшістю населення, значить він недосконалий; застарів, не враховує реальні суспільні відносини або непридатний для їх регулювання на даному історичному етапі і т.д. Вбачається, що єдиним засобом вирішення даної проблеми буде приведення закона у відповідність з реаліями життя, а не встановлення будь-яких додаткових санкцій. Такий нормативно-правовий акт не повинен виконуватися, а залучення до відповідальності за його невиконання незаконно. Але в цьому випадку, для запобігання ситуації повного беззаконня і хаосу, необхідно встановити деякі кордони. Так, не буде правопорушенням невиконання як підзаконних нормативних актів, що суперечать законам, так і законів, що суперечать конституції. Вимоги конституції обов'язкові для всіх, і слід визнати її правовий характер, хоча б в силу того, що народ сам для себе схвалив цей закон, який містить основні правові приписи.

Теорія права покликана виявити найбільш загальні і закономірні ознаки того чи іншого правового явища, які характеризували б риси всіх його різновидів, а не стосовно окремих галузей права. Тому представляється можливим говорити про протиправну поведінку як поведінку, що порушує норму права взагалі, суб'єктивні права інших осіб, інтереси суспільства і держави в цілому, а не тільки як про поведінку, передбачену або заборонену в нормативно-правовому акті. У зв'язку з цим цікаво відзначити, як розглядається і трактується дана ознака правопорушення в зарубіжних країнах.

В даний час у Великобританії і США злочином є не те, що суперечить закону, а те, що суперечить нормам права. При цьому під нормами права з самого початку розумілися як норми закону, так і норми загального права, вироблені судовою практикою. У Кримінальному Кодексі штату Каліфорнія говориться про порушення «норми права», яка може розумітися і як норма закону, і як норма загального права.

Таким чином, можна зробити висновок, що протиправність діяння полягає у порушенні норми права, яка може бути виражена не тільки в нормативно-правовому акті, але і в інших джерелах права (правовий прецедент, правовий звичай і т.д.)

2. Сутність правопорушення

        Поведінка людини, усі її вчинки, у тому числі й суспільно небезпечні, обумовлюються психічними функціями людини, які залежать в кінцевому результаті від умов матеріального і нематеріального життя суспільства,  суспільним середовищем в якому знаходиться ця людина, рівнем її освідченості. Одна й таж ситуація сприймається й оцінюється різними людьми по різному, тому і механізм власної підступної поведінки грає ведучу роль по відношенню до зовнішніх факторів. Тому, в залежності того на якому рівні знаходяться психічні якості чи особливості людини, здатності її пристосовуватися до соціальних, економічних чи політичних змін, вона досягає мети тим шляхом, який вважає найбільш доцільним в даній ситуації. Але, якщо людина обрала досягення цієї мети легшим шляхом, в супереч правовим приписам,  заборонам, − це можуть бути не тільки внутрішні причини, але й зовнішні.

     Поведінка  людини залежить як від соціальних, так і від біологічних факторів. При чому перевага повинна  бути за соціальними факторами: так як особистість формується і діє в певній соціальній сфері,  її вчинки залежать не стільки від фізіологічних особливостей і стану організму, скільки від міжособистісних взаємовідносин.

     Формування  будь-якого (і правомірного, і не  правомірного) вчинку протікає в  певних стадіях (потреби – інтерес, як усвідомлена потреба – визначати  цілі і способи їх досягнення  – оцінка реальної ситуації  – прийняття рішення – дії, щодо реалізації прийнятого рішення). Деформація і відхід від бажаної  для суспільства поведінки можливі  на кожній (або декількох) із цих  стадій. Так, на стадії формування  інтересів перекручено можуть  сприйматися потреби, котрі викликають, наприклад, злочини проти власності. В той же час нормальні потреби  та інтереси можуть вступати  в протиріччя з наявними можливостями  їх задоволенням, що негативно  відбивається на виборі способів  досягнення поставленої цілі. Інколи  перекручено сприймається конкретно  життєва ситуація, порушується система  ціннісних орієнтирів, що склалися у суспільстві і т. д. Крім того, сама держава прийняттям непродуманих і незабезпечених законів може провокувати деякі види правопорушень або навіть, виходячи з ідеологічних поглядів, сприяє їх появі чи знищенню (спекуляція, комерційне посередництво і т. д.).

     Таким чином, основна причина неправомірної  поведінки людини пов’язана з  різноманітними протиріччями, направленими  на дестабілізацію нормального  функціонування соціальної сфери  та індивіда. Загострення цих  протиріч викликає ріст правопорушень. Підтвердженням цього слугують  руйнівні тенденції в економічній, політичній та інших сферах  української дійсності, де протиріччя в сфері економіки є детонатором всіх інших протиріч. Бо специфіка виробничих правовідносин  характеризується в тому, що вони закладають в кінцевому результаті основні потреби, інтереси та варіанти соціально значущої поведінки особистості.

Виходячи з вищенаведеного можна зробити наступні висновки.

1. Правова поведінка може бути визнана правопорушенням, якщо вона є діянням ( дією чи бездіяльністю) протиправним, винним, соціально шкідливим чи небезпечним та караним.
2. В літературі за критерієм належності норм права, які порушуються, до відповідних галузей права і за характером застосованих санкцій звичайно виділяються такі види правопорушень, як злочини адміністративні, дисциплінарні і цивільно-правові правопорушення. Також виділяють фінансові, податкові, трудові матеріальні, конституційні, процесуальні, міжнародні правопорушення, а   окремі з них −  дисциплінарні і матеріальні − об’єднуються у поняття трудові правопорушення.

Із суб’єктивної сторони кожне правопорушення характеризується наявністю вини. В якості його допоміжних елементів в навчальній і науковій літературі розглядаються мета і мотив вчинюваного протиправного діяння.