Суб'єктивне юридичне право особи

3.  Суб'єктивне юридичне право особи — закріплена в юридичних нормах можливість певної поведінки її, спрямованої на здійснення природних прав людини. Однією з необхідних передумов здійснення й захисту прав людини є закріплення їх державою у спеціальних загальнообов'язкових правилах поведінки — так званих юридичних нормах. Тому права людини, забезпечені саме такими нормами, відображає поняття суб'єктивне юридичне право. Саму систему таких норм відображає поняття об'єктивне юридичне право. Юридичне право є суб'єктивним остільки, оскільки воно характеризує певні можливості (свободи), які належать саме суб'єкту — учасникові суспільного життя і, отже, залежать від нього, від його свідомості принаймні щодо використання їх. Юридичне право є об'єктивним у тому розумінні, що державні загальнообов'язкові правила поведінки встановлюються та існують незалежно від індивідуальної свідомості суб'єкта, поза нею: вступаючи у суспільне життя, він вже має готові певні юридичні норми, які виникли до нього й незалежно від нього. Переважну частину основних природних прав людина не зможе здійснювати, якщо не стане носієм суб'єктивного юридичного права. В цьому й розкриваються основне його соціальне призначення й основна особистісна цінність. Володіючи суб'єктивними юридичними правами, особа набуває таких можливостей (свобод): самій чинити певні активні дії (право на свої дії); вимагати від інших суб'єктів вчинення певних дій (право на чужі дії); звертатися до держави за захистом, примусовим забезпеченням свого юридичного права (права на дії держави). Здійснення С. ю. п. о. забезпечується юридичними обов'язками інших суб'єктів. Юридичний обов'язок особи — це закріплена в юридичних нормах необхідність певної поведінки, спрямованої на здійснення відповідного соціального обов'язку. Поділ суб'єктивних юридичних прав і юридичних обов'язків на види має відповідати насамперед класифікації основних природних прав і обов'язків людини. Тому суб'єктивні юридичні права і обов'язки особи поділяються на фізичні, особистісні, культурні, економічні, політичні. Система таких прав і обов'язків характеризується поняттям правового (юридичного) статусу особи.

Правовий статус людини (від лат. "status" - положення, стан) - юридично закріплене становище людини в суспільстві, відповідно до якого фізична особа як суб'єкт права вступає у правовідносини, координує свою діяльність і поведінку в суспільстві.

Ознаками правового статусу є такі:

1) залежить від сутності соціального  ладу, в умовах якого він складається  і функціонує; зазнає впливу безлічі  чинників, основними з яких є  праця і власність як основа  формування громадянського суспільства;

2) виступає як юридична міра  соціальної свободи суб'єкта права; 3) установлюється спеціально уповноваженими  органами держави, його зміст  змінюється з волі законодавця, а не окремих суб'єктів права, на яких він поширюється; 4) відображається  у правових нормах і принципах, формально закріплених у приписах  нормативно-правових актів, нормативно-правових  договорів та в інших джерелах (формах) права; 5) має визначену структуру, ядро якої становлять суб'єктивні  права, законні інтереси, обов'язки, що є однаковими для всіх  його носіїв одного виду; 6) встановлює  межі, за які не повинні виходити  діяльність і поведінка людини  в суспільстві.        Структури правового статусу людини і правового статусу громадянина мають певні відмінності.

Структура правового статусу людини охоплює суб'єктивні юридичні права та обов'язки, гарантії здійснення прав і обов'язків. Підставою для наявності правового статусу особи є її правосуб'єктність.

Структура правового статусу громадянина включає суб'єктивні права, законні інтереси, юридичні обов'язки, гарантії здійснення прав і обов'язків. Підставою для наявності правового статусу громадянина є його правосуб'єктність і громадянство.

Розмежування правового статусу людини і громадянина органічно випливає з відмінностей громадянського суспільства і держави й дає підстави не звужувати сферу самовизначення людини лише до взаємозв'язку з державою. Правовий статус особи без громадянства, іноземного громадянина - самостійні категорії.

. Види правових статусів  людини…. 

Правовий статус конкретної фізичної особи можна розглядати як суму загального, спеціального й індивідуального статусів, співвідношення яких варіює залежно від конкретних ситуацій.  

Види правових статусів людини:   

Загальний (конституційний) - статус людини як громадянина держави, що закріплений у конституції і конституційних законах. Він є загальним, узагальненим і однаковим для всіх незалежно від національності, релігійних переконань, соціального стану; характеризується стабільністю і визначеністю; передбачає рівність прав і обов'язків громадян, рівність їх перед законом; виступає базовим для всіх інших статусів; слугує основою для набуття конкретних суб'єктивних прав, покладання обов'язків і понесення відповідальності.  

Спеціальний - статус людини як представника тієї чи іншої соціальної групи, відособленої за певними юридично значущими підставами (родом діяльності, віком та ін.), що наділений відповідно до законів та інших нормативних актів спеціальними, додатковими, правами та обов'язками. Він зумовлений особливостями становища людини і потребами її функціональної спеціальної активності (студент, пенсіонер, військовослужбовець, інвалід, посадова особа та ін.); є загальним для певного кола осіб. Спеціальний статус доповнює (статус депутата) або обмежує (статус рецидивіста) загальний правовий статус, тобто коригує його. На відміну від загального статусу, що с постійним, спеціальний статус піддається змінам, має минущий характер.

 Індивідуальний - статус конкретної людини, пов'язаний з її персональними якостями, здібностями і фізичними особливостями (стать, вік, сімейний стан, стан здоров'я тощо). Індивідуальний правовий статус людини поєднує статуси загальний і спеціальний. У кожного суб'єкта права має бути певне співвідношення загального і спеціальних правових статусів, як результат безлічі варіантів (багаторазовості) їх вияву, що притаманні лише йому, тобто загальний і спеціальний правові статуси містять у собі якість Індивідуалізації - стосуються конкретної людини, виражають її індивідуальне правове становище, персоніфіковані права і обов'язки. Скільки людей, стільки й індивідуальних правових статусів - вони різні, як і самі їхні носії.

Співвідношення прав людини і прав громадянина

Права людини і права громадянина є тісно взаємозалежними, але не тотожними.

Відмінності між правами людини і правами громадянина:

Держава соціально-демократичної орієнтації — це організація політичної влади більшості населення у суспільстві з різноманітними формами приватної та суспільної власності на засоби виробництва, яка постійно поліпшує умови для здійснення основних прав людини, прав нації та народу на загальнолюдських засадах свободи, справедливості й солідарності.

Особливості і тенденції розвитку правового статусу особи у державі соціально-демократичної орієнтації:

- збільшення обсягу (кількості) прав  людини, що закріплюються в юридичних  нормах;

- рівність правового статусу всіх громадян, відсутність соціально необґрунтованих юридичних привілеїв та винятків:

- збагачення соціального (зокрема, матеріального) змісту юридичних прав особи;

- посилення соціальної та державної захищеності, гарантованості правового статусу особи