Система законодавства

 

 

Система права і система законодавства виступають одними з найважливіших системних категорій в юриспруденції. Вони – два аспекти однієї суті, які виступають як зміст і форма. Система права і система законодавства – це тісно взаємопов'язані категорії, що відображають суть права, вплив і залежність між ними є взаємними. Якщо поняття системи права характеризує внутрішню права – його зміст, що об'єктивно відповідає характеру регульованих правом суспільних відносин, то поняття системи законодавства відображає основну зовнішню сторону права, що виражає будову системи його джерел, тобто систему нормативно-правових актів.

Система права носить об'єктивний характер і обумовлена соціально-економічними відносинами в суспільстві, її елементами, як відомо, є норма права, галузь, підгалузь, інститут. На відміну від системи права, система законодавства – це система нормативно-правових актів, які є зовнішньою формою існування правових норм, засобом надання їм загальнообов'язковості.

Система законодавства – не просто сукупність таких актів, а їхня диференційована система, заснована на принципах субординації і координації її структурних компонентів. У формуванні системи законодавства значне місце займає суб`єктивний чинник, обумовлений потребою правової практики, необхідністю враховувати зміни у формах людського спілкування. Функціональну основу людського життя становить взаємозв’язок та взаємозалежність різних за своїм змістом суспільних відносин. У певні сфери людської діяльності об’єктивно включається багато різновидів соціальних зв’язків. Не завжди можливо виявити таку ізольовану область суспільного життя, де б переважав тільки один вид суспільних відносин, що є предметом регулювання однієї галузі права. Звідси практична необхідність охопити загальним правовим регулюванням усю багатоманітність суспільних відносин, що виникають у різних сферах людської життєдіяльності (на виробництві, в побуті, у сфері послуг, охорони здоров’я).

Таким чином, система права і  система законодавства не тотожні. Між ними є істотні розбіжності, що дає підстави говорити про їхню відносну самостійність.

Галузі  законодавства не завжди збігаються з галузями права. Така розбіжність  може виявлятися по-різному. В першому  випадку може бути галузь права, а  галузі законодавства немає, наприклад  в Україні це – фінансове право, право соціального забезпечення, сільськогосподарське право. Такі галузі права не кодифіковані, їхній нормативний матеріал розосереджений по різних правових актах, що потребують уніфікації. В іншому випадку галузь законодавства існує без окремої галузі права (Митний кодекс, Повітряний кодекс, Водний кодекс). Може бути й ідеальний варіант, коли галузь права збігається з галуззю законодавства (цивільне, кримінальне, трудове, адміністративне і т. ін.). Вченні-правознавці визначають цей варіант, як найбільш бажаний, тому що зближення двох систем, їхній гармо-нійний розвиток підвищує ефективність правового регулювання. Існують також комплексні галузі законодавства, що виникли в результаті сполучення норм адміністративного, цивільного і деяких інших галузей права. Однією з них є господарське законодавство.

 

 

 

2. Систематизація нормативно-правових  актів

 

2.1 Поняття та види  систематизації

 

Систематизація законодавства  – це постійна форма розвитку і  упорядкування діючої правової системи. У сучасних цивілізованих державах є значна кількість нормативних актів, що приймаються різними правотворчими органами. Правотворчість весь час перебуває в дії в силу динамізму соціальних зв’язків, виникнення нових потреб суспільного життя, які потребують правового регулювання. Журавський В.С. зазначає: «…прийняття нових нормативних актів, внесення до них змін, скасування старих нормативних рішень об’єктивно обумовлює упорядкування всього комплексу чинних нормативних актів, їх укрупнення, приведення у певну науково обґрунтовану систему, видання різного роду збірників і зібрань законодавства. Таку діяльність з приведення нормативних актів у єдину, упорядковану систему називають систематизацією законодавства.»

Систематизація законодавства  – упорядкування та вдосконалення  законодавчих та інших нормативно-правових актів, приведення їх до певної внутрішньої узгодженості шляхом створення єдиних нормативних актів та їх збірників. Систематизація законодавства є передумовою ефективності чинного законодавства, усунення суперечностей і прогалин.

Систематизація необхідна для: підвищення ефективності та якості законодавства; забезпечення доступності використання нормативно-правових актів громадянами, державними органами, громадськими організаціями, комерційними корпораціями; сприяє вивченню та дослідженню законодавства.

Практичне значення систематизації законодавства  підкреслював ще в 1833 р. найвидатніший кодифікатор Європи і Росії М. Сперанський. Він наголошував на значенні систематизації як для реальних потреб держави, так і для юридичної науки.

У різні  періоди життя і розвитку країни потреби у систематизації законодавства – різні. Коли протягом багатьох років накопичується велика кількість нормативно-правового матеріалу, коли діє значна кількість нормативних актів, прийнятих у різні періоди, до того ж є такі, що дублюють один одного, то тоді систематизація законодавства необхідна. В умовах же революційного перетворення правової системи, систематизація законодавства відступає на другий план.

Зазвичай  у поняття систематизація вчені  відносять чотири самостійні форми правової діяльності: збирання державними органами, підприємствами, фірмами й іншими установами і організаціями чинних нормативних актів, їх оброблення і розміщення за певною системою, зберігання, а також видання довідок для зацікавлених органів, установ, окремих осіб за їх запитаннями (облік нормативних актів); підготовка і видання різного роду зібрань і збірників нормативних актів (інкорпорація); підготовка і прийняття укрупнених актів на базі об’єднання норм розрізнених актів, виданих з одного питання; підготовка і прийняття нових актів (типу кодексів), в яких зібрані як старі норми, що виправдали себе, так і нові нормативні приписи (кодифікація законодавства).

Вчені-правознавці  розрізняють такі форми (способи) систематизації норматив-но-правових актів: кодифікація, інкорпорація, консолідація.

 

2.2 Облік нормативних актів та  його форми

 

Облік визначають, як технічну передумову цих  трьох способів. Облік – є діяльністю щодо накопичення нормативно-правових актів, підтримання в контрольному стані, а також створення пошукової системи, яка забезпечує ефективний пошук необхідної правової інформації. Іншими словами, це – письмове фіксування виданих нормативно-правових актів (у спеціальних часописах, у комп'ютері, на картках), їхня обробка і розташування за певною системою, збереження, а також видача довідок зацікавленим органам, установам, окремим особам на їхні запити.

Особливу  роль систематизація законодавства  має в роботі судових і прокурорських  органів, адвокатури. Також, облік необхідний для підготовки проектів законодавчих та інших правових актів, для складання різного роду збірників законодавства і зведених кодифікованих актів, для здійснення довідково-інформаційної роботи. Крім того, без належного обліку нормативно-правових актів не можлива ефективна правова просвіта, діяльність наукових та навчальних юридичних установ.

Облік нормативно-правових актів можуть здійснювати державні органи і недержавні організації, підприємства й інші установи як для зовнішнього користування, так і для внутрішнього.

Журавський В.С. виділяє такі принципи організації обліку законодавства:

– Повнота інформативного масиву, що забезпечує фіксацію і забезпечення обсягом довідкової інформації, відсутність прогалин у інформаційному масиві.

– Достовірність інформації, що заснована на використанні офіційних джерел опублікування нормативних актів, а також на своєчасній фіксації внесених змін в акти, включені в інформаційний фонд.

– Зручність використання, необхідна для оперативного і якісного пошуку відомостей про право.

Найпростіший вид  обліку законодавства – журнальний облік – це фіксація реквізитів нормативно-правових актів у спеціальних журналах, а більш досконалою формою обліку законодавства – є картотечний облік.

Журнальний облік  може здійснюватися за хронологічним, алфавітним, предметним чи системно-предметним принципами.

Хронологічний принцип  означає, що всі нормативні акти, які  підлягають обліку в певній установі чи організації, реєструються в журналі  за датами їх прийняття. Акти різної юридичної  сили підлягають окремій реєстрації, як правило.

Алфавітно-предметна  реєстрація вважається більш досконалим видом обліку нормативних актів, що надходять у певну установу чи організацію. При такій реєстрації акти фіксуються за предметними рубриками, що розташовані у алфавітному  порядку.

Як оптимальну форму журнального обліку, визначають тематично-предметну. При ній рубрики розділів журналу всього масиву законодавства діляться на певні галузі, підгалузі, юридичні інститути. Можливості журнального обліку досить скромні. Він використовується лише там, де інформаційний масив невеликий або обмежений досить вузькою проблематикою.

Існує ще один вид  обліку законодавства – картковий  облік. Це створення карткової системи (різного роду карток), що відповідають і формуються за певними критеріями. Зазвичай така форма обліку використовується в органах законодавчої, виконавчої і судової влади, також у великих установах і організаціях, які працюють з широким колом нормативних актів і потребують різнорівневої інформації.

На картках картотеки  можуть бути зафіксовані основні реквізити акта – вид акта, заголовок, дата видання, місце офіційного опублікування, або повний текст акта. Рубрики і картотеки визначаються на базі певного, виробленого заздалегідь словника. Відповідні картки можна шукати або ручним способом, або напівавтоматизованим, або автоматизованими режимами.

Головною перевагою  карткового обліку є те, що можна  оперативно вносити зміни чи корективи  у картки відповідно з останніми  змінами, внесеними в акт, розміщений на картках. Картки у картотеці розміщують за алфавітно-предмет-ним, хронологічним, або предметно-галузевим принципом.

Наступна форма  обліку законодавства – ведення  контрольних текстів чинних нормативних  актів, тобто це внесення в текст  офіційного видання закону, указу, постанови, чи іншого нормативного акту відміток про зміну доповнення чи скасування таких актів чи їх частин з вказівками на ті акти, на підставі яких зроблені відмітки.

Діяльність певних органів, установ може поєднувати в  собі різні форми обліку законодавства, що доповнюють одна одну. Поєднання різних форм обліку сприяє підвищенню ефективності довідково-інформаційної служби у галузі законодавства.

 

2.3 Кодифікація,  інкорпорація та консолідація, як  елементи систематизації

 

Кодифікація – спосіб (форма) систематизації нормативних  актів, що мають спільний предмет регулювання, який полягає в їх змістовній переробці, тобто удосконалення через зміну змісту (усунення розбіжностей і суперечностей, скасування застарілих норм) і створення зведеного нормативного акта, об’єднання у новий єдиний нормативно-правовий акт. Це підготовка і прийняття нових актів, у яких містяться узгодженні між собою норми старих актів, що виправдали себе, і нові нормативні розпорядження. Кодифікаційна робота здійснюється виключно державними органами згідно з їх компетенцією і має офіційний характер.

Мета  кодифікації – оновлення законодавства, усунення суперечностей, прогалин, приведення до вимог сучасності. Наприклад, Ведєрніков Ю.А. зазначає: «Така форма систематизації націлена на докорінну переробку  чинного законодавства шляхом підготовки та прийняття нового кодифікованого акта. Вона сприяє стабільності законодавства, тому кодифікаційні акти покликані бути основою законодавчої діяльності. Кодифікація у зв’язку з цим може мати лише офіційний характер».

Теорія  держави і права визначає такі результати кодифікації:

Кодифіковані  закони:

– Конституція;

– Кодекс – юридично і логічно цілісний, внутрішньо-узгоджений кодифікаційний акт, що забезпечує докладне правове регулювання певної сфери суспільних відносин і має структурний розподіл на частини, розділи, підрозділи, статті, які певною

мірою відображають зміст тієї чи іншої  галузі законодавства;

– Основи законодавства – кодифікаційний акт, що містить концептуальні поняття, цілі і завдання правового регулювання, принципи, які встановлюють основні напрямки регулювання певної сфери суспільних відносин. Зазвичай, такий акт складається з нетипових норм – норм-дефініцій, норм-цілей, норм-принципів, забезпечує зв’язок і узгодженість норм тих чи інших інститутів або галузей права.

Кодифіковані  підзаконні акти:

– Статут – кодифікований підзаконний акт, який регулює роботу певних відомств, організацій, міністерств, певну сферу управління;

– Положення – кодифікаційний акт, що становить собою систему нормативних приписів, що визначає правовий статус, завдання і компетенцію державних органів і установ. Постановою уряду положення затверджується як кодифікований підзаконний акт;

– Правила – кодифікований підзаконний акт, що являє собою систему нормативних приписів, яка визначає не правовий статус, а порядок якогось виду діяльності.

Є правила, які мають загальнодержавне значення, вони затверджуються постановою уряду.

За обсягом виділяють такі кодифікації:

1. Загальна кодифікація. При  такій кодифікації створюється  зведення кодифікаційних актів  для основних галузей законодавства. Наприклад, загальним єдиним кодифікаційним актом конституційного права є Конституція.

2. Галузева кодифікація. За такої  кодифікації припускається об`єднання  правових норм певної галузі  права у строго встановленому  порядку. Така кодифікація посідає  провідне місце серед інших видів кодифікації, тому що розподіляє нормативний матеріал відповідно до предмета і методу правового регулювання.