Шляхи формування правової держави в Україні

 

В останні роки в руслі реформаторських процесів, що проходять у країні, відбулися серйозні зміни в наукових поглядах на державу і право, чітко позначилися нові підходи до оцінки їхньої ролі в політичній системі суспільства. Використовуючи науковий арсенал минулого і сьогодення, практичний досвід побудови і функціонування правової державності в сучасних цивілізованих країнах, вітчизняне правознавство, філософська, економічна і політична думка намітили реальні контури майбутньої правової держави в нашому суспільстві. Концептуальні положення і шляхи формування правової держави з урахуванням конкретних умов  розвитку  країни викладаються в працях В.В.Копейчикова, В.Ф.Погорілка, С. С. Алексєєва. А.В.Венгерова, В.Е.Гулиева, Н.Н.Деева, В.Д.Зорькіна, В.Н.Кудрявцева, Б.Л.Лазарєва, Р.З.Лівшиця, В.С.Нерсесянца, М.І.Пискотина, Ю.А.Тихомирова, Б.І.Топорнина, Р.А.Халфиной, З.М.Черниловского, В.А.Четвернина й інших.9

 

Правова держава - багатогранне явище, що розвивається. У ході суспільного прогресу воно здобуває нові властивості, наповняється новим змістом, що відповідають конкретним умовам існування суспільства і рівню його розвитку. Неминучим загальним початком будь-якої правової держави є його зв'язаність правом. Правова держава — це така форма організації і діяльності державної влади, що будується у взаємовідносинах з індивідами і їхніми різними об'єднаннями на  основі  норм права. При цьому право відіграє пріоритетну роль лише в тому випадку, якщо воно виступає засобом волі всіх і кожного, якщо діючі закони реально служать інтересам народу і держави, а їхня реалізація є втіленням справедливості. Розвите законодавство ще не свідчить про наявність у суспільстві правової державності. Недавній досвід показує, що в тоталітарних державах регулярно видавалися правові акти, забезпечувалася їхня тверда реалізація, але таке правове регулювання було антиподам правової держави.

 

1.2. ВИХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ  СУЧАСНОЇ

 

ЗАГАЛЬНОЇ ТЕОРІЇ ПРАВОВОЇ ДЕРЖАВИ.

 

Неодмінно також зазначити таке важливе питання як вихідні положення сучасної загальної теорії правової держави, а саме:

 

1) В єдності, «зв'язці»  права і держави первинним  є право як загально соціальне  явище, оскільки воно виникає  раніше і незалежно від держави.

 

2) Держава повинна  бути обмежена саме таким правом. Вона пов'язана не тільки законами, які сама встановлює (вони, безперечно, обов'язкові і для неї), а й  загально соціальним правом —  передовсім у процесі законотворчості.

 

3) Найголовніше призначення  такої держави — забезпечити  здійснення, охорону та захист  основних прав людини.

 

4) Уявлення про правову  державу вирішальною мірою залежить  від того, яким правом збираються  її пов'язати, як саме розуміють  права людини. А зміст останніх (як зазначалося раніше) завжди  так чи інакше несе на собі  відбиток конкретних історичних  умов існування людства, а отже, із плином часу цей зміст  може зазнавати певних змін, розвиватися. Відповідно ж до трансформації  право розуміння мають дещо  оновлюватися і деякі елементи  уявлення про  правову  державу10.

 

5)  Правові  держави  можуть формуватись у неоднакових  соціально-економічних устроях, системах. Становлення різних за типами  правових  держав саме за сучасних  умов пояснюється тим, що всім  таким державам притаманні якісь  спільні, однакові соціально-змістовні  ознаки. Наявність таких ознак  — результат того, що в будь-якій  сучасній  юридичній  системі  у тій чи іншій формі мають  місце приписи, які відображають  визнання певної самоцінності  кожної людини, а також необхідність  забезпечити виживання людського  роду в цілому. Є підстави вважати, що за умов зростання глобальних, загальнолюдських проблем, у міру  нормального, еволюційного  розвитку  загально цивілізаційних процесів  питома вага таких ознак  правових  держав у різних країнах підвищуватиметься11.

 

6) Поряд з тим, оскільки  на право розуміння, поширене  серед різноманітних соціальних  спільнот, груп, прошарків конкретного  суспільства, неодмінно накладають  відбиток, у кінцевому підсумку, їхні реальні потреби та інтереси, теорія і практика формування  правової держави у різних  країнах навряд чи можуть бути  повністю уніфіковані. Крім того, на формування такої держави  в окремих країнах за різних  умов впливає ряд конкретно-історичних  факторів (економічний лад і соціальна  структура суспільства, політика  правлячого осередку суспільства, класу або іншої соціальної  групи, історичні, національні, культурні традиції та умови, міжнародна ситуація). Тому в кожному випадку слід зважати на цю специфіку, відображаючи її, зокрема, шляхом визначення конкретної соціальної сутності відповідної правової держави.

 

7) Для впровадження  у життя панівного в суспільстві  право розуміння держава вдається  до різноманітних загальнообов'язкових  організаційно-юридичних структур, механізмів, процедур (технологій) тощо. Всі вони характеризуються, описуються, фіксуються, як правило, через формально  визначені ознаки відповідних  дій, фактів, ситуацій. І саме для  правової держави специфічним  є те, що право розуміння, якому  вона підпорядкована, неодмінно  охоплює і певний мінімум формальних  ознак тих суспільних відносин, котрі одночасно інтерпретуються  як правові. Без певних юридичних  процедур правова держава неможлива. Тому остання має характеризуватись  і формальними (а не тільки  соціально-змістовними) властивостями. Причому обидві названі групи  властивостей настільки тісно  пов'язуються, поєднуються, переплітаються  між собою, що утворюють певну  цілісність, розірвати, сепарувати  яку можна у чистому вигляді  лише теоретично, в абстракції.

 

Отже, для справді  правових  держав мають бути притаманні як загальні, спільні, так і особливі, своєрідні ознаки, риси. Всі вони можуть бути поділені на соціально-змістовні (або так звані матеріальні) і формальні (структурно-організаційні, процедурні та ін.).

2. ОСНОВНІ ОЗНАКИ  ПРАВОВОЇ  ДЕРЖАВИ

2.1. ВЕРХОВЕНСТВО ЗАКОНУ  У ВСІХ СФЕРАХ ГРОМАДСЬКОГО  ЖИТТЯ.

 

У системі  правових  цінностей вищою формою вираження, організації і захисти волі людей є закон. У законах держава встановлює загальнообов'язкові правила поведінки, що повинні максимально враховувати об'єктивні потреби суспільного  розвитку  на засадах рівності і справедливості. Саме тому закон володіє вищою  юридичною  чинністю. Всі інші  правові  акти повинні відповідати закону. Закони регулюють найбільш важливі, стрижневі сторони громадського життя. Вони визначають межі волі в життєво важливих сферах, охороняють моральні цінності суспільства (наприклад, закони про власність, про підприємництво, про акціонерні товариства, про громадські об'єднання, про свободу совісті, й інші). Підзаконні акти при необхідності можуть лише конкретизувати деякі положення законів, але ні в якому разі не «удосконалювати», не «підправляти», не «змінювати» закон.

 

У той же час правовий закон не допускає свавілля законодавця. У законах повинні виражатися об'єктивно складаються суспільні відносини, тенденції їхнього розвитку і самовідновлення. Різного роду законодавчі обмеження і заборони суб'єктивного характеру підривають основи правової держави, стримують суспільний прогрес12.

 

Основний закон правової держава - Конституція. У ній сформульовані  правові  принципи державного і громадського життя.

 

Як зазначає В.В.Копейчиков, Конституція — найважливіший  правовий  та політичний документ держави, характеризують окремі властивості, що мають певну самостійність, але, взяті в сукупності, можуть дати досить повне уявлення про неї. Таких властивостей кілька:

 

1. Верховенство конституції, яке визначається її особливим  місцем у системі законодавства, безумовною необхідністю для  законів і підзаконних актів  відповідати конституційним приписам.

 

2. Програмність. Крім  закріплення існуючих суспільних  відносин, конституція може визначати  основні цілі  розвитку  держави  та суспільства, а також шляхи  досягнення цих цілей, тобто містити  в собі програму дальшого розвитку  країни, сформульовану в найзагальніших  рисах. Такі програмні положення, як правило, викладені в преамбулах  конституцій. Є вони й у преамбулі  Конституції України.

 

3. Нормативність, яка  характеризує конституції як  єдиний  юридичний  документ, що  складається із загальнообов'язкових  правил (норм), котрі визначають поведінку  державних органів, громадських  об'єднань, громадян та інших суб'єктів.

 

4. Установчість. Ця властивість  конституції полягає у її здатності  наділяти певні суб'єкти (органи, організації) конкретними правами  та обов'язками, чітко окреслювати  їхню компетенцію.

 

5. Стабільність покликана  підкреслити стійкість визначених  у Конституції суспільних відносин  і означає, що закріплені в  ній принципові положення мають  діяти протягом більш-менш тривалого  часу. Але суттєва частина її  приписів може змінюватися відповідно  до потреб розвитку суспільства  й держави (наприклад, адміністративно-територіальний  поділ, норми представництва в  законодавчих органах)13.

 

Конституція являє собою загальну правову модель суспільства, який повинне відповідати все поточне законодавство. Ніякий інший правовий акт держави не може суперечити конституції. Пріоритет конституції - невід'ємна риса правової держави. Тому правова держава — це конституційна держава.

 

Верховенство закону, і, насамперед конституції, створює міцний режим правової законності, стабільність справедливого правового порядку в суспільстві.

2.2. РЕАЛЬНІСТЬ ПРАВ  ОСОБИСТОСТІ,

 

ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЇЇ ВІЛЬНОГО РОЗВИТКУ.

 

У соціально-політичному житті воля людини виступає як його право. Правова держава визнає за індивідом визначену сферу волі, за межі якої втручання держави неприпустимо. Обов'язок «невтручання» державної влади відповідає праву індивіда вимагати дотримання цього. У випадку порушення даного права воно забезпечується судовим захистом. У цих умовах фактична воля перетворюється в “право волі”. Право стає загальним масштабом і рівною мірою волі. Реальний його прояв охоплюється формулою: «Усе, що не заборонено індивіду, йому дозволене», — і навпаки: «Усе, що не дозволено владі - їй заборонено».

 

Потрібно відмітити, що правовий характер волі індивіда виявляється в різних сферах громадського життя. У сучасній демократичній державі об'єктивне право волі втілюється в суб'єктивних правах особистості, різноманітних по своєму конкретному змісту. Але головне в них - це права індивіда на позитивні дії держави в його інтересах:

 

право на недоторканість особи (ст.29 Конституції України);

 

право на свободу думки і слова (ст. 34 Конституції України);

 

соціальний захист та забезпечення (ст.46 Конституція України);

 

судовий захист ( ст. 55 Конституції України);

 

 

Ступінь розвитку і гаранту забезпечення прав особи обумовлюється зрілістю правових початків державності, об'єктивними соціально-історичними, економічними і духовними передумовами14.

2.3. ВЗАЄМНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ 

 

ДЕРЖАВИ Й ОСОБИСТОСТІ.

 

Відносини між державою як носієм політичної влади і громадянином як учасником її формування і здійснення повинні будуватися на засадах рівності і справедливості. Визначаючи в законах міру свободи особи, держава в цих межах обмежує себе у власних рішеннях і діях. Вона бере на себе зобов'язання забезпечувати справедливість у відносинах з кожним громадянином. Підкоряючи праву, державні органи не можуть порушувати його розпорядження і внесуть відповідальність за порушення чи невиконання цих обов'язків. Обов'язковість закону для державної влади забезпечується системою гарантій, що виключають адміністративне свавілля. До них відносяться: відповідальність депутатів перед виборцями (відкликання депутата): відповідальність уряду перед представницькими органами; дисциплінарна, цивільно-правова чи кримінальна відповідальність посадових осіб держави будь-якого рівня за невиконання своїх обов'язків перед конкретними суб'єктами права.

 

На тих же правових початках будується відповідальність особистості перед державою. Застосування державного примусу повинно носити  правовий  характер, не порушувати межі свободи особи, відповідати за вчинене правопорушення.

 

 Правовий  характер  взаємної відповідальності держави  й особистості - це важлива складова  частина об'єктивно складається  в суспільстві права, а не продукт  волевиявлення держави. Дотримання  правових  вимог -  юридичний  обов'язок  всіх їх, насамперед, держави. Цим  підкреслюється не відчуженість  природних прав людини в  правовій  державі.

 

Такі основні характеристики  правової  держави. У них концентруються загальнолюдські цінності, сформовані в процесі тривалого  розвитку   державно-організаційного  суспільства. Природний прогрес людського життя вносить і буде вносити нові елементи в теорію і практику будівництва  правової  держави15 .

 

III. ТЕОРІЯ І ПРАКТИКА  ФОРМУВАННЯ ПРАВОВОЇ ДЕРЖАВИ  В УКРАЇНІ

 

Формування й існування правової держави в будь-якій країні припускає встановлення не тільки формального, але і реального панування закону у всіх сферах життя суспільства, розширення сфери його прямого, безпосереднього впливу на суспільні відносини.

 

Зрозуміло, було б спрощенням думати, що в умовах правової чи будь-якої іншої держави можна взагалі обійтися без підзаконних, відомчих актів. Особливо це стосується процесу реалізації конституційних законів і положень, що містяться в них.

 

Справді, чи можна, наприклад, обійтися без звичайних законів чи підзаконних актів у процесі реалізації конституційного права на працю, на відпочинок, на охорону здоров'я, на матеріальне забезпечення в старості, у випадку хвороби, повної чи часткової втрати працездатності у процесі реалізації права на  освіту ? Ні, звичайно. Тому що виникаючі при цьому суспільні відносини настільки складні і багатогранні, що для свого упорядкування вони об'єктивно вимагають не один, навіть самий авторитетний, фундаментальний, яким є конституційний акт, а систему взаємозалежних з ним і розвиваючих вимоги, що містяться в ньому, і розпорядження актів.