Поняття та структурні елементи правового статусу особи, їх загальна характеристика

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ ТРАНСПОРТНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Факультет економіки, менеджменту і права

кафедра конституційного та адміністративного права

 

 

 

 

Реферат на тему:

 

«Поняття та структурні елементи правового статусу особи, їх загальна характеристика»

 

 

 

 

Виконала:

студентка групи ТП-І-2

Гош Вікторія Леонідівна

Перевірив:

 доцент

Кудін С.В.

 

 

 

Київ 2013 

ЗМІСТ

 

ВСТУП……………………………………………………………..2

РОЗДІЛ 1. Поняття правового статусу особи…………………...4

РОЗДІЛ 2. Структурні елементи правового статусу особи, їх загальна

                    характеристика …………..…………………………..7

ВИСНОВКИ…………………………………………………….....9

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ………………...12

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Правовий статус особи — це система закріплених у нормативно-правових актах і гарантованих державою прав, свобод, обов’язків,відповідальності, відповідно до яких індивід як суб’єкт права (тобто як такий, що має правосуб’єктність) координує свою поведінку в суспільстві. Правовий статус особи відображає юридичне закріплення досягнутого суспільством обсягу свободи особи.

Правовий статус громадян виражає її соціально-економічне і політичне становище в державі й суспільстві, а також можливості для реалізації прав і свобод та покращення свого становища за допомогою права і законодавства. Держава і суспільство зацікавлені і значною мірою стимулюють правомірну діяльність і поведінку особи. Знання цих прав, свобод та обов’язків дає можливість захищати ці права законними методами і способами в судовому порядку, а також за допомогою інших юридичних гарантій. Знання свого правового статусу дає можливість особі знати, що дозволено робити, що вона зобов’язана робити і що заборонено робити.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1. Поняття правового статусу особи

Правовий статус людини (від лат. "status" - положення, стан) - юридично закріплене становище людини в суспільстві, відповідно до якого фізична особа як суб'єкт права вступає у правовідносини, координує свою діяльність і поведінку в суспільстві.

Ознаками правового статусу є такі:

1) залежить від сутності  соціального ладу, в умовах якого  він складається і функціонує; зазнає впливу безлічі чинників, основними з яких є праця  і власність як основа формування  громадянського суспільства;

2) виступає як юридична  міра соціальної свободи суб'єкта  права;

3) установлюється спеціально  уповноваженими органами держави, його зміст змінюється з волі  законодавця, а не окремих суб'єктів  права, на яких він поширюється;

4) відображається у правових  нормах і принципах, формально  закріплених у приписах нормативно-правових  актів, нормативно-правових договорів  та в інших джерелах (формах) права;

5) має визначену структуру, ядро якої становлять суб'єктивні  права, законні інтереси, обов'язки, що є однаковими для всіх  його носіїв одного виду;

6) встановлює межі, за  які не повинні виходити діяльність  і поведінка людини в суспільстві.

Правовий статус людини ґрунтується на сучасному вченні про свободу, в основі якого лежать ціннісні ідеї:

1) усі люди вільні від  народження, і ніхто не має  права відчужувати їх природні  права. Забезпечення реалізації, охорони  і захисту цих прав - головний  обов'язок держави;

2) свобода особи полягає  у можливості робити все, що  не завдає шкоди іншій особі;

3) межі свободи можуть  бути визначені законом, який  відповідає праву (природженим правам  людини), а право є мірою свободи, достатньою для повного самовираження  людини;

4) обмеження прав можливе  винятково з метою сприяння  досягненню загального добробуту  в демократичному суспільстві  та перешкоджання усяким спробам  особи використовувати надану  їй свободу на шкоду суспільству, державі, співгромадянам. Суспільство, забезпечуючи свободу особи, не  може допускати анархії, беззаконня, обмеження прав і законних  інтересів інших громадян, свавілля  держави. Ці ідеї є витоками  і осердям принципу верховенства  права.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2. Структурні елементи правового статусу особи, їх загальна характеристика

До правового статусу особи входять наступні базові елементи:

- правосуб'єктність;

- права, свободи, обов'язки, законні інтереси;

- юридична відповідальність;

- гарантії правового статусу.

Правосуб'єктність юридичних осіб (колективних суб'єктів правовідносин) — це правоздатність і дієздатність юридичних осіб. До юридичних осіб відносять підприємства, установи та організації. Правосуб'єктність фізичних осіб (індивідуальних суб'єктів правовідносин) — це передбачена нормами права здатність (можливість) бути учасниками правовідносин. Елементами правосуб'єктності фізичних осіб є: правоздатність та дієздатність. Цивільна правоздатність — це здатність фізичної особи мати цивільні права і обов'язки. Вона властива кожній людині, від неї не можна відмовитися чи уступити будь-кому. Вона виникає з народження і припиняється із смертю. Окремі права особа може набувати лише з досягненням певного віку (стати донором, набувати зброю, цигарки тощо). Цивільна дієздатність — це здатність громадянина своїми діями набувати цивільних прав і створювати для себе цивільні обов'язки. Основою визначення природи правосуб'єктності (дієздатності) фізичної особи є такі критерії, як вікова характеристика та зрілість (усталеність) психіки, відсутність дефектів психіки.

Суб'єктивні права — це офіційно визнані можливості, якими володіє фізична чи юридична особа. Це також міра юридично можливої поведінки особи. Суб'єктивні права завжди розуміються в конкретному значенні — право на життя, працю, освіту тощо. Вони виникають на основі об'єктивного права, але їх використання завжди залежить від особистого бажання і розсуду індивіда. Суб'єктивне право є способом реалізації об'єктивного права шляхом його конкретизації. Свободи людини — негативні правомочності фізичних осіб, як індивідуальні, так і колективні. Свободи реалізуються шляхом усунення державного регулювання з тієї чи іншої поведінки особи. Свободи, таким чином, виражають незалежність індивіда від влади держави у певних діях і визначають межі державного втручання у сферу особистості. Юридичний обов'язок — міра необхідної поведінки особи. Це об'єктивно необхідна та можлива поведінка, котра забезпечує реальність можливостей, наданих суспільством та державою індивіду. Інтерес (у праві) — прагнення особи повніше задовольняти свої потреби і бажання, що прямо не формалізовано в конкретному суб'єктивному праві, проте не суперечить праву як такому, це — прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного права і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально правовим засадам.

Юридична відповідальність — різновид соціальної відповідальності, який закріплений у законодавстві і забезпечуваний державою юридичний обов'язок правопорушника пізнати примусового позбавлення певних цінностей, що йому належать. Іншими словами, це застосування до винної особи примусових заходів за вчинене правопорушення.

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

Протягом століть права та свободи особи ставала об’єктом у історичних проектах та наукових дослідженнях. Як уже зазначалося, права та свободи людини становлять ядро правового статусу особи і громадянина. Права людини, їх соціальне призначення в суспільстві – одна з найбільш важливих проблем історичного, соціального та культурного розвитку людства. Вони незмінно знаходилися і сьогодні знаходяться в центрі уваги філософської, політичної, правової, етичної, релігійної та інших форм суспільної думки.

Отже, ми можемо зробити висновок, що правовий статус особи і громадянина – це система або сукупність юридичних і природних прав, свобод і обов’язків особі, які закріплені в чинних формах і видах права, зокрема в законодавстві, і складають необхідні потенційні можливості особи мати суб’єктивні права та обов’язки, реалізувати їх у системі суспільних правовідносин, у різноманітних формах діяльності, спілкування і навчання.

Конституція України, регламентуючи обов’язки людини і громадянина,

виходить з принципу, згідно з яким кожна людина має обов’язки перед суспільством, а це, в свою чергу, забезпечує вільний  і всебічний розвиток усіх особистостей, держави і суспільства у цілому. Регламентуючи обов’язки людини і громадянина, Конституція виходить з того, що вони є об’єктивними для розвитку нашої держави і суспільства, а щодо конкретної людини це означає, що здійснення  прав і свобод можливе тільки за наявності виконання обов’язків суб’єктом цього права чи свободи, а також іншими суб’єктами.

 

 

 

 

 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Копєйчиков В.В. Загальна теорія держави і права: Навчальний посібник / А.М.Колодій, С.Л.Лисенков та інші. –К.: Юрінком Інтер, 2000. – 320с.
2. Копєйчиков В.В. Правознавство: Навчальний посібник / В.І.Бобир, С.Е.Демський, А.М.Колодій та інші. – К.: Юрінком Інтер, 1999. – 704с.
3. Котюк В.О. Теорія права: Курс лекцій. – К.: Вен турі, 1996. – 208с.
4. Скакун О.Ф. Теория государства и права. – Х.: Консум, 2000. – 702с.