Поняття громадянства України, його конституційні основи

                                                            ВСТУП  
   
           Важливим структурним елементом правового статусу особи є громадянство – стійкий політико-правовий зв’язок людини з державою, у відповідності до якого на неї розповсюджується суверенна державна влада як у межах держави, так і поза нею.  
Громадянство створює єдині взаємні права та обов’язки для людини і держави. Саме з ним пов’язані найсуттєвіші наслідки для обох сторін – обсяг прав, обов’язків і відповідальності держави та громадянина.  
       Основними характеристиками громадянства є :  
- правовий ста, який виражається, з одного боку, у його загальному, правовому нормуванні, з іншого – в індивідуальному документальному юридичному оформленні громадянства кожної людини ( паспорті громадянина, свідоцтва про народження, іншому документі, який свідчить про громадянство). Громадянином держави особа є не в силу того, що проживає на її території, а внаслідок існування між нею й державою певних правових зв’язків;  
- стійкий характер відносин громадянства, які існують постійно (звичай – від народження до смерті громадянина) і мають загальний порядок припинення, що не припускає розриву громадянства в односторонньому порядку;  
- двосторонній зв’язок людини з державою, який виявляється в сукупності взаємних прав, обов’язків і відповідальності та ґрунтується на визначенні й повазі гідності, основних прав і свобод людини;  
- розповсюдження на громадянина суверенної влади держави як в середині країни, так і поза її межами.  
1. Поняття громадянства України, його конституційні основи.  
         Громадянство України – це стійкий, необмежений в просторі правовий зв’язок фізичної особи з Українською державою, заснований на юридичному визнанні державою цієї особи громадянином України, внаслідок чого особа і держава набувають взаємних прав і обов’язків в обсязі, передбаченому Конституцією і законами України. 
        Ознаками громадянства як певного зв’язку особи з державою є:  
1)    Правовий характер;  
2)    Необмеженість у просторі та часі;  
3)    Максимальний характер взаємних прав та обов’язків  
Цей зв’язок знаходить своє виявлення у поширенні на відповідну особу суверенної влади держави незалежно від місця її проживання – на території держави чи за її межами.  
Система конституційно-правових норм, що регулюють питання громадянства, становить головний конституційно-правовий інститут – інститут громадянства. Джерелами цього інституту є:  
1.     Конституція України.  
2.     Закон України “Про громадянство України” в редакції Закону від 18 січня 2001 року.  
3.     Чинні міжнародні договори України з питань громадянства.  
4.     Підзаконні акти.  
        Норми цих актів, виходячи з визнання права на громадянство як природного права людини, закріплюють принципи громадянства та регламентують порядок набуття і припинення громадянства, повноваження органів державної влади та інших організацій, які беруть участь у вирішенні питань  громадянства, та порядок їх вирішення. 
Відносини громадянства в Україні після проголошення нею незалежності регулювалися Законом України “Про громадянство України” від 8 жовтня 1991р. З прийняттям Конституції України вони регулюються нею. 
      Стаття 4 Конституції України зафіксувала положення про те, що в Україні існує єдине громадянство, а підстави його набуття та припинення визначається законом. Таким є Закон України “Про внесення змін до Закону України “Про громадянство України” від 16 квітня 1997р. Відносини громадянства регулюються й іншими законодавчими актами, прийнятими відповідно до Конституції України.  
      У преамбулі цього Закону зазначається, що право на громадянство є невід’ємним правом людини, і громадянин України не може бути позбавленим громадянства чи прав змінити його. Громадяни України незалежно від підстав і порядку набуття громадянства мають рівні конституційні права та свободи та є рівними перед законом, а Українська держава гарантує й захищає конституційні права й обов’язки своїх громадян та забезпечує виконання ними обов’язків перед суспільством. 
       Громадянство є невід’ємною частиною всієї системи права, а отже, йому властиві загальна принципи, які характеризують цю систему. Разом з тим інститут громадянства – відносно відособлена частина правової матерії з притаманними їй структурними й функціональними характеристиками, конкретним правовим наповненням. 
     Принципи громадянства – це ті вихідні положення, які визначають істотні риси відносин громадянства. Конституція України (ст.. 4,25) та Закон України “Про громадянство України” (ст.. 2) закріплюють наступні принципи громадянства України:  
1)   Єдиного громадянства – громадянства держави України, що виключає можливість існування громадянства адміністративно-територіальних одиниць України. Якщо громадянин України набув громадянство (підданство) іншої держави або держав, то у правових відносинах з Україною він визначається лише громадянством України. Якщо іноземець набув громадянства України, то у правових відносинах з Україною він визначається лише громадянством України. Цей принцип не означає заборону біпатризму (подвійного громадянства). В окремих випадках громадянин України може перебувати одночасно і в громадянстві іноземної держави. Це, наприклад, стосується:  
a)  Дітей, які при народженні одночасно з громадянством України набули також громадянство іншої держави;  
b)   Дітей, які є громадянами України і усиновлені іноземцем та, в силу цього, набули громадянства усиновителя;  
c)  Громадян України, які автоматично набули громадянство іншої держави внаслідок одруження з іноземцем;  
d)   Громадян України, яким згідно із законодавством іншої держави надано її громадянство автоматично без його добровільного волевиявлення і він не отримав добровільно документ, що підтверджує наявність у нього громадянства іншої держави. Враховуючи важливість цього принципу Конституція України віднесла його до засад конституційного ладу  (ст. 4);  
2)   Запобігання виникненню випадків без громадянства (апатризму);  
3)   Неможливість позбавлення громадянина України громадянства України (невід’ємності громадянства України). Цей принцип Конституція України закріплює відповідно до положень ч. 2 ст. 15 Загальної декларації прав людини : “ Ніхто не може бути безпідставно позбавлений громадянства або права змінити своє громадянство”;  
4)   Визначення права громадянина України на зміну громадянства;  
5)   Неможливості екстрадиції чи депортації громадян України – громадянин України не може бути вигнаний за межі України або виданий іншій державі (ч.2 ст. 25 Конституції  України);  
6) Захисту державою громадян України за кордоном – громадянам України, які проживають або перебувають за межами України, гарантується піклування та захист (ч.3 ст. 25 Конституції України);  
7)  Неможливості автоматичного набуття громадянства України іноземцем чи особою без громадянства в наслідок укладання шлюбу з громадянином України або набуття громадянства України його дружиною (чоловіком) та автоматичного припинення громадянства України одним з подружжя внаслідок припинення шлюбу або припинення громадянства України другим з подружжя;  
8)  Рівності перед законом громадян України незалежно від підстав, порядку і моменту набуття ними громадянства України;  
9)   Збереження громадянства України незалежно від місця проживання громадянина України.  
2. Право на громадянство. Порядок набуття громадянства в Україні.  
       Право на громадянство є невід’ємним правом людини, і громадянин України не може бути позбавленим громадянства чи прав змінити його. Громадяни України незалежно від підстав і порядку набуття громадянства мають рівні конституційні права та свободи та є рівними перед законом, а Українська держава гарантує й захищає конституційні права й обов’язки своїх громадян та забезпечує виконання ними обов’язків перед суспільством. 
      Згідно із Законом України “Про громадянство України” належність до громадянства України визначається за такими категоріями осіб: 
1. усіма громадянами колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України;  
2.  особами, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етичного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України “Про громадянство України” (13 листопада 1991 року) проживали в Україні і не були громадянами інших держав;  
3.  особами, які прибули в Україну на постійне проживання після 13 листопада 1991 року і яким у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року органами внутрішніх справ України внесено напис “громадянин України”, а також дітьми таких осіб, які прибули разом з батьками в Україну, якщо на момент прибуття в Україну вони не досягли повноліття;  
4.  особами, які набули громадянство України відповідно до законів України та міжнародних договорів України.  
      Підстави набуття громадянства України. Ст. 6  Закону “ Про громадянство України” встановлює, що громадянство України набувається за такими підставами: 
1. За народженням (філіація від лат. Filius – син). Філіація є основним способом набуття громадянства України. При цьому, громадянство за народженням набувається на основі принципів “права крові” або “права грунту”. В першому випадку дитина набуває громадянства батьків (одного з батьків) незалежно від місця народження, в другому – дитина стає громадянином тієї держави, на території якої вона народилася, незалежно від громадянства батьків. У Законі України “Про громадянство України” як основний закріплено принцип крові – особа, батьки або один з батьків якої на момент її народження були громадянами України, є громадянином України      (ст. 7).  
 В окремих випадках застосовуються і елементи принципу грунту: 
-         якщо особа народилася на території України від осіб без громадянства, які на законних підставах проживають на території України;  
-         якщо особа народилася за межами України від осіб без громадянства, які постійно на законних підставах проживають на території України, і не набула за народженням громадянства іншої держави, є громадянином України;  
-         якщо особа народилася на території України від іноземців, які постійно на законних підставах проживають на території України, і не набула за народженням громадянства жодного з батьків, є громадянином України;  
-         якщо особа народилася на території України і одному із батьків якої надано статус біженця в України чи притулок в Україні, і яка не набула за народженням громадянства України жодного з батьків або набула за народженням громадянство того з батьків, якому надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні;  
-         якщо особа народилася на території України від іноземця і особи без громадянства, які постійно на законних підставах проживають на території України, і не набула за народженням громадянства того з батьків, який є іноземцем;  
-         якщо на території України знайдена новонароджена дитина, обоє з батьків якої не відомі (знайда).  
  2. За територіальним походженням. За цією підставою згідно зі ст. 8  Закону України “     Про громадянство України” громадянами України реєструються : 
-  особа, яка сама або хоча б один з її батьків, дід чи баба повно рідні брат чи сестра народилися або постійно проживали до 16 липня 1990 року на території, яка стала територією України відповідно до ст. 5 Закону України “Про правонаступництво України”, а також на інших територіях, що входили до складу Української Народної Республіки, Західно-Української Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), і є особою без громадянства або іноземцем, що взяв зобов’язання припинити іноземне громадянство, та подала заяву про набуття громадянства України, а також її діти;  
-  дитина, яка народилася чи постійно проживала на території УРСР (або хоча б один з її батьків, дід чи баба народилися чи постійно проживали на територіях, зазначених у частині першій цієї статті) і є особою без громадянства, за заявою одного з батьків або опікуна чи піклувальника;  
-  дитина, яка народилася на території України від батьків, які є іноземцями, і набула за народженням громадянство іншої держави або держав, яке було припинене, за клопотанням одного з батьків або опікуна чи піклувальника.  
3. Внаслідок прийняття до громадянства  
4. Внаслідок поновлення громадянства. Поновлення у громадянстві України здійснюється шляхом реєстрації громадянами України осіб, які після припинення громадянства України не набули іноземного громадянства і подали заяву про поновлення у громадянстві України, а також осіб, які після припинення громадянства України набули іноземне громадянство, повернулися в Україну на постійне проживання і подали заяву про поновлення у громадянстві України. 
 При цьому, у громадянстві України не поновлюються особи, які втратили громадянство України у зв’язку з тим, що вони набули громадянство України внаслідок подання свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів. 
5.  Внаслідок усиновлення.  
6. Внаслідок встановлення над дитиною опіки чи піклування.  
7. Внаслідок встановлення над особою, визначеною судом недієздатною, опіки.  
Передбачені пунктами 5-7 частини першої ст. 9 Закону України “Про громадянство України “ підстави набуття громадянства України (у разі усиновлення дитини громадянами України або встановлення над нею опіки чи піклування громадян України чи встановленні опіки над іноземцями або особами без громадянства, які визнані судом недієздатними та проживають в Україні на законних підставах) є прикладами натуралізації за законом. 
Діти, усиновлені громадянами України, стають громадянами України з моменту набрання чинності рішення про усиновлення, незалежно від того, проживають вони постійно в Україні чи за кордоном. При цьому не має значення: обидва подружжя – усиновителі є громадянами України чи лише один з них. Подібне правило діє у випадках встановлення над дитиною опіки чи піклування та встановлення опіки над особою, яка визначена судом недієздатною. 
8. У зв’язку з перебуванням у громадянстві України одного чи обох батьків дитини.  
9. Внаслідок встановлення батьківства.  
При вирішенні питання щодо набуття громадянства України дітьми віком від 15 до 18 років слід мати на увазі, що це може відбуватися лише їхньою згодою. 
10. За іншими підставами, передбаченими міжнародними договорами України. Такими підставами можуть бути, наприклад, оптація (вільний вибір громадянства тієї чи іншої держави в зв’язку з переходом частини території від однієї держави до іншої або проголошенням частини території колишньої держави новою незалежною державою) або трансферт (перехід частини території супроводжується зміною громадянства без права вибору).

 
3. Підстави прийняття громадянства України.  
Внаслідок прийняття до громадянства (натуралізація від фр. Naturaliser). В юридичній літературі розрізняють натуралізацію за законом (усиновлення, установлення над особою опіки) та натуралізацію за заявою.  
Натуралізація за заявою передбачає необхідність подання в письмовій формі відповідної заяви на ім’я Президента України, яка скріплюється підписом заявника із зазначення дати складання.  
      Умовами прийняття до громадянства в Україні є:  
1)          визначення і дотримання Конституції України та законів України;  
2)         зобов’язання припинити іноземне громадянство або неперебування в іноземному громадянстві (для осіб, які були громадянами держав, міжнародні договори України з якими дозволяють особам звертатися для набуття громадянства України за умови, якщо доведуть, що вони не є громадянами іншої договірної сторони).  
     Особи, які є іноземцями, мають взяти зобов’язання припинити іноземне громадянство і подати документи про це, виданий уповноваженими органами відповідної держави, до органу, що прийняв документи про прийняття їх до громадянства України, протягом року з моменту прийняття їх до громадянства України. 
    Якщо особа, маючи всі передбачені законодавством цієї держави підстави для отримання такого документу, з незалежних від неї причин не може його отримати або їй надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, вона подає декларацію про відмову від іноземного громадянства. Це правило не поширюється на осіб, які є громадянами держав, міжнародні договори України з якими дозволяють особам звертатися для набуття громадянства України за умови, якщо доведуть, що вони не є громадянами іншої договірної сторони.  
    Ця умова не поширюється на іноземців, які є громадянами держав, законодавство яких передбачає автоматичне припинення особами громадянства цих держав одночасно з набуттям громадянства іншої держави або міжнародні договори України з якими передбачають припинення особами громадянства цих держав одночасно з набуттям громадянства України, а також осіб, яким надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, та осіб без громадянства;  
3)    безперервне проживання на законних підставах на території України протягом останніх п’яти років (ценз осілості).  
    Ця умова не поширюється на особу, яка перебуває у шлюбі з громадянином України терміном понад два роки та постійно проживає в Україні на законних підставах, і на особу, яка постійно проживає в Україні на законних підставах та перебувала з громадянином України понад два роки у шлюбі, який припинився внаслідок його смерті. 
    Для осіб, яким надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, термін безперервного проживання на законних підставах на території України встановлюється на три роки з моменту надання їм статусу біженця в Україні чи притулку в Україні, а для осіб, які в’їхали в Україну особами без громадянства, - на три роки з моменту одержання дозволу на проживання в Україні;  
4)    отримання дозволу на постійне проживання в Україні.  
Ця умова не поширюється на осіб, які мають у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року відмітку про постійну або тимчасову прописку на території України, а також на осіб, яким надано статус біженця в Україні або притулок в Україні; 
5)    володіння державною мовою або її розуміння в обсязі, достатньому для спілкування. Ця умова не поширюється на осіб, які мають певні фізичні вади (сліпі, глухі, німі);  
6)    наявність законних джерел існування. Ця умова поширюється на осіб, яким надано  статус біженця в Україні або притулок в Україні.  
    Прийняття до громадянства України дітей, які проживають в Україні і одним з батьків яких або опікун чи піклувальник має дозвіл на постійне проживання в Україні, здійснюється за спрощеною процедурою – від них не вимагається визначення і дотримання Конституції України та законів України, безперервного проживання на законних підставах на території України протягом останніх п’яти років, отримання дозволу на постійне проживання в Україні, володіння державною мовою або її розуміння в обсязі, достатньому для спілкування та наявності законодавчих джерел існування. 
     Вимоги щодо безперервного проживання на законних підставах на території України протягом останніх п’яти років, отримання дозволу на постійне проживання в Україні, володіння держаною мовою або її розуміння в обсязі, достатньому для спілкування та наявності законодавчих джерел існування не поширюються також і на осіб, які мають визначні заслуги перед Україною, і на осіб, прийняття яких до громадянства України становить державний інтерес для України.  
Закон також встановлює перелік осіб, які не приймаються до громадянства України. До них, зокрема, належать особи які: 
1)    вчинили злочин проти людства чи здійснювала геноцид; 
2)    засудженні в Україні до позбавлення волі за вчинення тяжкого злочину (до погашення або зняття судимості); 
3)    вчинили на території іншої держави діяння, яке визначене законодавством України тяжким злочином.

4. Принцип громадянства  
    Чинність КК України щодо діянь, вчинених за межами України, визначена в ст.5. Відповідальність за злочини, вчинені за межами України, ґрунтується на національному принципі просторової чинності кримінального закону. Підстави такої відповідальності відображають зумовлений громадянством України постійний правовий зв‘язок особи з державою у формі їх взаємних прав та обов‘язків. Зокрема., громадяни України згідно КУ зобов‘язані неухильно дотримуватись КУ та законів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей (ст.68 КУ), а держава зобов‘язана відповідати перед людиною за свою діяльність (ст.3). Держава також гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами (ст.8 ЗУ “Про громадянство” від 08.10.1991р. у редакції від 16.04.1997р.). Громадянин України несе відповідальність на батьківщині за вчинене за кордоном діяння (ч.1 ст.5 КК) лише за умови, що воно визначається злочинним даним КК та законом іноземної держави або лише даним КК, якщо воно посягало на інтереси правопорядку України. Якщо діяння на посягало на інтереси іноземного правопорядку і реально не завдало і не могло завдати школи інтересам українського правопорядку, то воно є малозначним діянням (ч.2 ст.7 КК). На таких само підставах (ч.2 ст.5) за дані діяння несуть відповідальність і “перебуваючі в Україні особи без громадянства”, тобто особи, які не мають доказів належності до громадянства жодної держави і постійно проживають в Україні. Питання про належність до громадянства України вирішується згідно ст.1-27 ЗУ “Про громадянство”.  
    Ч.3 ст.5 КК, яка передбачає відповідальність в Україні за злочин, за який особу було притягнуто за кордоном, суперечить КУ, бо ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне ї те ж саме правопорушення. 
    Згідно з Мінською конвенцією кожна з договірних сторін при розслідуванні злочинів і розгляді кримінальних справ судами враховує передбачені законодавством пом‘якшуючі та обтяжуючі обставини не залежно від того, на території якої договірної сторони вони виникли. 
   Видача громадянина України іноземній державі є неприпустимою (ч.2 ст.25 КУ). Це не стосується випадків видачі громадянина України повноважному міжнародному судовому органу у зв‘язку з можливим вчиненням ним передбачених міжнародними конвенціями злочинів (злочини проти миру і людяності та воєнних злочинів). Видача інших осіб – іноземних громадян і осіб без громадянства – може здійснюватись на основі міжнародних конвенцій, міжнародних договорів та угод, чинних для України. Україна 25.09.1995р. приєдналася до Європейської Конвенції від 13.12.1957р. про видачу правопорушників, згідно якої Україна повинна видавати іншим договірним державам осіб які переслідуються компетентними органами сторони, яка робить запит, за вчинення правопорушення або які розшукуються цими органами з метою виконання вироку або постанови про утримання під вартою (ст.1 Конвенції). Це положення про видачу не стосується громадян України, оскільки видача громадян України заборонена КУ (ч.2 ст.25 КУ). Крім того, дана Конвенція, як й інші конвенції, передбачає право держави відмовити у видачі свого громадянина (п.”а” ч.1 ст.6).