Понятие права и его признаки. Принципы и функции права

1.Держава – це політична форма організації суспільства, що характеризується суверенною владою, політичним і публічним характером, реалізацією своїх повноважень на певній території через діяльність спеціально створених органів та організацій, наданням своїм рішенням обов’язкової правової форми, встановленням податків з метою ефективного функціонування механізму влади та реалізацією загально соціальних повноважень.

2.Функції держави - це основні напрями діяльності держави, що розкривають її соціальну сутність і призначення в суспільстві.

3.Форма державного правління — це спосіб організації верховної державної влади та ступінь участі населення в її формуванні.

За формою правління розрізняють:

• монархії — вища державна влада  повністю або частково здійснюється одноособово та передається у  спадщину;

• республіки — верховна державна влада здійснюється органами, що обираються населенням на певний строк.

 
4.Механізм держави — цілісна ієрархічна система державних органів, що здійснюють державну владу, а також установ, підприємств, за допомогою яких виконуються завдання і функції держави.

Апарат держави — юридично оформлена система всіх державних органів, що здійснюють безпосередню практичну роботу з Управління суспільством, виконання завдань і функцій держави.

 

5. Поняття права та його ознаки. Принципи та функцыъ права.

В юридичній літературі право розглядають  як загально-соціальне явище і  як волевиявлення  держави (юридичне право)

Юридичне право - це свобода та обґрунтованість  поведінки людей відповідно до чинних нормативно-правових актів та інших  джерел права.

До основних ознак права в  його позитивному (нормативному) розумінні  як волевиявлення держави можна  віднести такі: 
- право - це система правових норм; 
- це правила поведінки загального характеру; 
- ці правила мають загальнообов'язковий характер; 
- вони тісно зв'язані між собою, діють у єдності, складаються в правові інститути, правові галузі та інші частини системи права; 
- формально визначені й закріплені в нормативно-правових актах та інших джерелах права; 
- установлюються, санкціонуються, гарантуються й забезпечуються державою та її органами; 
- у своїй сукупності регулюють соціальні відносини між людьми; 
- правила поведінки повинні встановлюватися державою з урахуванням принципів правди, справедливості, гуманізму й милосердя.

Отже, право як волевиявлення держави - це система загальнообов'язкових, формально визначених, установлених чи санкціонованих державою, гарантованих і забезпечених нею правил поведінки, що тісно між собою зв'язані та регулюють суспільні відносини між людьми в інтересах певної частини (більшої чи меншої) населення в соціальне неоднорідному суспільстві.

Функції права - це основні напрямки його впливу на суспільні відносини. Призначення функцій полягає в тому, щоб визначити активну й багатогранну роль права у громадянському суспільстві з позиції його впливу на суспільні відносини між людьми. 
Функції права поділяють на загальносоціальні та спеціальні юридичні. 
До загальносоціальних відносять функції: 
гуманістичну - право охороняє та захищає права людства, народу, людини; 
організаторсько-управлінську - право суб'єктів на розв'язання певних економічних і соціальних проблем; 
інформаційну (комунікативну) - право інформує людей про волю законодавця; 
оцінно-орієнтувальну - поведінка людей оцінюється з огляду на закони держави, вказує на безконфліктні, соціальне допустимі способи й засоби задоволення потреб людини в межах правомірної поведінки; 
ідеологічно-виховну - право формує у людини певний світогляд, виховує в неї зразки правомірної поведінки; 
гносеологічну (пізнавальну) - право само виступає як джерело знань. 
До спеціальних юридичних функцій права відносять регулятивну (статичну і динамічну) та охоронну. 
Регулятивна функція спрямована на врегулювання суспільних відносин способом закріплення бажаної поведінки в тих чи тих галузях чи інститутах права. 
Регулятивно-статична функція закріплює суспільний порядок у соціальне неоднорідному суспільстві у стані спокою; 
регулятивно-динамічна забезпечує динамічний розвиток громадянського суспільства. 
Охоронна функція спрямована на охорону відповідної системи суспільних відносин, на забезпечення їхньої недоторканності з боку правопорушників, на недопущення правопорушень, зменшення чи усунення їх із повсякденного життя. 
Принципи права - це закріплені у праві вихідні нормативно-керівні положення, що характеризують його зміст, основи, зазначені в ньому закономірності суспільного життя. 
У сучасній юридичній літературі визнають принципи: демократизму, законності, гуманізму, рівності всіх перед законом, взаємної відповідальності держави та особи тощо.

6. Джерела права. 

Джерело права — це спосіб зовнішнього вираження і закріплення правових норм, який засвідчує їх загальнообов'язковість.

В більш загальному вигляді, джерело права — це сила, що створює право

7. Громадянство України – поняття, принципи, пордок набуття та припинення.

Громадянство – це структурний  елемент правового статусу особи, який розкриває головний зміст зв’язку  людини і держави, взаємовідносин громадянина  з державою та суспільством. У визначенні громадянства України, яке дається  в преамбулі Закону “Про громадянство України”, підкреслюється правовий характер зв’язку особи й Української держави. Громадянство – правовий, а не фактичний стан. Громадян держави не можна розглядати як сукупність осіб, що проживають на її території, оскільки за цією ознакою останні утворюють населення країни – категорію демографічну. Терміном “населення” охоплюється не тільки громадяни певної держави, а й іноземці та особи без громадянства, які проживають в країні. Громадянином держави є особа не в силу того, що проживає на її території, а внаслідок існування між особою і державою певних правових зв’язків. Підставами і умовами набуття громадянства України. Ст. 11 Закону про громадянство України зазначає, що підставами набуття громадянства є: 
1) народження; 
2) походження; 
3) прийняття до громадянства України; 
4) поновлення громадянства України; 
5) інші підстави, передбачені міжнародними договорами України, які ратифіковано Верховною Радою України. 
Даний перелік підстав для набуття громадянства є вичерпним. Це означає, що жодні інші заокнодавчі чи підзаконні акти не можуть встановлювати додаткових підстав набуття громадянства, або ж скасувати чи обмежувати їх дію.

8. Сфери суспільних  відносин,що регламентуються суспільним  правом.

Сфера правового регулювання — це сукупність суспільних відносин, яку можна і необхідно впорядкувати за допомогою права і правових засобів. Інакше: сфера правового регулювання — галузь соціального простору, яка охоплена правом. Це, насамперед, суспільні відносини — економічні, політичні, соціально-культурні. Йдеться про ті суспільні відносини, функціонування яких неможливо без використання правових засобів.

Не все в суспільних відносинах урегульовано правом. Наприклад, не регулюються правом: в галузі економічних відносин — процеси виробництва; в галузі політичних відносин — розробка програм і статутів партій; в галузі духовно-культурних — релігійні відносини та і

• сфера економічних, головним чином майнових, відносин: виробництво, обмін, розподіл. Ці відносини (власності, розподілу, обміну, оплати праці тощо) складають економічну основу суспільства, його каркас і потребують упорядкування;
• сфера політичних, головним чином управлінських, відносин усередині країни і на міжнародній арені. Ці відносини (управління справами суспільства і держави з боку громадян, держави, її органів) складають політичну основу суспільства, охоплюють три гілки державної влади — законодавчу, виконавчу, судову. Управління суспільством здійснюється за допомогою механізму субординації (панування — підкорення). У тій частині, де управлінські відносини збігаються з майновими (управління економікою), вони належать до першого блоку;
• сфера соціально-культурних, у тому числі особистих немайнових, відносин належить до галузі, охорони здоров'я, освіти, культури, науки, соціального забезпечення. Її складають відносини (з приводу освіти, медичної допомоги, наукової діяльності, заняття спортом тощо), що регулюються правом і не входять до сфери економічних і політичних відносин, випливають із охорони і захисту особистих прав і гідності громадян;
• сфера судових і правоохоронних відносин, тобто відносин, пов'язаних з охороною (відверненням і припиненням порушень) суспільного порядку. Боротьбу з правопорушеннями насамперед ведуть такі органи держави, як органи внутрішніх справ, прокуратура, суд.

Сфера правового регулювання піддається зміні: залежно від завдань змінюється зміст правового регулювання, звужується або розширяється його сфера.

Урегульованість правом поведінки  людей відбувається через впровадження правових відносин у певну сферу  людської діяльності.

9. Суб’єкти цивільних правовідносин, їх правоздатність та дієздатність

Суб'єкти правовідносин — це індивідуальні чи колективні суб'єкти права, які беруть участь у конкретних правовідносинах, реалізують свої суб'єктивні права та юридичні обов'язки.

Види суб'єктів правовідносин:

1. Індивідуальні суб'єкти (фізичні  особи): громадяни держави; іноземні громадяни; особи без громадянства (апатриди); громадяни двох або більше держав (біпатриди).

2. Колективні суб'єкти (організації): держава, її органи, підприємства  та установи; державні утворення,  адміністративно-територіальні одиниці; органи місцевого самоврядування; об'єднання громадян (партії, профспілки та ін.); комерційні організації; соціальні спільноти (народ, нація, етнічні групи та ін.).

Правоздатність — це передбачена  нормами права здатність мати суб'єктивні права та виконувати юридичні обов'язки.

Є загальна (здатність мати будь-які  права та обов'язки, що передбачені  законодавством), галузева (здатність  бути носієм прав та обов'язків у  тій чи іншій галузі права) та спеціальна (професійна) правоздатність.

Правоздатність індивідів виникає з моменту народження та припиняється з настанням біологічної смерті. Жодна особа не може бути обмежена в правоздатності.

Правоздатність організацій виникає  з моменту реєстрації статуту, положення  в органах влади або з моменту  видання компетентним органом акта про їх створення (якщо такі організації діють на основі загального положення про такого роду організації).

Дієздатність — це передбачена  нормами права здатність особистими діями набувати юридичних прав та обов'язків.

Існує повна, неповна, часткова та обмежена дієздатність. Повністю недієздатними за рішенням суду визнаються особи, що мають тяжкі психічні захворювання.

Дієздатність у фізичних осіб виникає  з моменту досягнення ними визначеного  законодавством віку або настання певних обставин (укладення шлюбу, влаштування на роботу за контрактом).

Правоздатність і дієздатність у колективних суб'єктів виникають  і припиняються одночасно.

10. Об’єкти цивільних  правовідносин.

Неважко помітити, що всі цивільні правовідносини складаються з приводу  певного майнового чи немайнового блага. Майновими об'єктами цивільних правовідносин є речі, гроші, цінні папери, а також майнові права. Об'єктами виступають також результати деяких видів діяльності людини-робіт та послуг. Так, цивільні правовідносини можуть виникнути між сторонами з приводу виконання різного роду підрядних робіт. Результатом цих робіт є споруджений будинок, відремонтована річ, пошитий костюм тощо. Окрім цього, існують специфічні результати людської діяльності - послуги. їх особливістю є те, що результати діяльності з надання послуг пов'язані з самою цією діяльністю і є невіддільними від неї. Так, за договором перевезення вантажу безпосереднім об'єктом цивільних правовідносин виступає сам процес перевезення, а наслідком - його матеріальний результат- вантаж, що потрапив до місця призначення. Послуги можуть надаватися в різних сферах діяльності людини, у зв'язку з чим виділяють юридичні, медичні, інформаційні, посередницькі, агентські та інші види послуг.

Серед немайнових об'єктів цивільних правовідносин розрізняють: а) результати інтелектуальної, творчої діяльності людини або об'єкти права інтелектуальної власності (твори науки, літератури, мистецтва, відкриття, винаходи тощо); б) інформацію; в) особисті немайнові блага (честь, гідність, ділову репутацію, ім'я, зображення, приватне життя тощо).

11. Порядок створення  юридичної особи.

Юридичні особи створюються  у порядку, встановленому законом. Залежно від характеру участі державних органів та їх засновників, традиційно вирізняють такі способи  утворення юридичної особи:

o розпорядчий;

o нормативно-явочний;

o дозвільний;

o договірний.

Розпорядчий порядок  утворення юридичної особи полягає  у тому, що рішення (розпорядження) про  створення юридичної особи публічного права приймає компетентний орган  державної влади або місцевого самоуправління, а про юридичну особу приватного права - власник або уповноважена ним особа.

Нормативно-явочний (реєстраційний) порядок передбачає наявність нормативного акта загального характеру, який регламентує порядок  утворення та діяльності певного виду юридичної особи. Виконання передбачених у такому акті вимог дає право на визнання за ним утворення статусу юридичної особи і державний орган не може відмовити їй у реєстрації. У такому порядку виникають недержавні юридичні особи.

Дозвільний порядок створення юридичної особи передбачає наявність ініціативи засновників і дозволу відповідного органу чи підприємства (наприклад, дозволу Антимонопольного комітету України).

Незалежно від порядку утворення  юридичної особи, всі вони повинні  мати установчі документи: розпорядчий акт, статут (положення); установчий договір і статут; протокол зборів тощо.

Реєстраційна стадія бере свій початок  із звернення засновника до компетентного  органу із заявою про державну реєстрацію юридичної особи.

Юридична особа вважається створеною з дня її державної реєстрації.

12. Поняття трудових  правовідносин.

трудові правовідносини, що визначаються як добровільний правовий зв'язок працівника з роботодавцем (підприємством чи фізичною особою), за яким працівник  зобов'язується здійснювати обумовлену трудову функцію, виконуючи правила внутрішнього трудового розпорядку, а роботодавець зобов'язується виплачувати винагороду за певний трудовий внесок і створювати умови праці відповідно до законодавства, колективного трудового договору, ітоди сторін.

Важливими ознаками трудових правовідносин є підстави їх виникнення, змінення та припинення. Цьому сприяють певні юридичні факти, передбачені чинним законодавством України. До основних підстав виникнення трудових правовідносин належать: