Місце і роль права в системі соціальних норм

                             Міністерство освіти і науки  України

                       Київський технікум готельного  господарства

 

 

 

 

Доповідь

 

на тему:

«Місце і роль права

в системі соціальних норм»

 

 

 

 

                                                                                   Виконав студент

                                                                                   I курсу 11 групи

                                                                                   Відділення «Правознавство»

                                                                                   Васильєв А.Ю.

                                                                                   Перевірив викладач

 

                                                                                   Оцінка

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                             Київ.2010

Соціальні норми - це загальні правила поведінки  людей у суспільстві, що зумовлені  об'єктивними закономірностями, є  результатом свідомої вольової діяльності певної частини чи всього суспільства  і забезпечуються різноманітними засобами соціального впливу.

Залежно від способу їх утворення й забезпечення соціальні  норми класифікують як: юридичні; мо-ральні; корпоративні (громадських організацій, політичних партій, інших об'єднань громадян); звичаї чи традиції.

Залежно від сфери соціальних відносин, що регулюються нормами, їх поділяють на: економічні; по-літичні; сімейні; релігійні; етики та естетики; організаційні; соціальнотехнічні.

Юридичні (правові) норми - загальнообов'язкові, формально визначені правила поведінки, що вста-новлені (санкціоновані) державою, охороняються, захищаються і гарантуються нею та містяться в нор-мативно-правових актах.

Моральні норми - правила поведінки, що базуються на моральних поглядах суспільства на добро і зло, справедливе й несправедливе, гуманне й негуманне, а забезпечуються насамперед внутрішньою переконаністю та силою громадської думки.

Корпоративні  норми - правила поведінки, що встановлюються й забезпечуються політичними пар-тіями, громадськими організаціями та іншими об'єднаннями людей.

Звичаї чи традиції - правила поведінки, що історично склались і увійшли (перетворились) у звичку людей.

Аби показати, що право є  особливим видом соціальних норм, слід порівняти ознаки правових та ін-ших соціальних норм.

Так, правові норми, що у  своїй сукупності утворюють право:

• виникають разом із виникненням  держави;

• встановлюються чи санкціонуються державою;

• виражають волю керівної частини суспільства;

• утворюють внутрішньо узгоджену  цілісність, єдність (систему права);

• існують у суспільстві  як одна система норм;

• формулюють правила поведінки  у вигляді прав та обов'язків;

• правила поведінки формально  визначені за змістом;

• мають певні форми  зовнішнього виразу;

• мають точно визначені  межі дії;

• забезпечуються державним  примусом та іншими засобами.

Інші соціальні норми, що утворюють систему со-ціального  регулювання:

• існують у будьякому  суспільстві;

• встановлюються чи санкціонуються іншими суб'єктами;

• виражають волю різноманітних  частин населення;

• можуть існувати й безсистемне, не будучи внутрішньо узгодженими;

• існують здебільшого  у вигляді декількох відносно самостійних систем нормативного регулювання;

• виражаються не тільки через права та обов'язки, а й  через загальні принципи, цілі, гасла  тощо;

• зазвичай позбавлені формальної визначеності;

• можуть виражатись у будь-яких, не завжди фік-сованих, формах;

• не завжди мають точно  визначені межі дії;

•  забезпечуються  звичкою,   внутрішнім  переконанням,   моральним,   громадським впливом та іншими позадержавними засобами. Отож, право, як особливий вид соціальних норм, відрізняється від інших соціальних норм взаємозв'язком із державою, напрямками впливу на суспільні відносини.

Кожне суспільство має  регулювати відноси-ни між людьми, здійснювати  охорону і захист таких відносин. Таке регулювання і охорона суспільних відносин здійснюється з допомогою соціальних норм. У системі таких норм право посідає провідне місце. В юридичній літературі право розглядають як загальносоціальне явище і як волевиявлення держави (юридичне право).

Як загальносоціальне  явище право характеризується певною свободою та обґрунтованістю поведінки  людей, тобто відповідними можливостями суб'єктів суспільного життя, що об'єктивно зумовлені розвит-ком  суспільства, мають бути загальними і рівними для всіх однойменних  суб'єктів. З таких позицій право  поділяють на: права людини; права  об'єднань, груп, верств; права нації, народу; права людства.

Юридичне право - це свобода  та обґрунтованість поведінки людей  відповідно до чинних нормативно-правових актів та інших джерел права.

Твердження про те, що право  відірване від держ-ви, привело  до виникнення різноманітних концепцій  праворозуміння: природного права, позитивного  права, права реалістичного, психологічного тощо.

Юридичне (позитивне) право, своєю чергою, поділяють на об'єктивне  і суб'єктивне.

Юридичним об'єктивним правом називають систему всіх правових приписів, що встановлені, охоро-няються, захищаються державою, мають загально-обов'язковий характер, є критерієм правомірної чи неправомірної поведінки та Існують незалежно від індивідуальної свідомості суб'єкта права.

Юридичне суб'єктивне  право - це певні можли-вості, міра свободи, що належить суб'єктові, який сам вирішує, користуватися ними чи ні.

До основних ознак права  в його позитивному (нормативному) розумінні  як волевиявлення держави можна  віднести такі:

• право - це система правових норм;

• це - правила поведінки  загального характеру;

• ці правила мають загальнообов'язковий  характер;

• вони тісно зв'язані  між собою, діють у єдності, складаються  в правові інститути, правові  галузі та інші частини системи права;

• формально визначені  й закріплені в нормативно-правових актах та інших джерелах права;

• установлюються, санкціонуються, гарантуються й забезпечуються державою та її органами;

• у своїй сукупності регулюють  соціальні відносини між людьми;

•   правила поведінки повинні встановлюватися державою з урахуванням принципів правди, справедливості, гуманізму й милосердя.

Кожне право, як елемент правової системи, складається з багатьох правових норм. Аби вірно вибрати  ту чи ту норму, треба знати, що вони об'єднуються не за випадковими ознаками,  між ними існують конкретна схожість і відмінності. Завдяки цій об'єктивній обумовленості й характерним  ознакам схожості та відмінностей між  правовими нормами все право  можна подати як визначену систему.

Воно є системою правил загального характеру. Це означає, що право  має соціальне призначення з  регулювання поведінки не якоїсь конкретної особи, а будь-кого, хто  вступає у ті відносини, що ним  регулюються.

Право має загальнообов'язковий  характер. Його положення, що їх містить  уся система правових норм, повинні  сприйматись як безумовне керівництво  до дії, що виходить із державних структур і не підлягає обговоренню чи оцінці під кутом зору їх доцільності, раціональності, бажаності чи небажаності здійснення.

Право характеризується внутрішньою  формою, тобто об'єднанням правових норм в інститути, підгалузі й  галузі права та окремі правові комплекси.

Формальна визначеність права  характеризується тим, що поведінка  суб'єктів у вигляді нормативної  моделі закріплюється в нормах права  як права та обов'язки учасників  суспільних відносин, а також як вид і міра реакції держави (санкції), застосовані в разі порушення  велінь, що містяться в нормативних  приписах. Ці приписи повинні виконуватись саме в тому обсязі та у випадках, у яких вони знайшли своє формальне  закріплення в тексті правової норми.

Право стає обов'язковим лише тоді, коли воно видається чи санкціонується уповноваженим на те суб'єктом, у  межах його компетенції та в порядку, передбаченому встановлюваною процедурою, тобто з дотриманням установлених вимог, що подаються до розроблення, обговорення, прийняття, набирання  чинності, зміни та скасування дії  правових приписів.

Здійснення права забезпечується державою. Це проявляється в тому, що держава створює, з одного боку, реальні  умови й засоби, які сприяють безперешкодному  добровільному здійсненню відповідними суб'єктами сформульованих у правових нормах зразків поведінки, а з  іншого - відповідні заходи заохочення, переконання і примусу до здійснення бажаної поведінки, та застосовує ефективні  санкції в разі невиконання вимог  правових норм.

Отже, право як волевиявлення  держави - це система загальнообов'язкових, формально визначених, установлених чи санкціонованих державою, гарантованих і забезпечених нею правил поведінки, що тісно між собою зв'язані  та регулюють суспільні відносини  між людьми в інтересах певної частини (більшої чи меншої) населення  в соціальне неоднорідному суспільстві.

У процесі регулювання  суспільних відносин уся сукупність соціальних норм взаємодіє. Розгляньмо деякі аспекти цього явища.

У вимогах різних соціальних норм містяться однопорядкові, аналогічні положення. Тоді такі норми доповнюють одна одну і в такій спосіб сприяють повнішому і швидшому досягненню бажаних резуль-татів.

Різні соціальні норми  криють у собі вимоги, що виключають одна одну, а це веде до конкуренції  різ-них моделей поведінки. Така ситуація утруднює реалізацію вимог, що випливають із змісту норм, які суперечать одна одній.

Під час формування основ  правової держави в регулюванні  суспільних відносин зростає значення мо-ральних вимог, у яких знаходять  відображення загальнолюдські цінності. Саме тому посилення мо-ральної обґрунтованості  правових розпоряджень - необхідна  умова подальшої активізації  їх ролі та ефективності в регулюванні  суспільних відносин, зміцнення дисципліни,

Правова вимога зміцнення  законності та правопорядку водночас є й важливою вимогою моралі, яка  характеризує моральну структуру особи, її чесність, совість, обов'язок. Тому законність може виступати і як один із моральних критеріїв поцінування поведінки особи та інших суб'єктів - адже в умовах без-законня годі й казати про мораль.

Найбільшої ефективності право досягає в разі збігу  його вимог і вимог, що формулюються в мораль-них нормах. Під час  формування правової держави співіснування  цих двох видів соціальних норм зага-лом  збігається або наближається до цієї умови.

Говорячи про зближення  вимог права і моралі, не слід забувати, що між ними можуть існувати проти-річчя і негативні явища.

Коли протиріччя своєчасно  не виявляються і, от-же, не усуваються, вони можуть призвести до пору-шень закону (за суспільного пріоритету вимог моралі над нормами права) або до моральних втрат (у протилежній  ситуації). Однією з причин таких  протиріч є відносна стабільність моралі. Право більш динамічне, воно швидше реагує на потреби конкретних життєвих ситуацій у процесі суспільного  роз-витку.

Регулювання й охорону  суспільних відносин право здійснює через відповідну систему.

Система права - це внутрішня  форма права, яка має об'єктивний характер побудови, що відоб-ражається  в єдності та узгодженості всіх її норм, диференційованих за правовими  комплексами, галу-зями, підгалузями, інститутами  й нормами права.

Право складається з численних  правових норм. Аби правильно вибрати  ту чи ту правову норму для їх реалізації, треба знати, що вони об'єднуються  не за випадковими ознаками; між  ними є конкретна схожість і відмінності. Завдяки цій об'єктивній зу-мовленості й характерним ознакам схожості, відмін-ностей правових норм усе право  можна подати як визначену систему.

Об'єктивна зумовленість права характеризується тим, що, по-перше, воно є явищем другорядним від-носно  економіки і входить до надбудови  суспільства. По-друге, право включається  до ширшої системи, що зветься правовою. Тому праву притаманні такі об'єктивні  властивості:

• воно розвивається через  правовідносини, породжувані економічними відносинами, а вже потім установлювані  чи санкціоновані державою;

•  під впливом правовідносин і правосвідомості розвивається не тільки норма права, право, а й правова система і правова надбудова;

• право не слід зводити  тільки до правових норм, його належить розглядати у взаємодії з іншими елементами правової системи (наприклад, правове регулювання та його механізм, правовідносини, правосвідомість та ін.);