Джерела конституційного права

          Формою вираження норм конституційного  права є окремі акти Конституційного Суду України. За юридичною силою вони поступаються тільки актам всеукраїнського референдуму і Конституції (наприклад, рішення Конституційного Суду щодо конституційності Закону України "Про вибори народних депутатів України" 1998 p.). Конституційно-правові норми містяться також у ряді постанов Верховної Ради України (наприклад, у постанові "Про державний герб України", прийнятій до вступу в силу Конституції України 1996 p.).

          Джерелом конституційного права  є й окремі загально-нормативні  укази Президента України, які містять конституційно-правові норми (наприклад, укази "Про порядок розгляду питань, пов'язаних з громадянством України" від 31 березня 1992 р.; "Про порядок офіційного оприлюднення

нормативно-правових актів та набрання ними чинності" від 10 червня 1997p.).

          Окремі конституційно-правові норми  можуть міститися у деяких  постановах Кабінету Міністрів  України (наприклад, постанова Кабінету  Міністрів України "Про затвердження  Положення про порядок легалізації  об'єднань громадян" від 26 лютого 1993 p.).

          Джерелом конституційного права  можуть бути й договори. Договір  як джерело конституційного права  це угода держав, державних утворень  та їх органів з питань їх  взаємовідносин.

          У конституційному праві країн  світу існує п'ять видів таких договорів:

 

1)  договір незалежних  держав, які утворюють нову державу (федерацію,

конфедерацію);

 

2) договір, що його укладає  федерація або її органи з  суб'єктами

федерації;

 

3) договір незалежних  держав, який укладається між  ними, для утворення

певного політичного, економічного та іншого об'єднання (СНД);

 

4) міжнародні договори, які  імплементовані у внутрішньодержавне

(національне) законодавство;

 

5)  конституційно-правові  договори, які укладаються між  самоврядними

структурами, зокрема законодавчою і виконавчою владою, законодавчої

владою і президентом країни .

 

        Особливим  джерелом конституційного права  може бути й конституційно-правовий  договір. Він має бути забезпечений  силою закону, що передбачає договір, або у випадку, не врегульованому конституційним законодавством. Гарантом їх виконання мають стати суди, у тому числі і Конституційний Суд України. Прикладом такого договору був Конституційний договір між Верховною Радою України та Президентом України "Про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України" від 18 червня 1995 р.

       Міжнародні  договори, згоду на обов'язковість  яких надано Верховною Радою  України, також є джерелами конституційного права, оскільки вони згідно з ч. 1 ст. 9 Конституції України — частина національного законодавства України.

        Джерелами  конституційного права України  є також деякі нормативно-правові  акти колишніх СРСР та УРСР  внаслідок принципу правонаступництва або на період, коли будуть прийняті відповідні акти України (Закон України "Про правонаступництво України" від 12 вересня 1991 p.).

        До  джерел конституційного права  можуть бути віднесені відповідні  окремі рішення, прийняті місцевим референдумом. Вони мають вищу юридичну силу щодо рішень рад, на території яких референдум проводиться. Можуть бути джерелом державного права й окремі рішення місцевих рад (наприклад, рішення, які затверджують регламент відповідної ради, статути територіальних громад).

       Джерелом  конституційного права, як і права  взагалі, є правові звичаї як  санкціоновані (забезпечувані) державою  правила поведінки загального  характеру. Стосовно конституційного  права джерелом цієї галузі  права є конституційні звичаї  — норми, які регулюють політико-правові суспільні відносини, пов'язані зі здійсненням державної влади. Останні виникають в результаті тривалого однакового їх застосування учасниками правовідносин, на підставі чого вони можуть бути безпосередньо або побічно санкціоновані державою.

        Конституційні  звичаї складаються з двох  різновидів: звичаю, який виникає  внаслідок практичної діяльності  конституційного механізму на  підставі конституційних (законодавчих) положень (конституційна угода або  конвенціонне нормування), і звичаю, який складається поза межами конституційного механізму і лише санкціонується державою.

         Нарешті, джерелом конституційного  права є конституційний прецедент  як об'єктивне (виражене зовні) рішення  органу державної влади (перш  за все Верховної Ради України) в конкретній справі, якому надається  формальна обов'язковість при розв'язанні наступних аналогічних справ.

         У практичній діяльності українського парламенту конституційні прецеденти можуть мати місце, наприклад у процесі однозначного розуміння депутатами окремих положень Регламенту Верховної Ради України під час їх застосування.

         До конституційних прецедентів можуть бути віднесені і окремі рішення Конституційного Суду України, оскільки, не створюючи нових правових норм, він цими рішеннями, по-перше, визначає правову політику, якої повинні додержуватися при прийнятті нових нормативно-правових актів

парламентом інші правотворчі органи держави; по-друге, своїми рішеннями (з питань визнання неконституційними законів, інших правових актів повністю чи їх окремих положень; офіційного тлумачення Конституції та законів України). Суд вносить певні зміни до чинної системи національного законодавства, уточнює зміст і межі правового регулювання.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3.Юридична природа джерел конституційного права

Істотною характеристикою джерел конституційного права є їхня юридична природа, елементами якої виступають:

— нормативність актів;

— юридична сила;

— форма і структура;

— дія актів у часі, просторі та за колом осіб;

— засоби забезпечення реалізації актів.

Найбільш істотним елементом юридичної природи джерел конституційного права є їхня нормативність. Часто виникає питання про юридичну природу тимчасових актів, які приймаються органами державної влади. Практичне значення виокремлення таких актів надзвичайно велике, оскільки виходить на проблему систематизації джерел конституційного права. Систематизації, як відомо, підлягають лише нормативні акти. Різновидами систематизації є кодифікація та корпорація. Безперечно, в системі конституційного права і корпорація, і кодифікація мають свої особливості, що зумовлюється характером конституційно-правового регулювання. У системі конституційного права немає таких актів, як кодекс, про них немає згадки ні в Конституції України, ні в інших джерелах галузі. Однак за своїм значенням та характером впорядкування нормативного матеріалу деякі акти можна вважати своєрідними кодексами. До речі, особливістю таких актів є те, що вони містять норми не тільки конституційного, а й інших галузей права — цивільного, фінансового, адміністративного.

Одним із важливих елементів юридичної природи джерел конституційного права є їх юридична сила, під якою розуміють, звичайно, співвідношення правових актів, їх місце в ієрархії конституційно-правових актів. Іншими словами: чим вище місце акта в такій ієрархії, тим вища його юридична сила. Природно, найвищу юридичну силу має Конституція України, яка стоїть на найвищому щаблі ієрархічної системи актів. Таким чином, визначити юридичну силу акта — значить встановити його місце в системі джерел конституційного права, його співвідношення з актами вище і нижчестоячих органів. Юридична сила джерел конституційного права визначається не територією і колом осіб, на які поширюється дія цього акта, не важливістю і мірою обов'язковості, а місцем у системі джерел конституційного права. Характеристика джерел конституційного права не може бути достатньою без вказівок на їх дію в часі, просторі і за колом осіб. Акти конституційного права діють в певних, встановлених законодавством, межах. Ці межі окреслені в часі, просторі і за колом осіб, що має неабияке теоретичне і практичне значення. Тут важливими є такі питання, як надання актам юридичної сили, визначення кола суб'єктів, на які поширюються їх дії, встановлення територіально-часових меж їх впливу, надання зворотньої сили, призупинення, скасування, обґрунтованість і законність.

 

 

 

 

Висновки

У науці конституційного права під джерелами конституційного права, як правило, розуміють зовнішню форму вираження (об'єктивації) конституційно-правових норм. Цей підхід до категорії "джерело конституційного права" сформувався історично, але багато правознавців зазначали, що джерело права є не просто "оболонкою" для норм права, а насамперед духовним підґрунтям права, що наповнює право конкретним змістом і надає йому певної форми. Зокрема, сучасні вчені наголошують, що існуючі у вітчизняній науці визначення джерела конституційного права не відображають суті цієї юридичної категорії, оскільки джерела конституційного права за своєю сутністю є вираженням волі Українського народу і політики держави. За змістом же джерела конституційного права слід розрізняти залежно від особливостей юридичної сили конституційно-правових норм, що об'єктивовані в цих джерелах. Тобто джерела конституційно -го права України - це зовнішня об'єктивація волі Українського народу і політики Української держави, що передбачає надання їм чи визнання за ними певної юридичної сили. Отже, можна стверджувати, що джерело конституційного права України у його правовому значенні - це зовнішня форма об'єктивації встановлених чи санкціонованих Українським народом, або державою чи суб'єктами місцевого самоврядування конституційно-правових норм, які мають юридичну силу.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаної літератури:

1. http://pidruchniki.ws/15941024/pravo/dzherela_konstitutsiynogo_prava

2.Цветков В. В. Джерела конституційного права. — Харків, 2002.

 

          3.Конституційне право України / За ред. В.Ф.Погорілка. – К., 2001.