Бернська конвенція про охорону лiтературних та художнiх творів

Реферат на тему:

БЕРНСЬКА  КОНВЕНЦІЯ ПРО ОХОРОНУ ЛІТЕРАТУРНИХ ТА ХУДОЖНІХ ТВОРІВ

Вступ

Передбачена охорона може бути витребувана в будь-якій країні Союзу за умови, що законодавство  країни, до якої належить автор, це дозволяє в обсязі, що допускається законодавством країни, в якій потребується ця охорона.

 Бернська конвенція  передбачає також випадки використання  творів без дозволу автора  і без виплати йому певної  винагороди. Тобто права автора  можуть бути обмежені на користь  третіх осіб. Це так зване «вільне  використання».

 Паризький акт Бернської  конвенції. Бернська конвенція,  незважаючи на численні її  перегляди, у певних своїх принципових  положеннях не відповідала тим  соціально-економічним і політичним  змінам, що сталися у світі.  Тому в 1971 р. до Бернської  конвенції був розроблений і  доданий додатковий розділ, який  передбачає певні пільги для  країн, що розвиваються. Країн,  що стали незалежними, стало  багато і з ними не можна  було не рахуватися. Передусім  був полегшений вступ цих країн  до Бернського союзу, тобто  приєднання до Конвенції. Зазначеним  країнам були надані пільги  щодо перекладу і відтворення  творів іноземних авторів. Додатковий  розділ до Конвенції істотно  розширив перелік виключень із  загального правила про виключність  прав автора. Були передбачені  обов'язкові невиключні ліцензії  на переклад і відтворення  творів іноземних авторів з  метою освіти, які не могли  передаватися іншим особам.

1. Основні засади конвенції

Дана Конвенція багато разів переглядалася і останній раз у Парижі 24 липня 1971 р. зі змінами  від 2 жовтня 1979 р. Багаторазовий перегляд Конвенції зумовлювався і буде зумовлюватися  розвитком суспільних відносин у  сфері літературно-художньої діяльності. Це об'єктивний і закономірний процес удосконалення міжнародної охорони  творів науки, літератури і мистецтва.

У преамбулі Бернської  конвенції проголошується її мета: охороняти настільки ефективно  і однаково, наскільки це можливо, права авторів на їхні літературні  і художні твори. Держави, які  підписали Конвенцію чи приєдналися  до неї, утворили Союз для охорони  прав авторів на їхні літературні  і художні твори.

Основними засадами зазначеної Конвенції є:

1) національний режим,  відповідно до якого твори,  створені в одній із країн-членів  Союзу, повинні одержувати у  всіх інших країнах-членах Союзу  таку ж охорону, яку ці країни  надають своїм власним громадянам;

2) принцип автоматичної  охорони, відповідно до якого  національний режим не залежить  від яких-небудь формальних умов, тобто охорона надається автоматично  і не зумовлюється формальними  умовами реєстрації, депонування  тощо. Іншими словами, твір українського письменника, виданий у Франції, підлягає такій же охороні як і твори французьких письменників, оскільки обидві країни є членами Паризького Союзу;

3) принцип незалежності  охорони, відповідно до якого  права іноземного автора із  країни-члена Союзу охороняються  в іншій країні-члені Союзу  незалежно від того, чи вони  охороняються на батьківщині  походження твору. 

Об'єктом правової охорони  Бернська конвенція проголошує будь-які  твори літератури, науки і мистецтва  незалежно від форми і способу  їх вираження. Перелік творів, що мають  охоронятися національним законодавством і яким надається охорона даною  Конвенцією, невичерпний. Це можуть бути твори будь-якого наукового чи художнього рівня, жанру, призначення  тощо.

Похідні твори за Конвенцією охороняються нарівні з оригінальними  творами. Національні законодавства  мають визначати правовий режим  офіційних текстів законодавчого, адміністративного і судового характеру. Збірники літературних і художніх творів, наприклад, енциклопедії і антології, що є результатом інтелектуальної  творчості за підбором і розташуванням  матеріалів, охороняються як твори  без шкоди правам авторів творів, що увійшли до зазначених збірників. Усі зазначені твори користуються охороною в кожній із країн-членів Союзу.

Бернська конвенція визначає чіткі критерії для надання правової охорони. Одним із важливих положень Конвенції є положення, що стосується творів фольклору, хоча самого цього  терміну Конвенція не вживає. Конвенція  передбачає, що в разі, коли невідомо, хто є автором твору, але є  підстави гадати, що автором цього  твору є громадянин країни-члена  Союзу, законодавець цієї країни може призначити відповідний компетентний орган, який має здійснювати захист прав такого автора.

Суб'єктами прав натвори  науки, літератури і мистецтва визнаються автори та їх правонаступники. Авторами можуть бути будь-які фізичні особи. Правовій охороні підлягають як випущені, так і не випущені у світ твори  за умови, що їх автори є громадянами  однієї із країн-членів Союзу або  вони мають постійне місце проживання в ній.

Під випущеними у світ творами  слід розуміти твори, випущені зі згоди  автора, яким би не був спосіб виготовлення примірників, за умови, що ці примірники випущені в обіг у кількості, придатній  задовольнити розумні потреби публіки, враховуючи характер твору.

Не є випуском твору  представлення драматичного, музично-драматичного чи кінематографічного твору, виконання  музичного твору, публічне читання  літературного твору, сповіщення по проводах або передача в ефір літературних чи художніх творів, показ творів мистецтва  і спорудження твору архітектури.

Твір вважається випущеним  у світ одночасно в кількох  країнах, якщо він був випущений  у двох або більше країнах протягом тридцяти днів після першого його випуску.

Бернська конвенція чітко  визначає особисті немайнові і майнові  права авторів.

До особистих немайнових прав Конвенція відносить право  авторства і право протидіяти будь-якому перекрученню твору, його спотворенню, а також будь-якому  посяганню на твір, яке може завдати  шкоди честі і репутації автора.

Майновими правами авторів  є право на переклад, право на відтворення творів будь-яким способом і в будь-якій формі (що включає  будь-який звуковий або візуальний запис (ст.9 Конвенції), право на публічне виконання драматичних, музично-драматичних і музичних творів (ст.11), право на передачу в ефір або публічне сповіщення засобами бездротового і дротового зв'язку, за допомогою гучномовця або іншого подібного апарата (ст.11^bis), право на публічне читання (ст.11^ter), право на переробку, аранжування та інші зміни твору (ст.12) і право на кінематографічну переробку і відтворення творів (ст.14). Так зване право «часткової участі», передбачене ст.14^ter (відносно оригіналів творів мистецтва і оригіналів рукописів), є факультативним і застосовується лише тоді, коли це допускається законодавством країни, до якої належить автор.

Передбачена охорона може бути надана в будь-якій країні Союзу  за умови, що законодавство країни, до якої відноситься автор, це дозволяє в обсязі, що допускається законодавством країни, в якій надається ця охорона.

Бернська конвенція передбачає також випадки використання творів без дозволу автора і без виплати  йому певної винагороди. Тобто права  автора можуть бути обмежені на користь  третіх осіб. Це так зване «вільне  використання».

Згідно із ст. 7 (1) Термін охорони, який надається цією Конвенцією, становить увесь час життя  автора і п'ятдесят років після  його смерті.

 (2) Проте для кінематографічних творів країни Союзу вправі передбачити, що термін охорони закінчується через п'ятдесят років після того, як твір за згодою автора було зроблено доступним для загального відома, або — якщо протягом п'ятдесяти років з часу створення такого твору ця подія не настане — то термін охорони закінчується через п'ятдесят років після створення твору.

 (3) Для творів, випущених анонімно або під псевдонімом, термін охорони, надаваний цією Конвенцією, закінчується через п'ятдесят років після того, як твір було правомірно зроблено доступним для загального відома. Проте, якщо прийнятий автором псевдонім не викликає сумнівів у його особі, терміном охорони є термін, передбачений пунктом (1). Якщо автор твору, випущеного анонімно або під псевдонімом, розкриє свою особу протягом вищезазначеного терміну, то застосовується термін охорони, передбачений пунктом (1). Країни Союзу не зобов'язані охороняти твори, випущені анонімно або під псевдонімом, відносно яких є всі підстави припускати, що від часу смерті їх автора минуло п'ятдесят років.

Паризький акт Бернської  конвенції. Бернська конвенція, незважаючи на численні її перегляди, в певних своїх принципових положеннях не відповідала тим соціально-економічним  і політичним змінам, що сталися  в світі. Тому в 1971 р. до Бернської  конвенції був розроблений і  доданий додатковий розділ, який передбачає певні пільги для країн, що розвиваються. Країн, що стали незалежними, стало  багато і з ними не можна було не рахуватися. Передусім був полегшений вступ цих країн до Бернського союзу, тобто приєднання до Конвенції. Зазначеним країнам були надані пільги стосовно перекладу і відтворення  творів іноземних авторів. Додатковий розділ до Конвенції істотно розширив перелік виключень із загального правила про виключність прав автора. Були передбачені обов'язкові невиключні ліцензії на переклад і  відтворення творів іноземних авторів  з метою освіти, які не могли  передаватися іншим особам.

Станом на 23.03.04 р. учасниками Конвенції є 154 країни: Австралія, Австрія, Азербайджан, Албанія, Алжир, Андорра, Антигуа і Барбуда, Аргентина, Багами, Бангладеш, Барбадос, Бахрейн, Білорусь, Беліз, Бельгія, Бенін, Болгарія, Болівія, Боснія і Герцеговина, Ботсвана, Бразилія, Буркіна-Фасо, Ватикан, Вірменія, Венесуела, Габон, Гаїті, Гайана, Гамбія, Гана, Гватемала, Гвінея, Гвінея-Бісау, Гондурас, Гренада, Греція, Грузія, Данія, Джібуті, Домініка, Домініканська Республіка, Еквадор, Екваторіальна Гвінея, Ель-Сальвадор, Естонія, Єгипет, Замбія, Зімбабве, Ізраїль, Індія, Індонезія, Ірландія, Ісландія, Іспанія, Італія, Йорданія, Казахстан, Камерун, Канада, Капе Верде, Катар, Кенія, Кіпр, Киргизстан, Китай, Колумбія, Конго, Демократична Республіка Конго, Коста Ріка, Кот-д’Івуар, Куба, Республіка Корея, Народно-Демократична Республіка Корея, Латвія, Лесото, Ліберія, Ліван, Лівія, Литва, Ліхтенштейн, Люксембург, Маврикій, Мавританія, Мадагаскар, Малаві, Малайзія, Малі, Мальта, Марокко, Мексика, Мікронезія, Монако, Монголія, колишня Югославська Республіка Македонія, Республіка Молдова, Намібія, Нігер, Нігерія, Нідерланди, Нікарагуа, Німеччина, Нова Зеландія, Норвегія, Оман,  Пакистан, Панама, Парагвай, Перу, Польща, Португалія, Південна Африка, Російська Федерація, Руанда, Румунія, Сан-Марино, Сан-Томе і Принципе, Саудівська Аравія, Свазіленд, Сенегал, Сент-Вінсент і Гренадіни, Сент-Лусія, Сент-Кітс і Невіс, Сербія і Чорногорія, Сінгапур, Сірія, Словенія, Словаччина, Сполучене Королівство Великобританії та Північної Ірландії, Сполучені Штати Америки, Судан, Танзанія, Того, Тонга, Трінідад і Тобаго, Туніс, Туреччина, Угорщина, Україна, Уругвай, Фіджи, Філіппіни, Фінляндія, Франція, Хорватія, Центрально-Африканська Республіка, Чад, Чеська Республіка, Чилі, Швейцарія, Швеція, Шрі-Ланка, Ямайка, Японія.

Україна приєдналася до Бернської конвенції 25 жовтня 1995 р.

2. Статті Бернської конвенції

Стаття 11

(1) Автори драматичних,  музично-драматичних і музичних  творів користуються виключним  правом дозволяти: публічний показ  і виконання своїх творів, включаючи публічний показ і виконання, здійснювані будь-якими засобами і способами; передачу будь-яким способом постановок і виконань творів для загального відома.

(2) Такі ж права надаються  авторам драматичних або музично-драматичних  творів щодо перекладів їх  творів протягом усього терміну дії їх прав на оригінальні твори.

Стаття 11^bis

(1) Автори літературних  і художніх творів користуються  виключним правом дозволяти: передачу  своїх творів в ефір або  публічне повідомлення цих   творів  будь-яким іншим способом  бездротової передачі знаків, звуків  або зображень; будь-яке публічне  повідомлення, чи то по проводах  або засобами бездротового зв'язку, повторно переданого в ефір  твору, якщо таке повідомлення  здійснюється іншою організацією, ніж первісна; публічне повідомлення  переданого в ефір твору за  допомогою гучномовця або будь-якого  іншого апарату, що передає  знаки, звуки або зображення.

(2) Законодавством країн  Союзу можуть бути визначені  умови здійснення прав, передбачених  попереднім пунктом; проте дію  цих умов буде суворо обмежено  межами країн, які їх встановили. Ці умови ні в якому разі  не можуть зачіпати ні немайнових  прав автора, ні належного автору  права на одержання справедливої  винагороди, що встановлюється, при  відсутності згоди, компетентним  органом. 

(3) Дозвіл, наданий відповідно  до пункту (1) цієї статті, оскільки  не встановлено інше, не включає  дозволу на запис переданого в ефір твору за допомогою приладів, що фіксують звуки або зображення. Проте законодавством країн Союзу може визначатися режим записів короткотермінового користування, здійснюваних радіомовною організацією власними засобами і для своїх передач. Цим законодавством  може бути дозволене зберігання таких записів, зважаючи на їх виключно документальний характер, в офіційних архівах.

Стаття 11^ter

(1) Автори  літературних  творів користуються виключним  правом дозволяти: публічне читання своїх творів, включаючи таке публічне читання, яке здійснюється будь-якими засобами або способами; передачу будь-яким способом читання їх творів для загального відома.