Страхова діяльність як вид підприємницької діяльності

Київський національний торговельно-економічний університет

Кафедра фінансів

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

«Страхова діяльність як вид підприємницької діяльності»

 

 

 

 

 

 

 

         

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Київ, 2012 р

 

Зміст

 

 

 

 

Загальна  характеристика підприємницької діяльності

Підприємницька  діяльність - це перш за все інтелектуальна діяльність енергійного та ініціативну людину, який, володіючи якими-небудь матеріальними цінностями використовує їх для організації бізнесу. Отримуючи користь для самого себе підприємець діє на благо суспільства.

Підприємництво  в різних економічних областях розрізняється за формою і особливо за змістом операцій і способів їх здійснення. Але характери бізнесу накладає значний відбиток на вид товарів і послуг, які підприємець виробляє чи надає. Підприємець може сам виробляти товари і послуги, набуваючи лише фактори виробництва. Він також може купувати готові товари і перепродувати його споживачеві. Нарешті, підприємець може тільки з'єднувати виробників і споживачів, продавців і покупців. Окремі види бізнесу розрізняються також формами власності на використовувані фактори підприємництва.

Залежно від  змісту і спрямованості підприємницької  діяльності, об'єкта застосування капіталу та отримання конкретних результатів, зв'язку підприємницької діяльності з основними стадіями відтворювального процесу, розрізняють такі види підприємництва:

- Виробниче,

- Комерційно-торговельне,

- Фінансово-кредитне,

- Посередницьке,

- Страхове (тобто страхова діяльність).

Страхова  підприємницька діяльність

Страхова діяльність — це врегульована нормами права господарська діяльність страхової організації, як правило, з метою отримання прибутку, яка здійснюється на підставі ліцензії, виданої уповноваженим державним органом з питань нагляду за страховою діяльністю.

Головним недоліком  тих визначень страхування, які  існують в юридичних та економічних наукових джерелах, є спроба поєднати під ім’ям «страхування» різні соціальні явища – страхування як економічну категорію, страхування як вид цивільних правовідносин, страхування як вид господарської діяльності тощо.

Відповідно  до ст. 333 Господарського Кодексу України страхування а також допоміжна діяльність у сфері фінансів і страхування відноситься до фінансової діяльності суб’єктів господарювання.

 Поняття «страхування», яке останніми роками активно увійшло у науковий і практичний оборот, по суті своїй є складним і багатоплановим. Це поняття використовується щонайменше у п’ятьох значеннях:

• страхування як економічна категорія
• страхування як метод управління ризиками
• страхування  як процедура укладання договору між страхувальником і страховиком щодо надання страхового захисту
• страхування як вид фінансових послуг
• страхування як вид підприємницької  діяльності

Така змістова багатоплановість потребує особливо ретельного підходу до законодавчого визначення поняття «страхування» та меж  його конкретного використання.

Перші два значення відповідають двом різним концептуальним підходам, які сповідують вітчизняні економісти щодо розгляду місця і  ролі страхування на макро- і макрорівні. З цієї точки зору страхування  здебільшого виступає як об’єкт теоретичних досліджень науковцями його сутності та суспільно-економічного призначення, а отже, не потребує чіткого законодавчого визначення.

Третє значення використовується у повсякденній практиці як категорія права, що уособлює сукупність специфічних цивільно-правових відносин. В цьому розумінні страхування унормовано Законом України «Про страхування».

Четверте значення конкретизує «продукт діяльності» страхових компаній як фінансових установ. В цьому смислі страхування врегульоване Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», яким послуги «у сфері страхування» віднесено до складу фінансових послуг, тобто чітко визначено їхнє місце на ринку товарів та послуг.

П’яте значення терміну «страхування» у наведеному переліку потребує окремого розгляду. Саме в цьому контексті страхування набуло особливо широкого термінологічного вжитку протягом останніх років. Поняттям «страхова діяльність» вільно оперують науковці, практики, законодавці, розуміючи йог кожен по-своєму. Можна навести декілька прикладів, які висвітлюють багатоваріантність трактувань страхової діяльності вітчизняними і зарубіжними економістами.

Академік К. Г. Воблий – автор класичної наукової праці «Основы экономии страхования» - свого часу зазначав, що під страхуванням він розуміє вид господарської діяльності на основі солідарності і від платності, що має на меті покриття майбутніх нестатків або потреб, які є наслідком випадкової, але разом з тим статистично вловимої події.

Це визначення, сформульоване вченим ще на початку ХХ століття, не втратило своєї актуальності дотепер, бо воно охоплює більшість принципових моментів, які характеризують зміст та основи здійснення страхової діяльності у будь-яку історичну добу. Свідчення тому – формулювання, які дають сучасні автори і які певною мірою перекликаються з формулюванням К. Г. Воблого. Але при цьому кожен автор наголошує на тих моментах, які видаються йому найбільш суттєвими.

Р. Юлдашев трактує страхову діяльність як «діяльність страхових  організацій та товариств взаємного страхування (страховиків), пов’язану з формулюванням спеціальних грошових фондів (страхових резервів), необхідних для наступих виплат». Цей автор, на відміну від попереднього, вважає за потрібне зауважити в першу чергу на суб’єктах, які можуть здійснювати таку діяльність. Але розмежовувати «страхові організації» та «товариства взаємного страхування», на нашу думку, є не зовсім коректним, оскільки останні так само є страховими організаціями, як і інші страховики. В цьому визначені увага акцентується передусім на формуванні спеціальних  грошових фондів (страхових резервів), і через те складається враження, що начебто саме створення спеціальних грошових фондів є метою страхової діяльності.

Страхове підприємництво полягає в тому, що підприємець  відповідно до законодавства та договору гарантує страхувальникові відшкодування збитку в результаті непередбаченого лиха втрати майна, цінностей, здоров'я, життя та інших видів втрат за певну плату при укладанні договору страхування, Страхування полягає в тому, що підприємець одержує страховий внесок, виплачуючи страховку тільки при визначених обставинах. Тому що імовірність виникнення таких обставин невелика, то решта внесків утворює підприємницький дохід.

Страхове підприємництво є однією з найбільш ризикових  видів діяльності. У той же час організація страхової підприємницької діяльності дає певну гарантію страхувальникам (організаціям, підприємствам, фізичним особам) отримати певну компенсацію при настанні ризику в їх діяльності, що є однією з умов розвитку в країні цивілізованого підприємництва.

Страхова діяльність як організаційно-правова форма страхування

У науковій літературі страховий захист інтересів фізичних та юридичних осіб розглядається  виключно через поняття “страхування”. Разом з тим, значно ширше поняття  “страхова діяльність” практично  залишається поза дослідженням вітчизняних вчених.  Водночас, окремими науковцями страхування якраз і визначається як “діяльність” , різновид господарської діяльності  або особливий вид економічної діяльності , що призводить до не зовсім коректного, на наш погляд, ототожнення страхування як відносин і страхової діяльності як діяльності страховиків. Крім того, економічна сутність страхової діяльності  іноді розкривається через суто правові поняття,  такі як захист і страховий захист, що видається  не зовсім коректним  і обумовлює необхідність уточнення поняття страхової діяльності з правової точки зору. В свою чергу, певну суперечливість, у контексті визначення страхової діяльності, виявляє і законодавець. Широко застосовуючи термін “страхова діяльність”, законодавець в жодному нормативному акті не наводить визначення страхової діяльності.

З метою з’ясування правової природи страхової діяльності видається доцільним здійснити  аналіз відповідних положень таких  основоположних нормативно-правових актів, які безпосередньо регулюють страхову діяльність: Закон, ГК, Закон України “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг (далі Закон “Про фінансові послуги”) від 12.07.2001 р.

Аналіз положень відповідних статей Закону дозволяє зробити  такі висновки: 1) Закон містить значну кількість положень, спрямованих на правову регламентацію саме страхової діяльності, не визначаючи проте поняття страхової діяльності; 2) Невизначеність поняття “страхова діяльність” призводить до некоректного застосування законодавцем понять “страхова діяльність” і “страхування”; 3) По суті Закон є не Законом про страхування, а Законом про страхову діяльність.

В ГК, положення, спрямовані на регламентації страхування  містяться у главі 35, яка має  назву “Особливості правового регулювання фінансової діяльності”. Безпосередньо визначенню страхуванню присвячені ст. 333 ГК і ст. 352 ГК, зазначеної глави.         

Виходячи із змісту ст. 333 ГК і ч.1 ст. 352 ГК, видається  можливим зробити такі висновки: 1) страхування  є фінансовою діяльністю; 2) страхування – це діяльність, спрямована на покриття довготермінових та короткотермінових ризиків; 3) страхування це діяльність спеціально уповноважених державних організацій та суб’єктів господарювання (страховиків).

Така позиція  законодавця стосовно місця і поняття страхування видається не зовсім коректною. Фінансові і страхові відносини є різними видами економічних відносин. Страхування, у даному контексті, є самостійним видом діяльності. Передача або покриття ризику у страхування є засобом, але не метою. Страхування може існувати і без ризику (страхування життя). Страхування не може бути діяльністю. Страхування – це відносини, як і вказано в ст. 1 Закону.

Здійснюючи  регламентацію страхової діяльності, законодавець, нарівні з термінами  “страхування”, “страхова діяльність”, використовує, як синонім, термін “послуги у сфері страхування”. Зазначені послуги законодавець визначає як фінансові послуги. Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону “Про фінансові послуги” фінансова послуга – це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

Очевидно, що єдиним фінансовим активом, який страхувальник  передає страховій компанії є  кошти. Проте зазначені кошти  мають відмінну природу від коштів, як фінансових активів. Згідно із ст. 10 Закону страхувальник сплачує страховій  компанії страхові платежі. Страхові платежі не є фінансовими активами у контексті надання фінансової послуги, а є платою за страхування. Водночас, законодавець визначає фінансову  послугу як операцію, яка здійснюється в інтересах третіх осіб. Наведене визначення є не зовсім логічним, не тільки у контексті страхування, а і у контексті надання фінансових послуг. У випадку прямого залучення фінансових активів фінансова установа є першою особою, а споживач фінансової послуги є другою особою.  Залишається не визначеними треті особи, в інтересах яких і повинна здійснюватись фінансова послуга.         

Отже, аналіз наукової літератури і наведених положень основоположних нормативно-правових актів, які безпосередньо регулюють  страхову діяльність дозволяє, на наш  погляд,  дійти таких висновків: 1) у науковій літературі і у чинному законодавстві спостерігається тенденція до ототожнення різних за своєю природою страхування як відносин і страхової діяльності як діяльності страховиків; 2) у науковій літературі фактично відсутні комплексні дослідження, спрямовані на з’ясування правової природи страхової діяльності у сучасних умовах; 3) невизначеність поняття страхування призводить до дещо хаотичного і не зовсім коректного застосування законодавцем термінів-синонімів страхової діяльності, які не завжди відбивають правову природу страхової діяльності, що не сприяє ефективному правовому регулювання страхової діяльності; 4) Закон, не зважаючи на свою назву “Про страхування”, містить значну кількість положень, спрямованих на правову регламентацію саме страхової діяльності, не визначаючи проте поняття страхової діяльності; 5) Невизначеність поняття “страхова діяльність” призводить до некоректного застосування законодавцем понять “страхова діяльність” і “страхування”; 6) Визначення законодавцем у ГК страхування фінансовою діяльністю, або діяльністю, яка спрямована на покриття довготермінових або короткотермінових ризиків, або діяльністю спеціально уповноважених державних організацій та суб’єктів господарювання (страховиків) видається не зовсім коректним; 7) визначення законодавцем послуг у сфері страхування фінансовими  послугами є не зовсім коректним; 8) ототожнення страхування і страхової діяльності, відсутність комплексних досліджень, спрямованих на з’ясування правової природи страхової діяльності,  не зовсім коректне використання законодавцем термінів-синонімів страхової діяльності, обумовлюють на наш погляд, необхідність з’ясування правової природи страхової діяльності з метою вдосконалення правового регулювання страхової діяльності.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаних джерел

1. Господарський кодекс України

2. Кондратенко Діана Володимирівна Організаційно-економічний механізм регулювання страхової діяльності в Україні, авторефер., канд. економ. Наук, Харьків, 2006, с. 6

3. Мних М.В. Страхування в Україні: сучасна теорія і практика. Підручник. К., “Знання України”, 2006, с. 18

4. Теория и практика страхования. Учебное пособие под общей редакцией Турбиной К.Е.. М., Анкил, 2003, с. 24

5. Хавтур О.В. Концептуальні засади страхування // Фінанси України, № 2 за 2004 р., с. 147