Медичне страхування

22)ПОНЯТТЯ І СУБ'ЄКТИ МЕДИЧНОГО СТРАХУВАННЯ 
 
Медичне страхування — вид страхування, при якому його об'єктом є 
витрати, зв'язані з наданням медичної допомоги і відновленням здоров'я. 
 
У широкому змісті це нова форма економічних відносин у сфері охорони 
здоров'я, що забезпечує відновлення здоров'я населення в умовах ринкових 
відносин.  
 
Медичне страхування є також формою соціального захисту інтересів 
населення в охороні здоров'я. 
 
Ціль медичного страхування — гарантувати громадянам при виникненні 
страхового випадку одержання медичної допомоги за рахунок накопичених 
засобів і фінансувати профілактичні заходи. 
 
Об'єктом медичного страхування є страховий ризик, зв'язаний з витратами 
на надання медичної допомоги при виникненні страхового випадку. При 
цьому страховий ризик - це передбачувана подія, а страховий випадок — 
подія, що виникла, передбаченими страховими випадками.  
До суб'єктів медичного страхування відносяться владні структури, окремі 
юридичні і фізичні особи, взаємодіючі в системі медичного страхування. 
 
Умовно виділяють прямі і непрямі суб'єкти медичного страхування. 
 
До групи прямих відносяться суб'єкти, що безпосередньо беруть участь в 
організації і проведенні медичного страхування. 
 
Як прямих суб'єктів медичного страхування виступають: громадянин, 
страхувальник, страхова медична організація, медична установа. До групи 
прямих суб'єктів медичного страхування також можна віднести фонди 
обов'язкового медичного страхування. 
 
ФІНАНСУВАННЯ ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я В УМОВАХ МЕДИЧНОГО СТРАХУВАННЯ 
 
Необхідність упровадження медичного страхування в період переходу до 
ринкової економіки багато в чому була визначена пошуком нових джерел 
фінансування охорони здоров'я. 
 
У порівнянні з існуючою державною системою охорони здоров'я, фінансуємою 
з бюджету, до того ж по залишковому принципу, система медичного 
страхування дозволяє використовувати додаткові джерела фінансування 
охорони здоров'я з метою створення найбільш сприятливих умов для повної 
реалізації Прав громадян на одержання кваліфікованої медичної допомоги. 
 
У зв'язку з упровадженням принципів медичного страхування в країні була 
практично переглянута система фінансування як галузі в цілому, так і 
окремих медичних установ. 
 
ДЖЕРЕЛА ФІНАНСУВАННЯ ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я В УМОВАХ МЕДИЧНОГО СТРАХУВАННЯ 
 
У відповідності зі ст. 10 Закону «Про медичне страхування» джерелами 
фінансових ресурсів системи охорони здоров'я є: 
 
—засобу бюджету країни і місцевих бюджетів; 
 
—засобу державних і громадських організацій (об'єднань), підприємств і 
інших суб'єктів, що хазяюють; 
 
—особисті засоби громадян; 
 
—безоплатні і (чи) благодійні внески і пожертвування; 
 
—доходи від цінних паперів; 
 
—кредити банків і інших кредиторів; 
 
-інші джерела, не заборонені законодавством. З цих джерел формуються: 
 
фінансові засоби державної, муніципальний систем охорони здоров'я; 
 
— фінансові засоби державної системи обов'язкового медичного 
страхування. 
 
Види медичного страхування: 
 
▪ договори, що передбачають виплати, не пов’язані з вартістю лікування (страхування на випадок встановлення діагнозу захворювання, страхування на випадок захворювання у зв’язку із травмою, страхування добових виплат тощо) 
 
▪ договори, які забезпечують компенсацію витрат на лікування (страхування витрат на перебування в лікарні, страхування хірургічних витрат, страхування витрат на післяопераційний догляд тощо) 
 
Для застрахованих найбільший інтерес становлять види договорів, які гарантують не лише оплату, а й можливість отримати медичну допомогу. 
 
Особливістю медичного страхування є наявність як довгострокових, так і короткострокових видів страхування. 
 
▪ До довгострокових видів належить, наприклад, безперервне страхування здоров’я, договір про яке страхувальник може укласти на невизначений період і він не передбачає повернення страхувальникові внесених ним коштів по закінчені строку дії договору страхування. 
 
▪ До короткострокового виду медичного страхування відносять, напр., страхування. здоров’я на випадок хвороби, медичне страхування туристів, що від’їжджають за кордон, страхування на період вагітності та пологів тощо. Цим видам страхування не характерна раптовість.

23 
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ПРО ОСОБИСТІ НЕМАЙНОВІ ПРАВА ФІЗИЧНОЇ ОСОБИ

Стаття 269. Поняття  особистого немайнового права

1. Особисті немайнові  права належать кожній фізичній  особі від народження або за  законом.

2. Особисті немайнові  права фізичної особи не мають  економічного змісту.

3. Особисті немайнові  права тісно пов'язані з фізичною особою. Фізична особа не може відмовитися від особистих немайнових прав, а також не може бути позбавлена цих прав.

4. Особистими немайновими  правами фізична особа володіє  довічно.

Стаття 270. Види особистих  немайнових прав

1. Відповідно до Конституції України фізична особа має право на життя, право на охорону здоров'я, право на безпечне для життя і здоров'я довкілля, право на свободу та особисту недоторканність, право на недоторканність особистого і сімейного життя, право на повагу до гідності та честі, право на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, право на недоторканність житла, право на вільний вибір місця проживання та на свободу пересування, право на свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості.

2. Цим Кодексом та іншим  законом можуть бути передбачені  й інші особисті немайнові  права фізичної особи.

3. Перелік особистих немайнових  прав, які встановлені Конституцією  України, цим Кодексом та іншим  законом, не є вичерпним.

Стаття 271. Зміст особистого немайнового права

1. Зміст особистого немайнового права становить можливість фізичної особи вільно, на власний розсуд визначати свою поведінку у сфері свого приватного життя.

Стаття 272. Здійснення особистих немайнових прав

1. Фізична особа здійснює  особисті немайнові права самостійно. В інтересах малолітніх, неповнолітніх,  а також повнолітніх фізичних  осіб, які за віком або за  станом здоров'я не можуть самостійно  здійснювати свої особисті немайнові  права, їхні права здійснюють  батьки (усиновлювачі), опікуни, піклувальники.

2. Фізична особа має  право вимагати від посадових  і службових осіб вчинення відповідних дій, спрямованих на забезпечення здійснення нею особистих немайнових прав.

Стаття 273. Забезпечення здійснення особистих немайнових прав

1. Органи державної влади,  органи влади Автономної Республіки  Крим, органи місцевого самоврядування  у межах своїх повноважень  забезпечують здійснення фізичною  особою особистих немайнових прав.

2. Юридичні особи, їх  працівники, окремі фізичні особи,  професійні обов'язки яких стосуються  особистих немайнових прав фізичної  особи, зобов'язані утримуватися  від дій, якими ці права можуть бути порушені.

3. Діяльність фізичних  та юридичних осіб не може порушувати особисті немайнові права.

Стаття 274. Обмеження  особистих немайнових прав

1. Обмеження особистих  немайнових прав фізичної особи,  встановлених Конституцією України , можливе лише у випадках, передбачених нею.

2. Обмеження особистих  немайнових прав фізичної особи,  встановлених цим Кодексом та  іншим законом, можливе лише  у випадках, передбачених ними.

Стаття 275. Захист особистого немайнового права

1. Фізична особа має  право на захист свого особистого  немайнового права від протиправних  посягань інших осіб. Захист особистого немайнового права здійснюється способами, встановленими главою 3 цього Кодексу.

2. Захист особистого немайнового  права може здійснюватися також  іншим способом відповідно до  змісту цього права, способу  його порушення та наслідків,  що їх спричинило це порушення.

Стаття 276. Поновлення порушеного особистого немайнового  права

1. Орган державної влади,  орган влади Автономної Республіки  Крим, орган місцевого самоврядування, фізична особа або юридична  особа, рішеннями, діями або бездіяльністю яких порушено особисте немайнове право фізичної особи, зобов'язані вчинити необхідні дії для його негайного поновлення.

2. Якщо дії, необхідні  для негайного поновлення порушеного  особистого немайнового права  фізичної особи, не вчиняються, суд може постановити рішення щодо поновлення порушеного права, а також відшкодування моральної шкоди, завданої його порушенням.

Стаття 277. Спростування недостовірної інформації

1. Фізична особа, особисті  немайнові права якої порушено  внаслідок поширення про неї  та (або) членів її сім'ї недостовірної  інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

2. Право на відповідь,  а також на спростування недостовірної  інформації щодо особи, яка  померла, належить членам її  сім'ї, близьким родичам та іншим заінтересованим особам.

3. Негативна інформація, поширена про особу, вважається  недостовірною, якщо особа, яка  її поширила, не доведе протилежного.

4. Спростування недостовірної  інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію.

Поширювачем інформації, яку  подає посадова чи службова особа  при виконанні своїх посадових (службових) обов'язків, вважається юридична особа, у якій вона працює.

Якщо особа, яка поширила недостовірну інформацію, невідома, фізична  особа, право якої порушено, може звернутися до суду із заявою про встановлення факту недостовірності цієї інформації та її спростування.

5. Якщо недостовірна інформація  міститься у документі, який прийняла (видала) юридична особа, цей документ має бути відкликаний.

6. Фізична особа, особисті  немайнові права якої порушено  у друкованих або інших засобах  масової інформації, має право  на відповідь, а також на спростування недостовірної інформації у тому ж засобі масової інформації в порядку, встановленому законом.

Якщо відповідь та спростування у тому ж засобі масової інформації є неможливими у зв'язку з його припиненням, така відповідь та спростування мають бути оприлюднені в іншому засобі масової інформації, за рахунок особи, яка поширила недостовірну інформацію.

Спростування недостовірної  інформації здійснюється незалежно  від вини особи, яка її поширила.

7. Спростування недостовірної  інформації здійснюється у такий  же спосіб, у який вона була  поширена.

Стаття 278. Заборона поширення інформації, якою порушуються  особисті немайнові права

1. Якщо особисте немайнове  право фізичної особи порушене  у газеті, книзі, кінофільмі, теле-, радіопередачі тощо, які готуються до випуску у світ, суд може заборонити розповсюдження відповідної інформації.

2. Якщо особисте немайнове  право фізичної особи порушене  в номері (випуску) газети, книзі,  кінофільмі, теле-, радіопередачі тощо, які випущені у світ, суд може заборонити (припинити) їх розповсюдження до усунення цього порушення, а якщо усунення порушення неможливе, - вилучити тираж газети, книги тощо з метою його знищення.

Стаття 279. Правові  наслідки невиконання рішення суду про захист особистого немайнового права

1. Якщо особа, яку суд  зобов'язав вчинити відповідні  дії для усунення порушення  особистого немайнового права,  ухиляється від виконання судового  рішення, на неї може бути накладено штраф відповідно до Цивільного процесуального кодексу України.

2. Сплата штрафу не  звільняє особу від обов'язку  виконати рішення суду.

Стаття 280. Право  фізичної особи, особисте немайнове  право якої порушено, на відшкодування шкоди

1. Якщо фізичній особі  внаслідок порушення її особистого  немайнового права завдано майнової  та (або) моральної шкоди, ця  шкода підлягає відшкодуванню.

24 ОДЕРЖАННЯ МЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ В КОНТЕКСТІ РЕАЛІЗАЦІЇ ПРАВА НА ЖИТТЯ ЛЮДИНИ

§ 1. Право на життя  і медична діяльність: питання  співвідношення.

§ 2. Виникнення права  на життя людини.

§ 3. Правові проблеми аборту.

§ 4. Евтаназія.

§ 1. Право на життя і медична діяльність: питання  співвідношення

Право на життя  забезпечено низкою конституційних гарантій. Серед них однією з основних гарантій права на життя є система охорони здоров'я, її постійний розвиток, прогрес медичної науки, покращання медикаментозного забезпечення, удосконалення системи забезпечення санітарно-епідемічного благополуччя. Життя людини - це фізіологічне і психологічне функціонування її організму як єдиного цілого. Людина має право на життя і при стійкому порушенні вказаних функцій (параліч, розлад психіки), причому, у цих випадках її життя у правовому відношенні не можна вважати менш цінним, ніж життя будь-якої іншої людини.

У той же час  одним з ключових аспектів правового статусу особи можна вважати право людини на медичну допомогу. В межах медичного права обґрунтовано вивчення співвідношення права на життя і надання медичної допомоги.

Об'єм прав людини залежить від того, яка система  цінностей і пріоритетів панує у суспільстві. Загальність цього права і його природний характер закріплюються у міжнародно-правових документах, які визнані всіма цивілізованими країнами світу (наприклад, у ст. З Загальної декларації прав людини, ст. 6 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, ст. 2-1 Конвенції про захист прав людини та основних свобод тощо). Уперше юридично право на життя було закріплено в Декларації незалежності США 1776 p., коли було проголошено "рівність усіх людей, право на життя, свободу, особисте щастя". Надалі, з огляду на різні національні особливості, це право набуло статусу норми права практично в усіх провідних державах світу. Вимоги міжнародно-правових актів повною мірою відображені в Основному Законі України, зокрема у Преамбулі Конституції України проголошується, що держава дбає про забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя, а у ст. З Конституції закріплено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Характер суспільного ладу в нашій країні передбачав, що в широкому розумінні право на життя наприкінці 70-х pp. XX ст. визначалося як передбачена і гарантована правовими нормами можливість звернення до держави з питань забезпечення громадянина необхідними матеріальними і культурними благами. Зараз, коли зміни в суспільстві торкнулися багатьох аспектів життя, коли права людини пріоритетні, а ст. 27 Основного Закону України проголошує, що кожна людина має невід'ємне право на життя, цей феномен має потребу в новому осмисленні з позицій медичної діяльності, з позицій медичного права.

Право на життя необхідно розглядати як сукупність таких елементів (можливостей):

1. право на збереження  життя;

2. право на особисту  недоторканність;

3. право вимагати  від держави здійснення  заходів, спрямованих  на підтримку життя;

4. право розпоряджатися  своїм життям;

5. право на охорону  здоров'я і медичну  допомогу.

Необхідність  вивчення співвідношення права на життя і медичної діяльності продиктовано такими обставинами:

¾ проблеми збереження життя людей багато в чому пов'язані з медичною діяльністю, оскільки вони нерідко потребують медичної допомоги;

¾ стрімкий розвиток нових медичних технологій (трансплантологія, генетика, клонування, реаніматологія й ін.) часто входять у суперечність із забезпеченням права на життя людини;