Оцінка ресурсного потенціалу ВАТ „Червоне Привілля” за допомогою абсолютних і відносних величин

 

 

Вступ

Метою курсової роботи являється дослідження економіко – статистичного аналізу і підвищення рентабельності виробництва соняшника. 

Сільське господарство є однією з найважливіших і провідних галузей народного господарства України. Сільське господарство України являє собою складний і різноманітний об’єкт , що визначається  сукупністю природних, технічних і суспільних чинників та вивчається різноманітними  науками. Серед суспільних наук важлива роль у вивченні сільського господарства надається статистиці – науці, що вивчає кількісну та якісну сторони масових соціально економічних явищ і процес співвідношення і взаємозв’язку між ними в конкретних умовах  місця і часу.

Статистика сільського господарства – одна з основних галузевих статистик, яка розробляє зміст і методи обчислення та аналізу статистичних показників, що характеризують стан і розвиток сільського господарстві. Об’єктом її вивчення є кількісне господарство як галузь матеріального виробництва, в якій праця людини спрямована на вирощування рослин і тварин  для одержання продукції. Тому при статистичному вивченні сільського господарстві слід чітко визначити його істотні ознаки та характерні риси, що дають змогу  відокремити сільськогосподарське виробництво від інших видів економічної діяльності.

Об’єктом курсової роботи є соняшник.

Періоди, в яких ми будемо досліджувати соняшник, це 2006- 2007 роки. Щоб розглянути рентабельність соняшника, нам треба дослідити статистичні показники, ряди динаміки, провести індексний аналіз валового збору соняшника, собівартості соняшника, а також виявити закономірності і фактори, які впливають на виробництво соняшника.

 

 

 

1. Теоретичні та методичні основи статистичних методів і прийомів аналізу рентабельності виробництва соняшника

Виробництво соняшника в Україні досить рентабельне, а продукти його переробки конкурентноспроможні на внутрішньому світовому ринках, важлива складова продовольчих і кормових білкових ресурсів. Особливу роль у збільшенні світового виробництва соняшника у другій половині ХХ ст. відігравали селекційні досягнення колишнього СРСР, зокрема у підвищенні вмісту жиру в ядрі від 36 до 50% і більше та зменшенні вмісту лушпиння від 35 до 22-25% від маси насіння. Такі якісні зміни у хімічному складі насіння сприяли підвищенню уваги до культури, поліпшенню економічних показників  вирощування. 

На внутрішньому і світовому  ринках насіння соняшника і продукти його переробки являють собою  важливий , конкурентноспроможний товар, що користується попитом, причому імпортують його в основному промислово розвинуті країни, а експортують країни, що розвиваються, і з  перехідною економікою. В торгівлю ними включено понад 100 країн. За 1990-1999 роки експорт насіння соняшника  збільшився  від  2,04  млн. до 3,77 млн. тонн, або  на 84,4%. У 2000 році на світовий ринок  надійшло насіння соняшника 3,31 млн. тонн, шроту – 2,61 млн., олії – 3,1 млн. тонн. Світовий ринок насіння соняшника формується переважно за рахунок експорту з країн Європи, значно менше його експортували з інших континентів. У 1999 році соняшник експортували 66 країн. Основними країнами – експортерами були Росія, Україна, Франція, Аргентина, США. На них припадає 81,2% світового експорту насіння цієї культури.

Імпортували насіння соняшника 102 країни, серед них найбільш Туреччина, Іспанія, Німеччина, Португалія, Італія, разом вони імпортували 3173,8 тис. тонн, або 84,2% від світового імпорту.

В Україні – одному з найбільших виробників соняшника в Європі і світі завдяки налагодженій організації його виробництва, високій економічній ефективності, адаптивності до місцевих грунтово- кліматичних умов, цінному поєднанню в ньому жиру, протеїну та інших поживних речовин, інтерес до цієї культури не знижується, навпаки, його почали вирощувати навіть  у тих господарствах, в яких раніше не вирощували, а тепер використовують як важливий і відновлювальний олійно-білковий ресурс. У  товарній структурі виробництва олійно-білкових культур у зоні Степу соняшник становив 97,6%, Лісостепу – 88,9%, Полісся -17,6%.

Важливою проблемою виробництва соняшника в Україні є дотримання оптимального науково обґрунтованого насичення ним сівозмін  (1,6-1,7 млн. га), бо перевищення призводить до виснаження ґрунту, погіршення його водного балансу, внаслідок чого знижується урожайність не тільки соняшника, а й інших сільськогосподарських культур. Вирощуваних у сівозміні в регіоні. Тому надмірне розширення його посівів, що спостерігалося в останні роки, значною мірою пояснювалося бажанням миттєвого поліпшення економічного стану сільськогосподарських підприємств, попитом на насіння  соняшника і конкурентоспроможністю на ринках країн Європи. Крім того, розширення посівів у сприятливі за волого забезпеченням роки може  забезпечити  значне збільшення виробництва соняшника, але в такому випадку, як правило, знижується біржова ціна на його насіння, і навпаки, в посушливі роки при зменшенні виробництва - ціна підвищується.  При нестабільному ж виробництві нестабільним буде і експорт-імпорт. Великі покупці ,в тому числі країни-імпортери, хочуть мати справу з надійними країнами - експортерами  насіння соняшника.

Виходячи із вище наведеного, при розробці стратегії  і тактики виробництва соняшника, удосконаленні його розміщення  доцільно враховувати: вимоги до грунтово-кліматичних умов і адаптивність до регіонів; урожайність насіння та його якість; економічну ефективність виробництва; конкурентоспроможність  і попит на насіння, олію і шрот на внутрішньому  та світовому ринках. З економічної точки зору необхідно встановити у відповідних регіонах оптимальне співвідношення між соняшником, соєю і ріпаком, щоб повніше використати наявні біокліматичні ресурси для нарощування виробництва білково-олійних ресурсів і вирішення продовольчої проблеми.

Ринок селекційно-насінницької продукції соняшника в Україні знаходиться на стадії  формування. Тому вивчення тенденції цього функціонування  й розвитку має важливе значення для прийняття адекватних рішень з боку держави та формування мотиваційних чинників підвищення конкурентоспроможності вітчизняного виробництва насіннєвого матеріалу.  

Тому із вище сказаного необхідно дослідити та вивчити рентабельність олійних культур, провести аналіз виробництва.

Якщо об’єктом  статистики  є  сільськогосподарське виробництво в цілому як специфічна галузь  господарсько – економічної діяльності, то її предметом є явища  і процеси, котрі відбуваються  у виробництві.

Рентабельність — поняття, що характеризує економічну ефективність виробництва, за якої підприємство за рахунок грошової виручки від реалізації продукції (робіт, послуг) повністю відшкодовує витрати на її виробництво й одержує прибуток як головне джерело розширеного відтворення.

Для кількісного виміру рентабельності в цілому по аграрних підприємствах використовують такі три традиційні показники: рівень рентабельності, норму прибутку і приведену до земельної площі масу прибутку.

Рівень рентабельності (Р) визначається за формулою:

                                                Р=П*100/Вв                                                                                     де П — валовий прибуток від реалізації (робіт, послуг); Вв — виробничі витрати на реалізовану продукцію (її виробнича собівартість). Для повнішої уяви про реальну ефективність певного виду товарної продукції доцільно цей показник обчислювати з врахуванням витрат на її збут, зменшивши при цьому валовий прибуток на величину цих витрат і водночас збільшивши на них знаменник формули.

Оскільки коефіцієнт віддачі за товарною продукцією:

                                          Ктп=ТП/Вв                                                                                                                      де ТП — вартість товарної продукції (робіт, послуг) за поточними цінами реалізації, то рівень рентабельності можна також  визначити з виразу:

                                       Р=(ТП-Вв/Вв)*100                                                                                                      Даний показник характеризує економічну ефективність поточних витрат, ступінь їх окупності.

Рівень рентабельності в цілому по підприємству характеризує ефективність лише спожитих виробничих ресурсів і не відображує ефективності використання всіх авансованих витрат, що акумулюються у вигляді застосовуваних основних і оборотних фондів. Тому для визначення ефективності використання виробничих фондів розраховують показник норми прибутку (Нп):                                                                                                                          Нп =(П*100)/(Фос+Фоб)

де Фос і Ф0б — середньорічна вартість відповідно основних виробничих фондів і оборотних фондів.

Для оцінки ефективності виробництва в аграрних підприємствах важливе значення має і такий показник, як приведена маса прибутку, що визначається діленням одержаного підприємством валового прибутку на площу сільськогосподарських угідь. Цей показник набуває особливого значення для характеристики ефективності виробництва окремих видів продукції.

Рентабельність аграрних підприємств безпосередньо залежить від досягнутого рівня ефективності окремих видів виробництв. Щоб знати, які саме галузі в підприємстві найбільш рентабельні, а які низько ефективні, й на основі одержаної інформації розробити заходи щодо дальшого вдосконалення галузевої структури і підвищення прибутковості виробництва, визначають показники рентабельності (крім норми прибутку) в цілому по рослинництву і тваринництву, а також по тих галузях, продукція яких набула товарну форму.

По рослинництву в цілому визначають такі показники рентабельності, як рівень рентабельності і приведену масу прибутку від цього комплексу галузей на гектар ріллі.

При аналізі рівня рентабельності потрібно брати до уваги наступні закономірності зміни цього показника під впливом розглянутих факторів.

1. За умови, що собівартість центнера продукції нижча за ціну її реалізації, то за будь-якої величини собівартості кожний процент зростання ціни зумовлює підвищення рівня рентабельності більш ніж на один процентний пункт.

      2. За одного і того ж рівня собівартості продукції кожний процент росту ціни зумовлює збільшення рівня рентабельності на одну і ту ж величину (процентних пунктів).

Тепер стає очевидним, що основним напрямом підвищення рівня рентабельності є зниження собівартості продукції, оскільки це забезпечує більший приріст досліджуваного показника. Цей висновок набуває ще більшої актуальності в зв'язку з тим, що підприємство має реальні важелі впливу на собівартість продукції, тоді як на ціну його вплив в більшості випадків обмежений або взагалі неможливий.

           Нерідко підприємства вкладають багато коштів у виробничі фонди і тому знижують число оборотів капіталу. Але такі вкладення супроводжуються підвищенням рівня механізації й автоматизації виробництва, забезпечення його безперервності, що приводить до одержання високих прибутків, які з надлишком компенсують зниження рівня загальної рентабельності, спричиненого дією першого фактора (зменшення числа оборотів капіталу). Викладене дозволяє зробити висновок, що один і той же рівень загальної рентабельності може бути досягнутий за різного співвідношення двох розглянутих факторів. Тому кожне підприємство, виходячи з конкретних умов, акцентує увагу на тому з них, де є більше невикористаних можливостей.

Для проведення дослідження у статистиці також приміняють методи абсолютних і відносних величин, котрі з одного боку виражають розмір, об'єм совокупності, що вивчається та з іншого боку  -  виражають відношення двох абсолютних величин.

З відносних величин були взяті при розрахунку:

• Відносні величини структури – показники, що характеризують склад  сукупності. Показують, яку частку в загальному обсязі  складає кожна її частина. Їх отримують в результаті  ділення кожної частини сукупності на загальний обсяг, прийнятий за базу для порівняння;

 

• Відносні величини динаміки  - характеризують зміну певних явищ в часі. Отримують в результаті  зіставлення кожного послідуючого періоду  з попереднім ( ланцюговий ряд) чи первісний ( базовий ряд динаміки );
• Відносні величини виконання плану – характеризують відношення  фактичних даних  до планових;
• Відносні величини інтенсивності  показують ступінь поширеності  даного явища  в певному довкіллі. Розраховуються відношенням  двох різнойменних  абсолютних величин за один і той же період і по одному і тому ж об’єкту;
• Відносні величини порівняння  - характеризують співвідношення  однойменних показників, які відносяться до різних об’єктів, за один і той же період.

 Також для аналізу приміняють  індексний метод. Отримані на  основі цього методу дані використовуються  для характеристики розвитку аналізуючи показників в часі, по території. Індексний метод має широке застосування с статистиці сільського господарства, адже дозволяє  проаналізувати фактори, які впливають на виручку  та на  валовий збір окремого виду продукції.

Не менш важливим є  метод статистичного вивчення  динаміки діяльності сільськогосподарських підприємств. Бо зміна  окремих явищ в основному залежить від впливу випадкових факторів, які не дають правильну картинку за закономірностями розвитку того чи іншого явища. І тому, щоб позбутися впливу випадкових факторів в статистиці приміняють прийоми аналізу динамічних рядів. Ці прийоми дають змогу в деякій мірі виключити вплив другорядних факторів і показників, щоб виявити певну закономірність. Методи:

• спосіб укрупнених періодів;
• спосіб ковзної середньої;
• спосіб вирівнювання динамічних рядів за допомогою  середнього абсолютного приросту;
• спосіб вирівнювання динамічних рядів за допомогою  середнього коефіцієнту росту;
• спосіб вирівнювання динамічних рядів за допомогою  способу найменших квадратів.