Загальна характеристика вищої освіти в Україні

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

План

 

Вступ

1. Загальна характеристика вищої освіти в Україні
2. Сучасний стан вищої освіти в Україні та необхідність її реформування
3. Основні проблеми системи вищої освіти Ураїни
4. Шляхи розв’язання проблем української вищої освіти

Висновки

Список використаної літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

Актуальність даної роботи полягає у виявленні актуальних проблем вищої освіти в Україні та можливих шляхів їхнього розв’язання, які сприятимуть підвищенню її ефективності та якості, а також  конкурентоздатності українських ВНЗ та їхніх випускників у європейському і світовому ринку праці. У сучасному постіндустріальному суспільстві освіта є одним з найважливіших чинників, які визначають майбутнє нації, що вказує на необхідність її подальшого розвитку. Проте за останні десятиліття якість освіти значно знизилась. Саме на платформі якості отриманої вищої освіти починається вирішення економічних, соціально-політичних, культурно-духовних проблем країни, формування рушійних сил розвитку громадянського суспільства. Освіта і наука є стратегічним резервом розвитку держави, суспільства, економіки та багатовимірним полем  інтеграції української молоді у світову спільноту. Сьогодні мисляча людина зобов'язана спостерігати, аналізувати, вносити пропозиції, відповідати за ухвалені рішення й уміти долати конфлікти й суперечності. А для цього вона повинна мати культуру, багатокритерійну установку розв'язання завдань, а основою цього є якісна і ґрунтовна вища освіта.

 

Мета –розкрити проблеми української вищої освіти та окреслити шляхи їх розв’язання. Окреслити сучасні тенденції розвитку освітнього процесу в умовах суспільної демократизації та гуманізації. Проаналізувати процес реформування  системи освіти в Україні. з’ясування існуючих проблем реформування та перспектив розвитку системи вищої освіти України, зокрема – вищої педагогічної освіти, у контексті Болонського процесу.

 

Завдання:

Окреслити загальний стан вищої освіти в Україні.

Визначити та проаналізувати проблеми освітньої сфери в Україні.

Визначити шляхи розв’язання проблем української вищої освіти.

Виявити пріоритетні напрями державної політики в галузі освіти.

 

 

 

 

 

 

1. Загальна характеристика вищої освіти в Україні

Основні напрями державної політики у сфері вищої освіти визначені Конституцією України, Національною доктриною розвитку освіти України у ХХІ ст., законами України «Про освіту» та «Про вищу освіту», «Про наукову і науково-технічну діяльність», указами Президента України та постановами Кабінету Міністрів України.

 

Вища освіта забезпечує фундаментальну, наукову, професійну та практичну підготовку, здобуття громадянами освітньо-кваліфікаційних рівнів відповідно до покликань, інтересів і здібностей, удосконалення наукової та професійної підготовки, перепідготовку та підвищення кваліфікації.

 

Державна політика у галузі вищої освіти ґрунтується на принципах: доступності та конкурсності здобуття вищої освіти кожним громадянином України; незалежності здобуття вищої освіти від впливу політичних партій, громадських і релігійних організацій; інтеграції системи вищої освіти України у світову систему вищої освіти при збереженні й розвитку досягнень і традицій української вищої школи; наступності процесу здобуття вищої освіти; державної підтримки підготовки фахівців для пріоритетних напрямів фундаментальних і прикладних наукових досліджень; гласності при формуванні структури й обсягів освітньої й професійної підготовки фахівців.

 

До вищих навчальних закладів належать: технікуми, училища, коледжі, інститути, консерваторії, академії, університети тощо. Відповідно до статусу вищих навчальних закладів встановлено чотири рівні акредитації: І — технікуми, училища; II - коледжі та інші, прирівняні до них заклади; III і IV — академії, університети, інститути, консерваторії. Вищі навчальні заклади здійснюють підготовку фахівців за освітньо-кваліфікаційними рівнями:

молодший спеціаліст — забезпечують технікуми, училища, інші вищі навчальні заклади І рівня акредитації;

бакалавр - забезпечують коледжі, інші вищі навчальні заклади II—IV рівнів акредитації;

спеціаліст, магістр - забезпечують вищі навчальні заклади III і IV рівнів акредитації. [1]

 

Підготовка фахівців у вищих навчальних закладах може проводитись з відривом від виробництва (очна), без відриву від виробництва (вечірня, заочна), шляхом поєднання цих форм, а з окремих спеціальностей – екстерном. Держава створює громадянам України умови для реалізації їхнього права на здобуття вищої освіти. Навчання у вищих навчальних закладах державної форми власності оплачується державою, за винятком випадків, передбачених частиною четвертою статті 61 Закону України "Про освіту", у вищих навчальних закладах інших форм власності – юридичними та фізичними особами. Прийом громадян до вищих навчальних закладів проводиться на конкурсній основі відповідно до здібностей незалежно від форми власності навчального закладу та джерел оплати за навчання. Контроль за дотриманням принципів соціальної справедливості та законності при прийомі громадян до вищих навчальних закладів здійснюється органами, уповноваженими цим Законом.

 

Загалом, загальні положення функціонування системи вищої освіти відображено в Законі України "Про освіту", Національній доктрині розвитку освіти в Україні, Законі України "Про вищу освіту", нормативних документах Міністерства освіти і науки України.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Сучасний стан вищої освіти в Україні та необхідність її реформування

 

Освіта –  унікальне  суспільне  явище,  що

справляє значний вплив на всі аспекти життя  і діяльності країни, соціуму, людської  цивілізації  загалом.  В  умовах  сучасної  науково-технічної  та

інформаційної  революції  освіта  функціонує  як  складний  соціально-економічний  організм,  який  відіграє  велику  роль  у  суспільному  прогресі

людства.  Вона  є  однією  з  найвагоміших  галузей  трудової  і  пізнавальної життєдіяльності.

 

Пристосована  в  минулі  роки  до  жорсткої регламентації, на данному етапі розвитку вища  освіта  ввійшла  в  суперечність  з

новими, більш гнучкими  і такими, що зазнають постійних трансформацій, вимогами українського суспільства – з ринковою економікою.  

 

В спадщину від Радянського союзу Україна отримала досить розвинену систему вищої освіти, яка забезпечувала досить ґрунтовну фундаментальну та професійну підготовку фахівців. Але вона не була пристосована до роботи в нових, ринкових умовах, які почали складатися ще в останні роки існування СРСР. Суттєвим недоліком попередньої системи вищої освіти була і занадто вузька спеціалізація фахівців, яких готували для планової соціалістичної економіки, нездатність їх орієнтуватися в умовах, що швидко змінюються. Централізація управління, бюрократизація вищої школи СРСР, однаковість зробили її нездатною до оперативних змін, яких вимагало життя. [2]

 

Україна вступила в ХХІ століття з великою кількістю несподіваних проблем, які виникли за останні 20 років. З них більше 15-ти років ми постійно перебуваємо в стані трансформування системи освітив Україні. Але якщо в економічній сфері за останні два десятиліття Україна на зовнішньому та внутрішньому ринках втратила не тільки окремі види вітчизняної продукції, але й цілі галузі: приладобудування, обчислювальну техніку та т. ін., у сфері освіти такого не відбувалося. Конкуренція між навчальнимизакладами була  завжди,  що  спонукало  здорове  суперництво  між  науковими  школами,  рівнем викладання, престижем називатися студентом певного рівня, статусом міста знаходження навчального  закладу,  а  також  бажанням  оволодіти  конкретною  спеціальністю: акторською, лісного господарства, стати філософом чи астрономом. Зараз готують всюди і маже з усіх напрямків. На сьогодні демографічний станв Україні такий, що число ліцензованих місць у вищій школі приблизно дорівнює кількості випускників середніх шкіл. Тобто за умов вдалих вступних іспитів практично всі змогли б стати студентами ВНЗ. [3]

 

Вища школа в Україні увійшла в ситуацію «високої невизначеності». З одного боку, знищена система ідеологізованої, націленої на обслуговування індустріального виробництва вітчизняної освіти. З іншого боку, не побудовані зміст та формати нової освіти, яка б у новій ситуації вирішувала задачі розвитку людини й суспільства. Відбувається переоцінка значущості освіти, її місця у системі суспільного відтворення.

 

Криза вищої школи не є виключною особливістю України; вона має загальноцивілізаційну природу, пов’язану з постіндустріальним переходом, і усі розвинуті країни з тією чи іншою гостротою її відчувають. [4].

 

Та все ж державна політика щодо вищої освіти на сучасному етапі має і позитивні моменти. Розширення автономії вищих навчальних закладів визначено як головну засаду державної політики у сфері вищої освіти. Передбачено інституційні, академічні та фінансові засади автономії вищих навчальних закладів.

 

Управління у сфері вищої освіти концентрується за центральним органом виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної політики у сфері освіти і науки. Звужено систему органів виконавчої влади, що мають у підпорядкуванні вищі навчальні заклади (такими визначено Генеральну прокуратуру України, Службу безпеки України, Службу зовнішньої розвідки України, Адміністрацію Державної прикордонної служби України, інші центральні органи виконавчої влади, що мають у підпорядкуванні мистецькі вищі навчальні заклади та вищі військові навчальні заклади (вищі навчальні заклади з особливими умовами навчання).

 

Напрями підготовки, за якими здійснюється підготовка бакалаврів замінено на спеціальності, які є складовими галузей освіти.

 

Збільшено строк навчання за освітньо-кваліфікаційним рівнем магістра до півтора-двох років, а в аспірантурі за освітньо-науковим рівнем доктора філософії з трьох до чотирьох років. Встановлено строк навчання в докторантурі за науковим рівнем доктора наук – три роки. Знято обмеження щодо форм навчання за освітньо-науковою програмою доктора філософії і науковою програмою доктора наук. [10]

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. Основні проблеми системи вищої освіти Ураїни

 

Сучасний стан системи освіти України характеризується  такими проблемами: відносно низький рівень якості вищої освіти, слабка конкурентоспроможність, недофінансування, формалізація навчального процесу тощо. Як конкретні вищезазначені проблеми, так і комплекс проблем вищої освіти взагалі обумовлюють необхідність реформування вищої освіти. Про шляхи реформування вищої освіти в суспільстві ведеться гостра дискусія, свідченням чого є популярність цієї теми у сучасному житті України. Проблеми освіти широко висвітлюються в працях та статтях, стають причинами народних протестів. [5]

Також кризовий стан вищої освіти пов’язаний  із становленням  України  як  незалежної  держави. На вищу освіту мають неабиякий вплив  характер  суспільних відносин, реформуванням політичної та економічної систем на принципово нових  засадах та ішні процеси, які відбувалися під час становлення самостійної України.

   До основних проблем можна віднести такі :

• Невідповідність освіти сучасним ринкам праці . В Україні за забезпечення якості відповідає Міністерство освіти й науки, молоді та спорту. Найслабшими сторонами вітчизняної системи забезпечення якості освіти є її індиферентність до інтересів споживачів освітніх послуг, тотальне одержавлення, формалізм і конфлікт інтересів.
• Зосередження  наукового  потенціалу  в  високих концентраціях в окремих освітніх центрах.
• Створення  великої  кількості  нових  навчальних  закладів,  що  лише номінально відповідають стандартам освіти;
• Працевлаштування випускників.У пострадянській Україні держава відмовилася від централізованого планування розвитку господарства та забезпечення випускників вищих навчальних закладів робочими місцями. Сьогодні випускники складають досить велику кількість безробітних. У суспільстві має місце ситуація дезорієнтації, коли звичний зв’язок між рівнем освіти, можливістю отримати роботу та оплатою праці розірвано. Масова мода на престижні професії юриста, менеджера, економіста призводить до зниження якості підготовки та відсутності робочих місць.
• Зниження конкурентоспроможності української освіти на ринку освітніх послуг. За останні роки Україна майже на дві третини скоротила обсяг освітніх послуг для закордонних студентів та аспірантів і відповідну кількість робочих місць для своїх викладачів. Сьогодні міжнародний ринок фахової підготовки та освіти – це ринок, який дуже швидко розвивається і на якому діє жорстка конкуренція. Україна могла б зайняти на ньому своє місце завдяки наявному потенціалу, але для цього потрібні програми та проекти, яких у країні, на жаль, немає. Сьогодні ринок освітніх послуг тіньовий та примітивний за своїм змістом.
• Бізнесові кола, громадські організації та політичні партії не беруть участі в освітній політиці
• Обмеженість сучасних реформ. В процесі реормування вищої школи майже не розглядаються межі, у яких має відбуватися покращення освіти, — ринки праці, стратегії розвитку суспільства тощо. У змінах в освіті не беруть участі громадські організації, політичні партії, регіональні лідери, бізнесмени, науковці, діячі культури та мистецтва.
• Державна монополія в освіті. Держава вже не несе відповідальності за забезпечення випускників робочими місцями, але, як і за радянських часів, контролює зміст навчання. У вигляді стандартів держава знову наполягає на уніфікованих програмах, які не враховують ні особливостей регіонів, ні вимог міжнародних ринків праці.