ВІЛ-інфекція

Оскільки в більшості  випадків у цих хворих мова йде  про хронічні психотравми, важливо не стільки дезактуалізувати їхню значимість, скільки проробити навички адаптивного поводження, що жадає від хворих певних вольових зусиль, активності й емоційного настрою.

Тому симптоматична  гіпносуггестивна психотерапія й потенціювання комплексу медикаментозних і немедикаментозних процедур, у процесі курсу лікування повинна займати чимале місце в структурі системи психотерапії.

Особливе значення надається  роз'ясненню механізмів виникнення невротичних розладів, фізіологічної  суті процесів, які привели до розвитку патологічних форм емоційного реагування.

Перші індивідуальні  заняття майже повністю складаються  з гіпносуггестивної психотерапії й вселяння наяву, потім (з 3-го заняття) включаються самонавіяння й раціональна  психотерапія, з наступною корекцією навичок психічної саморегуляції і їхнім закріпленням.

При диссоціативних (конверсійних) розладах психотерапевтична тактика  повинна будуватися з врахуванням  характерних особистісних рис хворого (егоцентризм, демонстративність, рентні установки, завищений рівень самооцінки й претензій), а також безпосереднього зв'язку невротичних розладів з актуальними, як правило, гострими психотравмами (найчастіше сімейно-побутовими конфліктами).

Головними завданнями першого  етапу роботи із цими хворими є необхідність установлення емоційного контакту й формування адекватного відношення до психотерапії, ліквідація гострої невротичної симптоматики, потенціювання лікаря й лікувального комплексу в цілому.

Основними методами в  перші 4-5 сеансів виступають гіпносуггестивна, непряма психотерапія й імперативне вселяння наяву.

Тільки після досягнення істотної динаміки емоційного стану, нормалізації сну й формування адекватного  відношення до психотерапії підключається  патогенетича психотерапія й поступово  здійснюється перехід від співчутливо-седативного впливу до обговорення емоційних проблем хворих, роз'яснення суті невротичних розладів і корекції їхніх поведінкових реакцій.

Розвінчування "несчастливості", "винятковості" хворих й "провини" у їхньому захворюванні родичів, друзів, близьких, співробітників, начальства, вимагає певної обережності, поступовості, послідовності, і повинне здійснюватися шляхом перевиховання з емоційним підкріпленням.

Оволодіння навичками психічної  саморегуляції в цих хворих пов'язане  з певними труднощами, що виникає через виражену їхню емоційну лабільність і неможливість тривалої концентрації активної уваги.

Для полегшення виконання завдання необхідно використати моделювання  психологічно важких індивидуально-значимих для хворих ситуацій і відпрацьовувати психопрофілактичні навички адаптивного поводження, які закріплюються вселянням наяву [16, с.512].

У структурі перших індивідуальних занять основне місце займають вселяння наяву й гіпносуггестивна психотерапія, потім поступово повинні переважати раціональна психотерапія й методи психічної саморегуляції.

Характерні для хворих з обсессивно-компульсивними розладами особистісні особливості (високий рівень тривожності, задумливість, "самокопання"), а також специфіка  емоційних порушень (інтравертировності й імпрессивності емоційних проявів, їхній депресивний відтінок) диктують необхідність проведення, у першу чергу, раціональної психотерапії, що підкріплюється вселянням наяву.

Основу психотерапії цих хворих повинне становити ретельне відпрацювання  індивідуальних формул самонавіяння, власне кажучи коротких імперативних самонаказів седативного характеру, спрямованих на дезактуализацію конкретних симптомів у складних психологічних ситуаціях, а також функціональний тренінг.

Ціль раціональної психотерапії - роз'яснення механізмів виникнення навязливості, зміна відносин хворих до своїх страхів, побоюванням і неприємним відчуттям, відпрацювання індиферентного відношення до них.

Для активації хворих з 4-5-го заняття широко практикується колективно-групова психотерапія.

Корекція відношення до захворювання здійснюється з урахуванням  індивідуальної значимості його впливу на різні сфери соціального статусу (найчастіше - формування відчуття ізоляції, закомплексованості, віддалення від людей, відчуття "я не такий, як всі"), а також обсесивно-параноїдального типу реагування на захворювання [11, с.178].

Для цього із самого початку  раціональна психотерапія поєднується  із самонавіюванням, а також підкріплюється вселянням наяву й функціональним тренінгом у загальмованому й активному стані кори головного мозку.

При побудові психотерапевтичних схем лікування хворих із затяжними  невротичними розладами, на тлі яких виникло соматичне захворювання, варто виходити з найбільшої виразності в них астенічних проявів; наявності елементів психопатизації особистості з найбільшої (у порівнянні з іншими групами) соціальної дезадаптацією; втрати зв'язку невротичних розладів з актуальними психотравмами; обмеженням їхнього перебігу соматичним захворюванням; невідповідності ступеня важкості соматичного захворювання інтерпретації його хворими.

Природно, психотерапія цих хворих повинна носити переважно  патогенетичний характер, однак, у першу  чергу, вони мають потребу в усуненні гострої невротичної симптоматики. Тому психотерапевтичний вплив необхідно починати з гіпносугестивної психотерапії відразу після встановлення емоційного контакту із хворим.

Одночасно велика увага  приділяється непрямій психотерапії, дезактуалізації страхів, пов'язаних із соматичним захворюванням, потенціюванння лікаря-інтерніста й усього комплексу медикаментозних і немедикаментозних процедур.

У груповій психотерапії широко використовуються прийоми психотерапевтичного  рикошету, дзеркала, емоційної підтримки й т.п.

Зміст індивідуальних занять також диктується особливостями  невротичних розладів, виразністю соціальної дезадаптації й психопатизації особистості  хворих.

В одних випадках більшу роль відіграє раціональна психотерапія, в інші - функціональний тренінг, у третіх - корекція масштабу переживання хвороби, емоційна підтримка й т.п.

Клінічний досвід і численні дослідження дозволяють стверджувати - саме така системна, багаторівнева, диференційована  психотерапія, що сполучає кілька методів  і форм патогенетично обґрунтованого впливу й враховує особливості психічних порушень й особистості соматичних хворих, дозволяє досягти істотного поліпшення їхнього психоемоційного стану й формування адекватного відношення до соматичного страждання.

Психотерапія, як засіб  корекції психоемоційного стану соматичних хворих й їхні відношення до свого захворювання, здавна застосовується в соматичній медицині.

Багато авторів й  у наш час повідомляють про  успішне застосування психотерапії в комплексі лікування хворих з різними соматичними захворюваннями, маючи на увазі позитивну динаміку порушень психічної сфери, що відзначалися в них.

Безумовно, регрес невротичної  симптоматики в соматичних хворих є  однією з головних цілей психотерапевтичного  впливу, однак для об'єктивізації  ефективності лікування якісної його оцінки буває недостатньо.

Варто мати на увазі й  те, що тільки блокуванням невротичної  симптоматики завдання психотерапії соматичних хворих не вичерпуються.

Величезне значення при  їхньому лікуванні має корекція неадекватного відношення до соматичного страждання, ефективність якої становить важливу частину ефективності психотерапії, і також має потребу в об'єктивізації. До того ж, в останні роки в клінічній практиці усе більше широкого поширення здобуває комплексна система інтегральної оцінки ефективності терапевтичних заходів, що включає не тільки медичний, але й соціальний й економічний компоненти. При цьому досить важливо, щоб методика об'єктивізації ефективності психотерапії соматичних хворих була безпечною й не стомлюючою для хворих, і в той же час простою і зручною для лікаря, не потребуючого складного устаткування й т.п.

На підставі багаторічного  клінічного досвіду розроблена методика об'єктивізації ефективності психотерапії хворих на СНІД, що включає три основних блоки:

1. Кількісну оцінку динаміки інтенсивності невротичних скарг у хворих.

2. Кількісну оцінку динаміки експериментально-психологічних показників, що характеризують психоемоційний стан хворих й їхнє відношення до захворювання.

3. Комплексну інтегральну оцінку ефективності психотерапії з вирахуванням коефіцієнтів медичної, соціальної й економічної ефективності, а також інтегрального показника.

Залежно від поставлених  завдань й умов кожний із цих блоків може використовуватися самостійно або в комплексі.

Запропонована методика в цілому й кожний з її блоків пройшли апробацію при оцінці ефективності психотерапії майже тисячі хворих із захворюваннями серцево-судинної й сечовидільної систем, органів дихання, травлення й цукровим діабетом, у яких відзначалися непсихотичні порушення психічної сфери у вигляді соматогенного астенічного симптомокомплексу, гострих невротичних розладів, що розвилися на тлі соматичних захворювань, а також затяжних невротичних розладів і невротичних процесів, ускладнених соматичною патологією.

3. Профілактика ВІЛ/СНІДу.

МІСЬКА ПРОГРАМА

Міська програма забезпечення профілактики ВІЛ-інфекції, лікування,  догляду та підтримки ВІЛ-інфікованих  і хворих на СНІД на 2010 - 2013 роки

1.     Загальна  частина

         Світовий досвід свідчить, що  поширення ВІЛ-інфекції/СНІДу призводить до зменшення тривалості життя, зростання потреби у медичних послугах, загострення проблем бідності, соціальної нерівності  та  сирітства, подолання яких потребує постійного збільшення видатків із державного, обласного та міського бюджетів.

За даними Українського центру профілактики та боротьби зі СНІДом, Херсонська область у 2008 році посідала 13-те рейтингове місце серед  27 областей України. За 2008 рік в області вперше діагностовано ВІЛ-інфекцію у 589 осіб, у тому числі 79 випадків СНІДу (за  2007 рік – 550 та 63 випадки відповідно). Показник захворюваності населення  на ВІЛ-інфекцію по області перевищує показник по Україні на 30%, у 2008 році він складав 53,0 випадки при українському - 40,9 випадка на 100 тис. населення.

          Тривогу викликає  прогресуюче зростання показників цієї небезпечної хвороби. Станом  на 01.01.2009, під наглядом у лікувально – профілактичних установах м. Херсона знаходилося 673  ВІЛ-інфікованих,    із  них 61 дитина  віком до  18  років,  58 хворих  на  СНІД,  із  них 5 дітей, показник поширеності складав 197, 9 випадка на 100 тис. населення, а станом на 01.10.2009, в м.Херсоні знаходиться на обліку  716 ВІЛ-інфікованих,  із  них 53 дитини  віком  до  18  років,  63 хворих  на  СНІД,  із  них 5 дітей. Показник поширеності склав 210, 5 випадка на 100 тис. населення.

         За критеріями Об’єднаної програми  ООН з ВІЛ/СНІДу та Всесвітньої  організації охорони здоров’я, стан  поширеності ВІЛ-інфекції/СНІДу  в Україні класифікується як  концентрована епідемія. Основною причиною поширення ВІЛ-інфекції залишається вживання ін'єкційних наркотиків.

У зв'язку з тим, що переважна  більшість ВІЛ-інфікованих є особами  працездатного та репродуктивного  віку, епідемія негативно впливає  на  соціально-економічний розвиток країни та створює загрозу національній безпеці.

Погіршення ситуації   із  захворюваністю  на  ВІЛ-інфекцію  та збільшення   кількості хворих на СНІД обумовлено занепадом суспільної моралі та рядом соціально-економічних  причин: невідповідність темпів розвитку    інфраструктури    медичної    та    соціальної    допомоги    темпам  поширення епідемії;  недостатнє  фінансування  заходів із профілактики та лікування;  недосконала система інформування  населення з питань   запобігання інфікуванню.

         Досвід європейських держав свідчить, що для усунення проблем,  пов'язаних із ВІЛ-інфекцією/СНІДом, необхідно забезпечити реалізацію державної політики у сфері профілактики ВІЛ-інфекції,  лікування, догляду та підтримки інфікованих і хворих шляхом об'єднання зусиль органів державної влади та громадськості.

Актуальність розроблення  Міської програми забезпечення  профілактики ВІЛ-інфекції, лікування, догляду та підтримки ВІЛ-інфікованих  і хворих на СНІД на 2010 - 2013 роки (далі - Програма) обумовлена необхідністю створення ефективної системи дієвих заходів щодо запобігання подальшому  поширенню ВІЛ-інфекції/СНІДу.

2. Мета Програми

  Метою Програми  є стабілізація епідемічної ситуації, зниження рівня  захворюваності  та смертності від ВІЛ-інфекції/СНІДу  шляхом реалізації державної політики щодо забезпечення доступу населення до  широкомасштабних  профілактичних заходів,  послуг із лікування, догляду та підтримки ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД, включаючи забезпечення стерильними медичними виробами одноразового використання вітчизняного виробництва.

3.     Основні  завдання Програми

3.1. Для досягнення  визначеної Програмою мети слід  забезпечити здійснення  профілактичних, лікувальних та організаційних  заходів, а також заходів з  догляду та підтримки ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД.

3.2.  Профілактичними  заходами є: 

      - забезпечення  масштабної  первинної   профілактики   поширення ВІЛ-інфекції  серед   населення,  передусім  серед  підлітків та молоді,  через  проведення  освітньої та роз'яснювальної   роботи, із залученням засобів масової інформації та мережі Інтернет, з пропаганди   здорового способу життя, духовних, морально-етичних, культурних цінностей та відповідальної поведінки;