Умови і порядок укладення шлюбу

Також в контексті даного розділу будуть розглянуті особливості  укладання шлюбу з засудженою особою, оскільки дане питання також  регулюється законодавством. І хоч нечасто, але бувають випадки, коли один з подружжя відбуває покарання у виправно-трудовій установі. Якось у газеті "Факты" (лютий 1999 р.) навіть була опублікована стаття про те, як слідча та засуджений покохали один одного і вирішили узаконити свої відносини. Кілька місяців тому чоловік вийшов на волю, і зараз у них щаслива сім'я, і навіть вже є дитина.

2.1 Звернення до державного органу РАЦСу жінки та чоловіка, що бажають укласти шлюб

Першим етапом на шляху  до укладення шлюбу є звернення  до РАЦСу жінки та чоловіка, що бажають укласти шлюб. Згідно статті 28 Сімейного кодексу, а також пункту 4.1 Правил реєстрації актів громадянського стану, заява про реєстрацію шлюбу подається ними до будь-якого державного органу реєстрації актів цивільного стану за їхнім вибором (якщо реєстрація шлюбу у визначений день не відбудеться, то заява буде чинною протягом трьох місяців). Якщо жінка і / або чоловік не в змозі через поважні причини особисто подати заяву про реєстрацію шлюбу до державного органу РАЦСу, то таку заяву, справжність підписів на якій має бути нотаріально засвідченою, можуть подати їх представники згідно з нотаріально посвідченим дорученням. Також до органів реєстрації актів цивільного стану подається нотаріально посвідчена довіреність, що засвідчує право представників на подання такої заяви. Причиною подання заяви через представників може бути неможливість жінки і / або чоловіка подати заяву особисто через поважні причини. Сімейний кодекс не дає переліку таких причин, але можна припустити, що ними можуть бути хвороба або відрядження. Питання про вагомість причин вирішує начальник відділу РАЦСу. Відмова прийняти заяву про реєстрацію шлюбу від представника осіб, які бажають одружитися, з посиланням на неповажність причин, через які зазначені особи не можуть подати її особисто, як це випливає зі статей 55 і 124 Конституції, може бути оскаржена до суду з додержанням вимог глави 31-А Цивільно-процесуального кодексу.

При поданні заяви особи, які бажають зареєструвати шлюб, зобов’язані подати паспорти чи інші документи, які посвідчують особу, а також документи про припинення попередніх шлюбів (якщо такі були). Відповідно до Правил реєстрації актів цивільного стану такими документами є свідоцтво про розірвання шлюбу, свідоцтво про смерть одного з подружжя, судове рішення про визнання шлюбу недійсним. Для громадян України, шлюб яких припинено за кордоном, а також іноземців та осіб без громадянства таким документом може бути рішення суду про розірвання шлюбу, якщо за законодавством цієї іноземної держави воно є остаточним, свідоцтво про розірвання шлюбу або смерть другого з подружжя чи інші документи про підтвердження припинення попереднього шлюбу, які передбачені законодавством іноземної держави, видані компетентним органом та відповідним чином легалізовані, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. При цьому у заяві про реєстрацію шлюбу робиться відмітка із зазначенням документа, що підтверджує припинення попереднього шлюбу. Якщо до зазначених документів додано їх переклад, достовірність якого засвідчено згідно із законодавством іноземної країни, у якій їх видано, то він також повинен бути легалізований у встановленому порядку.

В Правилах також зазначено, що особи, які бажають зареєструвати  шлюб, зобов’язані пред’явити на посвідчення їх особи паспорт / паспортний документ. Якщо обидві особи, які бажають укласти шлюб / один з них не досягли 16 років і відповідно до статті 23 Сімейного кодексу їм надано право на шлюб, то реєстрація може бути проведена на підставі свідоцтва про народження, у якому робиться запис про проведену реєстрацію.

Заяви від громадян України, які постійно проживають за кордоном, приймаються за паспортом громадянина  України для виїзду за кордон, виданим  уповноваженим органом, тимчасово проживаючих – при пред’явленні паспорта громадянина України. А іноземці та особи без громадянства для реєстрації шлюбу в Україні повинні пред’явити національний паспорт або паспортний документ з відміткою про реєстрацію уповноваженого органу щодо законності їх перебування в Україні, якщо інше не передбачене чинним законодавством України.

2.2 Ознайомлення осіб, які бажають зареєструвати шлюб, з їхніми правами та обов’язками

Як казав колись Карл Маркс, "нікого не змушують брати шлюб, але  кожного змушують коритися законам  шлюбу, якщо він взяв шлюб". Тому майбутнє подружжя має бути обізнане щодо своїх прав та обов’язків.

На органи РАЦСу покладено  обов’язок щодо ознайомлення осіб, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, з їхніми правами та обов’язками  як майбутнього подружжя і батьків  та попередження про відповідальність за приховання перешкод до реєстрації шлюбу. Це положення, затверджене статтею 29 Сімейного кодексу та пунктом 4.6 Правил реєстрації актів громадянського стану в Україні, спрямоване на забезпечення стабільності шлюбу, уникнення інцидентів між подружжям. Однак навряд чи орган РАЦСу в змозі ознайомити зазначених осіб з усіма їх правами та обов’язками як майбутніх подружжя і батьків. У такому випадку, як слушно зазначають деякі автори, йому довелось би переказати майбутньому подружжю більшу частину статей Сімейного кодексу (якщо навіть не весь кодекс повністю), що практично неможливо. Тому мається на увазі, що орган реєстрації актів цивільного стану повинен ознайомлювати осіб, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, перш за все з:

1. умовами вступу в шлюб і перешкодами цьому, встановленими законом. В контексті даного питання необхідно згадати про необхідність додержання правил статті 30 Сімейного кодексу, в якій зазначено, що особи, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, повинні повідомити одна одну про стан свого здоров'я приховання тяжкої хвороби, а також хвороби, небезпечної для другого з подружжя, їхніх нащадків, може бути підставою для визнання шлюбу недійсним. Однак не зазначаються наслідки, що можуть настати у разі порушення цього правила. До того ж, закон не передбачає можливості категоричної відмови у реєстрації шлюбу за медичними показаннями. Проте приховування тяжкої хвороби, а також хвороби, небезпечної для другого з подружжя, їхніх нащадків, може бути підставою для визнання шлюбу недійсним.

Держава забезпечує створення належних умов для медичного обстеження осіб, які подали заяву про реєстрацію шлюбу. Порядок здійснення такого медичного обстеження встановлює Кабінет Міністрів України. Вже навіть прийняті відповідні нормативні акти, у яких вказується, що працівниками органів реєстрації актів цивільного стану заповнюється і видається направлення на добровільне медичне обстеження.

Результати  медичного обстеження є таємницею  і повідомляються лише особам, які  подали заяву про реєстрацію шлюбу. Причому, на відміну від частини 2 статті 15 Сімейного кодексу Російської Федерації, для цього не обов’язкова згода особи, яка пройшла обстеження. Цілком природно, що зазначене положення більшою мірою відповідає інтересам осіб, що мають намір вступити у шлюб, та їх майбутніх можливих нащадків.

2. правом цих осіб за власним бажанням укласти шлюбний договір (причому це право можна реалізувати як до реєстрації шлюбу, так і після неї). Воно закріплене у статті 92 Сімейного кодексу. На укладення шлюбного договору до реєстрації шлюбу, якщо його стороною є неповнолітня особа, потрібна письмова згода її батьків або піклувальника, засвідчена нотаріусом.

Стаття 93 СК передбачає зміст шлюбного договору. Ним регулюються  майнові відносини між подружжям (у тому числі визначаються їхні майнові права та обов’язки як батьків). Зокрема, може регулюватися порядок користування одним з подружжя житловим приміщенням, яке належить іншому з подружжя, а також проживання у житловому приміщенні, яке є їхньою спільною власністю, їхніх родичів. Умовами шлюбного договору може бути передбачена можливість надання утримання одному з подружжя незалежно від непрацездатності та потреби в матеріальній допомозі, а також можливість припинення права на утримання одного з подружжя у зв’язку з одержанням ним майнової (грошової) компенсації. Якщо ж у шлюбному договорі визначені умови, розмір та строки виплати аліментів, то в разі невиконання одним із подружжя свого обов’язку за договором аліменти можуть стягуватися на підставі виконавчого напису нотаріуса в порядку, установленому розділом 32 Інструкції про вчинення нотаріальних дій нотаріусами України.

Проте Сімейний кодекс встановлює деякі обмеження щодо змісту шлюбного договору. Так, ним не можуть:

- регулюватися особисті  відносини подружжя (а також особисті  відносини між ними та дітьми),

- зменшуватися обсяг прав дитини, які встановлені Сімейним кодексом,

- встановлюватися такі  умови, які ставлять одного  з подружжя у надзвичайно невигідне  матеріальне становище,

- передаватися у власність  одному з подружжя нерухоме  та інше майно, право на яке  підлягає державній реєстрації

До речі, варто зауважити, що у випадку зниження шлюбного віку відповідно до чинного законодавства укладення шлюбного контракту неповнолітніми здійснюється за виключно згодою їхніх батьків або законних представників.

Шлюбний договір укладається у письмовій формі і повинен бути нотаріально посвідченим. В ньому може бути встановлено як загальний строк дії договору, так і строки тривалості окремих прав та обов’язків. Стаття 100 Сімейного кодексу передбачає можливість зміни подружжям шлюбного договору (угода про це нотаріально посвідчується). На вимогу одного з подружжя шлюбний договір за рішенням суду може бути змінений, якщо цього вимагають його інтереси, інтереси дітей, а також непрацездатних повнолітніх дочки або сина, що мають істотне значення.

3. правами та обов’язками майбутнього подружжя щодо взаємного утримання. Цей обов’язок закріплений у статті 75. І це, між іншим, одна з визначальних рис сім'ї – дружина та чоловік зобов’язані матеріально підтримувати одне одного. Обов’язок матеріальної підтримки виникає вже саме з моменту реєстрації шлюбу і має моральний характер з моменту появи необхідних для цього підстав. Проте права на утримання не матиме той з подружжя, хто негідно поводився у шлюбних відносинах, а також той, хто став непрацездатним у зв’язку із вчиненням ним умисного злочину, якщо це встановлено судом. А той із подружжя, хто стане непрацездатним у зв’язку з протиправною поведінкою другого з подружжя, матиме право на утримання незалежно від права на відшкодування шкоди відповідно до Цивільного кодексу України;
4. правом укладати договір про надання утримання. За статтею 78 подружжя має право укласти такий договір одному з них, у якому визначити умови, розмір та строки виплати аліментів. Договір може бути оформлений як самостійно, так і бути частиною шлюбного договору, укладається у письмовій формі і нотаріально посвідчується. У разі ж невиконання одним із подружжя свого обов’язку за договором про надання утримання аліменти будуть стягуватися на підставі виконавчого напису нотаріуса.

Вищезгаданий  обов’язок РАЦСу знаходимо і  в пункті 4.6 Правил реєстрації актів  цивільного стану в Україні. Згідно нього, орган реєстрації актів цивільного стану, який прийняв заяву про  реєстрацію шлюбу, зобов’язаний ознайомити осіб, які вступають у шлюб, з умовами і порядком реєстрації шлюбу, переконатися, що ці особи взаємно обізнані зі станом здоров'я і сімейним станом один одного, а також роз'яснити їм права і обов’язки як майбутнього подружжя і батьків та попередити про відповідальність за приховання перешкод до вступу у шлюб.

Додержання правила статті 29 Сімейного кодексу необхідне  для забезпечення стабільності шлюбу  і сім'ї, виконання подружжям їх прав та обов’язків, у тому числі  батьківських, а також для уникнення  у майбутньому інцидентів у сім'ї.

Якщо майбутнє подружжя згодне з усіма умовами і немає перешкод для укладення шлюбу, то державний орган РАЦСу приймає заяву.

2.3. Заручини

Інститут заручин є  нововведенням діючого Сімейного  кодексу. Зарученими особи вважаються з моменту подання заяви про  реєстрацію шлюбу до органів РАЦСу. Це закріплено у статті 31 кодексу. Сімейний кодекс, як зазначає З. Ромовська, закріплює давню народну традицію, надаючи заручинам певного правового значення. Неоднозначність, а часом і суперечливість у бажаннях і поведінці дають змогу говорити про неможливість зрозуміти, пояснити й тим більше врегулювати вибір подружніх пар. Проте час заручин для того й дається, щоб привести до спільного знаменника бажане, дійсне і належне.

Частина 2 згаданої статті підкреслює формальне значення заручин, тобто як такого стану, який не породжує у осіб обов’язку вступу в шлюб. Адже, як іноді так буває, наречений або наречена змінюють своє рішення, або ж виявляються обставини, що є істотними перешкодами до вступу в шлюб. І немає гріха, якщо в результаті взаємного вивчення молоді відмовляться від свого наміру поєднати долі. Краще одразу визнати свою помилку, ніж із сорому через неправильне розуміння свого обов’язку наполягати на шлюбі, який із самого початку приречений на невдачу. До того ж, бувають такі випадки, коли так роблять наречені, які дізналися, що в сім'ї нареченого побутує традиційне пияцтво чи їй властиві інші моральні вади. Адже ніхто не поспішає виставляти напоказ свої болячки. Щоб розглядіти їх, потрібні час і певна міра довір'я двох сімей одна одній.

Сімейним кодексом встановлено  певні правові наслідки відмови  заручених від шлюбу. Так, особа, яка відмовилася від шлюбу, зобов’язана  відшкодувати другій стороні затрати, що були нею понесені у зв’язку  з приготуванням до реєстрації шлюбу  та весілля.

Підставами для звільнення від відшкодування понесених  затрат є:

• протиправна, аморальна поведінка нареченого або нареченої;
• приховання ним / нею обставин, що мають для особи, яка відмовилася від шлюбу, істотне значення. Кодекс зазначає такі причини, як тяжка хвороба, наявність дитини, судимість тощо.

Причому зазначені  обставини є підставами звільнення від відшкодування понесених  затрат лише у тому разі, коли ці обставини  спричинили відмову від шлюбу  однієї із сторін, тобто має бути причинний зв’язок між зазначеними обставинами та відмовою від шлюбу.