Технології соціально-педагогічної роботи з обдарованими дітьми

Міністерство  освіти і науки, молоді та спорту України

Уманьский державний  педагогічний університет імені  Павла Тичини

Інститут розвитку дитини

Мистецько-педагогічний факультет

 

 

 

 

Кафедра соціальної педагогіки,

соціальної роботи

та історії педагогіки

 

 

ІНДЗ

на тему:

«Технології соціально-педагогічної роботи з обдарованими дітьми»

 

 

 

Підготувала:

студентка V курсу

2 групи

Сержант Т.І.

Викладач:

Литвин А.І.

 

 

 

Умань-2012

 

Зміст

Вступ........................................................................................................................

 

1. Обдаровані діти − соціально-педагогічна проблема...................................

 

2. Методи діагностики обдарованої дитини.................................................

 

3. Технологія діяльності з обдарованими дітьми...........................................

 

Список використаних джерел...............................................................................

 

Вступ

Звичайно, кожен вчитель  мріє мати учнів, спроможних до високих  показників успішності у вивченні саме його предмету. Але, між тим, дуже часто учні не тільки не виявляють обдарованість, а навпаки демонструють негативне ставлення до навчання взагалі.

Та обставина, що все  більше дітей не бажає вчитися, викликає тривогу, розгубленість, а у багатьох випадках страх і відчуття безпорадності майже у кожного вчителя. Спостерігається невтішна ситуація, коли діти нічим не зацікавлені і апатичні до пізнання. Складається враження, що вони не піддаються навчанню. Але чи насправді це так?

В останні десятиліття  у зарубіжній психології з’явилося багато робіт, присвячених трагедії невиявлених або заблокованих системою шкільного навчання талантів. За даними одного з відомих вчених – П. Торренса, більше третини дітей, що були відраховані як невстигаючі, це – обдаровані діти.

 

1. Обдаровані діти − соціально-педагогічна проблема

Соціальний педагог  сприймає учня як цілісного індивіда, сприяє його участі у науковій, технічній, художній творчості, спортивній, суспільно-корисній діяльності, виявленню задатків, обдарувань, розкриттю здібностей і талантів. Одне із завдань соціально-педагогічної діяльності, передбачених наказом МОН України «Про особливості діяльності соціальних педагогів загальноосвітніх навчальних закладів», є робота з обдарованими дітьми та дітьми з творчими здібностями, їх соціально-педагогічний супровід та оптимізації навчально-виховного процесу.

Уміння соціального  педагога відкрити і підтримати талант дитини значно допоможе їй успішно  соціалізуватися і не стати жертвою  життєдіяльності. Адже високу обдарованість і геніальність особистості, яка припадає на «одну» людину із тисячі народжених, можна віднести до латентних жертв. У залежності від сприятливих умов соціалізації, особливо на ранньому етапі, ці задатки розвиваються приблизно у одного із мільйона народжених, а дійсними геніями стає лише один із десяти мільйонів.

У працях Василькової Ю.В., Звєрєвої І.Д., Коваль Л.Г., Лукашевича М.П, Мудрик A.B., Хлєбік С.Р., Тетерського С.В. та інших розкриваються психофізіологічні особливості обдарованості, соціально-педагогічний захист і соціальна робота з такими дітьми. Стереотипність навчання дітей за радянської школи ще й досі негативно впливає на визначення можливостей дітей до пізнавальної діяльності. Проблема диференційованого навчання за видами диференціації сприймається неоднозначно. Нові типи навчально-виховних закладів для обдарованих дітей не завжди заповнюються такими школярами, оскільки існує проблема визначення обдарованості. Неоднозначність тлумачення самого поняття «обдаровані діти» і поняття «диференціація учнів за їх навчальними можливостями» нерідко приводить до переоцінки або недооцінки можливостей дитини.

Реальність вивчення, встановлення й відзначення різнорівневих  властивостей обдарованості вимагає  аналітичного підходу до дослідження  структури індивідуальності обдарованої дитини.

Показником, який обумовлює  обдарованість, є діапазон вияву  здібностей. Здібності у свою чергу  є психологічним показником характеристики особистості. Здібності проявляються у людини через задатки (нахили) і  характеризуються прагнення людини до визначеного виду діяльності. Із задатками людина народжується і рівень їх прояву від народження і в процесі діяльності визначає рівень здібностей.

Здібності − психічні властивості людини, що є передумовою успішного виконання певних видів діяльності. Вони розвиваються в результаті нахилів.

Нахили (задатки) − це стійкі прагнення до занять певного виду.

Обдарованість − високий рівень здібностей, яка проявляється у результаті наполегливої праці і є сплавом набутого і спадкового.

Обдарованість розрізняють:

• соціальну, або лідерську;
• мистецьку: музичну, образотворчу, сценічну;
• психомоторну, яка визначає виключно спортивні здібності;
• академічну, яка проявляється в здібностях до навчання;
• інтелектуальну − це здатність аналізувати, мислити, співстав-ляти факти. У сім'ї така дитина − розумниця, а в школі − відмінник;
• творчу, яка проявляється в нестандартному баченні світу, нешаблонному мисленні.

Фактором обдарованості  виступає підвищена потреба дитини в розумових і творчих діях. Адже їх не потрібно примушувати навчатися. Вони самі знаходять складні інтелектуальні завдання, потребують спілкування із дорослими, тому однолітки часто насміхаються з них і дають прізвиська (фізичну характеристику): «очкарики», «диваки», «буквоїдки», «фанати», «ледарі», «скромники», «невротики».

 

Талант − найвищий рівень здібностей, розвиток яких мають природну основу у вигляді задатків.

Геніальність − найвищий рівень задатків особистості, який проявляється у сенситивний період, а результат діяльності особистості є визначним у дану епоху життя суспільства.

Обдарована  дитина − дитина, яка значно випереджує своїх ровесників у розумовому розвитку; яка демонструє загальну (здібності до різних галузей діяльності) або спеціальну (музичну, художню, технічну, психомоторну, соціальну та ін.) обдарованість. її обдарованість може проявлятися в різні періоди розвитку. Для обдарованої дитини характерними рисами є рання мова, великий словниковий запас, вона енергійна, допитлива, відрізняється творчим мисленням, розвиненою пам'яттю, виявляє значну самостійність, висловлює багато міркувань з приводу конкретної ситуації, проявляє наполегливість, захоплюється образотворчою діяльністю, іграми.

Обдарованість дитини в  сім'ї сприймається по-різному. З  однієї сторони − це гордість, а з іншої − великі проблеми. Існує ситуація, коли батьки «вимучують» талант із своєї дитини при відсутності здібностей.

Психологи і педагоги при визначенні обдарованості розглядають  такі параметри: випереджуючий інтелектуальний  і психологічний розвиток, виражені фізичні дані. У соціальній педагогіці яскравими рисами прояву обдарованості вважають: почуття справедливості, особистісну систему цінностей, яскраву уяву, почуття гумору, розв'язання недопустимих проблем, перебільшення страху. Отже, поняття обдарованості (діагноз) і навчання здібних (прогноз) дітей є спірним. До деякої міри проблему можна вирішити при правильному визначенні унікальності і культивуванні здібностей, талантів, загальної і спеціальної обдарованості, встановленню її видів за допомогою спеціальних методик діагностики.

Основними ознаками обдарованості  виступають творче спрямування і  розумова винахідливість. Але ці ознаки переважно можуть бути віковими, набутими. Тому поняття «діагноз» і «прогноз» стосовно розумових здібностей є диференційованим.

Дефекти навчально-виховного процесу, пов'язані з навчання обдарованої дитини, негативно впливають на особистість, ускладнюють їй життя, створюють проблеми. Проблеми обдарованих дітей:

• прояв агресивних реакцій: непряма агресія, вербальна агресія, фізична агресія;
• неприязнь до школи;
• ізоляція від однолітків;
• конформізм;
• занурення у філософські проблеми (потойбічне життя, релігійні вірування);
• невідповідність між фізичним, інтелектуальним і соціальним розвитком;
• почуття незадоволеності;
• гіперчутливість;
• потреба в увазі дорослих та ін.

Важливо у соціально-педагогічній діяльності виявити явну і приховану  обдарованість, провести відповідну корекційну роботу, яка полягатиме у спеціально створених умовах для пристосування  до життя в середовищі, подоланні  або послабленні недоліків чи дефектів її соціалізації.

Отже, соціально-педагогічна  діяльність включає роботу з обдарованими дітьми і роботу з оптимізації  навчально-виховного процесу, і роботу з батьками обдарованої дитини.

Робота  з обдарованими дітьми включає:

• психодіагностику дітей з високим інтелектуальним потенціалом;
• виявлення обдарованих і талановитих дітей;
• індивідуальні психолого-педагогічні консультації для дітей та їх батьків;
• групова робота з розвитку комунікативних навичок, креативності. Робота з оптимізації навчально-виховного процесу передбачає допомогу вчителеві у:
• визначенні індивідуального підходу до навчання і виховання учнів;
• підготовці розвиваючих завдань для розвитку пам'яті, уваги, уяви, мислення;
• доборі методів і створенні методики навчання обдарованих дітей.

Важливою особливістю соціально-педагогічної роботи з обдарованими дітьми є її посередницький характер між учнями і різноманітними соціальними інститутами і закладами.

 

2. Методи діагностики  обдарованої дитини

Діагностування обдарованої  дитини пов'язується з визначенням її соціального статусу і прогнозом її поведінки, а також направлення її до навчального закладу відповідного типу. З досвіду роботи вчителів відомо, що обдаровані діти у звичайних загальноосвітніх школах проводять половину, а то й весь навчальний час. Школи не можуть задовільнити інтереси і можливості обдарованих учнів тому, що вони розраховані на дітей різних індивідуальних здібностей. У зв'язку з цим в обдарованих дітей виникає уявлення про себе як про нормальних, а про інших − як про розумово неповноцінних учнів.

У практиці сучасної школи можна визначити  три підходи у виборі форм навчання обдарованих дітей:

1. Обдаровані діти  навчаються в звичайній школі,  але за індивідуальною програмою,  яка містить елементи «збагачення» і «прискорення».

2. Створення спеціальних шкіл для обдарованих: гімназій, ліцеїв, шкіл з спеціальними нахилами тощо

3. Створення для дітей  з підвищеними здібностями особливих  класів у структурі масової  загальноосвітньої школи, створення  спеціальних програм.

За місцем навчання обдарованої дитини діагностування проводиться з метою визначення її рівня розвитку, що допоможе знайти адекватні методи навчання і виховання, створити спеціальні програми, надати підтримку і соціальний захист.

Найчастіше  використовують такі методи:

1. Стандартизовані методи вимірювання інтелекту. Тести спрямовуються на визначення вербальних і невербальних здібностей дитини. Найбільш поширеними методами є шкала інтелекту Станфорда-Біне, тест Слоссона, Векслерівська шкала інтелекту та ін.

2. Стандартизовані тести досягнень для школярів використовують для виявлення виняткових здібностей з навчальних дисциплін. Тести призначені для вимірювання готовності дітей до школи (володіння основними поняттями, розуміння шкільних інструкцій, слухової пам'яті, копіювання, впізнавання букв і т.д.).До них належать тест загальної підготовки, Станфордський тест досягнень тощо.

3. Стандартизовані тести на перцептивно-руховий розвиток. Спрямований на виявлення у дітей дошкільного віку рухових здібностей, вимірюється здатність контролювати і регулювати рухи різної амплітуди, координувати роботу рук, очей, відтворювати геометричні малюнки, закінчувати малюнки, конструювати із кубиків.

4. Стандартизовані тести оцінки соціального розвитку. Оцінка соціальної компетенції і зрілості дітей дошкільного віку передбачає визначення навичок спілкування, уміння налагоджувати контакти.

5. Вимірювання творчих здібностей (тест Торренса). Дані тести призначені для визначення виконання конструювання картин, використання словесних асоціацій, застосування звичайних предметів для виконання нестандартних проблем і т.д.

6. Спостереження і контрольні записи.

7. Методика вивчення особистісних характеристик включає вивчення блок показників-факторів: стурбованість при тестуванні, занепокоєність з приводу шкільних оцінок, загальну стурбованість, стабільність якості мислення, академічну самооцінку, контроль мотивації, потребу в знаннях, побоюванню щодо невдач.