Студентське життя

Міністерство аграрної політики і продовольства України

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РЕФЕРАТ

на тему: “Студентське життя”

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Виконала:

 студентка ІІ курсу 

АБТ_факультету,

3 групи «Захист рослин»

Шевчук Ірина

 

 

 

 

 

 

Одеса 2013

План:

Вступ

1. Соціальне самовизначення  студенства

2. Політичне самовизначення  студентів

3. Професійне самовизначення  молоді

4. Економічне самовизначення  студенства та іншої молоді

Література

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

   В Україні соціологія  молоді як науковий напрямок  до останнього часу ледве трималася  і не мала вагомого практичного  значення. Однак за останні часи  з'явилась низка спеціальних дослідницьких  центрів і осередків вивчення  молоді та її проблем (як в  межах академічної науки, так  і при державних органах), що  зрушило з місця справу наукового  аналізу тенденцій у молодіжному  середовищі. Перш за все слід  відзначити появу спеціальної  наукової служби при Міністерстві  України у справах молоді і  спорту, а саме Українського науково-дослідного  інституту проблем молоді.

Основні напрямки його діяльності полягають у:

• проведенні фундаментальних та пошукових досліджень проблем молодого покоління, актуальних питань молодіжної політики, молодіжного та дитячого руху;

• вивчення процесу соціалізації молоді в період зміни суспільно-економічних відносин;

• дослідження запитів, інтересів молоді, розвитку тенденцій в молодіжному середовищі;

• розробка економічних, соціальних, організаційно-правових механізмів формування і проведення державної молодіжної політики в Україні.

   Крім науково-дослідних  підрозділів, у структурі інституту  створені відділення підвищення  кваліфікації працівників комітетів  у справах молоді, підготовки  працівників соціальних служб  для молоді, вечірня жіноча гімназія, економічна школа та школа  молодого політика. Остання за  три роки свого існування підготувала 536 молодих політиків, які репрезентують 17 молодіжних та громадських організацій, 12 політичних партій в усіх  регіонах України.

   У справі вироблення  ефективної молодіжної політики  велику роль відіграє з'ясування  суті і змісту процесів життєвого  самовизначення молодої людини. Ці процеси поділяються на: соціальне; політичне; професійне та економічне  самовизначення. Складний комплекс  проблем, пов'язаний з цими процесами, і досліджує соціологія молоді.

 

1. СОЦІАЛЬНЕ САМОВИЗНАЧЕННЯ  СТУДЕНСТВА

   Аналіз результатів  соціологічних досліджень свідчить, що нині молодь - це одна з  найбільш уражених в економічному  плані та найбільш безправна  в соціально-правовому відношенні, соціальна спільнота, яка живе  в умовах підвищеної соціальної  напруги і психологічного дискомфорту. Як наслідок такого становища  з'являються все нові й нові  факти зростання в молодіжному  середовищі злочинності, наркоманії, токсикоманії, алкоголізму, проституції. Рівень злочинності серед молоді  та неповнолітніх має сталу  тенденцію до значного зростання: за останні 10 років вона зросла  на 12%. Серед наркоманів 80% складає  молодь, у тому числі неповнолітні - 40%. Щорічно у скоєнні тяжких  злочинів бере участь більше 25 тис. молодих людей. З 1980 р. рівень  злочинності серед дівчат зріс  у 2,5 рази.    Після деякого  зниження у 1986 р. знов спостерігається  тенденція зростання показників  смертності населення молодших вікових груп. Починаючи з 1988 p., зростає кількість самогубств серед молоді, особливо у віці 15-19 років. Загрозливо виглядає процес підвищення питомої ваги молоді серед людей, які добровільно відходять з життя; феномен самогубства все більше набирає молодого обличчя.

   Ці явища, накладаючись  на загальні процеси депопуляції  в Україні (тобто фіксоване з 1989 р. зменшення загальної кількості  населення внаслідок збільшення  кількості померлих відносно  кількості новонароджених), приводять  загалом до старіння населення  країни та зменшення частки  молоді в ньому. Так, кількість  молодих людей в Україні складає  нині близько   11 млн.чол., але  за останні 10 років їх питома  вага у складі населення зменшилась  з 22,2% до 19,7%.

   Слід виділити  такі відносно нові тенденції, характерні нині для соціального  самовизначення молоді:

• заперечення можливості повернення до минулого соціального ладу та невизначеність власного місця і ролі у побудові нового;

• руйнація традиційних форм соціалізації, заснованих на досить жорсткій визначеності життєвого шляху та наявності великої кількості соціальних інститутів, покликаних здійснювати цей процес; водночас нових, ефективних та відносно безболісних форм соціалізації молоді практично не існує;

• розширення можливостей самостійного вибору життєвого шляху при одночасному зростанні особистої відповідальності;

• поява нових соціальних посередників, не властивих для самовизначення минулих поколінь: кооперативів, приватного бізнесу, різноманітних форм власності; наявність різних джерел одержання матеріальних благ і заробітку, нових джерел інформації, самодіяльних про- і антисоціальних, антисуспільних молодіжних угруповань, тощо;

• посилення регіональних та національних (етнічних) відмінностей та зростання їх питомої ваги в життєвому самовизначенні молоді;

• оцінка свого суспільного становища із загальноцивілізаційних позицій, найчастіше у порівнянні зі становищем ровесників в інших, переважно високорозвинутих країнах та поява у зв'язку з цим завищених соціальних вимог.

   Отже, більшість молоді  стоїть нині перед складним  вибором у житті, до якого вона  не підготована ні психологічно, ні організаційно. Тому мета молодіжної  політики у цій галузі –  це зміцнення соціального статусу  молоді в структурах суспільства, які оновлюються або кардинально  змінюються, посилення правової, економічної  та соціальної захищеності молодого  покоління.

 

2. ПОЛІТИЧНЕ САМОВИЗНАЧЕННЯ  СТУДЕНТІВ

   Воно відбувається  в умовах, коли суспільство стоїть  перед альтернативою вибору подальшого  шляху розвитку. В цій ситуації  соціологи констатують, що молодь  ще не визначила свого місця  у цих складних процесах, хоч  на загал і вітає зміни, які  настали. Тому більшість займає  пасивну, вичікувальну позицію і лише 10-15% готові діяти активно. Нині ми є також свідками боротьби за молодь з боку багатьох політичних партій та рухів, у зв'язку з чим процес самовизначення молоді все більше набуває політичного характеру, який посилюється під час проведення масштабних політичних кампаній на кшталт виборів до місцевих та центральних органів влади. Ця боротьба за молодь дуже часто зводиться до прагнення за будь-яку ціну вибороти її голоси та завербувати до участі у разових політичних акціях у ролі статистів. Лише лічені партії та політичні об'єднання мають у своєму складі молодіжні секції (республіканська партія, РУХ) і вироблену молодіжну програму дій. Найбільш активними у цьому плані є радикальні партії, членами яких переважно є молодь, схильна до конкретних, доволі часто неконституційних дій УНА, УНСО, СНПУ тощо.

   Ще одна тенденція  перехідного часу це зменшення  представництва молоді в управлінських  структурах, в різних ешелонах  влади. Відчуженню молоді від  участі в управлінні властиві  дві взаємопов'язані особливості: наростання пасивності і недовіри  молоді до офіційних органів  управління, де дуже мало їх  ровесників, та зростання інтересу  до суто молодіжних угруповань  та об'єднань, в яких немає бюрократично  заформалізованих форм роботи.

До найбільш загальних характеристик політичного самовизначення молоді у сучасний період можна зарахувати:

• наявність суперечливих прагнень у молодіжному середовищі, пов'язаних з майбутнім статусом України як держави: більшість молодих людей прагнуть жити у незалежній   суверенній державі, але до третини молоді бажають бачити Україну у складі утворення, подібного до СНД або до федерації колишніх республік СРСР;

• якщо політична ситуація під час «горбачовської перебудови» в колишньому СРСР цікавила кожного другого респондента, то нині тільки 0,8% респондентів проявляють інтерес до політичних проблем, 19% молоді зовсім не цікавить політика, а майже 55% вона тільки дратує. Понад половину з числа опитаних молодих людей політика цікавить лише тоді, коли це стосується їх особисто;

• продовження посилення тенденції до департизації масової свідомості молоді та її політичної поведінки; нинішня молодь у складі політичних партій займає ледь 1% від загальної кількості їх членів; отже, політичні партії та рухи не мають стійкої опори в молодіжному середовищі;

•  байдуже ставлення загалу молоді до суто молодіжних організацій та об'єднань; це є свідченням «приватизації» життя переважної частини молоді, її відходу від намагань вирішення власних проблем та проблем суспільства, нездатності заявити про себе та свої потреби конструктивними масовими акціями;

• ставлення молоді до різних форм соціального протесту залишилось незмінним і полягає у підтримці законних легальних дій та засудженні таких дій, що лежать поза правовим полем.

Тому мета молодіжної політики у цьому плані - це підтримка політичного визначення молоді, сприяння молодіжним політизованим утворенням просоціального спрямування, посиленню їх конструктивної активності, консолідація зусиль для зміцнення української держави, демократизації та гуманізації суспільства. При загальній стратегічній скерованості соціальної політики в бік інтеграції молоді в суспільство нині тактично важливо сприяти також дезінтеграційним процесам в її середовищі з метою формування власних молодіжних соціально-політичних структур з представленням інтересів строкатого молодіжного середовища та їх подальшого включення у суспільні структури на новій демократичній основі.

 

3. ПРОФЕСІЙНЕ САМОВИЗНАЧЕННЯ  МОЛОДІ

   Протягом довшого  часу молоді відводилось другорядне  місце у сфері праці, що, як  наслідок, посилювало її матеріальну  та психологічну залежність від  старших поколінь. Нині близько 90% молодих людей живуть на частковому  або повному утриманні батьків  та рідних. Основна частина молодого  покоління при переході до  ринкова орієнтованої економіки  розраховує на суспільну допомогу  і захист, а не на власні  сили. Загалом для процесу професійного  самовизначення молоді нині характерні  такі особливості:

• зростаючі диспропорції у структурі зайнятості у різних регіонах країни, поява праценадлишкових та працене-достатніх сфер;

• посилення прихованого і явного безробіття у молодіжному середовищі;

• розтягування у часі періоду набуття освіти і наявність різних можливостей в її одержанні; низький престиж освіти на загал;

• масовий характер вимивання молоді з виробничих структур у сфери приватного бізнесу, пов'язані насамперед з комерційною діяльністю невиробничого напрямку;

• використання молоді передусім на тимчасово вигідних та добре оплачуваних роботах, які не вимагають фахової підготовки, та пов'язаний з цим процес декваліфікації молоді, особливо тієї її частини, яка лише починає трудову діяльність;

• загострені прояви соціальної нерівності, які торкаються шансів різних категорій молоді у виборі професійної освіти та місця праці.

Мета молодіжної політики в цьому напрямку - це зміцнення професійного статусу молоді шляхом економічного (а не адміністративного) регулювання молодіжної зайнятості, особливо у праценадлишкових районах, докорінна реформа системи освіти, розробка спеціальних економічних та юридичних гарантій, які попереджатимуть або компенсуватимуть різні можливі форми дискримінації молоді.

 

 

4.   ЕКОНОМІЧНЕ САМОВИЗНАЧЕННЯ  СТУДЕНТСТВА ТА ІНШОЇ МОЛОДІ

   Ця проблема складається  з ряду підпорядкованих проблем, таких, як:

• необхідність забезпечення рівних умов для трудового старту молоді;

• можливість соціального просування;

• досягнення економічної самостійності.

Соціологічні дослідження свідчать, що нині існує відчутна нерівність серед молоді у можливостях набуття загальної освіти, духовного і культурного розвитку, професійної підготовки, виборі місця праці. Причин цих явищ є багато: це і соціальні наслідки демографічних, організаційних, структурних диспропорцій в межах цілої країни, які утворювались історично і поглиблювались в умовах економічної кризи, і зростання соціальної нерівності в усьому суспільстві, що особливо позначається на молоді, і відсутність сильної державної соціальної політики, тощо. Наприклад, у порівнянні з міською молодцю у сільських хлопців та дівчат невисокі можливості набуття якісної освіти, престижних місць працевлаштування, змістовного проведення дозвілля. Все це спричиняє помітне зменшення питомої ваги молоді у складі сільського населення, її масове переміщення у міста і перетворення сільської молоді в них на маргінальний (від лат. marginalis - той, що знаходиться на краю, на узбіччі) прошарок.

   Відносно новим  явищем стає дальше погіршення  економічного стану молоді. Це  стосується виконання нею фізично  важких, шкідливих і непривабливих  робіт, постійної загрози безробіття, одержання мінімальної заробітної  платні. Так, наприклад, середня заробітня  платня молодих робітників складає  нині лише 60% від середньоукраїнського  рівня і є вдвічі нижчою  від величини мінімального споживчого  бюджету для юнаків і дівчат. Наслідком цього є падіння  рівня життя молоді в цілому, що спонукає молодь вдаватися  до підробітку крім основної  роботи чи навчання. Тому вторинна (додаткова) зайнятість молоді стає  для неї правилом. Але з огляду  на те, що вторинна зайнятість  здійснюється переважно у неформальній  або тіньовій економіці, молодь  стає там об'єктом визиску та  посиленої експлуатації. Сьогодні  у тіньовому секторі економіки  працює 21% молодих людей у віці 15-28 років; у віці ж 20-28 років цей  відсоток зростає до 25,3. Найбільш  поширеним в усіх групах молоді  великих міст є надання послуг  приватним особам; цим займається  нині від 40 до 47 відсотків молоді.