Соціологія права

План

1. Соціологія права, як галузь знань соціології
2. Історія виникнення соціології права
3. Структурні особливості соціології права
4. Правова культура сучасного українського суспільства

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.Соціологія права, як галузь  знань соціології

 

Соціологія права — галузь соціології, що вивчає закономірності функціонування права в системі соціальних інститутів: генезис, динаміку, структуру правових норм та їх роль у суспільстві, механізми їх реалізації в поведінці та діяльності особистості, групи, організації, інститутів, суспільства.

Предметом соціології права є суспільні відносини, за яких формувалися правові норми та акти, соціальна зумовленість права, а також вплив права на соціальні процеси, формування і розвиток суспільних відносин. Це означає, що предмет соціології права охоплює всі суспільні явища, які містять правовий елемент, соціальні чинники, які взаємодіють з правовими явищами, а також механізми та закономірності такої взаємодії.

Об'єктом соціології права є соціально-правові відносини.

Актуальність соціології права полягає в науково-пізнавальному та практичному аспектах, оскільки без всебічного знання соціальних аспектів формування і дії права неможливі реалізація концепції правової держави, прогнозування перспектив упровадження конкретного правового акта.

Проблематика досліджень соціології права охоплює кілька головних напрямів. Одним з них є походження правових норм, що складаються на підставі існуючих суспільних відносин, відображаючи волю законодавця, потреби суспільства, тенденції суспільного розвитку, тобто є соціально зумовленими. Наскільки адекватно правові норми відтворюють вимоги життя, реальний стан речей, сприяють розвитку суспільних відносин, завдяки чому і як виникають конкретні правові інститути — усе це досліджує соціологія права.

Соціальна зумовленість правових інститутів та права передбачає глибокий аналіз соціальних відносин, які потребують правового регулювання. Оскільки вони перебувають у постійному розвитку, важливо не тільки з'ясувати їх особливості на певному етапі, а й спрогнозувати розвиток у майбутньому. Соціальні відносини, що є об'єктом правового регулювання, постають як інтереси, мотиви, які, подолавши певну систему процедур, втілюються у законодавчі акти. Предметом соціально-правових досліджень у такому разі є не тільки регламентовані форми діяльності з підготовки правових актів, але й різні неформальні відносини в цьому процесі. Не менш важливим є вивчення ефективності правових настанов, що виявляється у їх впливі на практичні відносини. Таке розуміння конкретизується у різних проблемних напрямах, які склалися в сучасній соціології права. Так, у полі зору досліджень щодо соціальної зумовленості права є соціальні непра-вові чинники, які впливають на розвиток права. А вивчення ефективності дії права пов'язане зі з'ясуванням особливостей правового чинника і ступеня його впливу на розвиток суспільних відносин.

 

 

 

 

2.Історія виникнення соціології  права

 

Елементи соціологічного погляду на право простежуються ще у працях давніх мислителів, які розмірковували над проблемами облаштування суспільства, держави, влади, закону, справедливості й порядку, еволюціонуючи з розвитком цивілізації. Формування соціології права є закономірним наслідком розвитку як юридичної, так і соціальної наук. Вона зумовлена відповідною зрілістю цих наук, а також реальною потребою осмислення, прогнозування процесів, що виникали і розвивалися на їх стику. У зв'язку з цим наприкінці XIX ст. у юридичній науці сформувалися нові течії: соціологічна юриспруденція (США) і так звані школи вільного права (Європа). Але вони ще не були домінуючими на той час та й мало чим нагадували соціологію права в сучасному розумінні, яка остаточно оформилась як самостійна галузь знань на початку XX ст. А сам термін «соціологія права» на позначення самостійного наукового напряму запроваджений до вжитку в 1962 р. на Міжнародному соціологічному конгресі, де було заявлено, що інтелектуальний клімат, розвиток соціологічної теорії і суспільних наук загалом зумовили необхідність інституціалізації соціології права як науки. Це стало підставою для створення у межах Міжнародної соціологічної асоціації Дослідницького комітету соціології права.

На розвитку європейської школи соціології права суттєво позначилася діяльність австрійського юриста 0. Ерліха, який висунув концепцію «живого права», французького соціолога Жоржа Гурвіча (1894—1965), який окреслив предметну галузь соціології права, та багатьох інших сучасних соціологів, які працюють у цій проблематиці — Ж. Карбоньє, Б.-М. Блегвард,А. Арно, Л. Фрідман та ін. Засновником американської школи соціології права вважають Р. Паунда, який першим порушив питання про дослідження права в його соціальному контексті (під впливом його ідей перебували О. Холмс, Л. Брендейс, Б. Кардозо, Д. Френк, X. Оліфеат, В. Кук та ін.). Представники американської школи розглядають право з позиції емпіричного досвіду, інтуїції та доцільності, вважаючи суб'єктивний розсуд судді головним критерієм правомірності вчинку, стверджуючи, що право створюється судом і є засобом досягнення соціальних функцій.

У руслі загальноцивілізаційних поглядів на суспільство, владу, право та особливості їх взаємодії розвивалася й українська суспільно-правова, філософська думка. Роздуми, ідеї, втілені у творах Г. Сковороди, 1. Котляревського, Т. Шевченка, свідчили про високий рівень української соціоправової думки, але вони, як і пізніші праці М. Драгоманова, І. Франка, С. Подолинського та М. Грушевського, ще не відповідали критеріям соціоправових досліджень. Значний внесок у розвиток правознавства зробили провідні теоретики української соціологічної школи наприкінці XIX — на початку XX ст. В. Вергановський, С. Дністрянський, Б. Кістяківський, О. Кістяківський, М. Ковалевський, Л. Петражицький та ін.

 

3.Структурні особливості соціології  права

 

Соціологія права є складноструктурним феноменом, структурні особливості якого виділяють залежно від застосовуваних критеріїв класифікації. Найчастіше застосовують п'ять варіантів класифікації:

1. За рівенем (масштабом) дослідження: макро-, мезо-, мікротеорії.

2. За особливостями дослідження: теоретична та емпірична.

3. За цілями й завданнями: фундаментальна  і прикладна.

4. За категоріями права або  соціології:

а) за юридичними категоріями, що інституює кожну галузь права як автономну соціологічну дисциплінну (соціологія карного права, соціологія адміністративного права, соціологія злочинності, соціологія за конодавства);

б) за соціологічними критеріями, коли диференціація за галузями соціології передбачає невіддільність правового у соціальному. Наприклад, соціологія шлюбу і сім'ї є похідною не тільки від загальної соціології, а й від соціології права, оскільки сім'я є не тільки соціальним, а й правовим інститутом, що засвідчує міждисциплінарне взаємопроникнення різних галузей соціології.

5. За суб'єктами виконання правових  ролей:

а) законодавча соціологія, покликана вивчати сили, які в процесі розвитку суспільства зумовлюють появу нових форм права (групи тиску, рівень правової куль тури, що є своєрідними соціологічними законодавцями на відміну від юридичного — парламенту, уряду);

б) судова, яка вивчає безпосередньо судове рішення і процес його прийняття. Пов'язана з психологією, передусім з психологією малих груп (суд присяжних) чи з індивідуальною психологією (за одноосібної ухвали судових рішень). Вона тісно межує із судовою психологі

єю. Але її специфіка полягає у з'ясуванні кореляції співвідношення між змістом вироку та соціальними чинниками, які впливають на суб'єктів судових рішень.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

4.Правова культура сучасного українського суспільства

 

Правова культура є складовою загальної культури, яка формується та розвивається в процесі реалізації людьми своїх прав та обов'язків, виявляється у ставленні до законодавства, дотриманні його норм. В українському суспільстві вона має риси, властиві національній ментальності (законослухняність, визнання авторитету справедливої влади, непокора несправедливій владі та її вимогам). Водночас у ній немало рис, які сформувалися в радянські часи (правовий нігілізм).

Правовий нігілізм — правове безкультур'я, відкидання або ігнорування права, юридичних норм, правових цінностей, зневажливе ставлення до правових традицій.

Своєрідним проявом правового нігілізму, який заявив про себе в останні десятиліття XX ст., є тіньова нормотворчість, спричинена низькою правовою культурою у всіх ешелонах українського суспільства, що виявляється у:

— відриві соціальної норми від конкретних умов життєдіяльності;

— невідповідності правових норм реаліям суспіль ного життя;

— неповному або перекрученому відображенні у свідомості людей об'єктивних закономірностей функціонування суспільства;

— нестабільності та несталості певної норми, а то му її неспроможності виконувати функцію соціального регулятора;

— послабленні або незастосуванні санкції.

Тіньова нормотворчість має здебільшого кримінальний характер, полягає у домінуванні норм кримінального середовища, аморальних принципів. Вітчутною є маргіналізація права (деформація правосвідомості, відчуття вседозволеності, зниження цінності життя людини). Правовий нігілізм певною мірою поширюється і на людей закону, що породжує зневіру у здійсненність основних громадянських принципів (недоторканість особистості, рівність усіх перед законом). Про ослабле-ність існуючої правової системи свідчить і нерозбірливість людей у виборі засобів для досягнення мети, коли тіньові норми визнають важливішими, ніж державно-правові.