Соціальна робота з жінками та дітьми,які постраждали від насилля

·   соціально-групові, що дозволяють соціальному працівникові і іншим  спеціалістам вести роботу з соціальним оточенням дитини (сімейне консультування, корекція системи відношень в  дитячому колективі, організація дитячих  колективів, які орієнтовані на позитивну діяльність) [24, c. 28].

Соціальна профілактика, згідно Закону України "Про соціальну роботу з дітьми та молоддю" – це робота, спрямована на попередження аморальної, протиправної,асоціальної поведінки дітей та запобігання такому впливу.

В Україні функціонує комплекс кризових центрів і відділень соціальних центрів, куди жінка може звернутися у важкій життєвій ситуації. [2]. Головною метою діяльності цих установ є надання спеціалізованої, комплексної допомоги жінкам, які перебувають у кризовому і небезпечному, для фізичного і душевного здоров'я .Пріоритетними напрямками діяльності таких установ вважаються: виявлення жінок, які зазнали насильства і гостро потребують негайної допомоги та підтримки; надання кваліфікованої консультативної допомоги; реалізація реабілітаційних заходів з жінками, які зазнали домашнього насильства та супровід жінок у постреабілітаційний період. Жінки, що зіткнулися з проблемою домашнього насильства, мають можливість особисто звернутися по допомогу або ж можуть бути виявлені через установи і відомства соціальної сфери ,за сприяння знайомих, друзів, родичів. Після звернення жінки за допомогою вона вже є клієнтом установи соціального захисту, які перебувають на обліку, а отримані від неї відомості заносяться в систему даних.

Наступним етапом роботи з даної проблеми, є надання  комплексної допомоги жінкам - жертвам  домашнього насильства. Спеціаліст із соціальної роботи надає екстрену і  комплексну соціальну допомогу (термінова  економічна допомога, сприяння в отриманні  юридичних, медичних послуг) жінкам, які перенесли насильство. Здійснює соціальний патронаж, як самої клієнтки, так і її сім'ї. У центрах з жінками організовуються «групи взаємодопомоги», що складаються з 5-7 жінок , які зазнали домашнього насильства, проводяться тренінги. Юрист, в ході консультацій, допомагає знайти вихід з ситуації, що склалася, наприклад, правильно оформити заяву в суд, прокуратуру, оскаржити неправомірні дії кривдника. Психолог здійснює психологічну допомогу (консультування, діагностика). Організовує та проводить психокорекційні та реабілітаційні заняття з жінками, що опинилися в ситуації домашнього насильства. Головною метою втручання фахівців у ситуацію, що склалася полягає в тому, щоб надати всю необхідну інформацію та підтримку для того, щоб жертва насильства прийняла своє власне рішення намітити можливі шляхи виходів із ситуації, навчити протистояти агресорові, допомогти розкрити свій власний потенціал. Фахівці різних центрів у своїй роботі з жінками - жертвами насильства використовують різні форми і методи роботи. Серед них: бесіда, консультація, «телефон довіри», соціальний патронаж, тренінги, психодрама. Під час консультації позиція консультанта не повинна суперечити поглядам клієнта. Викликати ж до себе емоційно-позитивне ставлення клієнта є важливим завданням фахівця з соціальної роботи. У ході консультації фахівці використовують такі методи роботи: спостереження, тестування, навіювання, переконання, інформування, метод художніх аналогій, міні-тренінг. Отримані дані фіксуються в документації. Специфічним видом консультативної діяльності є екстрена психосоціальна допомога - «Телефон довіри» [1, с. 10-17]. Консультування такого роду, дозволяє багатьом жінкам, що зазнали насильства і не наважуються звернутися за допомогою до фахівця-консультанта або не мають такої можливості, отримувати психологічну підтримку, а також рекомендації щодо хвилюючим їхніх проблем. Особливістю телефонного консультування є принцип анонімності, який формує в жінки фантазійний образ консультанта.

Ефективним груповим методом реабілітації жінок, що постраждали від домашнього насильства є психодрама. У психодрамі людина програє події, які дійсно відбувалися з ним у минулому, вводячи в сюжет реальних осіб чи вигаданих персонажів. У ході програвання ситуацій виникає справжня емоційна зв'язок між учасниками, звільнення від накопичених негативних переживань, що сприяє формуванню нового бачення своєї життєвої ситуації. Також в центрах широко використовується застосування різних видів терапевтичного впливу, таких як казкотерапія, ароматерапія, арттерапія, кінотерапія та інші[15, с. 114].

Казкотерапія підходить  тим, хто заплутався в собі і не розуміє, як йому жити далі. Фахівець на групових заняттях пропонує кожному написати казку. Разом прочитати і спробувати зрозуміти свої проблеми, а після знайти шляхи їх вирішення.

Ароматерапія - складна  наука, яка має враховувати різні  обставини - від часу доби, роду діяльності, роду недуги та індивідуальних якостей  людини. Під час процедури людина забуває про проблеми, а потім вони не здаються йому такими вже складними.

Арттерапія - лікування  музикою, малюванням, танцями, ліпленням, грою. Тут вітаються всі форми  творчості. Сенс у тому, що людина переносить свою проблему, наприклад, на папір, і тим самим вчиться з нею жити.

Кінотерапія - проблема вирішується  простіше, коли є приклад того, як хто-то з нею довго жив, а потім  впорався. Перегляд конкретних фільмів  допомагає вирішувати ситуації.

Таким чином, соціально-реабілітаційні центри допомоги сім'ї та дітям надають допомогу жінкам у різних ситуаціях і різними способами: індивідуальне консультування, що дозволяє більш повно концентруватися на особистому житті; групи підтримки; тренінги впевненості у собі, безпечної поведінки, самооборони; телефон довіри та інші. Фахівцями центрів проводиться не тільки реабілітаційна робота, але також профілактика і соціальний патронаж, що дозволяє вирішувати проблему насильства над жінками комплексно.

3.Напрямки  роботи закладів, в яких здійснюється реабілітація жертв насильницьких дій – жінок та дітей

Насильство в сім’ї  є однією з найбільш розповсюджених форм порушення прав людини. У більшості  випадків протиправні дії проти  когось із членів родини супроводжуються  актами агресії, приниження та жорстокої поведінки. Подібні дії з боку насильника приводять до негативного фізичного, психічного та соціального стану здоров’я постраждалої особи чи кількох осіб, членів цієї родини. Як правило, найбільше страждають від сімейного насильства жінки, діти та люди похилого віку, хоча про останню категорію йдеться дуже мало.

Протягом тривалого  часу в Україні на рівні суспільства  проблеми насильства в сім’ї активно  не обговорювалися. Правозахисні громадські організації, зокрема жіночі, стали  не тільки ініціаторами захисту жертв насилля, а й спонукали державні органи влади до формування необхідної законодавчої бази щодо розширення державної систему захисту потерпілих від насильства.

Практично в усіх регіонах України почали функціонувати спеціалізовані установи для жертв насильства в сім’ї, зокрема кризові центри, центри соціально-психологічної допомоги, спрямовані на надання комплексної психологічної, юридичної, інформаційно-консультативної, соціально-медичної та іншої допомоги, а також, у разі потреби, надають тимчасовий притулок (до 3 місяців), зокрема, жінкам і дітям, які потерпіли від насильства в сім’ї або опинилися в кризовій ситуації. Разом із тим, незважаючи на певні позитивні зрушення у розв’язанні проблеми насильства, механізм правового та соціального захисту потерпілих від насильства залишається недосконалим: не вистачає відповідних закладів для надання допомоги потерпілим та спеціально підготовлених фахівців у сфері запобігання насильству, неефективною є система раннього виявлення випадків насильства в родині. Недостатньо ефективною також є система санкцій, що застосовуються щодо осіб, які вчиняють насильство в сім’ї [8, с. 86].

З метою надання спеціалізованої  допомоги потерпілим від насильства у сім’ї в Україні створено 22 центри соціально-психологічної допомоги (в АР Крим, Волинській, Донецькій, Дніпропетровській, Житомирській, Закарпатській, Запорізькій, Івано-Франківській, Київській, Кіровоградській, Луганській, Львівській, Миколаївській, Одеській, Рівненській, Сумській, Тернопільській, Хмельницькій, Чернівецькій, Чернігівській областях а також у містах Києві та Севастополі), 16 центрів медико-соціальної реабілітації жертв насильства в сім’ї, 2 притулки для жінок, 11 дитячих притулків [9].

Міністерство охорони  здоров’я України зробило крок назустріч  потребі суспільства у попередженні домашнього насильства та ліквідації його наслідків і розпочало роботу зі створення 16 центрів медико-соціальної реабілітації.

На місцевому рівні  функції та завдання Міністерства України  у справах сім’ї, молоді та спорту щодо попередження насильства в сім’ї, надання допомоги потерпілим та координації діяльності відповідних закладів виконують управління та відділи у справах сім’ї, молоді та спорту у співпраці з центрами соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, службами у справах дітей, органами внутрішніх справ, іншими органами й установами.

Управління (відділи) у  справах сім’ї та молоді направляють  дітей, що зазнали жорстокого поводження, та членів сім’ї, стосовно яких є реальна  загроза його вчинення, до спеціалізованих  установ для надання допомоги (кризові центри соціально-психологічної допомоги, притулки, центри медико-соціальної реабілітації), проводять профілактичну та роз’яснювальну роботу серед громадськості [10, с. 29].

Центри соціальних служб  для сім’ї, дітей та молоді у разі необхідності надають первинну (під час звернення) соціально-психологічну допомогу особам, які постраждали від жорстокого поводження; надають правові, психологічні, соціально-медичні та соціально-психологічні послуги з метою збереження соціального статусу та повноцінної життєдіяльності, адаптування у суспільстві таких осіб. Власне, вони й здійснюють приймання заяв та повідомлень про випадки жорстокого поводження щодо дитини, терміново (протягом однієї доби) передають повідомлення у письмовій формі до служби у справах неповнолітніх, органів внутрішніх справ про випадок жорстокого поводження з дитиною чи реальну загрозу його вчинення, надають правові, психологічні, соціально-медичні та соціально-психологічні послуги з метою збереження соціального статусу та повноцінної життєдіяльності, адаптування у суспільстві дітей, які постраждали від жорстокого поводження.

Діти, які постраждали  від жорстокого поводження, а також  діти із сімей, перебування в яких загрожує їх здоров’ю чи життю, мають  можливість цілодобово звернутися до притулку для неповнолітніх або центру соціально-психологічної реабілітації неповнолітніх.

Підставою для прийняття  дитини є звернення дитини (усне або письмове) до адміністрації закладу  за допомогою, яке обов’язково реєструється та невідкладно розглядається керівництвом закладу[13].

Управління (відділи) у  справах сім’ї та молоді здійснюють приймання та розгляд звернень і  повідомлень про випадки жорстокого поводження з дітьми. Терміново (протягом однієї доби) передають повідомлення у письмовій формі до служби у справах неповнолітніх, органів внутрішніх справ про випадок жорстокого поводження з дитиною чи реальну загрозу його вчинення, направляють дітей, які зазнали жорстокого поводження, та членів сім’ї, стосовно яких існує реальна загроза його вчинення, до спеціалізованих установ для надання допомоги (кризові центри соціально-психологічної допомоги, притулки, центри медико-соціальної реабілітації, прийомні сім’ї), проводять профілактичну, роз’яснювальну роботу серед громадськості щодо попередження жорстокого поводження з дітьми [11, с. 143].

Всесвітня кампанія проти  домашнього насильства "STOP насильству щодо жінок" була розпочата Міжнародною  правозахисною організацією "Міжнародна Амністія" ще в 2004 році Українська асоціація "Міжнародна Амністія" (УАМА) активно включилася до цієї роботи. 21 листопада 2006 року напередодні акції "16 днів проти насильства" ними була представлена доповідь про ситуацію з домашнім насильством в Україні "Насильство в сім’ї: звинувачуючи жертву" та проведена прес-конференція. На регіональному рівні активно працює низка громадських організацій, серед яких можна назвати Західноукраїнський інформаційний жіночий центр (Львів), "Надія" (Харків), "Родинний дім" (Полтава) та інші [12, с. 150].

Міжнародний жіночий  правозахисний центр "Ла Страда – Україна" з 2004 року розвиває роботу в напрямку запобігання насильству в сім’ї. Одним з основних з напрямків діяльності стало функціонування Національної "гарячої лінії" з питань запобігання насильству та захисту прав дітей.

В Україні також діють програми протидії насильству, які фінансуються Трастовим Фондом ЮНІФЕМ. Їх виконують громадські організації "Школа рівних можливостей" та Міжнародний гуманітарний центр "Розрада", які переважно займаються превентивним напрямком роботи, надають інформаційні, консультаційні та психологічні послуги [14].

Загалом можна зазначити, що така кількість центрів не в  змозі забезпечити послугами  потерпілих. Заклади створюються  місцевими державними адміністраціями  за поданням спеціально уповноваженого органу виконавчої влади з питань попередження насильства в сім’ї відповідно до соціальних потреб регіону. Центри можуть створюватися й іншими організаціями та фізичними особами, що зазначено у Законі України "Про попередження насильства в сім’ї". Як приклад недостатньої кількості таких центрів, можемо навести м. Київ, де подібний заклад лише один. Хоча у невеличкому, порівняно з українською столицею, Кракові їх близько 40. І це не означає, що в Кракові гострота проблеми домашнього насильства у 40 разів вища. Просто доступність такої державної послуги, як надання притулку жертвам домашнього насильства, в Києві нижча у 40 разів. До того ж і відшукати його непросто, хоча подібні заклади мають бути в межах безперешкодного права користування.

Висновок

Насильство - це проблема, яку не можна не помічати. Насильство - дія, за допомогою якого добиваються необмеженої влади над людиною, повного контролю поведінки, думок, почуттів іншої людини. Способами досягнення подібної влади та контролю є приниження, образу, погрози, залякування, маніпуляції, шантаж, загроза фізичного впливу, надмірне обмеження, а так само використання фізичного, психологічного, сексуального та економічного насильства.

Оскільки випадки насильства в офіційних статистичних даних  зазвичай не виділяються в окрему категорію і складають значну частку прихованої від очей злочинності, то справжні масштаби різних видів насильства визначити важко. Незважаючи на брак даних про масштаби насильства в його різних формах і проявах, наявної інформації достатньо для того, щоб привернути до цього явища широку увагу.

Жорстоке поводження з дітьми, нехтування їхніми інтересами не лише завдає непоправної шкоди  їх фізичному здоров’ю, але й  тягне за собою важкі психічні та соціальні наслідки. У більшості  дітей-жертв насильства з’являються серйозні відхилення в психічному, фізичному розвитку, в емоційній сфері.